Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №160/13861/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 рокуСправа №160/13861/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , до Військової частини НОМЕР_2 , до Військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 та Військової частини НОМЕР_3 , у якій позивач просить:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з 27.03.2022 по 28.11.2023 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» ОСОБА_1 з 27.03.2022 по 28.11.2023 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з 30.11.2023 по 20.12.2025 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 перерахувати та виплатити за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» ОСОБА_1 з 30.11.2023 по 20.12.2025 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_3 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з 21.12.2023 по 25.01.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 перерахувати та виплатити за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» ОСОБА_1 з 21.12.2023 по 25.01.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (з 27.03.2022 по 28.11.2023), у Військовій частині НОМЕР_2 (з 30.11.2023 по 20.12.2023) та у Військовій частині НОМЕР_3 (з 21.12.2023 по 25.01.2024), а в подальшому - в інших військових частинах. Позивач вказує, що розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, а відповідно і всіх похідних видів грошового забезпечення, визначався виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 (1762 гривні), помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, тобто без урахування збільшення прожиткового мінімуму у відповідних роках. На думку позивача, грошове забезпечення підлягало обчисленню виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (2481 гривня - у 2022 році, 2684 гривні - у 2023 році, 3028 гривень - у 2024 році). Про порушення свого права позивач дізнався після отримання відповідей на адвокатські запити з довідками про нараховане та виплачене грошове забезпечення (від Військової частини НОМЕР_1 - 01.05.2026, від Військової частини НОМЕР_3 - 11.05.2026); Військова частина НОМЕР_2 відповіді не надала.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. На виконання ухвали суду про витребування доказів відповідачами надано, зокрема, картки особового рахунку позивача.

Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на позовну заяву, у якому просила залишити позов у частині вимог до неї без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду без поважних причин, а за відсутності підстав для залишення без розгляду - відмовити у задоволенні позову. Відповідач зазначає, що виплата грошового забезпечення має регулярний (щомісячний) характер, а тому про порушення своїх прав позивач мав дізнаватися разом з отриманням грошового забезпечення за відповідний місяць, у зв`язку з чим строк звернення до суду є пропущеним, а наведені позивачем причини - неповажними. По суті спору відповідач наполягає, що грошове забезпечення обчислювалося правомірно виходячи з прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 (1762 гривні), встановлення розрахункової величини належить до дискреційних повноважень Кабінету Міністрів України, а пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 діяв у спірний період, при цьому визнання його нечинним (справа № 320/29450/24) має перспективну (ex nunc) дію відповідно до частини другої статті 265 КАС України. Відповідач також посилається на правові позиції Верховного Суду про перспективну дію судових рішень про визнання нормативно-правових актів нечинними, на відкриття касаційного провадження у справі № 320/29450/24 та на передання питання застосування пункту 4 постанови № 704 у редакції постанови № 481 на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду. Крім того, відповідач зазначив, що одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік позивачу не виплачувалися.

Військова частина НОМЕР_3 подала відзив на позовну заяву, у якому просила повністю відмовити у задоволенні позовних вимог до неї. Відповідач зазначає, що за період служби позивача у цій військовій частині діяла редакція пункту 4 постанови № 704, за якою оклади визначаються виходячи з прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 (1762 гривні); визнання протиправними та скасування змін до пункту 4 постанови № 704 не поновлює дію його первинної редакції, оскільки за принципом незворотності дії нормативно-правових актів у часі попередня редакція автоматично не відновлюється. На виконання ухвали суду відповідач надав картки особового рахунку позивача за 2023 та 2024 роки.

Військова частина НОМЕР_2 відзиву на позовну заяву не подала. Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини першої статті 257 та частини п`ятої статті 262 КАС України справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Судом установлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 - у період з 27.03.2022 по 28.11.2023, у Військовій частині НОМЕР_2 - у період з 30.11.2023 по 20.12.2023, у Військовій частині НОМЕР_3 - у період з 21.12.2023 по 25.01.2024. Розмір посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, а також похідних від них видів грошового забезпечення, у зазначені періоди визначався виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 (1762 гривні), помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, що підтверджується довідками про нараховане та виплачене грошове забезпечення і картками особового рахунку та по суті не заперечується відповідачами.

Не погоджуючись із таким обчисленням грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу по суті та надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Щодо доводів Військової частини НОМЕР_1 про пропуск позивачем строку звернення до суду та про залишення позову в цій частині без розгляду суд зазначає таке.

Спірні правовідносини стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця. За правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, початок перебігу строку звернення до суду у справах про виплату грошового забезпечення обчислюється з моменту, коли особа отримала достовірну та документально підтверджену інформацію про обсяг і характер виплачених їй сум, зокрема шляхом вручення грошового атестата (письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми).

Матеріалами справи підтверджується, що при переміщенні між військовими частинами позивач грошових атестатів не отримував, а достовірну та документально підтверджену інформацію про обсяг і характер нарахованого та виплаченого грошового забезпечення отримав лише після направлення адвокатських запитів - з відповіддю Військової частини НОМЕР_1 від 01.05.2026 та відповіддю Військової частини НОМЕР_3 від 11.05.2026 (Військова частина НОМЕР_2 відповіді не надала). Позовну заяву подано 21.05.2026, тобто без порушення строку звернення до суду.

Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат визнано такою, що не відповідає Конституції України; ця норма втратила чинність з дня ухвалення зазначеного Рішення.

З огляду на наведене доводи Військової частини НОМЕР_1 про пропуск позивачем строку звернення до суду є необґрунтованими, а підстави для залишення позову в цій частині без розгляду відсутні, тому спір підлягає вирішенню по суті.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців.

Пунктом 4 Постанови № 704 у первинній редакції було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 пункт 4 Постанови № 704 було викладено в редакції, за якою оклади визначаються виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762 гривні). У подальшому пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, що набрала чинності 20.05.2023, пункт 4 Постанови № 704 викладено в редакції, за якою оклади розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт.

Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 сформулював правовий висновок, згідно з яким Кабінет Міністрів України не уповноважений установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили. Оскільки закони України про Державний бюджет України на 2020 рік та наступні роки не містять застереження про застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня 2018 року, з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 у частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 з мотивів його невідповідності актам вищої юридичної сили та звуження існуючих прав військовослужбовців.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2026 у справі №520/5814/24 дійшов висновку, що пункт 4 Постанови № 704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, - Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, оскільки суд не вправі застосовувати дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того, чи був він чинним на момент виникнення спірних відносин. При цьому Верховний Суд зазначив, що встановлена пунктом 4 Постанови № 704 у редакції постанови № 481 стала величина (1762 гривні) фактично дорівнює прожитковому мінімуму станом на 01.01.2018 та не відповідає меті прийняття Постанови № 704.

Наведене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19, згідно з яким з урахуванням вимог статті 7 КАС України суди у період чинності норм підзаконного акта, які не відповідають правовому акту вищої юридичної сили, повинні застосовувати акт вищої юридичної сили безвідносно до того, чи скасовані такі норми судом. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, а якщо доходить висновку, що правовий акт суперечить Конституції України, - застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Застосовуючи наведені норми та правові позиції до спірних правовідносин, суд виходить з того, що протягом усіх спірних періодів (2022, 2023 та 2024 роки) розмір посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, а також похідних від них видів грошового забезпечення, підлягав обчисленню виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-IX прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 встановлено 2481 гривню, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-IX станом на 01.01.2023 - 2684 гривні, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 - 3028 гривень, тоді як відповідачі застосовували величину 1762 гривні (прожитковий мінімум станом на 01.01.2018).

Отже, обчислення відповідачами грошового забезпечення позивача виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 (1762 гривні), не відповідало вимогам законодавства та призвело до виплати позивачу грошового забезпечення у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством, чим порушено його право на належне грошове забезпечення за періоди служби у Військовій частині НОМЕР_1 (з 27.03.2022 по 28.11.2023), у Військовій частині НОМЕР_2 (з 30.11.2023 по 20.12.2023) та у Військовій частині НОМЕР_3 (з 21.12.2023 по 25.01.2024).

Згідно з пунктом 2 Постанови № 704 грошове забезпечення складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Оскільки посадовий оклад та оклад за військовим званням є основою для обчислення інших видів грошового забезпечення, перерахунок їх розмірів зумовлює перерахунок усіх похідних від них видів грошового забезпечення, які нараховувалися та виплачувалися позивачу за спірні періоди, з урахуванням раніше виплачених сум.

Доводи Військової частини НОМЕР_3 про те, що визнання протиправними та скасування змін до пункту 4 Постанови № 704 не поновлює дію його первинної редакції, суд відхиляє, оскільки підставою для задоволення позову є не «відновлення» первинної редакції пункту 4 Постанови № 704, а невідповідність застосованої розрахункової величини (прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 та тотожної їй сталої суми 1762 гривні) актам вищої юридичної сили, як це встановлено наведеними постановами Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 та від 17.02.2026 у справі №520/5814/24.

Доводи Військової частини НОМЕР_1 про те, що визнання нечинним пункту 2 постанови №481 має перспективну дію (частина друга статті 265 КАС України), а тому ця норма підлягала застосуванню у спірний період, суд також відхиляє. Незастосування судом нормативно-правового акта, що суперечить акту вищої юридичної сили, на підставі статті 7 КАС України є відмінним від визнання такого акта нечинним у порядку статей 264, 265 КАС України та не пов`язане з моментом набрання законної сили відповідним судовим рішенням. За наведеними висновками Верховного Суду у справі № 520/5814/24 та Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/2098/19 суд не застосовує дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того, чи був він чинним на момент виникнення спірних відносин. Посилання відповідача на правові позиції про перспективну дію (зокрема у справах № 480/7154/24, № 600/3516/24, № 420/3824/25) не спростовують наведеного, оскільки судова палата Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24 відступила від відповідних висновків. Наявність відкритого касаційного провадження у справі № 320/29450/24 та передання питання на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду не перешкоджають вирішенню цієї справи на підставі чинних актів законодавства та наявних правових позицій Верховного Суду.

Доводи відповідачів про те, що застосована величина (1762 гривні) є сталою розрахунковою величиною, встановленою в межах дискреційних повноважень Кабінету Міністрів України, не спростовують установленого порушення, оскільки Кабінет Міністрів України не уповноважений установлювати розрахункову величину, що не відповідає акту вищої юридичної сили. Та обставина, що загальний розмір грошового забезпечення позивача формувався також за рахунок інших його складових, не змінює обов`язку обчислювати посадовий оклад і оклад за військовим званням виходячи з належної розрахункової величини.

Щодо позовних вимог про здійснення перерахунку грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, а також про здійснення виплати за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 суд зазначає таке. Обов`язковою умовою надання судового захисту є наявність порушеного права особи на момент її звернення до суду. На час розгляду справи відповідачі не здійснили перерахунку та виплати грошового забезпечення позивача виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а тому відсутні підстави вважати, що при виконанні цього рішення позивачу не буде виплачено компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб у визначеному законодавством порядку та що відповідна виплата не буде здійснена за належним кодом бюджетної класифікації. Отже, позовні вимоги у цій частині є передчасними та звернені на майбутнє, права позивача у цій частині на час розгляду справи не порушені, у зв`язку з чим у їх задоволенні належить відмовити.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частинами першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідачі як суб`єкти владних повноважень правомірності обчислення грошового забезпечення позивача за спірні періоди виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018, не довели. Наведені у відзивах доводи спростовуються викладеними вище нормами права та правовими позиціями Верховного Суду.

За наведених обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 243–246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 27.03.2022 по 28.11.2023 включно виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 (1762 гривні), замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 всі види грошового забезпечення за період з 27.03.2022 по 28.11.2023 включно виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.11.2023 по 20.12.2023 включно виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 (1762 гривні), замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 всі види грошового забезпечення за період з 30.11.2023 по 20.12.2023 включно виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_3 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 21.12.2023 по 25.01.2024 включно виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 (1762 гривні), замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 всі види грошового забезпечення за період з 21.12.2023 по 25.01.2024 включно виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова