Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №160/9391/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 рокуСправа №160/9391/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

14.04.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 , викладене у листі №3314 від 25.02.2026 року, яким відмовлено у виплаті одноразової грошової винагороди;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити одноразову грошову винагороду у розмірі 1 000 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та приймав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Бахмутському районі Донецької області у період з 31.10.2023 по 07.05.2024. Під час безпосереднього проходження військової служби 11.05.2024 був направлений у стаціонар, де поставили діагноз: у наслідок перенесеної ВЧМТ забою головного мозку від 2017р. Постановою ВЛК від 20.01.2023 ОСОБА_1 визнаний непридатним в мирний час та обмежено придатним у воєнний час, має інвалідність 3-ої групи внаслідок інвалідності з дитинства та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 (Софіївка). На рапорт позивача щодо виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн військова частина надала відповідь про відсутність підстав для її призначення. Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами з 18.05.2026, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

30.04.2026 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник у задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів представник зазначає, що відповідно до наказів командира Військової частини НОМЕР_1 №838 від 28.10.2023 року, №920 від 30.10.2024 року (копії витягів із наказу додаються) Позивач у період з 28.10.2023 до 30.10.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Представник зазначає, що позивач не надав належних документів, які підтверджують його безпосередню участь у бойових діях у визначених Постановою №153 формах, а також не довів наявності сукупного строку участі у бойових діях не менше шести місяців станом на 13 лютого 2025 року; надані медичні документи не підтверджують наявність у позивача захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни до 13 лютого 2025 року. Також, представник зауважує, що позивач станом на 13 лютого 2025 року вже не проходив військову службу, так як був звільнений у запас наказом командира військової частини НОМЕР_1 №920 від 30.10.2024 року.

08.05.2026 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій підтримав доводи позовної заяви, заперечував проти аргументів відповідача, викладених у відзиві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на початок повномаштабного вторгнення був у віці 18 років.

Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 28.10.2023 до 30.10.2024

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.10.2023 №838, солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , який прибув із військової частини НОМЕР_2 , призначеного наказом Начальника Генерального Штабу Збройних Сил України від 16 жовтня 2023 року №548-рс на посаду гранатометника 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 4 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону, зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 28 жовтня 2023 року та на всі види забезпечення, на котлове забезпечення з 29 жовтня 2023 року і вважається таким, що з 28 жовтня 2023 року прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов`язків.

Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 від 08.05.2024 №4858, ОСОБА_1 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Бахмутському районі Донецької області у період з 31.10.2023 по 07.05.2024.

Під час безпосереднього проходження військової служби 11.05.2024 був направлений у стаціонар, де поставили діагноз: у наслідок перенесеної ВЧМТ забою головного мозку від 2017р. Постановою ВЛК від 20.01.2023 ОСОБА_1 визнаний непридатним в мирний час та обмежено придатним у воєнний час, має інвалідність 3-ої групи внаслідок інвалідності з дитинства та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 (Софіївка).

Так, п. 4.1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.10.2024 №920 солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , оператора 1 відділення протитанкових ракетних комплексів взводу протитанкових ракетних комплексів НОМЕР_3 стрілецького батальйону, на підставі наказу командира НОМЕР_4 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 30 жовтня 2024 року № 304-ре звільненого у запас відповідно до підпункту «б» пункту третього частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (за станом здоров`я - за наявності інвалідності III групи (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), визнано вважати таким, що здав справи та посаду 30 жовтня 2024 року. 3 30 жовтня 2024 року його виключено із списків особового складу військової частини, з усіх видів забезпечення, з котлового забезпечення з 31 жовтня 2024 року; та направлено для постановки на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

04.03.2026 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 (Софіївка) із рапортом щодо виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".

На звернення позивача щодо виплати одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №153, останній отримав лист від Військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2026 №3314, яким відмовлено у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень.

Так, з матеріалів справи вбачається, що станом на 13 лютого 2025 року (дата набрання чинності Постанови № 153) ОСОБА_1 не проходив військову службу у військовій частині, оскільки 30.10.2024 був виключений зі списків особового складу військової частини і всіх видів забезпечення за станом здоров`я (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). На думку відповідача, за таких обставин військова частина не вправі виплатити позивачу одноразову грошову допомогу відповідно до Постанови КМУ від 11.02.2025 № 153.

Спірним в цій справі є питання наявності у позивача права на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої Постановою КМУ №153.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон 2232-ХІІ).

Частиною третьою статті 1 Закону 2232-ХІІ визначено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно частини дев`ятої статті 1 Закону 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» та затверджено «Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Згідно п.3 Постанови №153, учасниками експериментального проекту є:

громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу;

Збройні Сили;

Національна гвардія;

Державна прикордонна служба;

Міністерство оборони;

Міністерство внутрішніх справ;

військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Відповідно до п. 4 Постанови № 153, громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу “молодший лейтенант”;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Із аналізу норм Постанови № 153 вбачається, що особам рядового, сержантського і старшинського складу, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу, зокрема, до Збройних Сил, проходять військову службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн.

У свою чергу, військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153, у зв`язку з їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Суд зазначає, що кваліфікуючими умовами для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку п. 4 постанови КМУ від 11.02.2025р. №153 є одночасна сукупність таких факторів як:

1) належність здобувача виплати до осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил;

2) призов або прийняття здобувача виплати на військову службу після оголошення воєнного стану у віці до 25 років;

3) безпосередня участь особи у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою;

4) відсутність притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності під час проходження військової служби, а також діючих дисциплінарних стягнень.

Сторонами у справі не заперечується, що ОСОБА_1 є колишнім військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 . За час проходження позивачем військової служби відсутній факт притягнення його до адміністративної, дисциплінарної або кримінальної відповідальності, діючих дисциплінарних стягнень позивач не має.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, згідно п. 4.1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.10.2024 №920 ОСОБА_1 , звільненого у запас відповідно до підпункту «б» пункту третього частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (за станом здоров`я - за наявності інвалідності III групи (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), визнано вважати таким, що здав справи та посаду 30 жовтня 2024 року.

Таким чином станом на дату набрання чинності Постанови КМУ від 11.02.2025 № 153 ОСОБА_1 не проходив військову службу у військовій частині, оскільки 30.10.2024 був виключений зі списків особового складу військової частини і всіх видів забезпечення за станом здоров`я (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Також, суд зазначає, що позивачем не висловлено бажання продовжувати військову службу та не продовжено контракт, оскільки наказом від 30.10.2024 №920 позивача виключено зі списків особового складу військової частини, тобто на дату набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025) позивач не був діючим військовослужбовцем у розумінні приписів Постанови №153, а тому не підпадає під її дію.

Позивач реалізував своє право на звільнення з військової служби 30.10.2024, тобто до запровадження експериментального проекту. При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що самі лише посилання позивача на те, що він був прийнятий на військову службу у віці до 25 років, брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, отримав травму, захворювання, не є достатніми підставами вважати, що позивач підпадає під дію Постанови №153.

За таких обставин, суд доходить висновку про правомірність відмови Військової частини НОМЕР_1 , оформленої листом від 25.02.2026 №3314 у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої п.4 постанови КМУ №153 від 11.02.2025 року.

При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За приписами частини першої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Інші заявлені позовні вимоги є похідними, а тому також не підлягають задоволенню.

Враховуючи, що позивач, відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Відповідно до частини четвертої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно частини п`ятої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132,139,193,241-246, 250, 251,257-262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець