Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №953/6159/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року

м. Харків

справа № 953/6159/25

провадження № 22-ц/818/2555/26

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді: Тичкової О.Ю.,

суддів: Яцини В.Б., Мальованого Ю.М.

за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.

сторони справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управляння активами «Грі»

третя особа: Акціонерне товариство «МЕГАБАНК»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управлянні активами «Грі» на рішення Київського районного суду м.Харкова від 31 грудня 2025 року у складі судді Дяченка О.М.,-

УСТАНОВИВ:

В червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: 1. визнати недійсним пункт 7.3 Договору № БВ 329/21; А082/21 купівлі-продажу фінансових інструментів від 17 грудня 2021 року в частині умови "При цьому з Покупця утримується 20 % (двадцять) відсотків від суми Договору (далі – Неустойка). Якщо розмір Неустойки дорівнює або перевищує грошову суму, що підлягає поверненню, то грошові кошти Покупцеві не повертаються й зараховуються як сплата Неустойки". 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Грі", що діє від свого імені та за рахунок Закритого Недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду "Альфа" на користь ОСОБА_1 сплачені за Договором № БВ 329/21; А082/21 купівлі-продажу фінансових інструментів від 17 грудня 2021 року грошові кошти в розмірі вартості облігацій у сумі 46 588,00 доларів США та вирішити питання про розподіл судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 17.12.2021 року між ОСОБА_1 (далі - позивач та/або Покупець) в особі якого діяло Акціонерне товариство "Мегабанк" з однією сторони та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Грі", що діє від свого імені та за рахунок Закритого Недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду "Альфа" з іншої сторони(далі - відповідач та/або Продавець), було укладено договір № БВ 329/21; А082/21 купівлі-продажу фінансових інструментів (далі - Договір).

Згідно із пунктом 1.1. Договору продавець в порядку та на умовах визначених цим Договором та чинним законодавством України, зобов`язується передавати у власність Покупця за плату, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити фінансові інструменти, характеристика (опис) яких наведено у пункті 1.2. цього Договору.

Відповідно до пункту 2.3.Договору на момент підписання цього Договору загальна договірна вартість фінансових інструментів, визначених предметом цього Договору, становить 2 376 056,40 грн, що є еквівалентом 87 400,00 доларів США.

Разом з тим, відповідно до пункту 2.2 Договору ціна Договору підлягає сплаті Покупцем за пакет облігацій який набуває Покупець у власність відповідно до умов цього Договору, згідно з графіком поетапних оплат, зазначеним у договорі:

Відповідно до квитанцій від 17 грудня 2021 року, 12 січня 2022 року та 16 лютого 2022 року, позивачем було сплачено в загальному розмірі 1 282 642,20 гривень, що, за курсом продажу долара США, передбаченим пунктом 2.3 Договору (курс банку, оприлюднений на сайті kurs.com.ua), відповідає оплаті 2452 облігацій вартістю 19,00 доларів США кожна.

Таким чином, на дату останнього платежу позивачем було фактично оплачено облігації на загальну суму 46 588,00 доларів США.

Відповідно до пункту 7.3. Договору у разі, якщо Покупець прострочив строк сплати (встановлений пунктом 2.2. цього Договору) повної вартості ФІ, передбаченої пунктом 2.3. цього Договору, більше ніж на 30 (тридцять) банківських днів, Продавець повертає Покупцю фактично сплачену останнім грошову суму за цим Договором, а Договір в такому випадку вважається розірваним. При цьому з Покупця утримується 20 % (двадцять) відсотків від суми Договору (далі - Неустойка). Якщо розмір Неустойки дорівнює або перевищує грошову суму, що підлягає поверненню, то грошові кошти Покупцеві не повертаються й зараховуються як сплата Неустойки.

Конструкція цього пункту не передбачає потреби у зверненні жодної із сторін до іншої сторони з вимогою чи заявою про розірвання договору. Сам факт прострочення на понад 30 банківських днів автоматично породжує два юридичних наслідки: припинення дії договору (розірвання) та повернення коштів Покупцю за вирахуванням неустойки. Формулювання "вважається розірваним" означає, що волевиявлення сторін для цього не потрібне - достатньо встановлення факту прострочення.

Такий підхід узгоджується з принципом свободи договору, закріпленим у статті 627 Цивільного кодексу України, та дозволяє сторонам встановлювати передумови і наслідки припинення зобов`язань без звернення до суду чи інших органів. Отже, тлумачення цього пункту свідчить, що договір припинив свою дію автоматично внаслідок настання обумовленої сторонами обставини - несплати протягом понад 30 банківських днів, і жодних додаткових дій з боку позивача чи відповідача для розірвання договору вчиняти не потрібно.

Оскільки право власності на фінансові інструменти набувалося виключно після реєстрації у системі депозитарного обліку (п. 4.1 Договору), а підтверджувальним документом мала бути відповідна виписка з рахунку в цінних паперах, саме відповідач контролював цей процес і був зобов`язаний його забезпечити.

Таким чином, враховуючи, що відповідач як професійна сторона, уповноважена діяти на ринку фінансових інструментів, розробляв і формулював умови договору, всі неясності чи двозначності тлумачення мають вирішуватися на користь позивача. Це повністю відповідає статті 213 Цивільного кодексу України та усталеній судовій практиці.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачиться на користь споживача.

Пункту 7.3 Договору сформований із двох взаємопов`язаних частин, кожна з яких має самостійне правове значення. Перша частина містить умову, за якої настає автоматичне припинення договору - а саме, якщо Покупець прострочив строк сплати повної вартості фінансових інструментів, передбаченої пунктом 2.3, більше ніж на 30 банківських днів, то Продавець повертає Покупцеві фактично сплачену суму, а сам договір вважається розірваним. Друга ж частина пункту встановлює одностороннє право Продавця утримати з цієї суми 20 % від загальної вартості договору як так звану "Неустойку", і додатково передбачає, що якщо розмір цієї "неустойки" дорівнює або перевищує суму, яка підлягає поверненню, грошові кошти Покупцеві не повертаються взагалі.

Така конструкція положення, на переконання позивача, фактично трансформує механізм повернення коштів у форму санкції, що підлягає застосуванню навіть за відсутності будь-якої шкоди з боку Продавця та без доведення вини Покупця, що є непропорційним, несправедливим та таким, що порушує баланс інтересів сторін.

По-перше, інші умови умова договору не містить жодного визначення поняття «неустойка» - її розмір встановлений у фіксованому процентному співвідношенні до вартості договору (20 %), однак не вказано, в чому полягає порушення з боку Покупця та яким чином така неустойка кореспондується із наслідками невиконання чи неналежного виконання зобов`язання. Фактично договір встановлює санкцію за відмову Покупця від договору внаслідок розірвання, що настало автоматично, але не як результат винної поведінки Покупця. Це суперечить статті 549 ЦК України, згідно з якою неустойка є способом забезпечення виконання зобов`язання, а не підставою для збагачення однієї сторони у випадку розірвання договору без її участі.

По-друге, положення про утримання 20 % вартості договору як санкції за прострочення, яке само по собі тягне розірвання договору, за своїм змістом і наслідками має ознаки несправедливого договору в розумінні статей 203, 215, 229, 230 та 653 ЦК України. Очевидно , що за таких умов покупця було поставлено у нерівне становище шляхом включення до договору надмірного штрафу у разі односторонньої відмови, що не обумовлена виниклою шкодою або інтересом продавця, а тому такі положення є несправедливими, оскільки містять необґрунтовану перевагу для сторони-продавця, який є професійним учасником ринку.

Однак аналіз змісту пункту 7.3 Договору свідчить, що так звана «неустойка» в ньому не виконує забезпечувальної функції, а має ознаки штрафу, що застосовується за сам факт розірвання договору, яке відбувається автоматично. Жодного порушення зобов`язання в класичному розумінні - такого, що спричинило збитки, чи підтвердженої вини - Покупцем не допущено, більше того, сам Договір передбачає, що у разі несплати протягом 30 банківських днів він вважається припиненим, тобто фактично йдеться про передбачену сторонами правомірну відмову від договору.

