Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №454/2293/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(додаткова)

07 липня 2026 року

м. Київ

справа № 454/2293/23

провадження № 61-8299св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Мацея Михайла Михайловича про стягнення витрат на правничу допомогу в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, визнання особистою приватною власністю житлового будинку і земельної ділянки та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила визнати житловий будинок на АДРЕСА_1 загальною площею 264,5 кв. м об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку.

У липні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив:

- визнати за ним право особистої приватної власності на: 32/50 частки в житловому будинку на АДРЕСА_1 загальною площею 264,5 кв. м, та земельну ділянку площею 0,0702 га, яка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд за вказаною адресою;

- визнати право спільної сумісної власності подружжя на: 18/50 частин у житловому будинку на АДРЕСА_1 загальною площею 264,5 кв. м; житловий будинок готовністю 28,2 % та земельну ділянку площею 0,0702 га за адресою: АДРЕСА_2 ; легковий автомобіль марки «Opel Astra OTGF69», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2007 року випуску;

- у порядку поділу майна подружжя визнати за ним право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 загальною площею 264,5 кв. м та земельну ділянку площею 0,0702 га, яка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд; за ОСОБА_1 - право власності на автомобіль марки «Opel Astra OTGF69», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2007 року випуску, житловий будинок готовністю 28,2 % та земельну ділянку площею 0,0702 га за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст судових рішень

02 жовтня 2024 року рішенням Сокальського районного суду Львівської області позов ОСОБА_1 задоволено.Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 :

- житловий будинок на АДРЕСА_1 загальною площею 264,5 кв. м (житловою площею 99,6 кв. м, який складається з гаража, 6-х коридорів, 3-х підсобних приміщень, 2-х санвузлів, 2-х кухонь, 6-х житлових кімнат, під літерою А-2, літньої кухні під літерою Б, сараю під літерою В, гаража під літерою Г);

- житловий будинок готовністю 28,2 % та земельну ділянку площею 0,0702 га за адресою: АДРЕСА_2 ;

- автомобіль марки «Opel Astra OTGF69», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2007 року випуску.

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 :

- право власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку на АДРЕСА_1 , загальною площею 264,5 кв. м;

- право власності на 1/2 ідеальну частку на земельну ділянку площею 0,0702 га, яка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 ;

- право власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку готовністю 28,2 % та земельну ділянку площею 0,0702 га за адресою: АДРЕСА_2 ;

- право власності на 1/2 ідеальну частку автомобіля марки «Opel Astra OTGF69», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2007 року випуску.

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 :

- право власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 загальною площею 264,5 кв. м;

- право власності на 1/2 ідеальну частку на земельну ділянку площею 0,0702 га, яка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 ;

- право власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку готовністю 28,2 % та земельну ділянку площею 0,0702 га за адресою: АДРЕСА_2 ;

- право власності на 1/2 ідеальну частку автомобіля марки «Opel Astra OTGF69», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2007 року випуску.

У задоволенні іншої частини позовних вимог зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 відмовлено.

30 травня 2025 року постановою Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 02 жовтня 2024 року залишено без змін.

27 червня 2025 року додатковою постановою Львівського апеляційного суду заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн, понесені в суді апеляційної інстанції.

19 травня 2026 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 02 жовтня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 травня 2025 року в частині поділу між сторонами житлового будинку на АДРЕСА_1 та земельної ділянки під ним залишено без змін.

Надходження та короткий зміст заяви про стягнення витрат на правничу допомогу

16 червня 2026 рокупредставник ОСОБА_1 - адвокат Мацей М. М. звернувся через систему «Електронний суд» із заявою про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн, у якій просив поновити строк на її подання, посилаючись на те, що паперовий варіант постанови Верховного Суду ще не надійшов і про її наявність сторона дізналася 15 червня 2026 року. На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу заявник подав договір про надання правничої допомоги від 28 жовтня 2025 року, детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом від 10 березня 2026 року, акт прийняття-передачі наданих послуг від 15 червня 2026 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

17 червня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мацей М. М. повторно подав через систему «Електронний суд» заяву про стягнення витрат на правничу допомогу з доданими матеріалами, зважаючи на те, що вперше подана така заява надсилалася протилежній стороні до електронного кабінету адвоката Чернявського Р. І., який представляв інтереси ОСОБА_2 у суді першої та апеляційної інстанцій. У Верховному Суді в інтересах ОСОБА_2 діє адвокат Семенюк Р. А., якому і направлена 17 червня 2026 року заява ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу з доданими матеріалами.

