Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №161/20786/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/20786/25 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т. М.

Провадження № 22-ц/802/802/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Карпук А. К., Федонюк С. Ю.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - Цимейко Ганни Олегівни на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 грудня 2025 року

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Діджи Фінанс» звернулося до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 20 липня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі укладений договір про споживчий кредит № 101342990. Договір підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, який був надісланий на номер його мобільного телефону. Згідно з умовами цього договору відповідач отримав кредит на таких умовах: сума кредиту – 14 000 грн; загальний строк кредитування – 105 днів (пільговий період 15 днів + 90 днів поточний період); рекомендована дата платежу (пільговий період) – 04 серпня 2023 року, дата остаточного погашення заборгованості – 02 листопада 2023 року; комісія за надання кредиту – 700 грн, яка нараховується за ставкою 5% від суми кредиту одноразово; проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду – 1 575 грн, які нараховуються за ставкою 0,75% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду; проценти за користування кредитом протягом поточного періоду – 37 800 грн, які нараховуються за стандартною процентною ставкою 3,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду, тип процентної ставки за договором – фіксована. Кредитним договором передбачена можливість його пролонгації на стандартних (базових) умовах. Відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування ним, а також комісію. ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за цим договором виконало, надало відповідачу кредит в обумовленому договором розмірі. Проте, в порушення умов договору ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором не виконав, кредит не повернув, проценти за користування кредитом, а також комісію не сплатив.

01 липня 2025 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладений договір факторингу № 01.07.2025/1, згідно з умовами якого ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 101342990 від 20 липня 2023 року. На момент переходу права грошової вимоги до ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість відповідача склала 36 582 грн 10 коп., з яких: 6 518 грн – заборгованість за тілом кредиту; 29 064 грн 10 коп. – заборгованість за відсотками; 1 000 грн – заборгованість за комісійними винагородами. Після набуття права вимоги товариство додаткових нарахувань відповідачу не здійснювало. 25 липня 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» надіслало на поштову адресу відповідача ОСОБА_1 досудову вимогу, в якій повідомило його про відступлення права вимоги, із зазначенням суми боргу, а також вимогу про сплату вказаної заборгованості, проте відповідач борг не погасив.

Ураховуючи наведене, ТОВ «Діджи Фінанс» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором про споживчий кредит № 101342990 від 20 липня 2023 року у розмірі 36 582 грн 10 коп., а також понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 грн 40 коп.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 грудня 2025 року позов ТОВ «Діджи Фінанс» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 101342990 від 20 липня 2023 року у розмірі 36 582 грн 10 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 травня 2026 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 грудня 2025 року у цій справі залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_1 на користь вказаного товариства заборгованість за кредитним договором № 101342990 від 20 липня 2023 року у розмірі 9 грн, а також стягнути з позивача на користь відповідача понесені по справі судові витрати, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанціях.

На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову у цій справі. Суд не звернув уваги на те, що відповідачу ОСОБА_1 як військовослужбовцю згідно з ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» проценти за користування кредитом нарахуванню не підлягали, а не врахував здійснених ним платежів на погашення заборгованості на загальну суму 13 991 грн, з яких: 7 482 грн — у рахунок погашення тіла кредиту; 3 729 грн — у рахунок сплати відсотків; 2 780 грн — у рахунок сплати комісії. Крім того, у кредитному договорі не зазначено, які саме послуги надаються за комісію, пов`язану з наданням кредиту. Натомість з її змісту вбачається, що така є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику, що є обов`язком за кредитними договором, тобто не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику. Таким чином, позивачем не подано до суду доказів у відповідності до статей 76-80 ЦПК України, які б підтверджували, які саме послуги надавалися відповідачу, за які необхідно здійснювати сплату комісії, а тому заявлені вимоги про стягнення комісії у розмірі 1 000 грн не ґрунтуються на вимогах законодавства. З огляду на наведені обставини вважає, що фактичний залишок заборгованості по тілу кредиту становить 9 грн, а будь-які вимоги позивача понад вказану суму є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ТОВ «Діджи Фінанс» Романенко М. Е., посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов у цій справі. Чинним законодавством України кредитодавцю надано право отримувати плату за обслуговування кредиту, оскільки таке право прямо передбачено Законом України «Про споживче кредитування». Крім того, факт вчинення відповідачем дій щодо пролонгації та здійснення платежів свідчить про прийняття ним умов договору, у тому числі щодо нарахування процентів, що відповідає положенням цивільного законодавства України. Таким чином, нарахування процентів за користування кредитом здійснювалося первісним кредитором на підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України та у порядку, визначеному умовами договору. Отже, позивачем обґрунтовано розмір заборгованості за вказаним кредитним договором, тому позовні вимоги позивача є законними та безперечними, а відповідач намагається уникнути виконання взятих на себе зобов`язань. Що стосується доводів апеляційної скарги про наявність у відповідача ОСОБА_1 пільг, передбачених ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», то вони є безпідставними, оскільки відповідач мав час на роздуми або перевірку умов перед укладанням кредитного договору та він був належним чином проінформований, а умови були прозорими та зрозумілими, включаючи інформацію про процентну ставку, комісії, та інші фінансові аспекти. Відповідачем чи його представником не надано суду доказів, які б підтверджували належне виконання ОСОБА_1 зобов`язань у визначений договором строк, та які б спростовували суму заборгованості. Водночас з наданих відповідачем доказів вбачається, що його участь у відповідних заходах охоплює лише окремі періоди, які не співпадають з повним періодом нарахування процентів, що тривав з 21 липня 2023 року по 29 квітня 2024 року. Отже, підстави для застосування зазначених пільг до всього періоду нарахування процентів відсутні. Крім того, відповідач не звертався до кредитодавця із належними документами, які б підтверджували право на застосування таких пільг у відповідний період, що унеможливлювало припинення нарахування процентів. Додатково зазначив, що на момент укладення кредитного договору відповідач вже проходив військову службу, про що було відомо як йому самому, так і кредитодавцю, що свідчить про добровільне прийняття ним кредитних зобов`язань з урахуванням свого правового статусу. Таким чином, враховуючи добровільність укладення договору, погодження його істотних умов, неодноразове підтвердження таких умов шляхом пролонгації, а також відсутність належних підстав для застосування пільг, нарахування процентів є законним, обґрунтованим та таким, що відповідає умовам договору і вимогам чинного законодавства України.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи.

За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою ухвалення постанови у цій справі є 08 липня 2026 року - дата складення повного судового рішення.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції належить змінити, виходячи з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 липня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі укладений договір про споживчий кредит № 101342990. Договір підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором Z97049, який був надісланий на номер його мобільного телефону. Згідно з умовами цього договору відповідач отримав кредит на таких умовах: сума кредиту – 14 000 грн; загальний строк кредитування – 105 днів (пільговий період 15 днів + 90 днів поточний період); рекомендована дата платежу (пільговий період) – 04 серпня 2023 року, дата остаточного погашення заборгованості – 02 листопада 2023 року; комісія за надання кредиту – 700 грн, яка нараховується за ставкою 5% від суми кредиту одноразово; проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду – 1 575 грн, які нараховуються за ставкою 0,75% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду; проценти за користування кредитом протягом поточного періоду – 37 800 грн, які нараховуються за стандартною процентною ставкою 3,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду, тип процентної ставки за договором – фіксована (пункти 1.2. – 1.6.).

За змістом пунктів 6.1., 7.1. кредитного договору, договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Мілоан» та набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені - з моменту отримання кредиту.

Укладення ТОВ «Мілоан» кредитного договору з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню ТОВ «Мілоан» ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки (п. 6.4.). Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (п. 6.5.).

Згідно з платіжним дорученням № 68823075 від 20 липня 2023 року ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 14 000 грн на банківську карту № НОМЕР_1 , призначення платежу: кошти згідно договору №101342990. Вказаний номер банківської картки, на яку були зараховані кредитні кошти, був зазначений відповідачем також при укладенні кредитного договору.

01 липня 2025 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладений договір факторингу № 01.07.2025/1, згідно з умовами якого ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 101342990 від 20 липня 2023 року. Факт переходу права вимоги до позивача підтверджується витягом з додатку до договору факторингу.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором (відомість про щоденні нарахування та погашення) вбачається, що у відповідача ОСОБА_1 у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням здійснених ним платежів первісному кредитору на загальну суму 13 991 грн, утворилася заборгованість у розмірі 36 582 грн 10 коп., з яких: 6 518 грн – заборгованість за тілом кредиту; 29 064 грн 10 коп. – заборгованість за відсотками; 1 000 грн – заборгованість за комісійними винагородами.

25 липня 2025 року позивач ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до відповідача ОСОБА_1 з досудовою вимогою про виконання зобов`язань за кредитним договором, а саме про погашення заборгованості у вищезазначеному розмірі, проте відповідач борг не погасив.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 не виконав своїх зобов`язань щодо повернення наданого йому кредиту у строки, передбачені договором про споживчий кредит № 101342990 від 20 липня 2023 року, не сплатив відсотки за користування кредитними коштами та комісії, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 36 582 грн 10 коп.

Апеляційний суд не може повністю погодитися із такими висновками суду, враховуючи наступне.

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним у письмовій формі.

З огляду на зазначені норми права Верховний Суд у своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

На підтвердження укладення кредитного договору № 101342990 від 20 липня 2023 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» позивач надав електронний доказ в паперовій формі. Договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором Z97049, який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачем для електронного підпису, у відповідності до вимог частин 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що відповідач ознайомився та погодився з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі кредитний договір.

У цій справі відповідач ОСОБА_1 не заперечував факт укладення 20 липня 2023 року з ТОВ «Мілоан» в електронній формі кредитного договору №101342990 та отримання кредиту у розмірі 14 000 грн. Проте, відповідач не визнає існування у нього перед ТОВ «Діджи Фінанс» кредитної заборгованості у розмірі 36 582 грн 10 коп., оскільки вважає, що він як військовослужбовець згідно з ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» був звільнений від сплати процентів за користування кредитом, а після здійснених ним погашень кредитної заборгованості її розмір фактично становить 9 грн, що складається з тіла кредиту. При цьому пролонгація кредитного договору не відбулась.

У п. 2.3.1. кредитного договору сторони погодили, що позичальник має право неодноразово продовжувати та/або поновлювати пільговий період та збільшувати строк кредитування на таких саме умовах, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені цим п.2.3. договору та розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту (якщо передбачено). Можливі періоди продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування, максимальні ставки комісії за управління та обслуговування кредиту, що визначається як відсоток від суми наданого кредиту, наведені у таблиці нижче: строк продовження, днів – 3, 7, 15 днів; максимальний розмір комісії 3,00%, 6,00% та 10,00% відповідно. Якщо позичальник здійснює продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування (пролонгацію) на умовах визначених цим пунктом, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено/поновлено пільговий період нараховуються за ставкою визначеною п. 1.5.2. договору.

Відповідно до п. 2.3.2. договору після вибору доступних умов пролонгації або поновлення пільгового періоду, позичальник має направити кредитодавцю електронне звернення/повідомлення із застосуванням одноразового ідентифікатора, який надсилається кредитодавцем до особистого кабінету позичальника або в SMS-повідомленні та здійснити платіж передбачений цим п. 2.3. договору. Після здійснення позичальником зазначеного платежу(ів), умови кредитного договору, що стосуються строку кредитування, зокрема тривалість пільгового періоду, дата завершення пільгового періоду, дата остаточного погашення, строк кредитування змінюються пропорційно строку пролонгації. Нові дати разом з актуальними даними щодо заборгованості відображаються кредитодавцем в оновленому графіку платежів, що за формою та змістом може відрізнятись від додатку № 1, і розміщується кредитодавцем в особистому кабінеті позичальника, який уповноважує кредитодавця на таке оновлення (актуалізацію) та не потребують будь-якого іншого оформлення. У випадку розбіжностей між умовами кредитного договору, включаючи додатки та оновленим графіком платежів, застосовуються умови визначені графіком. Виконання позичальником лише частини дій передбачених попереднім абзацом цього пункту не призводить до пролонгації. У випадку, якщо позичальник протягом поточного періоду вчинить необхідні дії для поновлення пільгового періоду, такі дії зупиняють перебіг поточного періоду до моменту спливу строку пролонгації (поновлення )пільгового періоду, після чого поточний період продовжується на кількість днів, що залишалась до його спливу на момент пролонгації. Якщо позичальник вчиняє необхідні для пролонгації дії після настання дати остаточного погашення заборгованості, такі дії зупиняють перебіг періоду прострочення до моменту спливу строку пролонгації (поновлення) пільгового періоду. В такому разі, новою датою остаточного погашення є останній день строку на який позичальником поновлено пільговий період. Ініціювання позичальником продовження та/або поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування відбувається без змін умов цього договору в бік погіршення для позичальника.

Разом з тим позивач не надав доказів, а матеріали справи не містять відомостей про те, що позичальник, як це передбачено п. 2.3.2. кредитного договору, направляв кредитодавцю електронні звернення/повідомлення із застосуванням одноразового ідентифікатора, які надсилалися кредитодавцем до особистого кабінету позичальника або в SMS-повідомленні. Наведене спростовує доводи позивача про те, що факт вчинення відповідачем дій щодо пролонгації та здійснення платежів свідчить про прийняття ним умов договору, в тому числі щодо нарахування процентів, і відповідає положенням цивільного законодавства, оскільки виконання позичальником лише частини дій передбачених попереднім абзацом цього пункту (здійснення платежів передбачених п. 2.3. договору) не призводить до пролонгації.

Зважаючи на наведене, у даному випадку пролонгація договору не відбулася, а строк кредитування становить 105 днів (дата остаточного погашення заборгованості 02 листопада 2023 року), як це передбачено пунктами 1.2. – 1.4. кредитного договору.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 зроблено наступний правовий висновок.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне управління кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за управління кредиту без конкретного переліку, які саме послуги надаються є нікчемними відповідно до частин 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».».

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно з ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України).

Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Оскільки факторинг визначено п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Зазначене узгоджується із правовими висновками, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18); від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11 (провадження № 14-222цс18).

Наявні у цій справі докази підтверджують факт набуття позивачем ТОВ «Діджи Фінанс» у встановленому законом порядку права вимоги до відповідача за договором про споживчий кредит № 101342990 від 20 липня 2023 року, укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач надав належний розрахунок заборгованості на підтвердження розміру заборгованості позичальника. Урахувавши, що надані позивачем документи у сукупності підтверджують укладання між сторонами кредитного договору, погодження між сторонами нарахування процентів за користування кредитними коштами та існування у позичальника заборгованості за цим договором, суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача, до якого перейшло право грошової вимоги, заборгованості за вказаним кредитним договором.

Однак, при визначенні розміру кредитної заборгованості суд першої інстанції не врахував тієї обставини, що пролонгація кредитного договору, як це передбачено п. 2.3.2., у даному випадку не відбулася і строк кредитування становить 105 днів (дата остаточного погашення заборгованості 02 листопада 2023 року).

Що стосується стягнення заборгованості по комісії.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» про стягнення заборгованості по комісії, суд не звернув уваги на те, що положення п. 1.5.1. кредитного договору щодо встановлення комісії за надання кредиту у розмірі 700 грн і становить 5% від суми кредиту одноразово, а також положення договору про встановлення комісії за управління та обслуговування кредиту, є нікчемними відповідно до частин 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі №755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

Зважаючи на наведене, у суду першої інстанції були відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісійними винагородами у розмірі 1 000 грн, оскільки умови договору щодо встановлення плати за управління та обслуговування кредиту є нікчемними в силу закону, а тому позовні вимоги товариства про стягнення з відповідача заборгованості по комісії у розмірі 1 000 грн задоволенню не підлягають. Крім того, з цих підстав здійснені відповідачем погашення комісії на суму 2 780 грн у даному випадку підлягають зарахуванню у рахунок погашення заборгованості за відсотками, що здійснюється згідно з умовами кредитного договору у першу чергу, а в другу – у рахунок погашення тіла кредиту, та має наслідком зменшення розміру відповідної заборгованості.

Ураховуючи, що строк кредитування становить 105 днів, а також те, що положення кредитного договору щодо нарахування комісії за надання кредиту, а також за управління та обслуговування кредиту є нікчемними, тому з врахуванням здійснених відповідачем у період строку дії договору платежів: 03 серпня 2023 року - 2 800 грн, 11 серпня 2023 року – 2 800 грн, 05 вересня 2023 року – 941 грн, 20 вересня 2023 року - 941 грн, 05 жовтня 2023 року – 941 грн, 19 жовтня 2023 року – 941 грн, а всього 9 364 грн, які в першу чергу підлягали зарахуванню у рахунок погашення процентів, а в другу – в рахунок погашення тіла кредиту, за розрахунками апеляційного суду розмір кредитної заборгованості становив 17 789 грн 07 коп., з яких: 10 630 грн 24 коп. – заборгованість за тілом кредиту; 7 158 грн 83 коп. – заборгованість за відсотками.

Крім того, після закінчення строку дії договору відповідач здійснив платежі: 03 листопада 2023 року – 941 грн, 19 листопада 2023 року – 941 грн, 03 грудня 2023 року – 941 грн, 18 грудня 2023 року – 941 грн, 02 січня 2024 року – 941 грн, 18 січня 2024 року – 941 грн, 11 лютого 2024 року – 941 грн, а всього 6587 грн, які підлягають зарахуванню у рахунок погашення заборгованості за відсотками. Відтак, остаточний розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 11 202 грн 07 коп. (17 789 грн 07 коп. – 6 587 грн), з яких: 10 630 грн 24 коп. – заборгованість за тілом кредиту; 571 грн 83 коп. - заборгованість за відсотками.

Водночас колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що відповідач ОСОБА_1 як військовослужбовець згідно з ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» був звільнений від сплати відсотків за користування кредитом, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції на час укладення кредитного договору, військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 є військовослужбовцем та з 01 серпня 2011 року по 05 квітня 2013 року, з 12 лютого 2016 року і по даний час перебуває на військовій службі в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), що підтверджується довідкою № 1910 від 13 березня 2026 року. Згідно з довідкою № 317 від 02 березня 2026 року ОСОБА_1 у період з 09 березня 2024 року по 22 березня 2024 року, з 15 серпня 2024 року по 10 жовтня 2024 року, з 24 жовтня 2024 року по 01 грудня 2024 року, з 17 січня 2025 року по 11 березня 2025 року, з 26 травня 2025 року по 02 серпня 2025 року, з 07 жовтня 2025 року по 04 грудня 2025 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. З 06 березня 2025 року ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 .

З огляду на положення ч. 15 ст. 14 згаданого Закону та роз`яснення Міністерства оборони України, у даному випадку відповідач ОСОБА_1 пільгу, відповідно до якої йому як військовослужбовцю кредитором проценти за користування кредитом не підлягали нарахуванню, набув лише з 09 березня 2024 року, тобто з дня коли він брав безпосередню участь у бойових діях та захисті країни, а строк кредитування по договору закінчився 02 листопада 2023 року і з цієї дати проценти за користування кредитними коштами не нараховувалися.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі з підстав, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦПК України, належить змінити, зменшивши розмір кредитної заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» за кредитним договором до 11 202 грн 07 коп., з яких: 10 630 грн 24 коп. – заборгованість за тілом кредиту; 571 грн 83 коп. - заборгованість за відсотками, що має наслідком часткове задоволення позову у цій справі. З огляду на наведене, апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд цій справі оскаржуване рішення суду змінює, тому відповідно до наведених положень ЦПК України суд змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс», на його користь з відповідача ОСОБА_1 відповідно до ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог (30,62%) підлягає стягненню сплачений за подання позовної заяви судовий збір у розмірі 741 грн 74 коп., а з позивача ТОВ «Діджи Фінанс» на користь відповідача у зв`язку з частковим задоволенням вимог апеляційної скарги (69,37%) підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 520 грн 12 коп.

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи наведене та положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне зобов`язати позивача ТОВ «Діджи Фінанс», на яке покладено більшу суму судових витрат, сплатити відповідачу ОСОБА_1 різницю судових витрат у розмірі 1 778 грн 38 коп. (2 520 грн 12 коп. - 741 грн 74 коп.)

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Кожен має право на професійну правничу допомогу (ст. 59 Конституції України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У частинах 4-6 ст. 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).

Указана судова практика є незмінною.

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, складання відзиву на позовну заяву, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 - Цимейко Г.О. заявила про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанціях, а також зазначила, що попередній розрахунок суми таких, які відповідач поніс у зв`язку з розглядом справи становить 14 000 грн. До скарги представник відповідача приєднала відповідні докази, а саме: копію ордеру на надання правничої допомоги ОСОБА_1 ; копію договору про надання правничої допомоги №02/03-2026 від 02 березня 2026 року та додаткову угоду № 3 до нього; копію акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) за додатковою угодою № 3 до договору про надання правничої допомоги № 02/03-2026 від 02 березня 2026 року. Згідно із зазначеним актом адвокат надав, а клієнт прийняв наступні послуги: консультація та попереднє вивчення документів – вартість 1 000 грн; збір необхідних для написання відзиву доказів – вартість 1 000 грн; написання та подання заяви про перегляд заочного рішення – вартість 5 000 грн; написання та подання апеляційної скарги – 7 000 грн. Пунктом 7.3. згаданої додаткової угоди № 3 передбачено, що оплата гонорару адвоката здійснюється авансом або протягом тридцяти робочих днів з дня винесення рішення/постанови суду та підписання акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг).

Таким чином, позивач надав докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ТОВ «Діджи Фінанс» Романенко М. Е. вказував, що заявлений стороною відповідача розмір витрат на професійну правничу допомогу в 14 000 грн, з огляду на малозначність справи та складність написання відзиву, є неспівмірним. Вказував, що розмір витрат встановлений на власний розсуд та належним чином не обґрунтований. Оскільки представником відповідача не доведено, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000 грн були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим, а також не надано детального опису послуг із зазначенням витраченого часу та обсягом виконаних робіт, що позбавляє суд можливості надати належну оцінку реальності таким витрат, тому відсутні будь-які правові підстави для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі.

У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у п. 154 рішення від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат ЄСПЛ зазначив, що за ст. 41 Конвенції він відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. Крім того, будь-яке клопотання, подане на підставі ст. 41 Конвенції, має містити конкретні суми, розбиті на пункти, і супроводжуватися необхідними документами на їх підтвердження, інакше Суд може відхилити це клопотання повністю або частково.

У п. 268 рішення від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» за заявою № 19336/04 ЄСПЛ також нагадав, що згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Крім того, згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційний суд враховуючи заперечення сторони позивача про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу вважає, що визначений представником відповідача розмір таких витрат у суді першої та апеляційної інстанціях в 14 000 грн не відповідає засадам цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, а тому колегія суддів вважає за необхідне зменшити цей розмір до 8 000 грн. Такий розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони. Разом з тим, оскільки вимоги апеляційної скарги задоволено частково, а саме на 69,37%, тому відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених вимог апеляційної скарги з позивача ТОВ «Діджи Фінанс» на користь відповідача ОСОБА_1 належить стягнути 5 549 грн 60 коп. витрат на професійну правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанціях.

Керуючись статтями 268, 367-369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 грудня 2025 року у цій справі змінити.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за договором про споживчий кредит № 101342990 від 20 липня 2023 року у розмірі 11 202 (одинадцять тисяч двісті дві) гривні 07 (сім) копійок, з яких: 10 630 гривень 24 копійки – заборгованість за тілом кредиту, 571 гривня 83 копійки - заборгованість за відсотками.

В задоволенні решти позовних вимог, відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1 778 (одна тисяча сімсот сімдесят вісім) гривень 38 (тридцять вісім) копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанціях у розмірі 5 549 (п`ять тисяч п`ятсот сорок дев`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий-суддя

Судді: