Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №686/27146/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/27146/25

Провадження № 22-ц/820/1345/26

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Грох Л.М. (суддя-доповідач), Янчук Т.О., Костенка А.М.,

секретар судового засідання Плінська І.П.,

з участю представників сторін,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування свідоцтва про право на спадщину, визнання квартири спільною частковою власністю, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області в складі судді Чевилюк З.А. від 13 березня 2026 року.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд, -

в с т а н о в и в :

У вересні 2025 року ОСОБА_1 , звертаючись в суд з цим позовом до відповідачки, вказувала, що з 14.12.2012 року по 28.09.2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.

29 березня 2016 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу квартири ОСОБА_3 , за згоди на той час дружини ОСОБА_1 , набув у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1 .

29.03.2016 року здійснено державну реєстрацію права власності на вказану квартиру (рішення про реєстрацію прав №29000689 від 29.03.2016) за ОСОБА_3

06 липня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Твердохліб Г.Г., зареєстрований в реєстрі за №1712.

Пунктом 1.1. шлюбного договору передбачено, що майно, яке не підлягає державній реєстрації та підлягає державній реєстрації, що було придбано подружжям під час зареєстрованого шлюбу, є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я придбано та зареєстровано рухоме або нерухоме майно так як буде вважатися, що таке майно придбано за особисті кошти тобто на таке майно не поширюється положення ст.60 Сімейного кодексу України.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Спадкоємцями померлого ОСОБА_3 за даними спадкової справи №23/2022 є донька ОСОБА_2 , колишня дружина ОСОБА_1 .

23 травня 2023 року ОСОБА_1 як друга з подружжя отримала свідоцтво про право власності на частку в праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , посвідчене приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Нагорною Т.В.

Вказане свідоцтво було визнано недійсним постановою Хмельницького апеляційного суду від 09.10.2024 року у справі № 686/30682/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Нагорна Т.В. про визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування запису про державну реєстрацію права власності.

Постановою Верховного Суду від 19.03.2025 р. постанова апеляційної інстанції скасована, підтверджено правомірність набуття права власності ОСОБА_1 на частину спірної квартири АДРЕСА_1 .

Натомість, за заявою ОСОБА_2 в межах спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , їй було видано приватним нотаріусом Хмельницького нотаріального округу Нагорною Т.В. 25.11.2024 року свідоцтво про право на спадщину №4926 про право власності на всю квартиру АДРЕСА_1 .

Тому просила визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на спадкове майно - квартиру АДРЕСА_1 , видане на ім`я ОСОБА_2 . 25.11.2024 року приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Нагорною Т.В; - визнати квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна в РРПНМ 888498268101) спільною частковою власністю сторін - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках – по за кожною.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 березня 2026 позов задоволено.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на спадкове майно-квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна в РРПНМ 888498268101), видане на ім`я ОСОБА_2 25.111.2024 року приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Нагорною Т.В.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна в РРПНМ 888498268101) спільною частковою власністю сторін - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках – по за кожною.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору 9289,40 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 20000 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати як незаконне та відмовити в задоволенні позову. На думку апелянтки, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що квартира, яку успадкувала відповідачка, є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , яка перебувала з ним у шлюбі з 14.12.2012 року по 28.09.2018 року. За два місяці до розірвання шлюбу, 06 липня 2018 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було змінено правовий режим майна, набутого до шлюбу та під час шлюбу - укладено шлюбний договір.

Цим договором сторони погодили, що майно, яке не підлягає державній реєстрації та підлягає державній реєстрації, що буде придбане подружжям під час зареєстрованого шлюбу, є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я придбано та зареєстровано рухоме або нерухоме майно, так як буде вважатися, що таке майно придбане за особисті кошти, тобто, на таке майно не поширюється положення ст.60 Сімейного кодексу України. Грошові кошти у сумі 733000 грн. являються особистою приватною власністю ОСОБА_1 . У випадку набуття ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_2 , вона буде рахуватись придбаною за особисті кошти ОСОБА_1 та буде являтись особистою приватною власністю ОСОБА_1 відповідно до ст. 57 СК України, не буде являтися спільною сумісною власністю подружжя і на вказану квартиру не будуть поширюватися положення статті 60 СК України. Майно, яке придбане до реєстрації шлюбу, буде являтись особистою власністю того з подружжя на чиє ім`я було придбане. На момент посвідчення договору будь-яких майнових претензій та невиконаних зобов`язань по відношенню один до одного ОСОБА_1 і ОСОБА_3 не мають (пункти 1.1 – 1.5).

Тобто, пунктом 1.1 шлюбного договору чітко визначено правовий режим майна, яке сторонами буде набуте за час зареєстрованого шлюбу, з 14.12.2012 року по 28.09.2018 року. Доводи позивачки і висновок суду, що п.1.1. шлюбного договору від 06.07.2018 року може стосуватися тільки майна, яке сторони набудуть у майбутньому, і це не стосується спірної квартири, є безпідставними, оскільки таких положень шлюбний договір не містить. Тобто, майно, яке зареєстроване на ім`я ОСОБА_3 , набуло правового статусу особистої приватної власності ОСОБА_3 відповідно до шлюбного договору від 06.07.2018 року.

Суд першої інстанції також не відобразив і не врахував обставини, встановлені у справі №686/2204/23. Суд ототожнив зі встановленими обставинами справи правову оцінку, надану Верховним Судом у постанові від 19.03.2025 року у справі №686/30682/23 при тому, що Верховний Суд не дав оцінку, окрім п.1.1, іншим пунктам шлюбного договору. Не враховано, що згідно ч.7 ст. 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду, тож рішення суду не відповідає ч.4 ст. 265 ЦПК.

Суд помилково вказав, що позивачка є спадкоємцем майна ОСОБА_3 , тоді як спадкоємицею є лише ОСОБА_2 .

Також не враховано, що за шлюбним договором від 06.07.2018 року (п.п.1.2-1.3) позивачка набула право на грошові кошти в сумі 733000 грн. як на особисті приватні, а також право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 , яку придбала після укладення шлюбного договору. Тож є очевидним, що сторони 06.07.2018 року підвели «матеріальний підсумок» свого спільного проживання за весь його період, і визначили правовий режим рухомого і нерухомого майна, набутого під час зареєстрованого шлюбу, який завершився 28.09.2018 року. Згідно пункту 1.5. на момент посвідчення договору будь-яких майнових претензій та невиконаних зобов`язань по відношенню один до одного ОСОБА_1 і ОСОБА_3 не мають.

Також не погоджується зі стягненням судом витрат позивачки на правничу допомогу, оскільки суду не було надано доказів, які свідчать про співмірний обсяг робіт та фактичне понесення позивачкою таких витрат.

У відзиві ОСОБА_1 просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Вказує, що постановою Верховного Суду від 19.03.2025 року у справі № 686/30682/23 задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року та додаткову постанову цього ж суду від 29 жовтня 2024 року, залишено в силі рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 червня 2024 року. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 червня 2024 року було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності. Таким чином було підтверджено законність виданого ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на 1/2 частки спірної квартири та правомірність державної реєстрації її права власності на 1/2 частку вказаної квартири. Отже, ОСОБА_1 юридично відновила свої права на спірну квартиру і підтвердила законність отриманого нею свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя.

В засіданні апеляційного суду представник апелянтки підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній мотивів.

Позивачка та її представник просили відхилити апеляційну скаргу як безпідставну.

Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так, встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі з 14.12.2012 року по 28.09.2018 року.

29 березня 2016 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_3 , за згоди на той час дружини ОСОБА_1 , набув у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1 .

29.03.2016 року здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру (рішення про реєстрацію прав №29000689 від 29.03.2016).

06 липня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Твердохліб Г.Г., зареєстрований в реєстрі за №1712.

Пунктом 1.1. шлюбного договору передбачено, що майно, яке не підлягає державній реєстрації та підлягає державній реєстрації, що буде придбано подружжям під час зареєстрованого шлюбу, є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я придбано та зареєстровано рухоме або нерухоме майно так як буде вважатися, що таке майно придбано за особисті кошти тобто на таке майно не поширюється положення ст.60 Сімейного кодексу України.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Спадкоємицею ОСОБА_3 є його донька ОСОБА_2

23 травня 2023 року приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Нагорною Т.В. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право власності, яким посвідчено, що ОСОБА_1 як колишньому подружжю, належить частка у праві спільної сумісної власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 47,9 кв.м., житловою площею 28,3 кв.м.

У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Нагорна Т. В., про визнання недійсним свідоцтва про право власності по квартирі АДРЕСА_1 , та скасування запису про державну реєстрацію права власності.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 червня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Рішення місцевого суду мотивовано тим, що спірна квартира, з урахуванням умов шлюбного договору (пункт 1.1. договору), є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , тому дії приватного нотаріуса щодо видачі останній свідоцтва про право власності на її 1/2 частку квартири є правомірними.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 червня 2024 року скасовано, визнано недійсним свідоцтво про право власності, посвідчене приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Нагорною Т. В. та зареєстроване в реєстрі за № 1145, від 23 травня 2023 року, на ім`я ОСОБА_1 на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу - квартири в АДРЕСА_3 (реєстраційний номер 888498268101). В решті позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 19.03.2025 року у цій справі №686/30682/23 постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року та додаткову постанову цього ж суду від 29 жовтня 2024 року скасовано. Залишено в силі рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 червня 2024 року.

Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , тому ОСОБА_1 правомірно отримала свідоцтво про права власності на частку спірної квартири - вказані обставини встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, і є преюдиційними. Тому відповідачка незаконно отримала свідоцтво про право на спадщину 25.11.2024 року на всю спірну квартиру, що порушує права позивачки, тож наявні підстави для визнання недійсним цього свідоцтва та визнання за сторонами права власності на 1/2 частки квартири за кожною.

Доводи апеляційної скарги про ненадання оцінки умовам шлюбного договору та належність спірної квартири до особистого майна спадкодавця є безпідставними.

Так, за змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом ч.ч. 2-3 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

В разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст.70 СК України).

Аналогічну норму щодо рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності містить ст. 372 ЦК України.

Отже, за змістом наведених норм права діє презумпція спільності майна, набутого у шлюбі, а також діє принцип рівності часток подружжя, тобто, частки майна дружини та чоловіка є рівними у спільній сумісній власності.

Водночас частиною 1 статті 92 СК України передбачено, що особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям може бути укладено шлюбний договір.

Згідно з ч.1 ст. 93 СК України шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки.

Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується (стаття 94 СК).

Статтею 95 СК України врегульовано питання початку дії шлюбного договору.

Так, якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу.

Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення (ч.2 ст. 95 СК).

Згідно з ч.2 ст. 97 СК України сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства (ч.5 ст. 97 СК України).

Відповідно до п. 1.1. шлюбного договору від 06.07.2018 року укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 майно, яке не підлягає державній реєстрації та підлягає державній реєстрації, що буде придбане подружжям під час зареєстрованого шлюбу, є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я придбано та зареєстровано рухоме або нерухоме майно, так як буде вважатися, що таке майно придбане за особисті кошти, тобто на таке майно не поширюється положення ст. 60 Сімейного кодексу України.

Відповідно до Постанови Верховного Суду від 19.03.2025 року у справі №686/30682/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Нагорна Т.В., про визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування запису про державну реєстрацію права власності, Верховний Суд встановив зміст шлюбного договору і констатував, що сторони цього договору визначили правовий режим майна, яке на момент укладення договору ще не було придбано та/або набуте будь-ким з них, погодивши між собою правовий режим майна, яке буде придбане у шлюбі у майбутньому. При цьому шлюбний договір не містить умов, за яким сторони б змінили статус раніше придбаного нерухомого майна, зокрема, і спірної квартири, яку ОСОБА_3 придбав зі згоди його дружини ОСОБА_1 в період їх шлюбу, до укладення шлюбного договору, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Тобто, Верховний Суд підтвердив встановлені рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 червня 2024 року обставини, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , шлюбний договір не містить умов щодо зміни правового режиму цієї квартири, тому ОСОБА_1 правомірно отримала свідоцтво про права власності на частку цієї квартири.

Згідно з ч.5 ст.82 ЦПК обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Отже, вказані обставини встановлені стосовно ОСОБА_1 у спорі між цими ж сторонами рішенням суду, що набрало законної сили, тож є преюдиційними і не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи.

Згідно з висновком Об`єднаної палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 18.06.2021 у справі №910/16898/19, преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто, піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Дійсно, згідно з ч.7 ст.82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

У постанові від 01.09.2020 року у справі №907/29/19 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин.

Суд першої інстанції правильно констатував, що Верховний Суд постановою від 19.03.2025 року у справі №686/30682/23 підтвердив встановлені судом першої інстанції обставини (факти), що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , шлюбний договір не містить умов щодо зміни правового режиму цієї квартири, тому ОСОБА_1 набула право власності на частку цієї квартири як друга з подружжя.

Згідно з статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

З врахуванням права власності ОСОБА_1 на частку цієї квартири до складу спадщини спадкодавця ОСОБА_3 увійшла лише частка у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Тому правильним є висновок суду першої інстанції, що відповідачка незаконно отримала свідоцтво про право на спадщину 25.11.2024 року на всю спірну квартиру, що порушує права позивачки, тож наявні підстави для визнання недійсним цього свідоцтва та визнання за сторонами права власності на 1/2 частки квартири за кожною.

Суд першої інстанції помилково вказав, що позивачка також є спадкоємцем майна ОСОБА_3 , тоді як спадкоємицею є лише ОСОБА_2 , проте ця помилка не призвела до неправильного вирішення спору.

Обговорюючи доводи апеляційної скарги щодо неспівмірності заявлених судових витрат, апеляційний суд враховує таке.

Згідно з ч. 6 ст. 137 ЦПК обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Представник відповідачки ОСОБА_4 не заявляв про неспівмірність понесених витрат позивачкою на професійну правничу допомогу, а тому у суду не було процесуальних підстав для вирішення питання про зменшення цих витрат.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Щодо заяви позивачки про стягнення 10000 грн. витрат на правничу допомогу на стадії апеляційного перегляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ст. 133 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат.

За ч.ч. 1-2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Правнича допомога ОСОБА_1 у справі згідно з договором про надання правової допомоги від 23.04.2026 року надавалася адвокатом Терличем В.Г.

Згідно з п. 4.4. договору про надання правничої допомоги від 23.04.2026 року сторони погодили фіксований розмір гонорару в сумі 10000 грн.

Згідно квитанції №456510 від 23.04.2026 року 10000 грн. сплачено позивачкою на користь адвоката Терлича В.Г.

Представник апелянтки не заявляв про неспівмірність заявлених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу.

Тому у зв`язку з залишенням без задоволення апеляційної скарги відповідно до ч.2 ст. 141 ЦПК України вказані витрати в сумі 10000 грн. слід стягнути з відповідачки на користь позивачки.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 березня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 10000 понесених судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 08 липня 2026 року.

Судді Л.М. Грох

Т.О. Янчук

А.М. Костенко