Заперечення щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу

16 червня 2026 рокупредставник ОСОБА_2 - адвокат Семенюк Р. А. зауважив, що йому не надсилалася заява про стягнення витрат на правничу допомогу, як і його довірителю. Зазначив, що на стадії касаційної інстанції адвокат позивачки не збирав доказів, не подавав жодних клопотань, у справі не було жодного судового засідання, подано лише відзив на касаційну скаргу, який за своїм змістом є аналогічним тексту відзиву на апеляційну скаргу. Необхідно звернути увагу на те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої увалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (постанова Верховного Суду від 01 серпня 2019 року в справі № 915/237/18). Просив заяву про стягнення витрат на правничу допомогу залишити без розгляду. У випадку, якщо суд зробить висновок про прийняття такої заяви, просив з урахуванням розумності, справедливості та часу, який витрачений представником позивача на розгляд справи в суді касаційної інстанції, зменшити розмір витрат на правничу допомогу.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Стосовно дотримання строку на звернення із заявою про розподіл витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зауважує таке.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через електронний кабінет.

Постанова Верховного Суду від 19 травня 2026 року, ухвалена у порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін, у паперовому варіанті до звернення представника ОСОБА_1 - адвоката Мацея М. М. із заявою про стягнення витрат на правничу допомогу сторонам не надсилалася (з огляду на наявність заяви про надання доказів витрат на правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення постанови Верховного Суду), в підсистемі «Електронний суд» ОСОБА_1 не зареєстрована й дізналася про наявність рішення касаційного суду з Єдиного державного реєстру судових рішень.

З огляду на викладене строк на подання доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу пропущений ОСОБА_1 з поважних причин та підлягає поновленню.

За змістом частини другої статті 183 ЦПК України до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Відповідно до матеріалів касаційного провадження 17 червня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мацей М. М. повторно подав через систему «Електронний суд» заяву про стягнення витрат на правничу допомогу з доданими матеріалами, зважаючи на те, що вперше подана 16 червня 2026 року така заява надсилалася протилежній стороні до електронного кабінету адвоката Чернявського Р. І., який представляв інтереси ОСОБА_2 у суді першої та апеляційної інстанцій. У Верховному Суді в інтересах ОСОБА_2 діє адвокат Семенюк Р. А., якому і направлена 17 червня 2026 року заява ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу з доданими матеріалами.

Тобто вимоги частини другої статті 183 ЦПК України щодо надсилання заяви про стягнення витрат на правничу допомогу іншим учасникам справи представником ОСОБА_1 - адвокатом Мацеєм М. М. виконано.

Перевіривши наведені в заяві про стягнення витрат на правничу допомогу доводи з урахуванням заперечень на неї, Верховний Суд виснував про її часткове задоволення, з огляду на таке.

За пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини 1, 2 статті 133 ЦПК України).

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати під час визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята-шоста статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08 червня 2022 року в справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18), зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.

У постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року в справі № 910/7586/19, від 19 березня 2024 року в справі № 922/4078/23, додатковій ухвалі від 12 березня 2024 року в справі № 904/1105/23 зазначено, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог). Однак у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, також унормовано положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України. На предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ятою, шостою статті 126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

У судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічний висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду в складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19).

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертої статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Положення частин четвертої-сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України ідентичні нормам частин третьої-шостої, дев`ятої статті 141 ЦПК України, тому наведені правові висновки застосовні до справи.

Верховний Суд зауважує, що фактичним результатом наданої ОСОБА_1 правничої допомоги є підготовка та подача відзиву на касаційну скаргу через систему «Електронний суд». Верховний Суд переглядав справу лише в частині вирішення спору щодо поділу житлового будинку на АДРЕСА_1 та земельної ділянки під ним. Зміст заперечень на касаційну скаргу не потребував додаткового, комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин з огляду на незмінність позиції позивачки під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. Фактично відзив на касаційну скаргу відтворює доводи відзиву позивачки на апеляційну скаргу.

У договорі про надання правничої допомоги від 28 жовтня 2025 року між ОСОБА_1 та адвокатом Мацеєм М. М. зазначено вартість правничої допомоги в розмірі 20 000,00 грн, як і в детальному описі робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, від 10 березня 2026 року та акті прийняття-передачі наданих послуг від 15 червня 2026 року.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 виснувала про те, що фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У цій справі Верховний Суд, зважаючи на характер виконаної адвокатом Мацеєм М. М. роботи, з огляду на заперечення відповідача щодо співмірності та розумності судових витрат, враховуючи критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин цієї справи, її складності, вважає за необхідне зменшити розмір заявлених витрат на професійну правничу допомогу із 20 000,00 грн до 5 000,00 грн.

Керуючись статтями 141, 270, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Поновити представнику ОСОБА_1 - адвокату Мацею Михайлу Михайловичу строк на подання доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу.

Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Мацея Михайла Михайловича про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у Верховному Суді в розмірі 5 000,00 гривень.

Додаткова постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік Є. В. Петров І. М. Фаловська