Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №160/11916/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 рокуСправа №160/11916/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, з 11.03.2022 по 23.02.2026 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 11.03.2022 по 23.02.2026 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період з 11 березня 2022 року по 23 лютого 2026 року проходив військову службу, а розмір його посадового окладу та окладу за військовим званням, а відповідно і залежних від них додаткових видів грошового забезпечення, обчислювався відповідачем виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, - 1762 гривні. Позивач вважає такі дії протиправними, оскільки після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, якою скасовано зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (2481 гривня у 2022 році, 2684 гривні у 2023 році, 3028 гривень у 2024 та 2025 роках, 3328 гривень у 2026 році), а не 1762 гривні. Застосувавши меншу розрахункову величину, відповідач протиправно занизив розмір нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення. На обґрунтування своєї позиції позивач посилається на положення статей 19, 43 Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частини третьої статті 7 КАС України та відповідну практику Верховного Суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

Військова частина НОМЕР_1 скористалася правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач підтверджує, що є правонаступником військової частини НОМЕР_2 , переформованої з 31 липня 2025 року. Заперечуючи проти позову по суті, відповідач зазначає, що скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 не відновило дію первинної редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, а тому розрахунковою величиною продовжував залишатися розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. Відповідач також вказує, що з 20.05.2023 діяв пункт 4 зазначеної постанови в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 (стала величина 1762 гривні), а з 18.06.2025, після визнання протиправним і нечинним пункту 2 постанови № 481 у справі № 320/29450/24, знову підлягав застосуванню розмір прожиткового мінімуму, встановлений на 1 січня 2018 року. За доводами відповідача, за загальним правилом визнання нормативного акта таким, що втратив чинність, не поновлює дію раніше скасованих ним актів, а нормативно-правовий акт застосовується в межах строку його дії, у зв`язку з чим відповідач діяв правомірно. Крім того, відповідач звертає увагу на суперечність між мотивувальною та прохальною частинами позовної заяви щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини. На підтвердження своєї позиції відповідач посилається на практику Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Згідно з частиною п`ятою статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. З огляду на викладене справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом установлено, що згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 11.03.2022 № 15 солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 на всі види забезпечення та визнано таким, що з 11 березня 2022 року приступив до виконання службових обов`язків за посадою стрільця.

Відповідно до директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 22 травня 2025 року № Д-321/65/дск та Директиви Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України від 22 травня 2025 року № Д-22/ДСК з 31 липня 2025 року військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) переформовано, її умовне найменування та ідентифікаційний код анульовано. Правонаступником військової частини НОМЕР_2 стала Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), що сторонами не оспорюється.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.02.2026 № 61 солдата ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у відставку наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09 лютого 2026 року №12-РС (по особовому складу) за підпунктом «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби), виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 23 лютого 2026 року.

Отже, у період з 11 березня 2022 року по 23 лютого 2026 року позивач проходив військову службу.

Під час проходження військової служби розмір посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, а також залежних від них додаткових видів грошового забезпечення обчислювався відповідачем виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, - 1762 гривні. Водночас розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, становив: у 2022 році - 2481 гривня, у 2023 році - 2684 гривні, у 2024 році - 3028 гривень, у 2025 році - 3028 гривень, у 2026 році - 3328 гривень.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з проходженням військової служби, визначає права та обов`язки військовослужбовців, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. Згідно з частинами другою - четвертою статті 9 цього Закону до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації і виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На виконання наведених норм 30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), якою затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців (додаток 1) та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням (додаток 14).

Пунктом 4 Постанови № 704 у первинній редакції установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103) пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Постанова № 103 набрала чинності 24.02.2018, а Постанова № 704 - 01.03.2018.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким було внесено зазначені зміни до пункту 4 Постанови № 704; ця постанова залишена без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022. Відповідно до частини першої статті 325 КАС України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

У подальшому пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 (далі - Постанова № 481) пункт 4 Постанови № 704 було змінено - установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт; ці зміни набрали чинності 20.05.2023. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 у частині внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.

Вирішуючи спір, суд враховує, що прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт установлюється виключно законом - Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року, становив: 1762 гривні (Закон України «Про Державний бюджет України на 2018 рік»), 2481 гривня (Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік»), 2684 гривні (Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»), 3028 гривень (Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік»), 3328 гривень (Закон України «Про Державний бюджет України на 2026 рік»).

Згідно з пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат; до внесення відповідних змін до законів вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.

Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у разі колізії між положеннями пункту 4 Постанови № 704 (у редакціях, які визначали розрахунковою величиною розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року, або сталу величину 1762 гривні) та Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік, якими розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб установлено на рівні, що перевищує 1762 гривні, перевагу має бути надано актам вищої юридичної сили - законам. Відповідно розмір посадового окладу та окладу за військовим званням позивача підлягає визначенню із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду. Так, у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21 Верховний Суд наголосив, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, у осіб з числа військовослужбовців виникає право на визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням із застосуванням пункту 4 Постанови № 704 з використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік); при цьому встановлене пунктом 3 розділу II Закону № 1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини на спірні правовідносини не впливає, оскільки такою розрахунковою величиною є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.

У постанові від 28 березня 2024 року у справі № 160/8290/23 Верховний Суд підтримав зазначену позицію та вказав, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21 та від 05 червня 2024 року у справі № 420/18318/23.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Частинами п`ятою та шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відповідну норму права, та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що в період проходження позивачем військової служби з 11 березня 2022 року по 23 лютого 2026 року розмір його посадового окладу та окладу за військовим званням, а відповідно і залежних від них щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за невикористану відпустку та грошової допомоги на оздоровлення, підлягав визначенню із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не розміру, встановленого на 1 січня 2018 року (1762 гривні). Натомість відповідач при обчисленні та виплаті грошового забезпечення позивача застосовував розрахункову величину 1762 гривні, чим протиправно занизив розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення.

Доводи відповідача про те, що скасування пункту 6 Постанови № 103 не відновило дію первинної редакції пункту 4 Постанови № 704, а тому розрахунковою величиною залишався розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року, суд відхиляє. Незалежно від того, яка саме редакція пункту 4 Постанови № 704 була чинною у той чи інший період спірних правовідносин, у разі невідповідності визначеної нею розрахункової величини (1762 гривні) Законам України про Державний бюджет України на відповідний рік суд відповідно до частини третьої статті 7 КАС України застосовує акт вищої юридичної сили. Саме на такому підході ґрунтуються наведені вище правові висновки Верховного Суду, сформульовані пізніше за постанови, на які посилається відповідач.

Посилання відповідача на те, що позивач у прохальній частині позовної заяви фактично просить застосувати мінімальну заробітну плату як розрахункову величину, суд також відхиляє. Формулювання «але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року» відтворює зміст первинної редакції пункту 4 Постанови № 704 і встановлює лише мінімальну межу (гарантію) величини посадового окладу, а не запроваджує мінімальну заробітну плату як самостійну розрахункову величину. Розрахунковою величиною, застосування якої вимагає позивач і яка підлягає застосуванню, є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідач як суб`єкт владних повноважень правомірності обчислення та виплати грошового забезпечення позивача із застосуванням розрахункової величини 1762 гривні за період з 11 березня 2022 року по 23 лютого 2026 року належними та допустимими доказами не довів.

За таких обставин, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Оскільки судовий збір позивачем не сплачувався, питання про його розподіл у порядку статті 139 КАС України судом не вирішується.

Керуючись статтями 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошової допомоги на оздоровлення, з 11.03.2022 по 23.02.2026 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 11.03.2022 по 23.02.2026 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова