Рішення від 03 листопада 2025 р. у справі №752/23254/24 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа №752/23254/24

Провадження №2/752/1479/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2025 року м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Кокошка О.Б.,

за участю секретаря Потапенко Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позов обґрунтований тим, що 20 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 позику у розмірі 50 000,00 доларів США, а ОСОБА_2 зобов`язався повернути позику у визначений цим договором строк.

На виконання договору позики ОСОБА_1 передано ОСОБА_2 50 000,00 доларів США, що підтверджується розпискою від 20 серпня 2018 року власноруч підписаною ОСОБА_2 .

Відповідно до пунктів 2.1, 3.4, 3.7 договору позики ОСОБА_2 зобов`язаний був повернути кошти відповідно до графіку, затвердженого сторонами, але не пізніше 31 грудня 2019 року.

Проте, ані у визначений вище строк, ані на дату подання позову відповідач свого зобов`язання за договором позики не виконав, борг не повернув.

Крім того, згідно з пунктом 4.2 договору позики у випадку прострочення відповідачем виконання своїх зобов`язань за цим договором більш ніж на 14 календарних днів, відповідач додатково сплачує позивачу штраф у розмірі 20 % від суми заборгованості, яка залишилась за кожний місяць заборгованості.

Тож розмір штрафу від суми заборгованості становить 10 000,00 доларів США.

До того ж, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України позивачка просить стягнути з відповідача 3 % річних за період і 31 грудня 2019 року до 21 жовтня 2024 року у розмірі 8 650,82 доларів США.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики у розмірі 50 000,00 доларів США, 10 000,00 доларів США – штрафу, 3 % річних – 8 650,82 доларів США та судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання. Сторонам роз`яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

Відповідач у справі повідомлявся судом про розгляд справи у встановленому законом порядку, шляхом направлення поштової кореспонденції на адреси останніх відомих місць проживання, проте поштові відправлення повернулися з відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою».

Своїм правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 08 липня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 20 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики.

Відповідно до пункт 1.1 договору позики позикодавець в порядку і на умовах, визначених цим договором надає позичальнику позику у сумі 50 000,00 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ на 20 серпня 2018 року становить 1 394 930,00 грн, а останній зобов`язується повернути позику у визначений цим договором строк.

Згідно з пунктом 2.1 договору позики строк надання позики позичальнику становить 16 місяців та 11 днів з моменту реальної передачі всієї суми, а саме не пізніше 31 грудня 2019 року.

Пунктом 3.3 договору позики передбачено, що підтвердженням отримання позики позичальником є розписка, підписана позичальником.

Відповідно до пункту 4.2 договору позики у випадку прострочення позичальником виконання своїх зобов`язань за цим договором більш ніж на 14 календарних днів, позичальник додатково сплачує позикодавцеві штраф у розмірі 20 % від суми заборгованості, яка залишилась за кожний місяць прострочення.

Позичальник ОСОБА_2 суму боргу не повернув.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт перший частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із статтею 1047 ЦК України договір позики укладається

у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона – позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона – позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує укладення договору, визначає його умови, а також засвідчує отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів – робити відповідні правові висновки.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14 ЦК України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 до матеріалів справи долучено копію договору позики та копію боргової розписки від 20 серпня 2018 року.

Аналізуючи долучену позивачкою до матеріалів справи розписку від 20 серпня 2018 року, судом встановлено, що розписку підписано власноручно позичальником – відповідачем, вона містить персональні дані позичальника, тобто факт укладення договору і отримання позичальником коштів за договором підтверджено належним (письмовим) доказом.

Сторони дотримались письмової форми договору.

Крім цього, розписка підтверджує не лише факт укладення між сторонами договору позики, а й факт передачі коштів, оскільки позичальник ОСОБА_2 власноруч зазначив саме про отримання грошових коштів.

Таким чином, позивачка довела факт укладення договору і факт передачі нею коштів позичальнику на вказаних у договорі позики умовах, тобто виконання нею умов такого договору, водночас відповідачем вказані обставини не спростовано.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Такий правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній у постановах від 19 квітня 2023 року у справі № 755/7216/21, від 10 серпня 2021 року у справі № 473/995/18, від 14 липня 2021 року у справі № 266/7291/18, від 25 березня 2019 року у справі № 211/2672/16, від 30 січня 2019 року у справі № 751/1000/16.

Згідно з частинами першою та другою статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тлумачення частини другої статті 524 та частини другої статті 533 ЦК України дозволяє зробити висновок, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Таким чином, ЦК України надає сторонам договору можливість встановити «валютне застереження» у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті при укладенні договору. При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті буде виступати складовим елементом ціни в договорі.

За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами.

За змістом правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти – фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тож як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Отже, судом встановлено, що ОСОБА_2 свої зобов`язання за договором позики від 20 серпня 2018 року належним чином не виконав і не повернув позикодавцю грошові кошти у сумі і у строк, визначений таким договором.

Щодо позовної вимоги про стягнення штрафу та 3 % річних

Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У постанові Верховного Суду від 26 лютого 2025 року у справі № 758/16162/19 про стягнення заборгованості за договором позики вказано, що: «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 (провадження № 14-318цс18) зазначено, що «статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18 та від 04 липня 2018 року у справі № 14-154цс18». У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16 (провадження № 14-465цс18), від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18), від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16 (провадження № 14-64цс19) від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16 (провадження № 14-360цс19) вказано, що передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

Судом установлено, що позивачка просила стягнути з відповідача штраф за невиконання умов договору позики від 20 серпня 2018 року. Умовами договору позики, укладеного 20 серпня 2018 року між ОСОБА_1 (позикодавцем) та ОСОБА_2 (позичальником), передбачено зобов`язання ОСОБА_2 повернути позикодавцю борг до 31 грудня 2019 року, а штраф нарахований позивачкою після настання строку повернення позики.

Отже, відсутні підстави для стягнення з позичальника штрафу за невиконання умов договору позики, який нарахований позикодавцем після настання строку повернення позики – 31 грудня 2019 року, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позикодавця забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 754/16771/17, від 02 серпня 2023 року у справі № 758/13264/19.

Наведена судова практика Верховного Суду щодо порядку обчислення пені (штрафу) є незмінною.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила, зокрема, стягнути з ОСОБА_2 на її користь 3 % річних у розмірі 8 650,82 доларів США, які розраховані за період із 31 грудня 2019 року до 21 жовтня 2024 року.

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Таким чином, нарахування ОСОБА_1 3 % річних за період із 24 лютого 2022 року до 21 жовтня 2024 року суперечить пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України.

Тож суд вважає за необхідне самостійно здійснити розрахунок 3 % річних за період із 31 грудня 2019 року (01 січня 2020 року) до 23 лютого 2022 року.

Розрахунок здійснюється за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С – сума заборгованості, Д – кількість днів прострочення.

Період прострочення грошового зобов`язання: Кількість днів у періоді Сума.

Із 31.12.2019 до 31.12.2019 = 50 000,00 x 3 % x 1 : 365 : 100 = 4,11 доларів США.

Із 01.01.2020 до 31.12.2020 = 50 000,00 x 3 % x 366 : 366 : 100 = 1 500,00 доларів США.

Із 01.01.2021 до 23.02.2022 = 50 000,00 x 3 % x 419 : 365 : 100 = 1 721,92 доларів США.

Всього за період із 31 грудня 2019 року (01 січня 2020 року) до 23 лютого 2022 року 3 % річних становлять 3 226,03 доларів США.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує, що жодних доказів погашення заборгованості за договором позики в повному обсязі чи частково відповідач не надав.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що відповідач не виконав умов укладеного договору позики, оформленого розпискою, факт власноручного підписання якої та отримання коштів не спростував, тому наявні підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми основного боргу у розмірі 50 000,00 доларів США та 3 % річних із 31 грудня 2019 року (01 січня 2020 року) до 23 лютого 2022 року у розмірі 3 226,03 доларів США.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача; у разі відмови в позові – на позивача; у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог (77,53 %) з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути понесені позивачкою судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 11 738,04 грн.

Керуючись статтями 12, 13, 76–81, 259, 263–265, 268, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 20 серпня 2018 року у розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) доларів США, 3 % річних у розмірі 3226 (три тисячі двісті двадцять шість) доларів США 03 центів та судовий збір у розмірі 11738 (одинадцять тисяч сімсот тридцять вісім) грн 04 коп.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст судового рішення складено 04.11.2025.

Суддя О. Б. Кокошко