Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №140/6942/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року ЛуцькСправа № 140/6942/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Лозовського О.А.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) про визнання протиправними дії щодо відмови здійснити внесення актуальної інформації до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а саме інформації, згідно якої ОСОБА_1 виключений з військового обліку; зобов`язання здійснити внесення актуальної інформації у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а саме інформації, згідно якої ОСОБА_1 виключений з військового обліку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач був виключений з військового обліку ще у 2011 році у зв`язку з досягненням ним граничного 40-річного віку перебування в запасі за законодавством, чинним на той час, а тому перестав бути військовозобов`язаним та не підлягає поновленню на військовому обліку. Позивач посилається на те, що Закон України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 22.07.2014 №1604-VII, яким граничний вік перебування у запасі підвищено до 60 років, не має зворотної дії в часі та не застосовується до осіб, які вже були виключені з військового обліку. На переконання позивача, повторне взяття його на військовий облік на підставі нових законів погіршує його існуюче становище та обмежує його конституційні права і свободи.

У зв`язку з наведеним позивач 30.04.2026 звернувся до відповідача із заявою про внесення до Реєстру відомостей про виключення його з військового обліку, проте відповіді по суті не отримав, що, на його думку, свідчить про протиправну поведінку відповідача та зумовило звернення до суду.

Ухвалою судді від 04.06.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач, отримавши ухвалу про відкриття провадження, відзив на позов не подав.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин кваліфікується як визнання позову.

Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позову, суд встановив такі обставини.

Відповідно до даних військового квитка серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 був призваний на строкову військову службу ІНФОРМАЦІЯ_3 28.12.1989 та направлений для проходження служби до в/ч № НОМЕР_2 . Під час проходження військової служби йому було присвоєно військове звання рядового, а також він проходив службу на посаді водія автомобіля, що підтверджується записами №12 у військовому квитку.

Відповідно до записів військового квитка,10.10.1991 позивача звільнено з військової служби та переведено до запасу.

30.04.2026 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення його з військового обліку.

У відповіді ІНФОРМАЦІЯ_5 від 14.05.2026 №824 вказано, що «якщо людина ще не досягла 60 років, вона підпадає під чинну норму і є військовозобов`язаною».

Не погоджуючись із діями ІНФОРМАЦІЯ_4 , щодо відмови здійснити внесення актуальної інформації до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а саме інформації, згідно якої позивач виключений з військового обліку, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд керується таким.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до частини дев`ятої статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону №2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього визначені статтею 37 Закону №2232-XII. Відповідно до пункту 4 частини шостої статті 37 Закону №2232-XII виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають, зокрема, громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі.

Статтею 28 Закону №2232-XII встановлено розряди запасу залежно від військового звання та віку військовозобов`язаних. У редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем сорокарічного віку (2011 рік), військовозобов`язані, які перебували у запасі та мали військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділялися на розряди за віком: перший розряд - до 35 років; другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років. При цьому граничний вік перебування в запасі другого розряду був граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві (частина четверта статті 28 Закону №2232-XII).

У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27.03.2014 №1169-VII внесено зміни до статті 28 Закону №2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 22.07.2014 №1604-VII - до 60 років.

Водночас приписи статті 28 Закону № 2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві, змін не зазнали.

Отже, з набранням чинності наведеними змінами до Закону №2232-XII позивач підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду (60 років).

Як установлено судом, позивач ОСОБА_1 станом на час виникнення спірних правовідносин (2026 рік) досяг 55-річного віку, тобто не досяг визначеного чинною редакцією статті 28 Закону № 2232-XII граничного 60-річного віку перебування в запасі.

За таких обставин позивач за чинним законодавством є військовозобов`язаним та підлягає військовому обліку, а підстави для його виключення з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі, передбачені пунктом 4 частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII, відсутні.

Щодо доводів позивача про те, що він був остаточно виключений з військового обліку у 2011 році та про неможливість застосування до спірних правовідносин Закону № 1604-VII з огляду на заборону зворотної дії закону в часі, суд зазначає таке.

Як слідує з матеріалів справи, доказів формального виключення позивача з військового обліку у 2011 році у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі (відповідного запису у військово-обліковому документі, рішення чи довідки органу військового обліку) позивачем не надано та матеріали справи не містять. Натомість відповідач указує, що облікова картка військовозобов`язаного позивача не збереглася, а в Реєстрі записи про військовий облік позивача наразі відсутні. Відтак твердження позивача про наявність факту виключення його з військового обліку у 2011 році є недоведеним.

Водночас суд звертає увагу на те, що навіть за умови доведеності такого факту доводи позивача про незастосування до спірних правовідносин чинної редакції статті 28 Закону №2232-XII не ґрунтуються на правильному розумінні норм матеріального права з огляду на таке.

Конституційний Суд України у Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) дійшов висновку, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У цій справі спірні правовідносини щодо виключення позивача з військового обліку виникли у 2026 році - з моменту звернення позивача до відповідача із заявою про внесення до Реєстру відомостей про виключення його з військового обліку.

Відтак до врегулювання спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону №2232-XII, чинні станом на вказаний час, тобто з урахуванням змін, внесених Законом №1604-VII.

За таких обставин доводи позивача про наявність у спірних правовідносинах зворотної дії закону в часі є безпідставними, оскільки до правовідносин, що виникли у 2026 році, застосовується закон, чинний саме на момент їх виникнення.

Наведене узгоджується з усталеною правовою позицією Верховного Суду.

Зокрема, у постанові від 09.04.2026 у справі №280/6524/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, відмовляючи у задоволенні вимог військовозобов`язаного про виключення його з військового обліку, виходив із того, що у зв`язку з продовженням граничного віку перебування в запасі особу автоматично поновлено в запасі незалежно від того, чи перебувала вона на військовому обліку, оскільки вона не досягла 60-річного віку, а тому згідно з чинним законодавством повинна перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних. Верховний Суд указав, що зміни до статті 28 Закону № 2232-XII, якими збільшено граничний вік перебування у запасі, мають загальний характер та поширюються на всіх осіб, які не досягли такого віку, незалежно від їх попереднього статусу, а у спірних правовідносинах відсутні підстави стверджувати про наявність зворотної дії закону в часі, якщо такі правовідносини виникли після внесення відповідних змін до Закону № 2232-XII.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №814/4386/15 та від 17.02.2020 у справі №820/3113/17 щодо застосування наведених правових норм, а також у постанові від 21.05.2025 у справі №280/2880/24, в якій Верховний Суд розмежував поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку» за підставами застосування та правовими наслідками.

Таким чином, оскільки за чинними нормами статті 28 Закону № 2232-XII позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та вважається військовозобов`язаним, підстави для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі відсутні. За таких обставин відмова відповідача у вчиненні відповідних дій не суперечить наведеним вимогам законодавства, а отже, не може бути визнана судом протиправною.

Суд також враховує доводи відповідача про те, що станом на час розгляду справи в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відсутні записи про військовий облік позивача.

За приписами статті 14 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017 №1951-VIII ведення Реєстру включає внесення та актуалізацію персональних і службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Внесення до Реєстру відомостей про виключення особи з військового обліку є похідним від наявності визначеної законом підстави для такого виключення. Оскільки за встановлених судом обставин така підстава у позивача відсутня, відповідач не має правових підстав для внесення до Реєстру відомостей про виключення позивача з військового обліку, про що просить позивач.

У відповідності до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Позивач належними та допустимими доказами не довів обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, зокрема факту набуття ним статусу особи, виключеної з військового обліку, та наявності в нього права вимагати внесення до Реєстру відомостей про таке виключення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; водночас міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Інші доводи та аргументи сторін не спростовують наведених вище висновків суду та не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

В силу приписів статті 139 КАС України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 72-79, 90, 139, 241-246, 250 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (45136, Волинська область, Луцький район, село Ворончин, РНОКПП НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.А. Лозовський