Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №240/29073/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року м. Житомир справа № 240/29073/25

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 20.11.2025 № 262940024187;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 31.08.1992, з 01.09.1992 по 11.06.1997, з 17.06.1997 по 09.08.2002, з 13.08.2002 по 28.07.2003, з 29.07.2003 по 18.10.2004, з 19.10.2004 по 28.02.2005, з 01.03.2005 по 15.02.2006, з 16.02.2006 по 31.03.2006, з 04.08.2006 по 10.08.2007, з 13.08.2007 по 30.08.2007, з 03.12.2007 по 15.04.2009 та з 20.04.2009 по 24.11.2010;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплачувати пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 18.09.2025.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи. Відповідач безпідставно не зарахував до загального стажу зазначені періоди, оскільки даний стаж підтверджується трудовою книжкою, а тому вважає такі дії протиправними.

Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач надіслав суду відзив на позов, в якому просить у його задоволенні відмовити. Зазначає, що позивач не має права на призначення пенсії за віком, оскільки не має необхідного страхового стажу. При призначенні пенсії громадянам, які працювали на території російської федерації стає можливо зарахувати стаж по 31.12.1991. Крім того, страховий стаж з 01.01.2004 обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону №1058, за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 60 років, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058.

Враховуючи принцип екстериторіальності, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області розглянуло вказану заяву та прийняло рішення від 20.11.2025 №2629400024187 про відмову в призначені пенсії за віком.

Зокрема, у рішенні зазначено, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.01.1992 по 31.08.1992, з 01.09.1992 по 11.06.1997, з 17.06.1997 по 09.08.2002, з 13.08.2002 по 28.07.2003, з 29.07.2003 по 18.10.2004, з 19.10.2004 по 28.02.2005, з 01.03.2005 по 15.02.2006, з 16.02.2006 по 31.03.2006, з 04.08.2006 по 10.08.2007, з 13.08.2007 по 30.08.2007, з 03.12.2007 по 15.04.2009, з 20.04.2009 по 24.11.2010 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 31.03.1988 року, оскільки робота здійснювалась на території російської федерації.

Позивач вважає таке рішення протиправним, таким, що порушує його право на пенсійне забезпечення, а тому звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірному рішенню, суд виходить з наступного.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-ІV).

Статтею 1 Закону 1058-ІV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

В частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.

Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.

До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Таким чином, системний аналіз норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" свідчить, що періоди роботи особи до 01.01.2004 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.01.2014 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів уній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вказаних норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу додатковими документами виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 20.11.2025 №2629400024187 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком у зв"язку з недостатністю страхового стажу 32 роки.

Підставою для відмови у призначенні пенсії стало не зарахування до страхового стажу періодів трудової діяльності відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 31.03.1988: з 01.01.1992 по 31.08.1992, з 01.09.1992 по 11.06.1997, з 17.06.1997 по 09.08.2002, з 13.08.2002 по 28.07.2003, з 29.07.2003 по 18.10.2004, з 19.10.2004 по 28.02.2005, з 01.03.2005 по 15.02.2006, з 16.02.2006 по 31.03.2006, з 04.08.2006 по 10.08.2007, з 13.08.2007 по 30.08.2007, з 03.12.2007 по 15.04.2009, з 20.04.2009 по 24.11.2010, оскільки робота здійснювалась на території російської федерації.

Надаючи оцінку правомірності дій ГУПФУ в Житомирській області щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи в російській федерації, суд виходить з наступного.

Відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 від 31.03.1988 позивач у спірні періоди працював у російській федерації у різних установах.

Відповідно до основних положень Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, членами якої є Україна та Російська Федерація, Уряди держав-учасниць цієї Угоди, керуючись статтями 2, 4 Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав, виходячи з необхідності захисту прав громадян в області пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава-учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави-учасниці Співдружності мають зобов`язання щодо непрацездатних осіб, які придбали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов`язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР по питань пенсійного забезпечення.

Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 4 Угоди передбачено, що Держави-учасниці Угоди проводять політику гармонізації законодавства про пенсійне забезпечення.

Відповідно до частини 2 статті 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди.

Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Зі змісту наведених норм слідує, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.

Суд звертає увагу, що при зверненні із заявою про призначення пенсії позивач надав трудову книжку, зокрема, в якій наявні записи про періоди роботи позивача на підприємстві, що знаходяться на території російської федерації до 2010 року.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.

Згідно ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому припинення російською федерацією з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, не стосуються періодів трудової діяльності осіб, що мали місце в період дії вказаної Угоди, тобто до 01.01.2023.

За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Відтак, доводи органу Пенсійного фонду про відсутність правових підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи в Російській Федерації, з огляду на те, що з 01.01.2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року протиправними, оскільки під час роботи позивача в Російській Федерації вказана Угода була обов`язкова для України як держави-учасниці. Водночас вихід Російської Федерації з даної Угоди жодним чином не впливає на зобов`язання України як держави-учасниці даної Угоди дотримуватися норм цієї та угоди та зарахувати стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди до трудового стажу, який враховується при встановленні права на пенсію.

