Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №640/13943/20 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року м. Житомир справа № 640/13943/20

категорія 111060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Семенюк М.М.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Проксімус" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування вимоги і рішення від 28.04.2020,

встановив:

Позивач 22.06.2020 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) № Ю-184 від 28.04.2020;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 00004644207 від 28.04.2020.

В обґрунтування позову зазначає, що позивач не погоджується з позицією відповідача про те, що господарські взаємовідносини з ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 є фактично трудовими; вважає ці відносини господарськими, і відповідно не має жодних підстав для нарахування ЄСВ та штрафних санкцій.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.08.2020 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву (т. 3 а.с. 147-154), в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що перевіркою повноти визначення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 30.09.2019 встановлено його заниження на суму 108 718,49 гривень; перевіркою встановлено заниження сум виплачених 4-ти фізичним особам- підприємцям, відносини з якими фактично є трудовими на які нараховується єдиний внесок в розмірі 22 % (в межах максимальної величини) - на загальну суму 494 174,90 рн. Суть порушення викладена в п. 3.3.3.1 акта перевірки, (додатки 17, 18, 19, 20 до акта перевірки), чим порушено вимоги п.1 ч.2 ст.6, п.1 ч.1 ст. 7 та п.5 ст.8 Закону України від 08.07.2010 № 2464 -VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Позивач подав відповідь на відзив (т.3 а.с. 159-161), в якій просив позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 07.03.2025 справу передано на розгляд судді Семенюку М.М., яким ухвалою від 20.03.2025 справу прийнято до провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами Головного управління ДПС у м. Києві було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Проксімус", за результатами якої складено акт від 19.03.2020 № 207/26-15-05-02-01-14/31355139 (т. 1 а.с. 36-177).

Вказаною перевіркою, крім іншого, встановлено порушення ТОВ "Проксімус" вимог п. 1 ч. 2 ст. 6, п. 1 ч. 1 ст. 7 та п. 5 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" із змінами та доповненнями, в результаті чого заниженого зобов`язання по сплаті єдиного внеску на загальну суму 108718,49 грн (в тому числі 2016 рік - 14362,79 грн, 2017 рік - 73065,87 грн, 2018 рік - 21289,83 грн).

До акту документальної планової виїзної перевірки ТОВ "Проксімус" подало заперечення (т. 1 а.с. 178-223), про результати розгляду якого контролюючий орган повідомив листом від 23.04.2020 № 64770/10/26-15-05-02-01.

На підставі даних акту перевірки від 19.03.2020 № 207/26-15-05-02-01-14/31355139 (т. 1 а.с. 36-177) Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві прийнято вимогу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) № Ю-184 від 28.04.2020 (т. 3 а.с. 108) та рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 00004644207 від 28.04.2020 (т. 3 а.с. 109-110), не погоджуючись з якими позивач подав до ДПС України скаргу (т. 1 а.с. 239 - т. 2 а.с. 37)

Рішенням про результати розгляду скарги від 04.06.2020 № /6/99-00-08-01-01-06 (т. 3 а.с. 111-114) оскаржуванні вимогу та рішення залишено без змін.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3.2.3. акту перевірки 19.03.2020 № 207/26-15-05-02-01-14/31355139 (т. 1 а.с. 87) перевіркою повноти визначення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 30.09.2019 встановлено його заниження на суму 108718,49 гривень.

Перевіркою встановлено заниження сум виплачених 4 фізичним особам-підприємцям, відносини з якими фактично є трудовими на які нараховується єдиний внесок в розмірі 22 % (в межах максимальної величини) - на загальну суму 494 174,90 грн, чим порушено вимоги п.1 ч.2 ст. 6, п.1 ч. 1 ст. 7 та п.5 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-УІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2464).

Частиною 1 ст. 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою- підприємцем, якщо виконувані роботи (надані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Платник єдиного внеску зобов`язаний вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством (п. 2 ч .2 ст. 6 Закону № 2464).

Для платників, зазначених у п. 1 (крім абзацу сьомого) ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464).

Згідно ч. 5 ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22% до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для підприємств, установ і організацій, фізичних осіб - підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, в яких працюють особи з інвалідністю, встановлюється у розмірі 8,41 відсотка визначеної пунктом 1 частини першої статті 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску для працюючих осіб з інвалідністю.

Платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця (ч. 8 ст. 9 Закону № 2464).

Згідно ч. 12 ст. 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Згідно ч. 3 ст. 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені Законом № 2464, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (ч. 11 ст. 9 Закону № 2464).

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Відповідно до п. 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953, зі змінами та доповненнями (далі - Інструкція № 449) вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційно-комунікаційних систем ДПС за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Згідно п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464 податковий орган застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції за донарахування податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Відповідно до п.п. 3 п. 2 розділу VII Інструкції № 449 за донарахування податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску складається рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску за формою згідно з додатком 13 до цієї Інструкції.

За неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок, податковим органом накладається штраф у розмірі від восьми до п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів (п. 5 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464).

Відповідно до п. 5 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464 та п.п. 4 п. 2 розділу VII Інструкції № 449 за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок, накладається штраф у розмірі від восьми до п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок, за формою згідно з додатком 14 Інструкції.

Підставою для прийняття відповідних рішень є акт документальної перевірки платника єдиного внеску.

Відповідно до ч. 15 ст. 25 Закону № 2464 рішення податкового органу про нарахування пені та/або застосування штрафів, передбачених частинами одинадцятою і дванадцятою цієї статті, є виконавчим документом.

Згідно ч. 16 ст. 25 Закону № 2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Матеріалами справи підтверджено, що між ТОВ "Проксімус" та ФОП ОСОБА_2 (директора з продажу та маркетингу ТОВ "Проксімус", що не заперечує позивач) укладено цивільно-правовові договори (т. 2 а.с. 87-176); між ТОВ "Проксімус" та ФОП ОСОБА_1 (провідного радіоінженера ТОВ "Проксімус", що не заперечує позивач) укладено цивільно-правовові договори (т. 2 а.с. 187 - т. 3 а.с. 84); між ТОВ "Проксімус" та ФОП Дзюбленком (заступником технічного директора ТОВ "Проксімус", що не заперечує позивач) укладено цивільно-правововий договір (т. 3 а.с.90-98); між ТОВ "Проксімус" та ФОП ОСОБА_4 (техніком ТОВ "Проксімус", що не заперечує позивач) укладено цивільно-правововий договір (т. 3 а.с.99-107).

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а підприємства, установи, організації зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою праці) 1 громадянином на виконання останнім певної роботи, предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які не поширюється трудове законодавство.

Згідно з п. 1 ст. 235 Цивільного кодексу України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Положеннями п. 2 ст. 235 Цивільного кодексу України передбаченого, що якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Окремо суд зазначає, що на підтвердження фактичного здійснення вище окреслених послуг, враховуючи специфіку таких послуг та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, зокрема і ті, які посвідчують мету, об`єктивну необхідність, економічну доцільність отримання відповідних послуг, а також можливість проведення таких операцій контрагентом з урахуванням необхідного часу, місця, матеріальних ресурсів необхідних для надання таких послуг.

Така правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 19.06.2018 (справа №826/14171/13-а), від 20.06.2018 (справа №826/3952/13-а), від 25.06.2018 (справа №826/20685/14).

Зважаючи на змісти договорів суд зазначає, що фізичні особи-підприємці взаємодіяли з позивачем в їх робочий час, а тому його враховував та як наслідок підпорядковувався йому.

Головна різниця між трудовим і цивільно-правовим договором полягає в тому, що перший регулює процес організації трудової діяльності працівника, а другий виконання визначеного обсягу робіт (послуг) та порядок отримання матеріального результату.

У постанові ВС від 02.02.2021 у справі № 300/2156/19 стосовно концепції прихованого працевлаштування згадано про Рекомендації про трудове правовідношення № 198 Міжнародної організації праці (надалі за текстом - МОП), де зазначено, що держави-члени МОП повинні передбачити можливість визначення у своїх законодавчих та нормативно-правових актах або інших засобах конкретні ознаки визначення трудових правовідносин. Серед таких ознак у Рекомендаціях зазначаються підпорядкованість та залежність. У п. 13 Рекомендацій підпорядкованість проявляється, якщо робота: виконується відповідно до вказівок та під контролем іншої сторони - умовами договору передбачено; виконується виключно або переважним чином в інтересах іншої особи виконання виключно в інтересах позивача; має характерну тривалість/продовжуваність п. 7.1 договір діє з 25.01.2021 до 31.12.2020 тобто кінцевий проміжок закінчення договору сторонами не виправлено навіть на час розгляду справи; потребує особистої присутності працівника - беззаперечно слідує зі змісту договору.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної заяви.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242- 246 КАС України, суд

вирішив:

Відмовити в задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Проксімус" (вул. Успішна, 34, м. Київ, 03189, код 31355139) до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116, код 43141267) про визнання протиправними та скасування вимоги і рішення від 28.04.2020.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Семенюк

08.07.26