Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №280/2077/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року Справа № 280/2077/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – адвоката Гладкого Віктора Кімовича ( АДРЕСА_2 ), до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивачка, ОСОБА_1 ), в особі представника – адвоката Гладкого Віктора Кімовича, до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі – відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), в якій позивачка просить:

визнати протиправним та скасувати податкову вимогу-рішення №0001697-1303-0801 від 25.02.2026, винесене відповідачем.

Крім того, просить: стягнути з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору; розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка є власником об`єктів житлової нерухомості (квартир) загальною площею 98,13 кв.м. Контролюючий орган спірною вимогою визначив позивачці податкові зобов`язання за об`єктами нерухомості з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, без урахування рішення Запорізької міської ради №5 від 28.01.2015 «Про затвердження Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки)» щодо пільги у вигляді зменшення бази оподаткування на 120 кв.м. Таким чином вимога, якою позивачці нараховано податок на нерухоме майно, є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою від 16.03.2026 у справі відкрите спрощене позовне провадження, судовий розгляд призначений без повідомлення (виклику) учасників справи.

26.03.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника відповідача до суду надійшов відзив на позов. У відзиві податковий орган посилається на те, що податкову вимогу від 25.02.2026 №0001697-1303-0801 винесено після несплати у встановлені строки визначених контролюючим органом зобов`язань за податковими повідомленнями-рішеннями, які у визначені ПКУ строки оскаржені платником не були. На даний час суми зобов`язань за ППР є узгодженими. Виникнення податкового боргу чи податкової застави не пов`язано із фактом формування або направлення (вручення) податкової вимоги. Цей документ лише формалізує стан, який вже існує в силу Закону. В зв`язку з чим вважає заявлені позовні вимоги необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

27.03.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив в якій зазначено, що посилання відповідача не відповідають дійсності, оскільки жодного повідомлення про наявність будь-якої заборгованості у 2024-2025 році на адресу позивачки не надходило. Відповідач не надав жодного доказу про надсилання на адресу позивачки податкових повідомлень-рішень, що свідчить про невиконання відповідачем норм чинного законодавства. Таким чином, позивачка не мала можливості ознайомитися з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржувати їх у встановленому законом порядку. При цьому вважає, що у позивачки взагалі не виникали грошові зобов`язання по сплаті до відповідного бюджету коштів податку на нерухоме майно, так як загальна площа квартир, які належить позивачці, не перевищує 120 кв.м. на які ставка сплати податку є нульовою. Просить суд позовні вимоги, які заявлені у позові, задовольнити у повному обсязі.

14.04.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про залучення матеріалів до справи, а саме судової практики з подібних спорів.

Інших заяв (клопотань, пояснень, уточнень тощо) від учасників справи до суду не надходило.

Розглянувши наявні у справі матеріали, судом встановлено наступне.

Позивачка має у приватній власності два житлових приміщення, а саме:

- квартиру АДРЕСА_3 , площею 42,03 кв.м.

- квартиру АДРЕСА_4 , площею 56,1 кв.м.

Отже загальна площа двох квартир становить 98,13 кв.м. (42,03 кв.м. + 56,1 кв.м.).

Право власності на вказані житлові приміщення підтверджуються Витягом з Державного реєстру речових прав №433730229 від 02.07.2025, №227694900 від 12.10.2020 та не є спірним.

Відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення, якими позивачці визначені податкові зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за податковий період 2023-2024 роки, а саме:

- податкове повідомлення – рішення форми «Ф» №0539567-2411-0829 від 23.06.2025 на суму 1547,70 грн;

- податкове повідомлення – рішення форми «Ф» №0539568-2411-0829 від 23.06.2025 на суму 1159,53 грн;

- податкове повідомлення – рішення форми «Ф» №0659918-2410-0829-UA23060070000082704 від 27.06.2024 на суму 1460,50 грн;

- податкове повідомлення – рішення форми «Ф» №0659919-2410-0829-UA23060070000082704 від 27.06.2024 на суму 1094,21 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення надсилались на адресу позивачки ( АДРЕСА_1 ) з рекомендованим повідомленням про вручення – 18.11.2024 та 13.12.2025 відповідно, проте були повернуті на адресу податкового органу з відміткою потового відділення «за закінченням терміну зберігання».

Вказане підтверджується документальними доказами доданими відповідачем до відзиву.

Також з матеріалів справи встановлено, що вищевказані податкові повідомлення-рішення в адміністративному та/або судовому порядку не оскаржувались. Зазначена обставина сторонами не заперечується.

В зв`язку з несплатою у встановлені строки визначених контролюючим органом податкових зобов`язань, відповідачем винесена податкова вимога форми «Ф» від 25.02.2026 за №0001697-1303-0801 на суму 5261,94 грн.

Вважаючи податкову вимогу протиправною, позивачка звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (далі – ПК України).

Відповідно до п. 6.1 ст. 6 ПК України податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Також, підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України передбачено обов`язок платників податків сплачувати податки та збори у строки та в розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України визначено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Згідно пп.266.6.1 п.266.6 ст.266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Порядок обчислення суми податку визначений п.266.7 ст.266 ПК України.

Відповідно до пп.266.7.1 п.266.7 ст.266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:

а) за наявності у власності платника податку одного об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;

б) за наявності у власності платника податку більше одного об`єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;

в) за наявності у власності платника податку об`єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;

г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об`єктів житлової нерухомості.

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Абзацом 1 пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України визначено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Відповідно до п.57.3. ст.57 Податкового кодексу України, у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження.

Відповідно до п.42.2 ст.42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

З огляду на вказану норму вищезазначені податкові повідомлення-рішення вважаються врученим позивачці належним чином.

Як вже зазначалось судом вище, доказів оскарження податкових повідомлень-рішень в судовому та/або в адміністративному порядку позивачкою не надано, а тому вони є узгодженими.

Згідно пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Пунктом 59.1 ст. 59 ПК України, визначено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

При цьому відповідно до п. 95.2 ст. 95 ПК України, стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

У постанові від 27 жовтня 2022 року у справі №240/9395/20 Верховний Суд сформулював такий правовий висновок. Аналіз норм підпунктів 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 59.3 статті 59, пункту 95.2 статті 95 ПК України дає підстави для висновку, що за своєю юридичною природою та призначенням податкова вимога має на меті інформування платника податків про суму узгодженого грошового зобов`язання, яке не було ним сплачено у встановлений строк, та непогашеної пені, а також про обов`язок їх погасити, факт виникнення податкової застави та можливі негативні наслідки непогашення податкового боргу у встановлений пунктом 95.2 статті 95 ПК України строк у вигляді вжиття контролюючим органом примусових заходів з його погашення, передбачених главою 9 Розділу ІІ ПК України. Виникнення податкового боргу чи податкової застави не пов`язано із фактом формування або направлення (вручення) податкової вимоги. Цей документ лише формалізує стан, який вже існує в силу Закону. Проте обов`язковість інформування платника податків про такий стан та наслідки непогашення податкового боргу законодавцем закріплена як передумова для виникнення у контролюючого органу права на вжиття заходів з погашення цього боргу. Якщо ж таке право виникло і контролюючий орган розпочав дії з реалізації своєї компетенції по вжиттю заходів з погашення податкового боргу, то воно в подальшому не може бути нівельовано, а правомірність вжитих заходів може бути перевірена в межах адміністративного або судового оскарження.

В подальшому зазначена правова позиція неодноразово підтримувалась Верховним Судом, зокрема у постановах від 23 травня 2023 року у справі №240/7670/21, від 09 листопада 2023 року у справі №818/968/16, від 21 березня 2024 року у справі №300/2859/22 та інших.

З огляду на те, що позивачкою не оскаржувались податкові повідомлення-рішення якими визначені податкові зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за податковий період 2023-2024 роки, у суду відсутні підстави для визнання протиправною та скасування спірної податкової вимоги.

При цьому суд зазначає, що процедура винесення та направлення податкової вимоги відповідачем не порушена.

Посилання позивачки на надану нею (представником) судову практику не є релевантною до обставин даної справи, оскільки предметом позову в усіх наданих справах є скасування саме податкових повідомлень-рішень, а не податкової вимоги.

Решта доводів позивачки (представника позивачки) висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що за змістом частини 4 статті 9 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною 1 статті 90 КАС України. Цей принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 73 КАС України).

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №400/1217/23: 1) обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі №520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Позивачкою не доведено обґрунтованість заявлених вимог.

Враховуючи усі вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

В силу положень статті 139 КАС України судові витрати (у тому числі витрати на правничу допомогу) стягуються на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень виключно у разі задоволення позовних вимог.

Ураховуючи ту обставину, що судом відмовлено у задоволенні позову, то й відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат (в тому числі і витрат на правову допомогу).

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 лютого 2023 року у справі №640/17086/20.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – адвоката Гладкого Віктора Кімовича ( АДРЕСА_2 ), до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «08» липня 2026 року.

Суддя Р.В. Кисіль