Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №160/11273/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 рокуСправа №160/11273/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Богуш Ангеліни Михайлівни до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

30.04.2026 року (27.04.2026 року направлено засобами поштового зв`язку) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 в особі представника адвоката Богуш Ангеліни Михайлівни до військової частини НОМЕР_1 , в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 3926,26 грн. на місяць за період з 01.03.2018 року по 29.11.2022 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 3926,26 грн. на місяць за період з 01.03.2018 року по 29.11.2022 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-III із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач, ОСОБА_1 з 18.03.2017 року по 29.11.2022 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посадах: командира бойової машини-командир відділення парашутно-десантного взводу, головного сержанта-командира бойової машини парашутно-десантного взводу, старшини парашутно-десантної роти, сержанта з матеріального забезпечення, має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №241 від 29.11.2022 року був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 29.11.2022 року. Під час проходження військової служби відповідачем не було проведено позивачу нарахування та не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 29.11.2022 року з урахуванням абзацу 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078. 08.01.2026 року на адресу відповідача був направлений адвокатський запит з проханням надати відповідь чи здійснював відповідач нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 року по 29.11.2022 року з урахуванням абзацу 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078. Також, 20.02.2026 року на адресу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України був направлений повторно адвокатський запит. В лютому та квітні 2026 року представник позивача, адвокат Богуш А.М. отримала відповідь від відповідача, до якої було долучено копії довідок нараховану та виплачену індексацію грошового забезпечення позивача, з яких вбачається, що в період з 01.03.2018 року по 29.11.2022 року, «фіксована» сума індексації грошового забезпечення позивача не нараховувалась та не виплачувалась. Відтак, позивач вважає, що дії відповідача не відповідають нормам чинного законодавства України і рахую їх безпідставними та незаконними.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.04.2026 року зазначена вище справа розподілена та 01.04.2026 року передана судді Пруднику С.В.

04.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою. Прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : довідки про розмір нарахованого грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 29.11.2022 року включно ОСОБА_1 ; довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за лютий 2018 року, а також довідку про грошове забезпечення ОСОБА_2 за березень 2018 року, із зазначенням складових грошового забезпечення, які не мають разового характеру; письмові та вмотивовані пояснення щодо нарахування (не нарахування) та виплати (не виплати) ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 3926,26 грн. на місяць за період з 01.03.2018 року по 29.11.2022 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44; письмові та вмотивовані пояснення щодо нарахування (не нарахування) та виплати (не виплати) ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” від 19.10.2000 року №2050-III із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 29.05.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

11.05.2026 року від представника військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив наступне. Питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078. Абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 встановлено, що сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку. Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, поточної та індексації-різниці. Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078). Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078). Проте з 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці. Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); - сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4). Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково вказує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки. Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. З урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності Постанова №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення. Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 дають підстави зробити висновок, що у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу позивачу, відповідачу належало вирішити питання, чи має позивач право на отримання суми індексації-різниці. Водночас, як слідує зі змісту позовної заяви, відповідач не нараховував і не виплачував позивачу цей вид індексації. Саме вказані обставини є спірними у цій справі. У цьому контексті зазначаю, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу. Буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування врахуванню підлягає: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року; сума можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року; чи перевищує розмір підвищення доходу суму можливої індексації. Розмір підвищення доходу в березні 2018 року визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року. В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзац 5 пункт 5 Порядку №1078). Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078). Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року, то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби. У березні 2018 року прожитковий мінімум складав 1762,00 грн, величина приросту індексу споживчих цін 253,30% (з урахуванням підвищення посадового окладу з січня 2008 року), про що зазначено в листі Міністерства соціальної політики України від 28.09.2021 №5211/0/290-21/51. Тож, відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 помножений на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100, а саме: 1762,00 грн * 253,30% / 100 = 4463,15 грн. Позивач не навів жодних зазначених розрахунків, які б давали підстави для можливих висновків про наявність підстав для виплати йому «індексації-різниці». При цьому позивач наводить розлогі доводи про те, що відповідач немає дискреційних повноважень для проведення таких розрахунків. Фактів, які свідчили про порушення відповідачем вимог абз. 4, 5, 6 п.5 Порядку №1078 позивач не навів. Отже, такі позовні вимоги про визнання бездіяльності позивача за цей період протиправною - задовольнити немає підстав. Відповідно до ч.5 ст.4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Звертає на себе увагу, що в цій нормі йдеться про юридичний факт підвищення не суто посадових окладів, а доходів в цілому. Позивач будь-яких розрахунків сум індексації, на яку, як він вважає, він має право, не провів. З урахуванням цього порівняльний аналіз між розміром фактичного підвищення доходів позивача та розміром підвищення доходів, яке, як він вважає, він мав отримати за рахунок індексації, - провести неможливо. Отже, позиція позивача є необґрунтованою і задоволенню не підлягає. Щодо компенсації втрати частини доходів, представник відповідача вказав, що вимоги про зобов`язання вчинити дії в майбутньому при виконанні судового рішення, яке можливо буде ухвалено, не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

14.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні клопотання представника військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 про залишення позовної заяви без розгляду про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено повністю.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що з 18 березня 2017 року по 29 листопада 2022 року, позивач, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посадах командира бойової машини - командира відділення парашутно-десантного взводу, головного сержанта - командира бойової машини парашутно-десантного взводу, старшини парашутно-десантної роти, сержанта з матеріального забезпечення.

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №241 від 29.11.2022 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та звільнено з військової служби з 29 листопада 2022 року.

Під час проходження військової служби відповідач не здійснив нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 29.11.2022 відповідно до вимог абзаців третього, четвертого та шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

08.01.2026 представником позивача на адресу відповідача було направлено адвокатський запит із проханням повідомити, чи здійснювалися нарахування та виплата ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 29.11.2022 з урахуванням вимог абзаців третього, четвертого та шостого пункту 5 Порядку №1078.

Оскільки відповідь на зазначений запит у повному обсязі надана не була, 20.02.2026 представником позивача повторно направлено адвокатський запит до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України.

У лютому та квітні 2026 року представник позивача, адвокат Богуш А.М., отримала відповіді, до яких були долучені довідки про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача. Із зазначених довідок убачається, що за період з 01 березня 2018 року по 29 листопада 2022 року індексація-різниця, передбачена абзацами четвертим та шостим пункту 5 Порядку №1078, позивачу не нараховувалася та не виплачувалася.

Таким чином, відповідач не виконав покладений на нього законом обов`язок щодо належного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача, чим порушив його право на отримання грошового забезпечення в повному обсязі.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначений конституційний принцип є імперативним та визначає межі дискреції суб`єкта владних повноважень, виключаючи можливість його свавільної поведінки або ухилення від виконання прямо передбачених законом обов`язків.

Отже, будь-яке рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень повинні відповідати вимогам законності, обґрунтованості, пропорційності та добросовісності, а невиконання покладеного законом обов`язку є самостійною підставою для визнання такої бездіяльності протиправною.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку щодо належного нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення після підвищення посадових окладів військовослужбовців у березні 2018 року, а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Правові, економічні та організаційні засади підтримання купівельної спроможності доходів громадян визначаються Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», відповідно до статей 1, 2 якого індексація грошових доходів населення є встановленим законами та іншими нормативно-правовими актами механізмом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Грошове забезпечення військовослужбовців належить до доходів, що підлягають індексації, а тому відповідач як орган, що здійснює його нарахування та виплату, зобов`язаний забезпечити реалізацію державних гарантій щодо індексації незалежно від наявності чи відсутності спеціального звернення військовослужбовця.

Механізм проведення індексації визначений Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1078.

Суд звертає увагу, що після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України №1013 від 09 грудня 2015 року законодавцем було змінено сам механізм визначення місяця підвищення доходу. Починаючи з 01 грудня 2015 року обчислення індексу споживчих цін здійснюється не індивідуально залежно від прийняття працівника на службу чи роботи, а з місяця, наступного після останнього підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за відповідною посадою.

Таким чином, для військовослужбовців базовим місяцем після введення в дію постанови Кабінету Міністрів України №704 є саме березень 2018 року, оскільки з 01 березня 2018 року відбулося системне підвищення посадових окладів усіх категорій військовослужбовців.

Разом з тим, встановлення березня 2018 року місяцем підвищення доходу саме по собі не виключає виникнення права на отримання індексації.

Абзацами третім, четвертим та шостим пункту 5 Порядку №1078 законодавець визначив особливий механізм захисту доходів працівників у разі, коли сума підвищення посадового окладу не перекриває суму індексації, що склалася у місяці такого підвищення.

З аналізу зазначених норм убачається, що у місяці підвищення тарифних ставок роботодавець зобов`язаний визначити:

розмір підвищення грошового доходу;

суму можливої індексації, яка склалася у цьому місяці;

здійснити їх порівняння;

у випадку, якщо сума підвищення доходу є меншою за суму можливої індексації, визначити індексацію-різницю як різницю між зазначеними величинами та виплачувати її щомісячно до наступного підвищення посадових окладів.

Отже, саме на відповідача законом покладено обов`язок здійснити відповідний розрахунок та прийняти рішення щодо виникнення або відсутності права особи на індексацію-різницю.

Матеріалами справи підтверджено, що такого розрахунку відповідач не здійснив.

Із наданих відповідачем довідок про грошове забезпечення та нарахування індексації вбачається, що у період з 01 березня 2018 року по 29 листопада 2022 року позивачу виплачувалася лише поточна індексація після виникнення відповідного права, однак індексація-різниця, передбачена абзацами четвертим та шостим пункту 5 Порядку №1078, не визначалась, не нараховувалась та не виплачувалась.

Судом встановлено, що розмір підвищення грошового забезпечення позивача у березні 2018 року становив 536,89 грн, що визначається як різниця між грошовим забезпеченням у березні та лютому 2018 року.

Водночас сума можливої індексації, яка склалася станом на березень 2018 року, відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 Порядку №1078, становила 4463,15 грн, що розраховується шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 березня 2018 року (1762 грн), на величину приросту індексу споживчих цін 253,30 відсотка та поділу отриманого результату на 100.

Таким чином, сума підвищення доходу позивача є істотно меншою за суму можливої індексації, яка склалася у місяці підвищення посадового окладу.

За таких обставин відповідно до абзацу четвертого пункту 5 Порядку №1078 відповідач був зобов`язаний визначити суму індексації-різниці як різницю між сумою можливої індексації та сумою підвищення доходу.

Отже, належна до виплати позивачу індексація-різниця становить 3926,26 грн щомісячно та підлягала виплаті починаючи з березня 2018 року до наступного підвищення посадових окладів або до дня звільнення позивача зі служби.

Будь-яких доказів того, що відповідач здійснив такий розрахунок, визначив відсутність права позивача на індексацію-різницю або прийняв відповідне мотивоване рішення, матеріали справи не містять.

Проте відповідач не надав суду належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність невиплати позивачу індексації-різниці або підтверджували проведення передбаченого Порядком №1078 порівняльного розрахунку.

Аналогічний підхід щодо застосування абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 неодноразово висловлений Верховним Судом. Так, у постанові від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21 Верховний Суд зазначив, що для правильного вирішення спору суд повинен встановити: (1) розмір підвищення доходу особи у березні 2018 року; (2) суму можливої індексації, що склалася у цьому місяці; (3) чи перевищує розмір підвищення доходу суму можливої індексації. Лише після такого порівняння можливо визначити наявність або відсутність права особи на отримання індексації-різниці. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 20 квітня 2023 року у справі №320/8554/21, від 11 травня 2023 року у справі №260/6386/21, від 22 червня 2023 року у справі №520/6243/22, від 16 серпня 2023 року у справі №440/5333/21, від 29 листопада 2023 року у справі №480/13752/21 та від 07 грудня 2023 року у справі №420/9878/22. У зазначених рішеннях Верховний Суд сформував єдиний правовий підхід, відповідно до якого у разі, якщо сума підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року є меншою, ніж сума можливої індексації, роботодавець зобов`язаний визначити та виплачувати індексацію-різницю до наступного підвищення тарифних ставок (посадових окладів).

Зазначені висновки Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають врахуванню судом під час вирішення аналогічних правовідносин.

Враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, відсутність доказів правомірності дій відповідача та наведені правові висновки Верховного Суду, суд доходить висновку, що відповідач протиправно не нарахував і не виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у формі індексації-різниці за період з 01 березня 2018 року по 29 листопада 2022 року.

Щодо вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів, суд вказує наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Згідно з пунктом 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Відповідно до пунктів 2-5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Так, Верховний Суд у постановах від 27.07.2023 у справі № 380/813/22, від 27.09.2023 у справі № 420/23176/21, від 27.09.2023 у справі № 420/23176/21, від 31.01.2024 у справі № 320/6441/22, від 18.04.2024 у справі № 160/10789/22 та від 30.04.2024 у справі № 360/700/23, від 08.05.2025 року у справі №380/6610/24, зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, вимоги із приводу нарахування та виплату поточної та фіксованої індексації з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, не є передчасними.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 19.01.2026 року у справі №340/5726/25.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника адвоката Богуш Ангеліни Михайлівни до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 3926,26 грн. на місяць за період з 01.03.2018 року по 29.11.2022 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 3926,26 грн. на місяць за період з 01.03.2018 року по 29.11.2022 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-III із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник