Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №140/4336/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року ЛуцькСправа № 140/4336/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 12.03.2026 заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » з морально - психологічного забезпечення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » лейтенанта ОСОБА_2 про відмову в перетинанні державного кордону.

Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки ним при проходженні прикордонного контролю було надано усі документи, необхідні для перетину кордону на виїзд з України, проте 12.03.2026 заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » з морально - психологічного забезпечення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » лейтенантом ОСОБА_2 прийнято рішення про відмову в перетині державного кордону України.

Вважаючи протиправним оскаржуване рішення, звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 14.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовних вимог не визнала та просила у їх задоволенні відмовити повністю. В обґрунтування цієї позиції зазначила, що посадовою особою органу охорони державного кордону було встановлено, що гр. України ОСОБА_1 порушив правила перетинання державного кордону, зокрема він є особою з інвалідністю та відповідно до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів проходить військову службу.

Вказала, що рішенням заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » з морально-психологічного забезпечення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » лейтенанта ОСОБА_2 від 12.03.2026, відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України у зв`язку із Законом України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022» та постанови КМУ №57 (зі змінами) громадянину України ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, а саме, в зв`язку із тим, що він відповідно до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних проходить військову службу.

Вважає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, доводи позивача є безпідставними та необґрунтованими.

29.06.2026 на адресу суду надійшло пояснення заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » з морально - психологічного забезпечення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » лейтенанта ОСОБА_2 , де зазначила, що 12.03.2026 близько 11:00 для проведення співбесіди прибув громадянин України ОСОБА_1 , як особа з інвалідністю та надав на паспортний контроль паспорт громадянина Україну для`виїзду за кордон, пенсійне посвідчення, військовий квиток, посвідчення учасника бойових дій. Вказала, що в ході перевірки документів та даних про перебування на обліку встановлено, що в ЄДРПВР позивач за відповідним Реєстром відображається як діючим військовослужбовцем та проходить військову службу.

Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є громадянином України, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

12.03.2026 позивач прибув до пункту пропуску «Устилуг» з метою здійснення перетину державного кордону на виїзд з України.

Під час здійснення прикордонного контролю позивач надав, зокрема такі документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон номер НОМЕР_1 від 08.06.2021, , пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 від 22.05.2024, військовий квиток серії НОМЕР_3 від 04.04.1986 з відміткою про звільнення з військової служби, посвідчення учасника бойових дій, документ про інвалідність.

Заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » з морально - психологічного забезпечення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » лейтенанта ОСОБА_2 12.03.2026 прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 .

Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Зазначене кореспондується також з положеннями ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3857-XII (далі Закон №3857). При цьому, вказаною статтею також передбачено, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки.

Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 грудня 2015 року №389-VIII воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Отже, право особи на вільний перетин державного кордону України, згідно з положеннями Конституції України та законодавчих норм, може бути обмежено в умовах воєнного стану.

ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ст.2 Закону України Про прикордонний контроль вбачається, що Прикордонний контроль державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Прикордонний контроль здійснюється щодо: 1) осіб, які перетинають державний кордон; 2) транспортних засобів, що перевозять через державний кордон осіб та вантажі; 3) вантажів, що переміщуються через державний кордон.

Прикордонний контроль включає: 1) перевірку документів; 2) огляд осіб, транспортних засобів, вантажів; 3) виконання доручень правоохоронних органів України; 4) перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України; 5) реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон; 6) перевірку автомобільних транспортних засобів з метою виявлення викрадених.

Прикордонний контроль забезпечується шляхом: 1) установлення режиму в пунктах пропуску через державний кордон та здійснення контролю за його додержанням; 2) застосування технічних засобів прикордонного контролю, використання службових собак та інших тварин; 3) створення і використання баз даних про осіб, які перетнули державний кордон, вчинили правопорушення, яким не дозволяється в`їзд в Україну або яким тимчасово обмежено право виїзду з України, про недійсні, викрадені і втрачені паспортні документи, а також інших передбачених законом баз даних; 4) спостереження за транспортними засобами і в разі потреби їх супроводження; 5) здійснення адміністративно-правових, а також оперативно-розшукових заходів; 6) організації і забезпечення взаємодії з підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких пов`язана з міжнародним сполученням; 7) координації дій контрольних органів і служб.

Отже, саме посадові особи здійснюють необхідні дії та заходи, спрямовані на встановлення законних підстав для перетинання громадянами державного кордону України: здійснення перевірки наявності та достовірності документів, визначених нормами чинного законодавства; встановлення підстав для перетину державного кордону та їх відповідність вимогам чинного законодавства.

ч.1 ст.1 Закону України Про правовий режим воєнного стану визначено, що воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

В ст.3 Закону України Про правовий режим воєнного стану передбачено, що військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є:

Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об`єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з`єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;

Військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов`язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Згідно п.5 ч.1 ст.6 Закону України Про правовий режим воєнного стану, в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються: вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України Про введення воєнного стану від 24.02.2022р. №64/2022 (далі Указ №64/2022), у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану постановлено: ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні від 14.03.2022р. №133/2022 постановлено про часткову зміну ст.1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, та продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні від 18.04.2022 №259/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні від 17.05.2022 №341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні від 12.08.2022 №573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

В подальшому воєнний стан неодноразово продовжений відповідними Указами Президента України.

В п.2,п.3 Указу Президента України Про введення воєнного стану від 24.02.2022р. №64/2022 визначено, що Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст.ст.30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч.1 ст.8 Закону України Про правовий режим воєнного стану.

Таким чином, Указом Президента України Про введення воєнного стану від 24.02.2022р. №64/2022 встановлено можливість обмеження певних конституційних прав людини, зокрема, визначених ст.33 Конституції України: Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

В ст.14 Закону України «Про прикордонний контроль», вбачається, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.

Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно Закону України "Про звернення громадян" або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.

В ст.1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21.10.1993р. №3543-ХІІ (у редакції на час виникнення спірних відносин) передбачено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

ст.22, ст.23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Врегульовано підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Так, абз.4 ч.1 цієї статті передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Згідно ст.3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у ст.2 цього Закону.

Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Постановою від 27.01.1995р. №57 Кабінет Міністрів України затвердив Правила перетинання державного кордону громадянами України (далі Правила перетинання державного кордону в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), за приписами п.1 якого такі визначають порядок та умови перетинання громадянами України державного кордону. ( Правила )

п.2 Правил передбачено, що перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну:

1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

2) дипломатичний паспорт;

3) службовий паспорт;

4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий);

5) посвідчення особи моряка;

6) посвідчення члена екіпажу.

У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

В п.2-п.6 Правил вбачається, що перетинання державного кордону у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у п.2-1 та п.2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абз.2 -абз.8 ч.3 ст.23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а також п.2-п.14 цих Правил.

ст.6 Закону України Про прикордонний контроль від 05.11.2009р. №1710-VI (далі - Закон №1710-VI) визначено, що перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.

Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.

Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.

Частиною 3 ст.14 Закону України Про прикордонний контроль встановлено, що особа, якій відмовлено у перетин державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України Про звернення громадян або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.

Суд зазначає, що у зв`язку з початком повномасштабної військової агресії рф проти України Президентом України на виконання п.п.1, 17, 20 ч.1 ст.106 Конституції України видано Указ №64/2022, яким запроваджено особливий правовий режим воєнного стану. У свою чергу, особливістю цього правового режиму є те, що під час його дії можуть запроваджуватися певні обмеження конституційних прав і свобод громадян, в тому числі вільне залишення території України.

Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні №15-рп/2001 від 14.01.2001р., допустимість обмеження свободи пересування, вільного вибору місця проживання в межах держави та права вільно залишати територію країни визнається і міжнародним правом.

Зокрема, ст.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року закріплює правило, за яким здійснення права на свободу пересування і свободу вибору місця проживання, вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, не може зазнавати жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: визнані в установленому порядку особами з інвалідністю.

Саме за цією підставою ОСОБА_1 10.06.2024 було звільнено з військової служби в/ч НОМЕР_4 оскільки останній маючи групу інвалідності не бажав продовжувати службу.

Відтак позивач не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, оскільки належить до категорії осіб, визначених в п.2 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", та наділений правом перетину державного кордону в умовах воєнного стану в силу положень п.2-1 Правил №57.

Факт надання позивачем вказаних документів під час спроби перетину державного кордону України відповідачем не заперечується.

Доводи позивача ґрунтуються на тому, що він після звільнення з військової частини НОМЕР_4 не перебуває у складі жодної військової частини, а також має статус особи з інвалідністю, що підтверджується відповідними документами, відтак має право на перетин державного кордону, оскільки не підпадає під обмеження.

Позивач зазначає, що під час звернення для перетину державного кордону ним було подано документи, передбачені пунктом 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 17.01.1995 року, зокрема документи, що підтверджують інвалідність.

У зв`язку з цим позивач вважає, що має право на перетин державного кордону як особа з інвалідністю в період дії воєнного стану, а оскаржуване рішення про відмову у перетинанні державного кордону є протиправним, оскільки прийняте без належного врахування фактичних обставин та вимог чинного законодавства.

Зі змісту оскаржуваного рішення відповідача від 12.03.2026 судом встановлено, що на підставі ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» позивачу відмовлено у виїзді з України з тієї причини, що він не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Правил № 57 через наявність запису у відповідному реєстрі що він являється діючим військовослужбовцем.

У контексті зазначеного суд зауважує, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 у справі №819/330/18, від 10.01.2020 у справі №2040/6763/18).

У даній справі в перетинанні державного кордону відповідач лише покликався на Закон України «Про прикордонний контроль» та на дію правового режиму воєнного стану, та знаходження позивача у відповідному реєстрі як військовослужбовця, проте не зазначив конкретну норму законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України. Також оскаржуване рішення не визначає, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон, у зв`язку з чим було відмовлено в перетинанні державного кордону.

Стороною відповідача у відзиві на позов зазначено, що підставою для відмови у перетині державного кордону була наявною відмітка по ОСОБА_1 у відповідному Реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що той є діючим військовослужбовцем.

З огляду на вказане, беручи до уваги, що при перетині державного кордону позивачем пред`явлено військовий квиток з записом про звільнення з військової служби 10.06.2024, посвідчення учасника бойових дій, довідку до акту огляду МСЕК про ІІІ-тю групу інвалідності безстроково серії 12 ААБ №627592 від 09.03.2021. Дані документи разом з правовстановлюючими у своїй сукупності є достатніми для перетину державного кордону незважаючи на наявність не знятого запису у відповідному електронному Реєстрі по позивачу – військовослужбовець відтак, суд робить висновок, що рішення від 12.03.2026 заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » з морально - психологічного забезпечення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » лейтенанта ОСОБА_2 про відмову в перетинанні державного кордону не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, що протиправно втручається на можливість реалізації конституційного права позивача вільно залишати територію України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваного рішення.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення.

З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення від 12.03.2026 заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » з морально - психологічного забезпечення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_5 ) лейтенанта ОСОБА_2 про відмову в перетинанні державного кордону ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_5 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

Суддя С.Ф. Костюкевич