Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №140/3685/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року ЛуцькСправа № 140/3685/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся із позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі – Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення нарахування та виплати грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі – Постанова №153); зобов`язання здійснити нарахування та виплату грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої Постановою №153.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу, який набрав чинності 10 жовтня 2020 року, строком на три роки, який з 17 жовтня 2023 року було продовжено у зв`язку із запровадженням воєнного стану. Як зазначив позивач, у період з 04 листопада 2024 року по 21 листопада 2024 року він брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, перебуваючи в Оріхівській міській територіальній громаді Запорізької області, та 15 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання отримав поранення.

ОСОБА_1 вказав, що звернувся до відповідача з рапортом про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови №153, однак отримав відмову, яка мотивована тим, що він був прийнятий на військову службу у 2020 році, відтак на момент дії Постанови №153 вже перебував на військовій службі за контрактом та нового контакту для її проходження не укладав.

На переконання позивача, йому безпідставно відмовлено у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди, тому він просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив позовні вимоги та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.40-43). В обґрунтування цієї позиції вказав, що оскільки позивач проходив службу за контрактом з 10 жовтня 2020 року, тобто був призваний до введення воєнного стану, він не відповідає вимогам абзацу 2 пункту 4 Постанови №153 та відповідно не є суб`єктом, на якого поширюється дія вказаного нормативно правового акту в частині виплати одноразової грошової винагороди. Відповідач вважає, що факт продовження дії контракту позивача після 17 жовтня 2023 року у зв`язку із запровадженням воєнного стану жодним чином не свідчить про те, що він був «прийнятий» на військову службу під час воєнного стану. Автоматичне продовження дії контракту понад встановлені строки на період дії воєнного стану прямо передбачено законодавством (зокрема, статтею 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»). Проте таке продовження в силу закону є виключно пролонгацією вже існуючих військово-службових відносин, які виникли між сторонами у 2020 році – тобто задовго до введення в Україні правового режиму воєнного стану. Також на переконання відповідача ОСОБА_1 не має права на отримання 1 000 000 гривень відповідно до Постанови №153, адже на момент отримання поранення 15 листопада 2024 року (як і на момент потенційного застосування норм Постанови №153) йому вже виповнилося 25 років, 2 місяці та 29 днів.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу, згідно з пунктом 3 якого, цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків, встановлених законодавством, за погодженням сторін на 3 роки (а.с. 26 зворот -27).

Дію цього контракту з 17 жовтня 2023 року було продовжено понад встановлений строк до оголошення демобілізації, що не є спірним.

Відповідно довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 від 24 січня 2025 року №243 (а.с.22) ОСОБА_1 дійсно в період з 04 листопада 2024 року по 21 листопада 2024 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Оріхівській міській територіальній громаді Запорізької області.

Як слідує з довідки про обставини травми від 29 листопада 2024 року №50/41/14-80 ОСОБА_1 15 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання внаслідок мінометного обстрілу підрозділами збройних сил російської федерації по ПВ «КАЩЕЙ» в районі населеного пункту Нестерянка, Запорізької області, отримав поранення – вогнепальне осколкове сліпе поранення середньої третини правого передпліччя. Вогнепальне осколкове сліпе поранення нижньої третини правої гомілки.

Поранення не пов`язане з використанням кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком дій в стані алкогольного та наркотичного сп`яніння. На момент отримання поранення перебував у засобах бронезахисту (бронежилет та шолом). Вищевказане поранення отримане під час виконання обов`язків військової служби, які пов`язані із захистом Батьківщини (а.с.24).

Відповідно до довідки №1119/с медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Волинській області» (ДУ «ТМО МВС України по Волинській області») 17 грудня 2025 року ОСОБА_1 проведено медичний огляд. Діагноз (включаючи код, згідно з НК 025) та постанова ВЛК про причинний зв`язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва: Наслідки перенесеної вибухової травми (15 листопада 2024 року): вогнепального осколкового сліпого поранення м`яких тканин правого передпліччя, правої гомілки; після операцій: (15 листопада 2024 року) ПХО ран; (21 листопада 2024 року) ВXО ран; (04 грудня 2024 року) ВХО ран правої гомілки; (23 грудня 2024 року) видалення стороннього тіла з передпліччя; (02 січня 2025 року) видалення стороннього тіла металевої щільності з правої гомілки у вигляді зміцнілих рубців шкіри правого передпліччя, правої гомілки без порушення функції суглобів. Травма (поранення), ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини (а.с. 24 зворот - 25).

З витягу з послужного списку позивача звільнено з військової служби у запас за станом здоров`я наказом начальника Західного територіального управління Національної гвардії України від 16 лютого 2026 року №22 о/с, а зі списків особового складу військової частини виключено 19 лютого 2026 року наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 19 лютого 2026 року №52 с/ч.

02 березня 2026 року представник позивача звернулася до відповідача із заявою, у якій, зокрема, просила здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень. Передбаченої Постановою №153 (а.с.16-20).

Військова частина НОМЕР_1 листом від 06 березня 2026 року №50/141/12-С-28-Аз повідомила, що солдат ОСОБА_1 уклав контракт для проходження громадянами військової служби у Національній гвардії України на посадах рядового складу 10 жовтня 2020 року стоком на 3 (три) роки. 17 жовтня 2023 року строк дії контракту автоматично продовжено до оголошення рішення про демобілізацію. Також зауважено, що вимоги пункту 4 Постанови №153 розповсюджуються на громадян України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які були прийняті або призвані на військову службу саме під час воєнного стану. Як наслідок, солдат ОСОБА_1 на момент дії вищевказаного нормативно правового акту вже перебував на військовій службі за контрактом та нового контакту для її проходження не укладав (а.с.26).

Не погоджуючись з відмовою відповідача у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги в розмірі 100 000 гривень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1). Надалі відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон №2232-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Частиною першою статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).

Частиною першою статті 4 Закону 2232-ХІІ передбачено, що Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено пунктом першим статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон №2011-XII).

Відповідно до пункту 2 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінетом Міністрів України 11 лютого 2025 року прийнято Постанову №153 та затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі – Порядок).

Підпунктом 1 пункту 3 Постанови №153 (в редакції станом на час виникнення спірних відносин) установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Відповідно до пункту 4 Постанови №153 громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Наведеними вище нормами визначена сукупність умов для набуття військовослужбовцем з числа громадян України права на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень.

Так на виплату винагороди у розмірі 1 млн. гривень можуть претендувати громадяни України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, зокрема, Збройних Сил, які на момент набрання чинності Постановою №153 (13 лютого 2025 року): не досягли віку 25 років і були прийняті/призвані на військову службу під час введення в Україні воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій) не менше шести місяців сукупно або за тих самих умов менше шести місяців сукупно та отримали під час захисту Вітчизни захворювання, поранення (травми, контузії, каліцтва), чи перебували та звільнені з полону (за винятком тих, які добровільно здалися в полон).

Варто зауважити, що така винагорода виплачується військовослужбовцям за умови, якщо вони не були притягнуті до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення.

Як свідчать матеріали справи позивач:

- 10 жовтня 2020 року уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу (у віці 21 рік), який було продовжено 17 жовтня 2023 року, тобто до набрання чинності Постановою №153 під час воєнного стану;

- на час набрання чинності Постановою №153 (13 лютого 2025 року) проходив військову службу, тобто був діючим військовослужбовцем;

- під час безпосередньої участі у бойових діях 15 листопада 2024 року в районах ведення воєнних (бойовий) під час виконання обов`язків військової служби, які пов`язані із захистом Батьківщини внаслідок мінометного обстрілу отримав вогнепальне осколкове сліпе поранення середньої третини правого передпліччя та нижньої третини правої гомілки.

- не притягався до кримінальної відповідальності чи адміністративної відповідальності за вчинення військового правопорушення, та дисциплінарної відповідальності.

Відповідач заперечує право позивача на отримання одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови №153, оскільки позивачем було підписано контракт 10 жовтня 2020 року, тобто до початку введення в Україні воєнного стану – 24 лютого 2022 року.

Проте, ці доводи є неприйнятими, а відмова відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу зазначеної винагороди з цих підстав є протиправною, оскільки позивач в період дії воєнного – 17 жовтня 2023 року продовжив дію контракту на проходження військової служби.

Норми Постанови №153 не містять положень, які б встановлювали обмеження щодо продовження контракту, врахування чи впливу попереднього проходження військової служби за контрактом на право особи на отримання одноразової грошової винагороди.

Право на отримання зазначеної виплати виникає у військовослужбовця з моменту виконання встановлених Постановою сукупності умов (зокрема, прийняття на військову службу під час дії воєнного стану, проходження військової служби у визначений період, безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях протягом встановленого строку отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) під час безпосередньої участі у бойових діях, відсутність дисциплінарних та інших правопорушень).

Більше того, тлумачення пункту 4 Постанови №153 у вузькому значені, тобто лише відносно осіб, які вперше були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, буде дискримінаційним відносно осіб, котрі станом на 24 лютого 2022 року вже перебували на військовій службі та у подальшому продовжили контракт на проходження військової служби.

Довільне трактування норм Постанови №153, суперечить принципу верховенства права, закріпленому у статті 8 Конституції України, та загальновизнаному правилу, що правові норми мають застосовуватися виключно у межах, передбачених їх змістом, без довільного розширення чи звуження їхньої дії. Будь-яке інше тлумачення, яке фактично позбавляє особу права, гарантованого державою, є неправомірним і порушує баланс між інтересами держави та правами громадянина.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що у разі неоднозначності правової норми перевага надається тлумаченню, яке забезпечує більш повну реалізацію прав особи. Це узгоджується з положеннями статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Статтями 1 та 2 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців – діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

У постанові від 10 січня 2024 року у справі №240/4894/23 Верховний Суд сформував правовий висновок, де наголосив, що принцип тлумачення закону на користь особи не передбачає ігнорування закону, але вказує на те, що в спірних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію закону, яка максимально захищає права та інтереси саме особи «у вагомих сумнівах - на користь людини».

Беручи до уваги викладені вище обставини, суд вважає, що позивачем дотримані визначені Постановою №153 умови для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, оскільки: 1) прийнятий на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років; 2) проходив військову службу станом на дату набрання чинності Постановою №153; 3) під час безпосередньої участі у бойових діях 15 листопада 2024 року в районах ведення воєнних (бойовий) під час виконання обов`язків військової служби, які пов`язані із захистом Батьківщини внаслідок мінометного обстрілу отримав вогнепальне осколкове сліпе поранення середньої третини правого передпліччя та нижньої третини правої гомілки; 4) не притягнутий до кримінальної відповідальності чи адміністративної відповідальності за вчинення військового правопорушення, та дисциплінарної відповідальності.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач відповідає умовам, визначеним Постановою №153 для отримання одноразової грошової винагороди.

Суд вважає, що беручи на себе зобов`язання щодо виплати винагороди відповідно до Постанови №153, держава прагнула підтримати тих, хто обрав контрактну службу у віці до 25 років та виконував бойові завдання за підвищеного ризику та навантаження в умовах воєнного стану.

При цьому, суд вважає за необхідне зауважити, що Постанова №153 не містить обмежень чи застережень відносно отримання одноразової грошової винагороди колишніми військовослужбовцями за умови дотримання інших, передбачених умов. Позивача було звільнено з військової служби в запас наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 16 лютого 2026 року №22 о/с за підпунктом «б» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII, тобто з незалежних від нього обставин, а саме: за станом здоров`я.

Також суд відхиляє як безпідставні доводи відповідача про втрату позивачем права на виплату за Постановою №153 у зв`язку з досягненням ним 25-річного віку на момент поранення 15 листопада 2024 року, оскільки вказані твердження ґрунтуються на помилковому тлумаченні відповідачем часових меж та умов застосування цього нормативно-правового акта.

З матеріалів справи вбачається, що поранення позивач отримав 15 листопада 2024 року під час безпосередньої участі у заходах із захисту України, тобто в період дії воєнного стану та в межах періоду, охопленого правовим регулюванням Постанови №153.

Саме факт отримання поранення під час виконання завдань із захисту Батьківщини є юридично значущим фактором для виникнення права на виплату, а не окремі формальні критерії щодо дати досягнення певного віку чи проходження служби.

Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з цим позовом, враховуючи, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо відмови у виплаті позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до Постанови №153, не відповідають визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах та чинному законодавству, тому такі дії потрібно визнати протиправними.

За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, позовні вимоги зобов`язального характеру також підлягають до задоволення шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до Постанови №153.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України суд у цій справі дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України установлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 10000,00 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вказаних правових норм, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.

Для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії таких документів: договору про надання правової допомоги від 24 лютого 2026 року, укладеного між адвокатом Світлицькою З.О. та ОСОБА_1 (а.с.30-32), додаток від 24 лютого 2026 року до договору (а.с.32 зворот-33), розрахунок обсягу наданих правничих послуг Притулюку Д.О. від 25 березня 2026 року (а.с.34), довідку-квитанцію від 25 березня 2026 року (а.с.33 зворот).

Відповідно до розрахунку обсягу наданих правничих послуг ОСОБА_1 від 25 березня 2026 року адвокатом Світлицькою З.О. надано такі послуги: підготовка та подання заяви в порядку досудового врегулювання спору про виплату грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої Постановою №153 – 4 год; підготовка та подання позову у справі про виплату грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої Постановою №153 – 5 год. За дані послуги та за правничі послуги ОСОБА_2 отримано гонорар у розмірі 10000,00 грн.

Відповідач заперечив щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Суд зауважує, що позивач вільний у виборі адвоката та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2022 року у справі №520/6658/21).

На думку суду, виходячи із приписів частин третьої, п`ятої статті 134, частини дев`ятої статті 139 КАС України, справедливо буде відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, оскільки такий розмір витрат є цілком обґрунтованим та пропорційним до предмета задоволеного позову, складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом; решту витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України судові витрати у сумі 3000,00 грн (три тисячі грн 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В. Л. Шепелюк