Суд наголошує, що єдиним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, яка містить всі необхідні записи.

В свою чергу, органом Пенсійного фонду не надано доказів які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки , а також інших наданих документів, або ж доказів, які б підтверджували несплату страхових внесків до пенсійних органів російської федерації, в тому числі з вини позивача.

Отже, надана трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.

Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право на призначення/перерахунок пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

Відтак, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи зараховуються до трудового стажу.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ГУПФУ в Житомирській області протиправно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.01.1992 по 31.08.1992, з 01.09.1992 по 11.06.1997, з 17.06.1997 по 09.08.2002, з 13.08.2002 по 28.07.2003, з 29.07.2003 по 18.10.2004, з 19.10.2004 по 28.02.2005, з 01.03.2005 по 15.02.2006, з 16.02.2006 по 31.03.2006, з 04.08.2006 по 10.08.2007, з 13.08.2007 по 30.08.2007, з 03.12.2007 по 15.04.2009, з 20.04.2009 по 24.11.2010 в російській федерації.

Зазначеної позиції підтримується Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 26.02.2024 Справа № 560/13821/23, від 06.02.2024 Справа № 600/3349/23-а, у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2023 Справа №300/2075/23, від 18.03.2024 Справа № 620/9579/23.

При цьому, встановлені обставини справи дають підстави для висновку, що відповідач у спірному рішення не здійснив повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді вказаного питання, обмежившись прийняттям рішення, яке фактично носить формальний характер.

З огляду на це, суд наголошує, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Суд також звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі Suominen v. Finland, заява №37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

З урахуванням вищевказаного, суд зазначає, що Конституцією України та КАС України прямо передбачений обов`язок суб`єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним "маркером" того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України.

Відтак, невиконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2023 року у справі №420/14943/21 сформулював правовий висновок про те, що критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень є:

1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення;

2) пов`язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять легітимну основу такого рішення;

3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих заявником документів, інших доказів), врахування яких є обов`язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення суб`єкта владних повноважень;

4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи;

5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що спірне рішення ГУ ПФУ в Житомирській області не відповідає критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимог позивача зобов`язального характеру, суд зазначає таке.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо зарахування страхового стажу/призначення та перерахунку пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Суд не є тим органом, якому надані повноваження в сфері призначення пенсій. Суд не може підміняти компетентний орган, не може перебирати на себе функції призначення пенсії щодо самостійного розрахунку стажу, оскільки такі повноваження не входять до компетенції судів.

Суд уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, та не уповноважений на підрахунок стажу для призначення пенсії.

З огляду на зазначене, суд вважає ефективним способом захисту порушеного позивача зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.11.2025 та прийняти рішення за наслідками розгляду з урахуванням висновків суду.

В той же час, вимоги щодо зобов`язання призначити та виплачувати пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 18.09.2025, задоволенню не підлягають, оскільки як вже зазначалося судом, вирішення питання про призначення пенсії є дискреційним повноваженням відповідача.

Крім того, суд звертає увагу, що із заявою про призначення пенсії позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві.

Так, на виконання постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 "Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України", зареєстрованої в Міністерстві юстиції 16.02.2021 за № 339/35961, якою внесено зміни до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі – Порядок), затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, органи Пенсійного фонду України застосовують екстериторіальний принцип призначення та перерахунку пенсій.

Принцип екстериторіальності передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсій та прийняття відповідних рішень структурними підрозділами територіальних органів Фонду в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.

Згідно п.1.1 розділу І Порядку заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (сервісний центр).

Відповідно до пункту 4.2 розділу ІV Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів, електронну пенсійну справу.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Після прийняття рішення про призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Таким чином, аналіз зазначених норм Порядку дає підстави для висновку, що у разі прийняття рішення про призначення пенсії позивачу, органом, що буде здійснювати її виплату буде Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві.

З огляду на за значене, суд вважає, що вимога про зобов`язання виплачувати пенсію до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області заявлена безпідставно.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Частиною 1 ст.139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачений судовий збір в сумі 968,96 грн., що підтверджується квитанцією платіжної інструкції №1.459334925 від 22.12.2025.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, понесені судові витрати підлягають відшкодуванню пропорційно задоволеним вимогам.

Щодо витрат, пов`язаних з розглядом справи, то матеріали справи не містять доказів їх понесення позивачем та заяви про їх розподіл після ухвалення рішення у справі, тому підстави для розподілу відсутні.

Керуючись статтями 2, 77, 134, 139, 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7,м. Житомир,Житомирський р-н, Житомирська обл.,10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341), про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 20.11.2025 №262940024187 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком.

Зобов"язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.11.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду у даній справі.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 484,48 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Капинос

08.07.26