Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №160/11065/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 рокуСправа №160/11065/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

28.04.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 13 серпня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету. Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 13 серпня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач у період з 13.08.2020 року по 14.08.2025 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Після звернення представника позивача до відповідача щодо надання відомостей про нарахування та виплату грошового забезпечення за період проходження служби, а також щодо проведення його перерахунку з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, відповідач повідомив про відсутність підстав для такого перерахунку. Позивач вважає такі дії (бездіяльність) військової частини протиправними, оскільки, на її думку, з 29.01.2020 року, після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, якою було скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, відновлено дію пункту 4 постанови №704 у первісній редакції. Відтак, розміри посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовців повинні визначатися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, а не виходячи із прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року. За твердженням позивача, неврахування відповідачем зазначених положень призвело до неправильного визначення розміру її грошового забезпечення у період з 13.08.2020 року по 19.05.2023 року, а також похідних виплат, зокрема грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премій, оскільки їх розмір обчислювався із заниженого посадового окладу та окладу за військовим званням. У зв`язку із цим позивач просить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та зобов`язати відповідача здійснити відповідний перерахунок і виплату належних сум грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум та компенсації податку з доходів фізичних осіб.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2026 року зазначена вище справа розподілена та 29.04.2026 року передана судді Пруднику С.В.

04.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.

21.05.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та вказав на їх необґрунтованість і передчасність. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що військова служба є державною службою особливого характеру, у зв`язку з чим правовідносини щодо грошового забезпечення військовослужбовців регулюються спеціальним законодавством, а не нормами трудового законодавства. Відтак, положення законів України про встановлення розмірів прожиткового мінімуму на відповідний календарний рік не можуть автоматично застосовуватися для визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців. Відповідач вказав, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу у спірний період здійснювалися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260. На думку відповідача, у період з 13.08.2020 року по 19.05.2023 року розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача правомірно визначалися виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року у розмірі 1762 грн, шляхом множення зазначеної величини на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови №704. Відповідач зазначив, що саме така редакція пункту 4 постанови №704 діяла у спірний період та не передбачала застосування прожиткового мінімуму, встановленого законами України про Державний бюджет на 2020-2023 роки. Також відповідач послався на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 були внесені зміни до пункту 4 постанови №704, якими, на його переконання, було остаточно визначено порядок обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом застосування фіксованої розрахункової величини - 1762 грн. Крім того, військова частина НОМЕР_1 зазначила, що вона не наділена повноваженнями самостійно визначати чи змінювати порядок нарахування грошового забезпечення військовослужбовців, оскільки такі питання врегульовані Кабінетом Міністрів України та Міністерством оборони України. Фінансування військової частини здійснюється в межах бюджетних асигнувань, а тому відповідач вважає, що ним не допущено протиправної бездіяльності щодо позивача. У зв`язку із наведеним відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 у період з 13.08.2020 року по 14.08.2025 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . У період проходження військової служби позивачу здійснювалося нарахування та виплата грошового забезпечення, у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових та одноразових видів грошового забезпечення.

Матеріалами справи підтверджується, що представник позивача звертався до військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо надання інформації про порядок нарахування грошового забезпечення за весь період проходження служби та проведення його перерахунку з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 шляхом застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

У відповідь відповідач повідомив про відсутність правових підстав для здійснення такого перерахунку, оскільки, на його думку, нарахування грошового забезпечення позивачу у спірний період проводилося відповідно до чинного законодавства, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року, який застосовувався як розрахункова величина для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням.

Не погоджуючись із таким підходом відповідача, позивач звернулася до суду із цим адміністративним позовом, вважаючи, що застосування відповідачем фіксованої розрахункової величини станом на 01.01.2018 року призвело до заниження розміру її грошового забезпечення та, як наслідок, інших виплат, розмір яких залежить від посадового окладу та окладу за військовим званням.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначений конституційний принцип є імперативним та визначає межі дискреції суб`єкта владних повноважень, виключаючи можливість його свавільної поведінки або ухилення від виконання прямо передбачених законом обов`язків.

Положеннями Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Про те постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб"(яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Отже, пунктом 4 Постанови № 704 було чітко визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Однак у подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб"були внесені зміни.

З наведеного слідує, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.

Тобто, з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.

Таким чином, розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, повинно бути визначене шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі№ 420/6572/22.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Статтею 7 Закону України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2018 встановлено у сумі 1762,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2020 встановлено у сумі 2102,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2021 встановлено в сумі 2 270,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2022 встановлено в сумі 2 481,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2023 встановлено в сумі 2 684,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, слід дійти висновку, що бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 13 серпня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету. Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум є протиправною.

Крім того, варто звернути увагу, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення, зокрема, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії.

А тому військову частину НОМЕР_1 слід зобов`язати здійснити перерахунок та виплату спірних грошових виплат, з урахуванням вже виплачених сум.

Водночас, слід врахувати, що 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - Постанова №481), яка набрала чинності 20.05.2023 та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини.

Пунктом 1 Постанови №481 приписано скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Також пунктом 2 указаної Постанови внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Викладення пункту 4 Постанови №704 у згаданій редакції та встановлення фіксованої суми, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яка відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, свідчить про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року у справі № 320/29450/24, залишено в силі рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі № 320/29450/24, яким, зокрема, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Згідно вимог ч.2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» втратив чинність лише 18.06.2025 року.

Тож, військова частина НОМЕР_1 повинна ОСОБА_1 провести перерахунок та виплату грошового забезпечення з 13.08.2020 року по 19.05.2023 року.

Щодо перерахунку грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Згідно з пунктом 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Відповідно до пунктів 2-5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Так, Верховний Суд у постановах від 27.07.2023 у справі № 380/813/22, від 27.09.2023 у справі № 420/23176/21, від 27.09.2023 у справі № 420/23176/21, від 31.01.2024 у справі № 320/6441/22, від 18.04.2024 у справі № 160/10789/22 та від 30.04.2024 у справі № 360/700/23, від 08.05.2025 року у справі №380/6610/24, зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, вимоги із приводу нарахування та виплату поточної та фіксованої індексації з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, не є передчасними.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 19.01.2026 року у справі №340/5726/25.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 13 серпня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету. Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КабінетуМіністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 13 серпня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник