Вирок від 06 липня 2026 р. у справі №336/6390/26 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/6390/26

Пр. 1-кп/336/1308/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретарки судового засідання ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі у режимі відеоконференцзв`язку матеріали об`єднаного кримінального провадження, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026082080000713 від 21.05.2026, а також №12026082080000583 від 25.04.2026, яке надійшло до суду на підставі обвинувальних актів, складених відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Мелітополь Запорізької області, громадянина України, який отримав середню загальну освіту, не одруженого, малолітніх дітей та інших осіб на утриманні не має, військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , адреса фактичного проживання (до затримання): АДРЕСА_2 , раніше судимого:

- 12.06.2015 Приазовським районним судом Запорізької області за ч.2 ст.125 КК України до покарання у виді громадських робіт строком на 240 годин;

- 18.05.2016 Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, на підставі ст.75 КК України звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки та покладенням обов`язків, передбачених ст.76 КК України;

- 09.02.2017 Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області за ч 2 ст.185, ч.2 ст. 190 КК України, із застосуванням ч.1 ст.70, ч.1 ст.71 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць;

-18.02.2020 Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області за ч.2 ст.185, ч.2 ст.186, ч.2 ст.342, ч.3 ст.345, із застосуванням ч.1 ст.70 КК України, зміненим Запорізьким апеляційним судом 20.05.2020, до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

-22.07.2021 Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області за ст.128 КК України, із застосуванням ч.1 ст.71 КК України, до покарання у вигляді 3 роки 6 місяців позбавлення волі;

востаннє: 01.08.2025 Шевченківським районним судом м.Запоріжжя за ч.4 ст.186 КК України до позбавлення волі на строк 7 років, умовно-достроково звільненого на підставі ухвали Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 29.12.2025 для проходження військової служби за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , із невідбутим строком 6 років 3 місяців 11 днів,

за ознаками скоєння кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.4 ст. 185, ч.4 ст.186 КК України,-,

за участі сторін кримінального провадження: з боку обвинувачення: прокурора ОСОБА_4 , з боку захисту: обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 , іншого учасника кримінального провадження: потерпілої ОСОБА_6 ,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем, приблизно об 11 годині 50 хвилин 15 квітня 2026 року, більш точного часу судом не встановлено, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, в умовах воєнного стану, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу, знаходячись біля входу до кафе «Сокіл», яке розташоване на території ринку «Сокіл» біля будинку N4Б по вулиці Авраменко у місті Запоріжжя, таємно викрав мобільний телефон марки «Samsung» моделі «А23», у корпусі чорного кольору, об?ємом пам?яті 6/128 GB, IMEI: НОМЕР_2 , IMEI: НОМЕР_3 , вартість якого складає 3 725,00 гривень, який належить ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після чого з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, а саме здав викрадений мобільний телефон до ломбарду «Перший», розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чарівна, буд. 159, чим спричинив потерпілому ОСОБА_7 матеріальну шкоду на загальну суму 3 725,00 гривень.

Крім того, ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем, а також раніше судимим за вчинення корисливого злочину, судимість за який у встановленому законом порядку не знята та не погашена, на шлях виправлення не став та вчинив новий корисливий злочин за наступних обставин. Так, 21 травня 2026 року, приблизно о 16 годині 50 хвилин, в умовах воєнного стану, ОСОБА_3 , маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, діючи повторно, з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, перебуваючи біля будинку N 339 по вул. Шевченка у м. Запоріжжі, помітив потерпілу ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проходила повз зазначений будинок, та на якій були одягнені золоті сережки 583 проби, загальною вагою 3 грами, вартість яких складає 12 834,01 гривень.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_3 підійшов до потерпілої спереду та, діючи умисно, відкрито, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, шляхом ривка відкрито заволодів золотими сережками 583 проби загальною вагою 3 грами, які знаходились на потерпілій ОСОБА_6 . Надалі ОСОБА_3 , ігноруючи законні вимоги потерпілої повернути викрадене майно, з місця вчинення кримінального правопорушення зник та розпорядився викраденим на власний розсуд, а саме прибув до відділення Повного товариства «Ломбард «Компроміс» Нікітіч Н.В. і компанія», розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чарівна, буд. 121, де здав до ломбарду раніше викрадені у потерпілої ОСОБА_6 золоті сережки.

Таким чином ОСОБА_3 своїми умисними протиправними діями завдав потерпілій ОСОБА_6 матеріальну шкоду у загальній сумі 12 834,01 гривень.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні обох кримінальних правопорушень беззаперечно визнав, надавши пояснення, які відповідають тим, що викладені в обвинувальних актах, підтвердив фактичні обставини їх вчинення, зокрема, дату, час, місце й спосіб скоєння, щиро розкаявся, вибачившись перед потерпілою ОСОБА_6 .

Також пояснив, що є військовослужбовцем, цього року самостійно залишив військову частину, що є предметом окремого розслідування. Так, ОСОБА_3 розпочав військову службу, будучи звільненим під час воєнного стану від відбування покарання за останнім вироком суду умовно-достроково.

Так, у судовому засіданні обвинувачений показав суду, що дійсно вчинив два корисливі злочини, - крадіжку та грабіж за обставин, викладених в обох обвинувальних актах. При цьому, територію м. Запоріжжя знає не дуже добре, тому точних адрес подій кримінальних правопорушень назвати не може, але вказані у даних обвинувальних актах не спростовує.

Щодо крадіжки мобільного телефона марки «Samsung» у потерпілого, ОСОБА_3 показав, що із потерпілим не знайомий. Потерпілий залишив сумку із телефоном без нагляду. Викравши приналежний потерпілому мобільний телефон, обвинувачений здав його в ломбард за 1 300,00 гривень, грошові кошти витратив на продукти харчування, після чого був зупинений працівниками поліції, які запропонували йому проїхати до районного відділу поліції. Обвинувачений одразу зрозумів, якої саме події це стосується.

Щодо відкритого викрадення золотих сережок у потерпілої ОСОБА_6 . ОСОБА_3 показав, що побачив жінку увечері, підійшов ближче до неї, помітив у її вухах сережки жовтого кольору, зняв їх, після чого залишив місце події. При цьому, на місці події був один. Викрадене майно обвинувачений здав в ломбард, розташований неподалік, суму виручених коштів не пам`ятає. Їх вилучили під час затримання. На запитання потерпілої, чому була зламана одна з сережок, обвинувачений чіткої відповіді не надав.

Вилучені та в подальшому арештовані куртку чорного кольору та мобільний телефон, що приналежний йому, ОСОБА_3 просив повернути.

Обвинувачений у скоєному щиро розкаюється, зробив висновки для себе, планує продовжити військову службу.

Враховуючи думку учасників кримінального провадження, судом визнано за можливе провести розгляд провадження із застосуванням норми ч.3 ст.349 КПК України в судовому засіданні, а саме, за згодою всіх учасників судового провадження, судом не досліджувався повний обсяг наявних у володінні сторони обвинувачення доказів щодо фактичних обставин кримінального провадження, оскільки вони ніким не оспорюються. При цьому судом з`ясовано, що учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, що їх позиція є добровільною та істинною, а також їм роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку. Обвинувачений подав відповідну заяву від 06.07.2026.

Судом визнано за можливе здійснювати розгляд кримінального провадження за неявки потерпілого ОСОБА_7 , з урахуванням відсутності заперечень з цього приводу інших учасників процесу. Потерпілий належним чином та завчасно повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, викрадене майно повернуто йому під час досудового розслідування. Так, засобами телефонного зв`язку, що видно з телефонограми, від повідомив безпосередньо перед початком судового засідання, що просить призначити покарання на розсуд суду, цивільний позов заявляти не буде, просить проводити підготовче та судове засідання за його відсутності. Крім того, стороною обвинувачення до справи долучено заяву за підписом потерпілого, за змістом якої просить здійснювати розгляд за його відсутності у зв`язку зі станом здоров`я.

Так, згідно з встановленим порядком судового розгляду кримінального провадження судом досліджено визначений обсяг доказів, а саме надані стороною обвинувачення матеріали, які характеризують особу обвинуваченого, письмові докази щодо речових доказів, вжиття заходів забезпечення кримінального провадження, розміру завданої шкоди, а також здійснено допит обвинуваченого.

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Рішення про припинення або скасування воєнного стану відповідно до ст.7 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» не приймалось.

Також суд враховує, що вчинення майнового злочину в умовах воєнного чи надзвичайного стану може мати місце не лише у районах вогневого ураження, тимчасової окупації або проходу військ, а також і поза межами згаданих районів. Відповідно до висновку Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 15.01.2024 у справі №722/594/22, пр.№ 51-3186 кмо 22, здійсненого на виконання положень ч.4 ст.442 КПК України, за ч.4 ст.185 КК України кримінальна відповідальність передбачена за вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного або надзвичайного стану на території, на якій він введений. Даний висновок є релевантним і в даному провадженні з урахуванням кваліфікації дій особи за ч.4 ст.185, ч.4 ст.186 КК України.

В даному випадку, судом визнається доведення вчинення ОСОБА_3 15.04.2026 таємного викрадення майна, предметом злочину є приналежний ОСОБА_7 вказаний вище мобільний телефон, крім того, під час розгляду провадження знайшов своє підтвердження й спосіб таємного заволодіння майном, шляхом вільного доступу, адже обвинувачений задля здійснення заволодіння не докладав додаткових зусиль для подолання певних перешкод, впевнившись в тому, що предмет злочину перебуває без нагляду власника.

Щодо відкритого заволодіння чужим майном, що стосується епізоду правопорушення від 21.05.2026, викрадення вказаної золотої прикраси шляхом ривка було відкритим для потерпілої ОСОБА_6 , свідченням чого є спосіб викрадення, адже сережки були надягнуті на ній.

Обидві події злочинів є закінченими, адже майно вилучено внаслідок протиправних дій ОСОБА_3 з володіння законних власників, після чого даним майном обвинувачений розпорядився на власний розсуд.

Судом також визнається доведеним наявність у обвинуваченого саме прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном, а також корисливий мотив, про що свідчать фактичні обставини вчиненого.

Відповідно до ч.1 ст.84, ч.1 ст.86 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є, зокрема, показання, документи та висновки експертів. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні: джерело, суб`єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє дотримання передбаченого кримінальним процесуальним законом, порядку їх отримання (постанова Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №293/1947/20, провадження № 51-2110км23).

Так, зміст досліджених доказів обвинуваченим та його захисником не спростовувались. Доводів про недопустимість досліджених доказів сторона захисту не висловлювала. Відповідно, судом досліджено висновки експерта, за даними яких: 1) висновок №СЕ-19/108-26/11110-ТВ за результатами проведення судової товарознавчої експертизи, - ринкова вартість пари жіночих сережок зі сплаву на основі, золота, срібла з додаванням міді, 583 проби, масою 1,98 г, без ставок, з тавруванням, які придбані новими у 1980 році, до пошкодження станом на 21.05.2026 цілих, може складати 12 834,01 гривень; 2) висновок №35 судового експерта ОСОБА_8 , від 27.04.2026, ринкова вартість, - мобільний телефон марки «Samsung» моделі «А23», у корпусі чорного кольору, об?ємом пам?яті 6/128 GB, складає 3 725,00 гривень.

Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані відповідно до чинного кримінального процесуального законодавства. Досліджені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості не викликають, підтверджують вину обвинуваченого у вчиненні інкримінованого правопорушення.

Судом визнається доведеним й повторне вчинення обвинувачени обох епізодів кримінальних правопорушень, із врахуванням даних про судимості ОСОБА_3 . Так, згідно з приміткою до ст.185 КК України у статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-яке із кримінальних правопорушень, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.

З урахуванням наведеного, положень Постанови Пленуму ВСУ №7 від 04.06.2010 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» (п.3,4,19), кваліфікація діянь ОСОБА_3 за ознакою повторності є коректною та визнається судом доведеною.

Тому, дослідивши визначений обсяг доказів та надавши їм належну оцінку, вислухавши покази обвинуваченого, суд вважає, що його винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів) за викладених обставин повністю доведена, та кваліфікує дії ОСОБА_3 за епізодом від 15.04.2026 за ч.4 ст.185 КК України, склад якого становить таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, в умовах воєнного стану, а за епізодом від 21.05.2026 – за ч.4 ст.186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, в умовах воєнного стану.

При призначенні покарання суд враховує такі обставини.

За змістом ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Разом з цим, дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66-67 КК України), визначенні «інші обставини справи» або ж «інші обставини кримінального провадження», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання – конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта (постанова Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №373/870/22, провадження № 51-4235 км 22).

Так, діяння, передбачені ч.4 ст.185, ч.4 ст.186 КК України згідно зі ст.12 КК України віднесені до тяжких злочинів.

Відповідно до ст.66 КК України обставиною, що пом`якшує покарання, визнається щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Згідно зі ст.67 КК України, обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, суд визнає рецидив злочинів, беручи до уваги наведені відомості щодо притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності раніше (за ч.2 ст.342, ч.3 ст. 345 КК Украни). Слід зауважити, що рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. Рецидив злочинів має місце там, де особа, що має не зняту або не погашену судимість за раніше вчинений умисний злочин, вчиняє новий умисний злочин.

Також суд враховує вік й відомості про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, зокрема, за вчинення злочинів у сфері проти власності, не має зареєстрованого місця проживання та стійких соціальних зв`язків, а також малолітніх та інших осіб на утриманні, інвалідності не має.

Обвинувачений був звільнений умовно-достроково від відбування покарання на підставі ухвали Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 29.12.2025 для проходження військової служби за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , у зв`язку із чим з 08.01.2026 зарахований у списки особового складу вказаної військової частини на посаду навідника кулеметного взводу стрілецької спеціалізованої роти «Шквал» (витяг з наказу №8 від 08.01.2026 по стройовій частині командира в/ч НОМЕР_1 ).

При цьому, відповідно до витягу з наказу командира вказаної частини №29 від 29.01.2026, солдата ОСОБА_3 вважати таким, що 29.01.2026 здійснив самовільне залишення військової частини в районні виконання завдань.

Після цього, згідно з наказом (витяг, по стройовій частині) №120 від 28.04.2026, солдата ОСОБА_3 , який перебуває у розпорядженні командира в/ч НОМЕР_1 , вважати таким, що 28.04.2026 прибув до розташування підрозділу в районі виконання завдань після самовільного залишення військової частини.

За станом здоров`я ОСОБА_3 під наглядом лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.

Під час призначення покарання судом береться до уваги вчинення обвинуваченим двох епізодів правопорушення, спосіб вчинення злочинів, а також корисний мотив. Разом з цим, хоча внаслідок вчинення злочину відсутні тяжкі наслідки, майно фактично повернуто, слід врахувати, що повернення майна потерпілим здійснено саме з об`єктивних обставин, що не залежали від волі обвинуваченого.

За результатами розгляду справи, беручи до уваги тяжкість та фактичні обставини вчиненого правопорушення, вищенаведені чинники, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі відповідно до санкції ч.4 ст.185 КК України строком на 5 років, що є мінімальним строком покарання, а за ч.4 ст.186 КК України - у виді позбавлення волі строком на 7 років, що також відповідає мінімальній санкції частини статті. Альтернативного виду покарання санкцією статті не передбачено.

Судом не встановлено підстав, - ані нормативних, ані фактичних для застосування положень ст.69 КК України.

Відповідно до вимог ч.1,2 ст.70 КК України, при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання.

За змістом ч.1 ст.71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Згідно з п.п.20, 25 Постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» передбачено, що коли після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а інші після постановлення першого вироку, покарання за останнім за часом вироком призначається із застосуванням як ст.70, так і ст.71 КК: спочатку - за правилами ч.1 ст.70 КК за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення першого вироку; після цього - за правилами ч.4 ст.70 КК; потім - за сукупністю злочинів, вчинених після постановлення першого вироку; і остаточно - за сукупністю вироків. За окремими епізодами злочинної діяльності або за окремими пунктами статті (частини статті) КК, які не мають самостійної санкції, покарання не призначається.

Відповідно, враховуючи час вчинення кримінальних правопорушень у даному провадженні, час ухвалення попереднього вироку суду, суд дійшов висновку про те, що покарання у даному провадженні необхідно призначити за сукупністю вироків у відповідності до вимог ч.1 ст.71 КК України, застосувавши принцип часткового складання покарань.

Так, визначивши покарання з сукупністю обох злочинів, відповідно до ст.71 КК України, до покарання за цим вироком необхідно частково приєднати невідбуте покарання за вироком Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 01.08.2025, визначивши остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 8 місяців.

Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 №15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

У рішенні ЄСПЛ у справі «Scoppola v. Italy (№2) (Заява №10249/03)» від 17.09.2009, констатовано, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Так, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч.1 ст.50 КК).

Визначене покарання є необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень, тобто, відповідає меті, передбаченій ст.50 КК України, із дотриманням принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання; перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою ОСОБА_3 , адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Судом встановлено, що внаслідок вчинення кримінального правопорушення потерпілому ОСОБА_7 завдана матеріальна шкода у сумі 3 725,00 гривень, потерпілій ОСОБА_6 , - у сумі 12 834,01 гривень. Цивільний позов під час досудового розслідування та судового розгляду не подавався, матеріальну шкоду відшкодовано шляхом повернення майна потерпілим під час досудового розслідування.

Разом з цим, оскільки потерпілій ОСОБА_6 завдано збитки, як вона зазначила в судовому засіданні, адже одну з викрадених сережок повернуто пошкодженою, суд згідно з ч.7 ст.128 КПК України роз`яснює, що особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Редакція ч.5 ст.72 КК України в актуальній на час постановлення вироку суду редакції передбачає, що попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч.1 цієї статті.

Згідно з протоколом затримання від 22.05.2026, - час фактичного затримання ОСОБА_3 о 20-20 годині 21.05.2026. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосований відповідно до ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя у справі №336/5112/26, пр.1-кс/336/395/2026 від 23.05.2026, копія якої досліджена судом. Тому період попереднього ув`язнення обвинуваченого з 21.05.2026 по дату ухвалення вироку необхідно зарахувати у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення (затримання) за один день позбавлення волі.

Крім того, 01.07.2026 стороною обвинувачення подано клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу відносно ОСОБА_3 , в якому наголошено на актуальності ризиків, передбачених п.1,2,3,5 ч.1 ст.177 КПК України. Розглянувши дане клопотання, суд вважає доведеними ризики, передбачені п.1,5 ч.1 ст.177 КПК України, беручи до уваги дані про ОСОБА_3 , які його характеризують, історію притягнень до кримінальної відповідальності, певну систематичність у вчиненні злочинів.

Відповідно до п.2 ч.4 ст.374 КПК у резолютивній частині вироку, окрім іншого, зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Так, оскільки судом визначається реальна міра покарання, враховуючи вказані ризики, суд вважає за необхідне задля їх зменшення до набрання вироком законної сили запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишити без змін.

За приписами ч.4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Так, під час судового розгляду справи встановлено, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у справі №336/5112/26, пр.1-кс/336/408/2026 від 01.06.2026, накладено арешт на тимчасово вилучене майно в ході затримання ОСОБА_3 , а саме: мобільний телефон «Samsung-Galaxy» в корпусі білого кольору з imei:-1: НОМЕР_4 , imei:-2: НОМЕР_5 , який упаковано до паперового конверту; грошові кошти в сумі 2 370 грн, запаковані до паперового конверту; куртку чорну, запакована до картонної коробки з пояснювальним написом. (веб-посилання на текст судового рішення в ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/137257397). Даний арешт підлягає скасуванню задля вирішення подальшої долі майна обвинуваченого та виконання вироку суду в частині спеціальної конфіскації.

Інші заходи забезпечення кримінального провадження під час досудового розслідування та судового розгляду справи не застосовувались.

Відповідно до ст.118 КПК України до процесуальних витрат відносяться витрати пов`язані із залученням експертів. За змістом ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

З огляду на надані стороною обвинувачення докази витрати на проведення судової експертизи у даному провадженні дорівнюють 5 237,68 гривень, тобто стягненню з обвинуваченого на користь держави підлягають витрати у вказаній сумі (звіт про фактичні затрати на проведення експертизи №3 від 27.04.2026, довідки про витрати до висновків експерта ві 28.05.2026 у сумі 1 925,44 гривень, від 08.06.2026 у сумі 2 888,16 гривень).

Суд також вважає за необхідне розглянути питання щодо речових доказів по справі з урахуванням положень ст.100 КПК України.

Так, ч.1 ст.98 КПК України передбачено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, які були об`єктом кримінально-протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально-протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з ч.1,2 ст.96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу. Спеціальна конфіскація застосовується на підставі обвинувального вироку суду.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави

Тому, грошові кошти, вилучені у ОСОБА_3 під час затримання, у сумі 2 370,00 гривень, підлягають конфіскації, а саме, примусовому безоплатному вилученню у власність держави.

Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України, враховуючи умови дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд вважає за доцільне обмежитися проголошенням його резолютивної частини у судовому засіданні у режимі відеоконференції (з урахуванням неможливості доставки обвинуваченого в день проголошення судового рішення) з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 84-86, 89, 91-95, 98-102, 104-105, 118, 124, 131, 349, 367-371, 373-374, 376, 377, 392, 394, 395, 615 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у скоєнні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.4 ст.185, ч.4 ст.186 КК України та призначити йому покарання:

- за ч.4 ст.185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років;

- за ч.4 ст.186 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання (за ч.4 ст.185 КК України) більш суворим (за ч. 4 ст.186 КК України), призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років.

На підставі ст.71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 01.08.2025, та, за сукупністю вироків, визначити ОСОБА_3 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк на 7 (сім) років 8 (вісім) місяців.

Початок строку відбування ОСОБА_3 призначеного покарання обчислювати від дня його фактичного затримання – 21.05.2026, зарахувавши період від дня фактичного затримання (з 21.05.2026) по дату ухвалення вироку суду включно (07.07.2026) в строк відбуття покарання.

Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , на користь держави процесуальні витрати на проведення судових експертиз у сумі 5 237,68 гривень (п`ять тисяч двісті тридцять сім гривень 68 копійок).

Речовий доказ – мобільний телефон марки «Samsung», моделі А23, у корпусі чорного кольору, що переданий потерпілому, - залишити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за приналежністю.

Речовий доказ – фрагмент металу жовтого кольору з маркуванням 583, золоті сережки, вагою 1,98 грамів, 583 проби, що передані на відповідальне зберігання потерпілій, - повернути ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за приналежністю.

Речові докази – компакт-диски у кількості 3 одиниць, специфікацію №000664851 від 21.05.2026, долучені до справи, - залишити в матеріалах кримінального провадження.

Арешт, накладений на майно відповідно до ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя у справі №336/5112/26, пр.1-кс/336/408/2026 від 01.06.2026, - скасувати.

Речові докази - мобільний телефон «Samsung-Galaxy» в корпусі білого кольору з imei:-1: НОМЕР_4 , imei:-2: НОМЕР_5 , куртку чорну, що передані на зберігання до відділу поліції №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області, - повернути ОСОБА_3 за приналежністю.

Грошові кошти в сумі 2 370,00 гривень (дві тисячі триста сімдесят гривень 00 копійок), передані на зберігання до відділу поліції №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області, - конфіскувати, а саме, примусово безоплатно вилучити у власність держави.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 цього Кодексу.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подання через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для особи, яка перебуває під вартою - з моменту вручення їй копії судового рішення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку негайно після його проголошення.

Роз`яснити, що обвинувачений, захисник, потерпілі мають право подати клопотання про помилування, ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Обвинуваченому роз`яснити право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити прокурору та іншим учасникам справи, присутнім під час проголошення вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення за допомогою засобів електронного листування та засобів поштового зв`язку через адміністрацію ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» надіслати для вручення обвинуваченому та не пізніше наступного дня після ухвалення - учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.

Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку проголосити його резолютивну частину з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Суддя ОСОБА_1