З огляду на вищевикладене, положення пункту 7.3 Договору в частині, що передбачає утримання 20 % від суми договору як «неустойки», слід визнати недійсним на підставі частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, оскільки воно суперечить імперативним нормам цивільного законодавства, зокрема частині другій статті 549 ЦК України, якою прямо передбачено, що неустойка не може встановлюватися у випадку правомірної відмови від виконання зобов`язання. Зміст цієї умови свідчить, що під виглядом неустойки фактично встановлено штрафну санкцію, яка застосовується не за порушення зобов`язання чи спричинення збитків, а виключно за настання умов, що саме договором передбачені як підстава для його припинення. Такий підхід порушує принципи добросовісності, співмірності відповідальності та балансу інтересів сторін. У відповідності до статті 217 ЦК України, недійсність окремого положення договору не впливає на дійсність договору в цілому, тому зазначене положення має бути визнане недійсним у частині, що встановлює утримання грошових коштів як «неустойки», тоді як інші положення договору залишаються чинними.

Оскільки відповідно до пункту 7.3 Договір вважається розірваним у разі прострочення Покупцем оплати більш ніж на 30 банківських днів, а така обставина настала, договір є припиненим з моменту настання цієї умови, тому не потребує додаткового розірвання у судовому порядку, а суд має лише надати належну правову оцінку його правовим наслідкам.

З огляду на вищевикладене, положення договору щодо утримання 20 % суми за договором слід визнати несправедливим, в зв`язку з чим вимушений з метою захисту своїх прав звернутись до суду із даним позовом.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 31 грудня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним пункт 7.3 Договору № БВ 329/21; А082/21 купівлі-продажу фінансових інструментів від 17.12.2021 в частині умови "При цьому з Покупця утримується 20 % (двадцять) відсотків від суми Договору (далі – Неустойка). Якщо розмір Неустойки дорівнює або перевищує грошову суму, що підлягає поверненню, то грошові кошти Покупцеві не повертаються й зараховуються як сплата Неустойки".

Стягнуто з ТОВ "Компанія з управління активами "Грі", що діє від свого імені та за рахунок Закритого Недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду "Альфа" на користь ОСОБА_1 сплачені за Договором № БВ 329/21; А082/21 купівлі-продажу фінансових інструментів від 17.12.2021 грошові кошти в розмірі вартості облігацій у сумі 46 588,00 доларів США

Стягнуто з ТОВ "Компанія з управління активами "Грі", що діє від свого імені та за рахунок Закритого Недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду "Альфа" на користь ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 16 640,80 грн.

Рішення обґрунтовано тим, що неустойка підлягає стягненню за односторонню відмову від договору, що суперечить сутності неустойки, а відтак застосування позивачем саме такого способу захисту як визнання недійсним частини умов договору щодо встановлення неустойки за односторонню відмову та стягнення коштів є ефективними способами захисту порушеного права, оскільки такий спосіб призведене до поновлення порушеного права позивача.

Не погодившись з рішенням суду Халабурдін С.В., який діє в інтересах ТОВ «Компанія з управління активами «ГРІ» подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не повно встановив обставини у справі та дійшов до висновків, що не відповідають дійсним обставинам у права вимогам закону. Зазначив, що п. 7.3 Договору міститься в розділі «Відповідальність сторін» і має стимулюючий та захисний характер: його мета — мотивувати Покупця виконувати свої грошові зобов`язання та захистити інтереси Продавця у разі порушення Покупцем строку оплати. У даному випадку пункт 7.3 захищає економічну справедливість. Покупець, який прострочив оплату, не повинен отримувати повне повернення коштів за договором, який він не виконав. Неустойка компенсує Продавцю частину ризику та збитків, пов`язаних із простроченням, що є економічно обґрунтованим. Таким чином, неустойка не встановлена за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору , а застосовується виключно у випадку порушення Покупцем зобов`язань щодо оплати. Висновок суду першої інстанції про нібито «штраф за правомірну відмову» є помилковим, оскільки він не врахував фактичну природу та призначення пункту 7.3, який має санкційний і забезпечувальний характер, а не каральний за законні дії Покупця. Аргументи про обмеження прав споживача є необґрунтованими, оскільки положення Договору чітко регламентує наслідки прострочення і не позбавляє Покупця реальної можливості отримати назад частину коштів. У даному випадку, неустойка складає 20 %, тобто вона не є непропорційно великою. Та обставина, що споживач є слабшою стороною в договорі не може бути підставою для уникнення споживачем відповідальності за порушення ним своїх зобов`язань. Позивач прострочив виконання грошового зобов`язання, а відповідач не реалізував вказаний пункт та не вчинив дію, необхідну для так званого «автоматичного» розірвання договору повернення коштів, тому договір є чинним. Проте, суд першої інстанції не дослідив вказаних обставин та зробив помилковий висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін у справі, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що 17.12.2021 ОСОБА_1 в особі якого діяло Акціонерне товариство "Мегабанк" з однією сторони та Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Грі", що діє від свого імені та за рахунок Закритого Недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду "Альфа", з іншої сторони, укладено договір № БВ 329/21; А082/21 купівлі-продажу фінансових інструментів (а.с. 13-15).

Відповідно до умов Договору продавець зобов`язується передавати у власність Покупця за плату, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити фінансові інструменти, характеристика (опис) яких наведено у пункті 1.2. цього Договору.

Характеристика фінансових інструментів (далі - ФІ):

- вид/тип/різновид/найменування ФІ: корпоративні облігації, цільові (незабезпечені);

- форма випуску ФІ: іменна;

- форма існування ФІ: електронна (бездокументарна);

- найменування емітента ФІ: ТОВ "КРОНОС ЕЛІТБУД";

- код за ЄДРПОУ емітента ФІ: 42775359;

- серія ФІ: серія А;

- міжнародний ідентифікаційний номер ФІ: UA5000007568;

- номінальна вартість одного ФІ: 209,00 грн;

- кількість ФІ (пакет облігацій): 4600 штук.

Відповідно до пункту 2.3.Договору на момент підписання цього Договору загальна договірна вартість фінансових інструментів, визначених предметом цього Договору, становить 2 376 056,40 грн, що є еквівалентом 87 400,00 доларів США.

Пунктом 2.2 Договору узгоджено сторонами наступний графік поетапних оплат, зазначеним у договорі:

До "17" грудня 2021 р. - 1 380 (одна тисяч триста вісімдесят) шт.

До "17" січня 2022 р.- 536 (п`ятсот тридцять шість) шт.

До "17" лютого 2022 р. - 536 (п`ятсот тридцять шість) шт.

До "17" березня 2022 р. - 536 (п`ятсот тридцять шість) шт.

До "17" квітня 2022 р. - 536 (п`ятсот тридцять шість) шт.

До "17" травня 2022 р. - 536 (п`ятсот тридцять шість) шт.

До "17" червня 2022 р. - 540 (п`ятсот сорок) шт.

Відповідно до квитанцій від 17.12.2021, 12.01.2022 та 16.02.2022, позивачем було сплачено в загальному розмірі 1 282 642,20 гривень, що, за курсом продажу долара США, передбаченим пунктом 2.3 Договору (курс банку, оприлюднений на сайті kurs.com.ua), відповідає оплаті 2452 облігацій вартістю 19,00 доларів США кожна (а.с.18, 19).

На дату останнього платежу позивачем було оплачено облігації на загальну суму 46 588,00 доларів США.

Договором встановлене таке:

Згідно пункту 7.3. Договору у разі, якщо Покупець прострочив строк сплати (встановлений пунктом 2.2. цього Договору) повної вартості ФІ, передбаченої пунктом 2.3. цього Договору, більше ніж на 30 (тридцять) банківських днів, Продавець повертає Покупцю фактично сплачену останнім грошову суму за цим Договором, а Договір в такому випадку вважається розірваним. При цьому з Покупця утримується 20 % (двадцять) відсотків від суми Договору (далі - Неустойка). Якщо розмір Неустойки дорівнює або перевищує грошову суму, що підлягає поверненню, то грошові кошти Покупцеві не повертаються й зараховуються як сплата Неустойки.

Пунктом 10.2 договору визначено, що прострочення покупцем строку платежів, визначеного 2.2 цього Договору, більше ніж на 5 (п`ять банківських днів, вважається порушенням зобов`язання за цим Договором, унаслідок чого Продавець має право в повному обсязі відмовитись зобов`язань, передбачених цим Договором, в односторонньому порядку, у такому випадку Продавець повинен повідомити Покупця шляхом направлення поштового цінного листа на адресу Покупця, яка вказана у Договорі.

У наслідок односторонньої відмови Продавця від зобов`язань за договором зобов`язання припиняються, а договір є розірванним від дня надіслання покупцю вищевказаного письмового повідомлення про відмову.

У разі розірвання Договору внаслідок односторонньої відмови Продавця від договору останній впродовж 15 банківських днів за письмовою вимогою Покупця повертає йому грошові кошти, отримані від покупця за цим договором з утриманням з цієї суми 20 відсотків від суми договору (неустойка).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

До спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, на момент вчинення правочину.

Згідно зі статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Аналіз статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених у ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених у статті 4 ЦК України. Втім, більшість законодавчих актів мають комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах (постанови Верховного Суду від 11 листопада 2020 року в справі № 591/3176/17 (провадження № 61-47158св18), від 11 червня 2020 року в справі № 281/129/17 (провадження № 61-14661св19), від 04 грудня 2024 року в справі № 619/86/24 (провадження № 61-13499св24)).

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

У пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено: "Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту".

У статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Тлумачення змісту пункту 3 статті 3, статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових. Зокрема, свобода укладання договору; у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору, форми договору. У разі реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. При цьому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться під час тлумачення, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали під час вчинення правочину, а також чим вони керувалися під час його виконання. Третім рівнем тлумачення (у разі безрезультативності перших двох) є врахування: а) мети правочину, б) змісту попередніх переговорів, в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш у правовідносинах між собою), г) звичаїв ділового обороту; ґ) подальшої поведінки сторін; д) тексту типового договору; е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору ; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки ; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди

Згідно статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що по своїй суті неустойка - це конструкція, яка є видом забезпечення виконання зобов`язання та правовим наслідком його порушення (мірою цивільно-правової відповідальності). У статті 549 та в § 2 глави 49 ЦК України регулювання неустойки відбувається тільки з позицій забезпечення виконання зобов`язання. Неустойка (штраф чи пеня) може бути передбачена для забезпечення виконання зобов`язання. При цьому навіть визначення неустойки дозволяє констатувати, що законодавець пов`язує її стягнення саме з порушенням зобов`язання. Це підтверджується застосуванням таких понять та словосполучень, як «забезпечення зобов`язання», «порушення зобов`язання».

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Тобто, штраф є фіксованою величиною й обчислюється: у відсотках, які рахуються; від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 591/3176/17 (провадження № 61-47158св18), від 01 вересня 2021 року у справі № 552/3453/19 (провадження № 61-8074св21), від 24 листопада 2021 року у справі № 191/2617/19 (провадження № 61-5146св21), від 21 квітня 2021 року у справі № 552/6997/19 (провадження № 61-1280св21), від 04 грудня 2024 року в справі № 619/86/24 (провадження № 61-13499св24), підстав для відступлення від яких колегія суддів не вбачає.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. За ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.

За ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Згідно пункту 7.3 договору №ВБ 329/21;А082/21 купівлі-продажу фінансових інструментів від 17 грудня 2021 у разі, якщо Покупець прострочив строк сплати (встановлений пунктом 2.2. цього Договору) повної вартості ФІ, передбаченої пунктом 2.3. цього Договору, більше ніж на 30 (тридцять) банківських днів, Продавець повертає Покупцю фактично сплачену останнім грошову суму за цим Договором, а Договір в такому випадку вважається розірваним. При цьому з Покупця утримується 20 % (двадцять) відсотків від суми Договору (далі - Неустойка). Якщо розмір Неустойки дорівнює або перевищує грошову суму, що підлягає поверненню, то грошові кошти Покупцеві не повертаються й зараховуються як сплата Неустойки.

Пунктом 10.2 договору визначено, що прострочення покупцем строку платежів, визначеного 2.2 цього Договору, більше ніж на 5 (п`ять банківських днів, вважається порушенням зобов`язання за цим Договором, унаслідок чого Продавець має право в повному обсязі відмовитись зобов`язань, передбачених цим Договором, в односторонньому порядку, у такому випадку Продавець повинен повідомити Покупця шляхом направлення поштового цінного листа на адресу Покупця, яка вказана у Договорі.

У наслідок односторонньої відмови Продавця від зобов`язань за договором зобов`язання припиняються, а договір є розірванним від дня надіслання покупцю вищевказаного письмового повідомлення про відмову.

У разі розірвання Договору внаслідок односторонньої відмови Продавця від договору останній впродовж 15 банківських днів за письмовою вимогою Покупця повертає йому грошові кошти, отримані від покупця за цим договором з утриманням з цієї суми 20 відсотків від суми договору (неустойка).

З аналізу змісту пунктів 7.3 та 10.2 договору вбачається, що зазначена умова не є платою за односторонню відмову від договору, а встановлює саме міру відповідальності Покупця за порушення грошового зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати вартості фінансових інструментів. При цьому п. 10.2 договору прямо визначає факт прострочення як порушення зобов`язання, що підтверджує настання відповідальності саме за невиконання договірного обов`язку, а не за реалізацію права на припинення договору.

Таким чином, 20 % від суми договору, передбачені п. 7.3 договору, за своєю правовою природою є неустойкою у розумінні статті 549 Цивільного кодексу України, що застосовується виключно як санкція за порушення зобов`язання, а не як компенсація або плата за односторонню відмову від договору Покупцем чи наслідок такої відмови.

Враховуючи, що позивач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання, ТОВ не реалізувало передбачений пунктом 7.3 договору механізм припинення договірних правовідносин, оскільки не повернуло позивачу фактично сплачені за договором грошові кошти, з настанням чого сторони пов`язали розірвання договору, передбачений договором юридичний склад, необхідний для припинення зобов`язань, не настав.

За таких обставин договір є чинним, правові наслідки у вигляді його розірвання не настали, а сплачені позивачем грошові кошти є належним виконанням ним грошового зобов`язання за чинним договором і не можуть вважатися такими, що підлягають поверненню у зв`язку з припиненням договірних правовідносин.

Враховуючи викладене, судова колегія зазначає, що судом першої інстанції було допущено неправильне тлумачення умов договору, оскільки правові підстави для визнання недійсною визначеної позивачем частини пункту 7.3 договору відсутні, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того, колегія суддів зазначає, що суд помилково застосував до спірних правовідносин, крім норм ЦК України норми Закону України «Про захист прав споживачів».

В статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що виконавець – суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3); виробник – суб`єкт господарювання, який: виробляє товар або заявляє про себе як про виробника товару чи про виготовлення такого товару на замовлення, розміщуючи на товарі та/або на упаковці чи супровідних документах, що разом з товаром передаються споживачеві, своє найменування (ім`я), торговельну марку або інший елемент, який ідентифікує такого суб`єкта господарювання; або імпортує товар (пункт 4); послуга – діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); продавець – суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації (пункт 18); продукція – будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); реалізація – діяльність суб`єктів господарювання з продажу товарів (робіт, послуг) (пункт 20); робота – діяльність виконавця, результатом якої є виготовлення товару або зміна його властивостей за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 21); споживач – фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22).

Статтею 1-1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

З огляду на положення укладеного між сторонами договору №БВ 329/21; А082/21 купівлі-продажу фінансових інструментів від 17 грудня 2021 року, предметом договору є не нерухоме майно (квартира), а купівлі-продажу фінансових інструментів Тобто ТОВ «Компанія з управління активами «ГРІ», що діє від імені та за рахунок Закритого Недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду «Альфа» не є власником нерухомого майна, виконавцем робіт або надавачем послуг, тому ОСОБА_1 не може вважатися споживачем в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» за оспорюваним договором, а, відповідно, суд помилково застосував до цих правовідносин норми вказаного закону.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.1,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволені позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду скарга задоволена та в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено, з останнього на користь апелянта належить стягнути 19 968 грн судового збору сплаченого при зверненні ТОВ з апеляційною скаргою.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374,376, 382 - 384 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управляння активами «Грі» – задовольнити.

Рішення Київського районного суду м.Харкова від 31 грудня 2025 року - скасувати.

У задоволені позову ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управляння активами «Грі» 19 968 ( дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот шістдесят вісім ) грн судового збору сплаченого при зверненні до суду апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді В.Б. Яцина

О.Ю. Мальований