Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №163/1691/21 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня2026 року

м. Київ

справа № 163/1691/21

провадження № 51-1433км25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

виправданої ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),

захисників ОСОБА_6 (у режимі

відеоконференції) та ОСОБА_7 ,

потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9

(у режимі відеоконференції),

представника потерпілого ОСОБА_10 (у режимі відеоконференції),

прокурора ОСОБА_11 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_12 і представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_10 на вирок Шацького районного суду Волинської області від 31 січня 2024 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 16 січня 2025 року в кримінальному провадженні № 12018030150000036 за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 , зареєстрована по АДРЕСА_2 ), раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

1. За вироком Шацького районного суду Волинської області від 31 січня 2024 року ОСОБА_5 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, та виправдано у зв`язку з відсутністю в її діяннях складу цього кримінального правопорушення.

2. Ухвалою Волинського апеляційного суду від 16 січня 2025року зазначений вирок залишено без зміни.

3. Органом досудового розслідування ОСОБА_5 обвинувачувалася у тому, що вона за обставин, детально викладених у вироку, будучи медичним працівником, обіймаючи посаду лікаря-акушер-гінеколога Територіального медичного об`єднання Любомльського і Шацького районів (Єдиний медичний простір Любомльського і Шацького районів) (далі - територіальне медичне об`єднання), розташованого за адресою: вул. Брестська, 70, м. Любомль Волинської області, порушила вимоги кваліфікаційної характеристики лікаря-акушер-гінеколога, затвердженої наказом МОЗ України №117 від 29.03.2002, вимоги пунктів 2.1, 2.2, 2.3, 2.26 розділу 2 посадової інструкції лікаря-акушер-гінеколога (ординатора), затвердженої 09.08.2017 генеральним директором територіального медичного об`єднання, вимоги наказу МОЗ України №976 від 27.12.2011 «Вагінальні пологи після кесарева розтину» та клінічного протоколу «Акушерські кровотечі», затвердженого наказом МОЗ України №205 від 24.03.2014, а також вимоги статей 6, 58, п. а ч. 1 ст. 78 «Основ законодавства України про охорону здоров`я», згідно з яким медичні працівники зобов`язані своєчасно надавати кваліфіковану медичну, лікарську та реабілітаційну допомогу, ст. 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», якою передбачено, що «…лікуючий лікар обирається пацієнтом або призначається йому в установленому цими Основами порядку. Обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта…».

4. Так, будучи лікуючим лікарем-акушером-гінекологом вагітної ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якого обрала сама пацієнтка, несучи персональну відповідальність як лікуючий лікар за проведення обстеження та лікування вказаної вагітної, надаючи їй медичну допомогу на амбулаторному етапі - спостереження вагітної у жіночій консультації та при наданні стаціонарної медичної допомоги (до пологів), маючи усі наявні умови і можливості для проведення спостереження за цією вагітною, володіючи достатнім кваліфікаційним рівнем, ОСОБА_5 не використала ці знання та навички при наданні медичної допомоги останній, неналежно виконала свої професійні обов`язки внаслідок недбалого до них ставлення, що призвело до настання тяжких наслідків для хворої ОСОБА_13 у вигляді її смерті.

5. При цьому, незважаючи на виявлені патології у вагітної на амбулаторному і стаціонарному етапах надання медичної допомоги в умовах вищезазначеного територіального медичного об`єднання, ОСОБА_5 , неналежно виконуючи свої функціональні обов`язки, допустила заниження оцінки ризику перинатальних ускладнень та віднесла ОСОБА_13 до низької групи ризику за шкалою Coopland, тоді як за наявності в анамнезі двох кесаревих розтинів та діагностованої низької плацентації вона мала бути у групі високого ризику, не призначила проведення відповідного ультразвукового і доплерометричного дослідження з метою своєчасного встановлення врощення плаценти в міометрій у вагітної та не направила її на ІІІ рівень надання медичної допомоги (обласна лікарня) для проведення ретельного дослідження з подальшим розродженням в акушерському стаціонарі обласної лікарні.

6. Смерть потерпілої ОСОБА_13 настала ІНФОРМАЦІЯ_3 о 07:15 у відділенні реанімації та інтенсивної терапії Територіального медичного об`єднання Любомльського і Шацького районів (Єдиний медичний простір Любомльського і Шацького районів), куди вона була госпіталізована 09.02.2018 о 02:45 з передчасними ІІІ пологами в терміні 33 тижні вагітності, з передчасним відшаруванням низько розташованої плаценти, яка частково проросла у тканину матки, з розвитком масивної кровотечі, геморагічного шоку, що призвело до поліорганної недостатності.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

7. У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_5 , просить ухвалу апеляційного суду щодо неї скасувати і призначити новий розгляд у цьому суді. Даючи власний аналіз доказам у кримінальному провадженні, зокрема висновкам за результатами проведення судово-медичних експертиз та показанням експертів і потерпілих, стверджує про наявність причинно-наслідкового зв`язку між неналежним наданням медичної допомоги з боку ОСОБА_5 та смертю ОСОБА_13 . Не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неповноту і суперечливість висновків судово-медичних експертиз та відсутність посилань сторони обвинувачення на конкретні нормативно-правові акти, порушення яких було інкриміновано ОСОБА_5 .

8. Вважає, що суд апеляційної інстанції провів апеляційний розгляд формально, належним чином не перевірив доводи в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, у тому числі про небезсторонність суду першої інстанції та необґрунтоване покладення ним в основу вироку письмових роз`яснень спеціалістів, які не можуть слугувати доказами в кримінальному провадженні, безпідставно надав перевагу доводам сторони захисту та належним чином не вмотивував свого рішення. При цьому усупереч вимогам статей 22, 23, 94, 404, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) необґрунтовано відхилив клопотання прокурора про повторне дослідження доказів та не вирішив клопотання про призначення судово-технічної експертизи документів, порушивши принципи змагальності сторін та безпосередності дослідження доказів.

9. Представник потерпілого у своїй касаційній скарзі з письмовими поясненнями до неї наводить аналогічні за змістом доводи і просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_5 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Даючи власну оцінку доказам у кримінальному провадженні, відмінну від їх оцінки судами попередніх інстанцій, вважає, що відмова апеляційного суду в повторному дослідженні доказів призвела до неповноти з`ясування обставин справи і хибного висновку про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між неналежним наданням медичної допомоги лікарем ОСОБА_5 та смертю потерпілої ОСОБА_13 . Також не погоджується з відмовою місцевого та апеляційного судів у задоволенні клопотання прокурора про призначення судово-технічної експертизи документів з метою встановлення факту внесення дописок до медичної документації потерпілої.

10. На касаційні скарги сторони обвинувачення надійшли заперечення сторони захисту.

Позиції інших учасників судового провадження

11. У засіданні суду касаційної інстанції прокурор, потерпілі та представник потерпілого підтримали касаційні скарги сторони обвинувачення і просили їх задовольнити.

12. Захисники та виправдана заперечили проти задоволення касаційних скарг прокурора і представника потерпілого.

Мотиви Суду

13. Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників касаційного провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що скарги задоволенню не підлягають з огляду на таке.

14. За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

15. Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

16. Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим

(ст. 370 КПК України).

17. Положеннями ст. 94 КПК України встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

18. Згідно з ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

19. Частиною 2 ст. 17 КПК України регламентовано, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

20. Стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

21. Статтею 62 Конституції України передбачено, що всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

22. У мотивувальній частині виправдувального вироку щодо ОСОБА_5 суд першої інстанції відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України виклав формулювання пред`явленого їй обвинувачення та підстави її виправдання із зазначенням мотивів, з яких суд відкинув докази обвинувачення і дійшов висновку про недоведеність вчинення ОСОБА_5 інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України.

23. Доводи, аналогічні за змістом тим, які наведені в касаційних скаргах прокурора та представника потерпілого, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції під час провадження за їхніми апеляційними скаргами. Відхиляючи апеляційні скарги сторони обвинувачення, апеляційний суд належним чином перевірив викладені у них доводи та погодився з висновками місцевого суду щодо виправдання обвинуваченої та мотивами прийнятого ним рішення і законно й обґрунтовано постановив залишити цей вирок без змін, з чим погоджується також колегія суддів касаційного суду. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, у ній дано достатньо аргументовані відповіді на всі доводи апеляційних скарг та наведено відповідні мотиви прийнятого рішення. Як слушно акцентував апеляційний суд, саме сторона обвинувачення несе тягар доведення вини і зобов`язана доводити свою версію подій. За стандартом доведення «поза розумним сумнівом» це означає, що позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у «розумної (розсудливої) людини» не може лишатися «розумного сумніву», що обвинувачений винен.

