Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №730/913/26 — Борзнянський районний суд Чернігівської області

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653) 3-50-01

Справа №730/913/26

Провадження № 3/730/280/2026

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2026 р. м. Борзна

Суддя Борзнянського районного суду Чернігівської області Ріхтер В.В., за участю особи, щодо якої складено адміністративний протокол, – ОСОБА_1 , розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення, які надійшли від відділення поліції № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області, про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Прохори Борзнянського району Чернігівської області (особа є неповнолітньою), РНОКПП НОМЕР_1 , громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

за ч. 1 ст. 130; ч. 2 ст. 126 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

15.06.2026 о 00-10 год. у АДРЕСА_2 водій ОСОБА_1 (далі – особа, що притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 ) керував мотоциклом «Іж Планета 3», д.н.з. НОМЕР_2 , у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння зі згоди водія проводився у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням приладу «Драгер 6820». Результат огляду позитивний 0,52, ‰, у зв`язку з чим своїми діями порушив п. 2.9а ПДР України, тобто вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Крім того, 15.06.2026 о 00-10 год. у с. Прохори по вул. Партизанській, 76 Ніжинського району Чернігівської області водій ОСОБА_1 керував мотоциклом «Іж Планета 3», д.н.з. НОМЕР_2 , не маючи посвідчення водія на право керування транспортними засобами відповідної категорії, у зв`язку з чим своїми діями порушив п. 2.1.а ПДР України, тобто вчинив правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Оскільки дії водія ОСОБА_1 носять ознаки правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130; ч. 2 ст. 126 КУпАП, справу направлено для розгляду до суду.

У судовому засіданні ОСОБА_1 погодився з фактичними даними, що викладені у протоколах про адміністративне правопорушення. Зазначив, що, загалом, йому байдуже щодо складених протоколів та вчиненого, оскільки без прав їздять усі, тим більше, у селі, а тому він буде робити, як усі.

Жоден із законних представників неповнолітнього до суду не з`явився, хоча повідомлялися належним чином. Як зазначив ОСОБА_1 , він повідомив батькам, що щодо нього було складено протоколи, але мати працює у Києві та зазначила, що приїжджати не буде, а батько повідомив, що він працює, та щоб ОСОБА_1 сам вирішував свої проблеми.

У судовому засіданні ОСОБА_1 письмово звернувся до суду з заявою про можливість розгляду справи без законних представників.

На пропозицію суду надати захисника неповнолітній також відповів відмовою, яку висловив письмово.

За таких обставин суд уважав розглянути справу за відсутності законних представників неповнолітнього.

Тим більше, відповідно до статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, неприбуття в судове засідання особи, що притягується до відповідальності, не перешкоджає судовому розгляду справи за його відсутністю.

Відповідно до статті 129 Конституції України, розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно вимог ст. 245 КУпАП, серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.

У відповідності з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 252 КУпАП висновок про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Заслухавши у судовому засіданні пояснення особи, що притягується до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали адміністративної справи, у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, а саме: оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, у тому числі з урахуванням наданих в суді пояснень особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, щодо часу, місця, способу настання обставин, вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення, та безпосередньо її ролі в їх настанні, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов наступних висновків.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).

Пунктами 1.3. та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до вимог п. 2.9.а. Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ України № 1306 від 10.10.2001 (далі – ПДР), водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно вимог п. 2.1.а. ПДР, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Аналогічні положення щодо порядку проведення огляду водіїв транспортних засобів про визначення стану сп`яніння закріплені у п.п. 3, 6, 7 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 р. № 1103, та п.п. 6, 7 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС та МОЗ за № 1452/735 від 09.11.2015 року.

Статтями 251, 280 КУпАП визначено фактичні дані, обставини, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.

Як убачається з матеріалів цієї справи, особа, що притягується до адміністративної відповідальності, будучи водієм, у вказаній дорожній обстановці, вимог наведених Правил не дотрималася, оскільки її вина у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130; ч. 2 ст. 126 КУпАП, повністю доведена, у розумінні ст. 251 того ж Кодексу, належними та допустимими доказами, а саме:

- протоколами про адміністративні правопорушення, які складено у максимальній відповідності з вимогами ст. 256 КУпАП та містять необхідні у них відомості, зокрема щодо дати, часу, місця та способу вчинення самих адміністративних правопорушень, які призвели до порушення ПДР України;

- результатом тестування на визначення стану алкогольного сп`яніння за допомогою приладу «Драгер 6820» від 15.06.2026;

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів;

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

- зобов`язанням ОСОБА_1 не керувати транспортними засобами протягом 24 год.;

- довідкою ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області про те, що ОСОБА_1 посвідчення водія на право керування транспортними засобами не отримував;

- відеозаписами з нагрудної відеокамери (відеореєстратора) працівника поліції, що здійснював оформлення вчинених особою, що притягується до адміністративної відповідальності, адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130; ч. 2 ст. 126 КпАП, які кореспондуються з фактичними обставинами справи та вказують на факт порушення ОСОБА_1 указаних правил ПДР.

На переконання суду, надані докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 є належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного.

Досліджені та перевірені судом обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому адміністративних правопорушень, а саме: керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння та керування транспортним засобом особою, яка не має права керування транспортними засобами відповідної категорії, що охоплюються складом адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130; ч. 2 ст. 126 Кодексу України про адміністративне правопорушення та узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року).

Згідно абз. 1, 4 п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року № 14, що відповідальність за ст. 130 КпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції. Стан сп`яніння встановлюється шляхом огляду правопорушника. Якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважається закінченим з того моменту, коли він почав рухатись /згідно з Постановою Верховного Суду № 18 від 19.12.2008 року/.

Відповідно до ст. 10 КпАП України, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» («O'Halloran and Francis v. The United Kingdom») [GC] no. 15809/02 і 25624/02 ECHR 29.06.2007 постановлено, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

За таких обставин, ураховуючи вищевикладене, суд, у відповідності до положень ст. 251 та ст. 252 КУпАП, вважає, що у діях особи, що притягується до адміністративної відповідальності, наявний склад адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130; ч. 2 ст. 126 КУпАП, оскільки останній керував транспортним засобом, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, та не маючи права керування транспортними засобами відповідної категорії, чим порушив п. 2.9.а. та п. 2.1.а. ПДР України.

Підстав, що виключають адміністративну відповідальність, згідно ст. 17 КУпАП України, у справі не встановлено. Терміни притягнення до адміністративної відповідальності не збігли.

Що стосується основного стягнення

Відповідно до ст. 23 Кодексу України про адміністративне правопорушення, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, та для запобігання вчинення нових правопорушень як самим порушником, так і іншими особами.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Згідно положень ст. 13 КпАП України до осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються заходи впливу, передбачені статтею 24-1 цього Кодексу.

У разі вчинення особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років адміністративних правопорушень, передбачених статтями 44, 51, 89, 121-127, 130, статтею 139, частиною третьою статті 154, частиною другою статті 156, статтями 173, 173-2, 173-4, 174, 183-1, 185, 190-195 цього Кодексу, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб (за винятком осіб, які вчинили правопорушення, передбачені статтею 185) можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені статтею 24-1 цього Кодексу.

Таким чином, ураховуючи характер вчинених ОСОБА_1 , правопорушень, його особу, пояснення надані в суді, обставини вчинення адміністративного правопорушення (тривалий час утікав від поліції, намагався сховатися в кущах, порушення комендантської години) суд уважає, що неповнолітній підлягає адміністративній відповідальності на загальних підставах.

Одночасно суд не убачає розкаяння в діях ОСОБА_1 та засудження ним своєї поведінки.

У цій ситуації суд ураховує обставини, визначені ст. 33 КУпАП, уважає, що обставин, що обтяжують та пом`якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, згідно ст.ст. 34, 35 указаного Кодексу, немає, і вважає за необхідне накласти адміністративне стягнення у межах санкції ч. 1 ст. 130, яке за своїм видом і розміром буде справедливим, відповідатиме характеру вчиненого правопорушення, особі порушника та ступеню його вини, необхідним і достатнім для його виховання та запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами.

Що стосується стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами

Відповідно до довідки інспектора САП ВВГ Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_1 посвідчення водія на право керування транспортними засобами не отримував.

Відповідно до п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що суди не в праві застосовувати позбавлення права керувати транспортними засобами тоді, коли винна особа вже позбавлена такого права або взагалі його не мала.

Обмірковуючи зазначене, суд виходить з того, що в постанові від 3 лютого 2022 у справі № 755/11024/20 Верховний Суд у т.ч. звернув увагу, що роз`яснення судам загальної юрисдикції з питань кримінального права та інтерпретаційні норми, які містяться в постановах ВСУ, не є джерелом кримінального права. Разом з тим, змінами, внесеними до Кримінального процесуального кодексу України та змінами від 3 жовтня 2017 до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016, введені нові механізми єдності правових позицій та застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, врахування іншими судами при застосуванні таких норм права висновків, які викладені в рішеннях палат Верховного Суду, Об`єднаної палати та Великої Палати, тому посилання на Постанови Пленуму Верховного Суду України є неправильним, тим самим в ключі наведеного в цій справі сприймаються і дані Узагальнення ВССУ № 9-49/0/4-17 від 12 січня 2017, а саме, як такі, що не витікають з нині сталої практики ККС та ВПВС в питанні застосування положень ст. 214 КПК України, а тому саме позиція Верховного Суду має бути ключовою з 09 лютого 2022 (дати оприлюднення в ЄДРСР висловленої позиції ВС з указаного питання в справі №755/11024/20).

Тобто, за суперечливих обставин, суд має керуватися постановами Верховного Суду, а не постановами Пленуму Верховного Суду України.

Статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Згідно з п. 1.10 ПДР, водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

При цьому, ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає накладення штрафу з позбавленням права керування транспортним засобом.

У той же час, законодавцем не передбачено іншої правової підстави для незастосування стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами у випадках, коли особа на час вчинення адміністративного правопорушення не отримала посвідчення водія на право керування транспортними засобами.

Завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1), а завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст. 245).

Обмірковуючи вказану ситуацію, звертаю увагу на позицію, висловлену у постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справах № 753/18479/16-к від 22.05.2018, № 171/869/21 від 21.06.2022, в яких колегія суддів дійшла висновку, що рівними перед законом у частині призначення покарання та реалізації своїх прав будуть як особи, які на час вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 286-1 КК України, мали право на керування транспортним засобом, так і особи, які його не мали. Тому та обставина, що обвинувачений вчинив злочин, передбачений ч. 4 ст. 286-1 КК України, не маючи права на керування транспортними засобами, не є перешкодою для застосування до нього обов`язкового додаткового покарання у виді позбавлення права на керування транспортними засобами, оскільки після відбуття основного покарання останній може мати змогу набути відповідне право, отримавши посвідчення водія.

Сталість та послідовність вказаної позиції знайшла своє відображення й у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 вересня 2023 року у справі № 702/301/20, де Верховний Суд досліджував це питання та зробив висновки, що виходячи із системного аналізу законодавчих норм, об`єднана палата вважає, що правова природа додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статей 286, 286-1 КК, і полягає у забороні керувати транспортними засобами. Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого покарання, передбаченій ч. 2 ст. 50 КК. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети покарання щодо запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом. Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров`я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров`ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями. При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення. Каральна мета такого додаткового покарання досягається як безпосередньою забороною керувати транспортними засобами (позбавлення суб`єктивного права), так і покладенням на особу у зв`язку з цим уповноваженим органом з питань пробації певних обов`язків, а також роз`яснення особі наслідків невиконання покладених обов`язків та ухилення від відбування додаткового покарання.

Як висновок, об`єднана палата зазначила, що підхід щодо неможливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.

Згідно ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 КУпАП позбавлення права керування транспортними засобами застосовується на строк до трьох років за грубе або повторне порушення порядку користування цим правом або на строк до десяти років за систематичне порушення порядку користування цим правом.

При цьому, безпосередньо у ст. 30 КУпАП не встановлено обмежень щодо застосування адміністративного стягнення виді позбавлення права керування транспортними засобами, коли воно передбачене у санкції статті КУпАП, особам, які на момент вчинення адміністративного правопорушення не мали права керувати транспортними засобами.

Санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП встановлює, окрім накладення штрафу, також безальтернативне адміністративне стягнення на водіїв у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Проступок, передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП, за своєю суттю відноситься до категорії грубих порушень користування правом керування транспортними засобами.

Отже, вищеокреслена норма КУпАП не містить жодних застережень чи умов застосування адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, у тому числі, зумовлених відсутністю у винної особи, яка керувала транспортним засобом, посвідчення водія на право керування транспортними засобами.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства (п. 20).

Згідно з ч. 1 ст. 317-1 КУпАП виконання постанови про позбавлення права керування транспортним засобом здійснюється шляхом вилучення посвідчення водія на строк позбавлення права керування транспортними засобами та внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм, суд вважає, що правова природа адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статей КУпАП, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.

Суд повторно звертає увагу на висновок об`єднаної палати, де остання звернула увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випадку є значно вищою, а тому попереджувальна мета адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.

Викладений у п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» підхід щодо неможливості застосування адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами особі, яка взагалі його не мала (не отримувала посвідчення водія), не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.

При цьому, вказана постанова Пленуму Верховного Суду України не є нормою права й не носить загальнообов`язкового характеру.

Статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

З урахуванням зазначеного, рівними перед законом, в частині накладення стягнення та реалізації своїх прав, будуть як особи, які на час вчинення зазначеного адміністративного правопорушення офіційно не отримали посвідчення водія на право керування транспортними засобами, так і особи, які отримали таке посвідчення.

Позбавляючи права мати посвідчення водія на право керування транспортними засобами як офіційного документу, що підтверджує спеціальний статус його власника, а саме права керувати транспортними засобами навіть у випадках, коли особа на час вчинення адміністративного правопорушення офіційно не отримала посвідчення водія, однак здійснювала керування транспортним засобом, законодавець таким чином позбавляє особу можливості реалізації такого права у законний спосіб на певний строк у подальшому, що узгоджується з положеннями КУпАП.

Тому, з урахуванням вищевказаних обставин справи, із метою виховного впливу та запобігання скоєння аналогічних правопорушень в подальшому, до ОСОБА_1 слід застосувати адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами.

Згідно ст. 36 КУпАП при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо.

Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

Судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення підлягає стягнення відповідно до положень ст. 40-1 КУпАП.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 36, 126, 130, 251, 252, 283-285, 307, 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130; ч. 2 ст. 126 КУпАП, та, та, з урахуванням положень ст. 36 КУпАП, накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що на день розгляду справи становить 17 000 грн (сімнадцять тисяч гривень) з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок).

Відповідно до ст. 307 КУпАП, штраф має бути сплачений не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови - не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

На підставі ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у вищезазначений строк постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу та витрати на облік зазначених правопорушень.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку її оскарження.

На постанову може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду через Борзнянський районний суд протягом 10 днів з дня винесення постанови.

Строк пред`явлення до виконання три місяці.

Суддя Ріхтер В.В.