24. Проаналізувавши докази, якими обґрунтовується обвинувачення ОСОБА_5 , з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, а також достатності й взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення, колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що вони не узгоджуються між собою, містять суттєві суперечності щодо фактичних обставин, які підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні, а їх сукупність не є достатньою для обґрунтованого висновку про наявність в діяннях ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України.

25. Як правильно зазначено судом, диспозиція ч. 1 ст. 140 КК України має бланкетний характер. У кожному конкретному випадку має встановлюватися, які саме професійні обов`язки покладались на винну особу і які з цих обов`язків не виконані взагалі або виконані неналежним чином, а також вимоги яких конкретно нормативних актів (інструкцій, правил, вказівок тощо) порушено винним. Обов`язковою умовою для притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, є наявність причинного зв`язку між невиконанням чи неналежним виконанням медичним працівником своїх професійних обов`язків та настанням тяжких наслідків для хворого (потерпілого). Неналежне виконання професійних обов`язків вчиняється внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення. Якщо медичний працівник не мав можливості виконати свої обов`язки належним чином, то кримінальна відповідальність не настає.

26. Згідно з пред`явленим обвинуваченням ОСОБА_5 ставилось у провину в тому числі те, що вона, незважаючи на встановлені у вагітної ОСОБА_13 діагнози та дані ультразвукових досліджень, усупереч вимогам наказу МОЗ України № 976 від 27 грудня 2011 року «Вагінальні пологи після кесарева розтину» та клінічного протоколу «Акушерські кровотечі», затвердженого наказом МОЗ України № 205 від 24 березня 2014 року «Про внесення змін до наказу МОЗ України від 29 грудня 2005 року № 782», не призначила проведення ультразвукового та доплерометричного дослідження з метою визначення локалізації плаценти відносно рубців на матці та наявності (відсутності) ультразвукових і доплерометричних ознак пророщення плаценти в міометрій матки, а в подальшому не направила (після 26 тижнів вагітності) ОСОБА_13 на ІІІ рівень надання медичної допомоги (в обласну лікарню). Крім того, ОСОБА_5 обвинувачувалася у тому, що, незважаючи на виявлені патології у вагітної на амбулаторному етапі надання медичної допомоги, ОСОБА_13 була віднесена до низької групи ризику за шкалою Coopland, у той час, як за наявності в анамнезі двох кесаревих розтинів та діагностованої низької плацентації (практично в проекції двох рубців матки), мала би бути у групі високого ризику. Тобто ОСОБА_5 , неналежно виконуючи свої функціональні обов`язки, допустила заниження оцінки ризику перинатальних ускладнень.

27. Оскільки обвинувальний акт щодо лікаря ОСОБА_5 містить посилання лише на загальні норми, які, на думку прокурора, визначають сукупність її професійних обов`язків, неналежне виконання яких спричинило смерть потерпілої, суд першої інстанції з метою перевірки обґрунтованості обвинувачення проаналізував законодавчі та нормативні акти, що визначали стандарти надання медичної допомоги в Україні станом на 2017, 2018 роки, які повинна була застосувати лікар ОСОБА_5 у клінічному випадку з потерпілою ОСОБА_13 . Дослідивши наявні в матеріалах кримінального провадження докази, місцевий суд, з яким погодився також суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що жодний з проаналізованих клінічних протоколів, якими у 2017, 2018 роках було врегульовано порядок надання медичної допомоги з діагнозами, що були встановлені у клінічному випадку з вагітною ОСОБА_13 , та щодо діагнозу «Врощення плаценти в міометрій» не зобов`язував лікаря ОСОБА_5 скеровувати вагітну ОСОБА_13 на ІІІ рівень надання медичної допомоги раніше, ніж у 36-37 тижнів вагітності, а саме після 21-22 тижнів та після 26 тижнів вагітності, як зазначено в обвинувальному акті, оскільки така вимога не обумовлена жодним клінічним протоколом, зокрема і вказаними прокурором в обвинувальному акті.

28. Також суди дійшли правильного висновку, що порушення вимог наказу МОЗ України № 976 від 27 грудня 2011 року «Вагінальні пологи після кесарева розтину» інкриміновано ОСОБА_5 безпідставно, оскільки з показань потерпілих і свідків було встановлено, що вагітна ОСОБА_13 планувала кесарів розтин, проведення якого разом зі своїм чоловіком, потерпілим ОСОБА_9 , попередньо погодила з лікарем Луцького пологового будинку ОСОБА_14 , що останній підтвердив під час допиту як свідка в судовому засіданні суду першої інстанції. Крім того, цей протокол не стосується клінічного випадку з вагітною ОСОБА_13 , так як відсутність у неї вагінальних пологів в анамнезі є прямим протипоказанням до вагінальних пологів після двох кесаревих розтинів.

29. Так само є цілком підставним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність обов`язку лікаря ОСОБА_5 провести оцінку факторів перинатального та материнського ризику вагітної саме за шкалою A. Coopland, оскільки нормативні акти МОЗ України, які покладали на лікарів такий обов`язок, втратили чинність і не підлягали застосуванню в інкримінований їй період.

30. Дослідивши Наказ МОЗ України від 31 жовтня 2011 року № 726 «Про вдосконалення організації надання медичної допомоги матерям та новонародженим у перинатальних центрах», суди встановили, що з указаних у Переліку медичних показань до направлення пацієнток та надання медичної допомоги в перинатальних центрах III рівня в ОСОБА_13 встановлено одне показання: два і більше кесаревих розтини в анамнезі. Однак цим наказом та додатками до нього термінів направлення пацієнток для надання медичної допомоги в перинатальних центрах III рівня не зазначено.

31. Проаналізувавши положення наказу МОЗ України № 205 від 24 березня 2014 року, яким затверджено нову редакцію клінічного протоколу «Акушерські кровотечі», порушення якого також ставилось у провину ОСОБА_5 , суди встановили, що у перелічених у протоколі факторах ризику передчасного відшарування нормально розміщеної плаценти такий фактор як врощення плаценти відсутній. У той же час згідно з цим протоколом врощення плаценти є причиною кровотечі в післяпологовому періоді, а не до пологів.

32. Також за результатами дослідження наявних у матеріалах кримінального провадження доказів судами було встановлено, що чотири із семи ультразвукових досліджень щодо ОСОБА_13 проведено за допомогою у тому числі й доплерометричного дослідження, при цьому жодним із них ознак врощення плаценти у ділянці рубця в міометрій матки не діагностовано. За таких обставин суди попередніх інстанцій обґрунтовано виснували, що підстав для проведення додаткових ультразвукових та доплерометричних досліджень вагітної ОСОБА_13 не було. До того ж, усупереч наведеному в обвинувальному акті, за даними дослідженої та проаналізованої судами медичної документації встановлено, що ОСОБА_13 поступила в пологове відділення з нормальною плацентацією.

33. Суди попередніх інстанцій докладно проаналізували висновки судово-медичної (комісійної) експертизи № 69-2018/о від 26 квітня 2019 року, судово - медичної комісійної експертизи № 211/20 від 19 листопада 2020 року, додаткової судово - медичної комісійної експертизи № 115/21 від 18 травня 2021 року. Піддаючи їх критичній оцінці, суди обґрунтовано вказали на те, що зазначені висновки не мають категоричних, логічних, послідовних, правильних та обгрунтованих висновків про дефекти надання медичної допомоги вагітній ОСОБА_13 (до пологів), причини тяжких наслідків у вигляді смерті потерпілої ОСОБА_13 та прямого (безпосереднього) причинного зв`язку між дефектами надання медичної допомоги ОСОБА_13 та її смертю. Вказані висновки експертів про ці обставини мають здебільшого характер ймовірності та припущень за певних обставин. Необґрунтованість висновків експертів про вказані обставини під час допиту в судовому засіданні усіх експертів не усунуто; висновки суду про неправильність окремих положень підсумків не спростовано. За допомогою цих висновків судам не вдалося з`ясувати, на підставі яких конкретних норм клінічних протоколів, чинних на час надання медичної допомоги ОСОБА_13 , що визначають стандарти надання медичної допомоги в Україні, на думку експертів, повинна була діяти лікар ОСОБА_5 у певні терміни вагітності ОСОБА_13 з урахуванням особливостей клінічного випадку останньої. Крім того, зі смертю ОСОБА_13 експерти пов`язують і підсумки про непрямий (небезпосередній) причинний зв`язок поведінки самої потерпілої, що пов`язана з її пізнім зверненням за медичною допомогою після раптового погіршення стану її здоров`я.

34. Згідно з даними лікарського свідоцтва про смерть № 14 від 12 лютого 2018 року (з поміткою «остаточне») до смерті ОСОБА_13 фактично призвели патологічні стани у такій послідовності: закрита тупа травма живота - двохмоментний травматичний розрив селезінки - гостра масивна крововтрата. Відомості про оскарження зазначеного свідоцтва, зокрема у частині неправильного зазначення причин смерті, незазначення захворювань, які пов`язані з передчасним відшаруванням плаценти, або інших патологічних станів плаценти суду не надано.

35. З досліджених судом показань свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , які узгоджуються між собою та з іншими доказами у кримінальному провадженні, суди встановили, що ОСОБА_13 травмувалася в області живота незадовго до передчасних пологів, мала скарги на погане самопочуття та біль у животі, була доставлена до лікарні зі значною кровотечею, на запитання лікаря ОСОБА_5 повідомила, що незначні кров`янисті виділення з'явилися у неї ще ввечері, а вночі вона прокинулася у калюжі крові, була сильно схвильована і переживала за стан дитини. При цьому суперечливим показанням потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_20 суди надали критичну оцінку як таким, що не узгоджуються з показаннями інших свідків, медичного персоналу приймального і пологового відділення лікарні, даним медичної документації та судово-медичних експертиз, зокрема, про виявлення у вагітної ОСОБА_13 гематоми на животі, яка утворилася до її госпіталізації в лікарню.

36. Ретельно проаналізувавши показання численних свідків, суди дійшли висновку, що вони ні прямо, ні опосередковано не підтверджують вину обвинуваченої у вчиненні інкримінованого їй правопорушення, а показання самої ОСОБА_5 , яка своєї винуватості не визнала, наполягала, що надала потерпілій ОСОБА_13 кваліфіковану медичну допомогу в повному обсязі відповідно до клінічної ситуації з дотриманням усіх медичних стандартів, стороною обвинувачення належними та допустимими доказами не спростовані.

37. За таких обставин суди попередніх інстанцій, з якими погоджується також колегія суддів касаційного суду, дійшли цілком підставного висновку, що можливості збирання доказів у цьому кримінальному провадженні вичерпані, а ОСОБА_5 слід визнати невинуватою у пред`явленому їй обвинуваченні та виправдати у зв`язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України.

38. Як убачається зі змісту касаційних скарг сторони обвинувачення, зазначені у них доводи по суті зводяться до незгоди з оцінкою доказів судами попередніх інстанцій. Водночас на жодні нові докази, крім тих, які вже були досліджені та яким надана відповідна правова оцінка, прокурор та представник потерпілого не посилаються, а фактично викладають власну оцінку обставин справи, відмінну від їх оцінки судами.

39. Колегія суддів касаційного суду вкотре зауважує, що положення ч. 3 ст. 404 КПК України не встановлюють для суду апеляційної інстанції обов`язку при кожному апеляційному перегляді вироку суду повторно досліджувати докази у провадженні, тільки якщо про це заявлено клопотання. Процесуальний закон такий обов`язок не зробив беззаперечним, оскільки має бути встановлено неповноту дослідження таких доказів або порушення під час їх дослідження, тому в разі відсутності таких підстав відмова у задоволенні клопотання учасника судового розгляду не може розцінюватися як порушення апеляційним судом вимог процесуального закону.

40. До того ж прийняття рішення за результатами розгляду клопотань учасників судового провадження є прерогативою суду, який здійснює розгляд справи по суті. Сама собою відмова у задоволенні клопотання сторони кримінального провадження, яке було розглянуто у змагальному процесі з дотриманням передбаченого кримінальним процесуальним законом порядку та прийняттям за результатами його розгляду відповідного рішення, не свідчить про обмеження її можливостей щодо реалізації наданих процесуальних прав і не може вважатися істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

41. Апеляційний суд цілком підставно відмовив у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про призначення судово-технічної експертизи документів, оскільки підроблення документів, неналежне ведення медичної документації або неповне чи неправильне її заповнення з метою приховання певних обставин та/або уникнення відповідальності ОСОБА_5 не інкримінувалися.

42. Під час касаційного провадження колегією суддів не встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які могли би бути безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень у цьому кримінальному провадженні.

43. Як неодноразово вказував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine)від 09 грудня 1994 року). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001 року).

44. На підставі наведеного вище Суд дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, а судові рішення щодо ОСОБА_5 слід залишити без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, колегія суддів

ухвалила:

Вирок Шацького районного суду Волинської області від 31 січня 2024 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 16 січня 2025 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_12 і представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_10 без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3