Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №487/3904/26 — Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/3904/26

Провадження № 2/487/2835/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2026 м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючої судді Скоринчук К.М.,

за участю:

секретаря судових засідань Карбівничої А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу та розміру стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

У Заводський районний суд м. Миколаєва звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про зміну способу та розміру стягнення аліментів. Позовні вимоги мотивувала тим, що сторони є батьками дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 15.02.2018 ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь позивачки аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини всіх видів його доходу. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва суду від 12.12.2022 розмір аліментів було змінено та визначено у розмірі 1/6 частини доходу відповідача у зв`язку з народженням у нього іншої дитини. Згідно з банківськими виписками, середній розмір фактично сплачених відповідачем аліментів за останні 12 місяців становить приблизно 3375 грн на місяць, що є недостатнім для забезпечення належного рівня утримання дитини та не відповідає її реальним потребам. Відповідач тривалий час перебуває за межами України та працює за кордоном, ймовірно на території країн Європейського Союзу, зокрема на території Румунії або Італії, де об`єктивно має можливість отримувати дохід, значно вищий за середній рівень доходів в Україні. Встановити фактичний розмір доходів відповідача неможливо, оскільки він не надає інформації щодо місця роботи та розміру заробітку. З моменту відкриття виконавчого провадження у 2018 році відповідач тривалий час допускав прострочення сплати аліментів та мав значну заборгованість. Станом на січень 2024 року розмір простроченої заборгованості зі сплати аліментів становив близько 90 000 грн. Лише у липні 2024 року відповідач погасив прострочену заборгованість у повному обсязі. Вказані обставини свідчать про систематичне неналежне виконання відповідачем свого обов`язку щодо належного утримання дитини та про те, що фактичний основний тягар забезпечення дитини протягом тривалого часу покладався виключно на матір дитини. Відсутність належного та своєчасного виконання відповідачем обов`язку щодо сплати аліментів протягом тривалого часу призводила до необхідності самостійного забезпечення позивачкою всіх потреб дитини. За таких обставин визначення аліментів у частці від доходу не забезпечує належного утримання дитини та порушує її інтереси. Щомісячні витрати на утримання дитини становлять приблизно 16 000 грн. Ураховуючи перебування відповідача за кордоном, його можливість отримувати значно вищий дохід, систематичне неналежне виконання ним батьківського обов`язку щодо утримання дитини, а також необхідність забезпечення належного рівня життя та розвитку дитини, позивач, вважаючи обґрунтованим визначення аліментів у твердій грошовій сумі, звернулася до суду з даним позовом та просить ухвалити рішення про зміну способу та розміру стягнення аліментів, стягуючи з відповідача аліменти в розмірі 12000 грн щомісячно.

Ухвалою суду від 27.05.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

28 травня 2026 року відповідачем подано відзив. У відзиві зазначив, що Долучений до позовної заяви розрахунок витрат має виключно декларативний характер та не підтверджений належними письмовими доказами, а саме: квитанціями, чеками, договорами і так далі, які б підтверджували необхідність та реальний розмір заявлених витрат. Наведений позивачем розрахунок є виключно припущенням та не може вважатися належним доказом відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства. Позивач просить стягувати аліменти у твердій грошовій сумі 12 000 грн щомісячно, але така вимога є необгрунтованою, непропорційною та такою, що не підтверджена доказами, які вказують на її необхідність. Заявлений позивачкою розмір аліментів у твердій грошовій сумі 12 000 грн фактично є співмірним майже з усією заявленою нею ж сумою витрат на дитину у розмірі 16 000 грн, що свідчить про непропорційний розподіл обов`язку щодо утримання дитини між обома батьками. Фактично позивачка визначає потреби дитини у розмірі 16 000 грн, однак покладає на відповідача обов`язок покриття переважної частини цих витрат без належного врахування власного обов`язку щодо утримання дитини. Тобто, такий підхід не відповідає принципу рівності між обома батьками у здійсненні обов`язку щодо утримання дитини. Зазначив, що має на утриманні сім`ю та малолітнього сина ОСОБА_4 та не ухиляється від обов`язку утримувати спільну з позивачем дитину.

02 червня 2026 року позивачка подала відповідь на відзив, у якому зазначила, що у справах щодо стягнення аліментів законодавство не вимагає підтвердження абсолютно кожної щоденної витрати на дитину касовими чеками чи квитанціями. Наданий нею розрахунок відображає звичайні, регулярні та об`єктивно необхідні витрати на забезпечення належного рівня життя, харчування, навчання, розвитку та дозвілля дитини відповідно до її віку. Крім того, значна частина витрат на дитину фактично забезпечується мною особисто шляхом щоденного догляду, виховання, організації навчання, побуту та забезпечення житлових умов для дитини, що також має враховуватись судом при визначенні справедливого розміру аліментів. Заявлені нею позовні вимоги не покладають на Відповідача обов`язок повного забезпечення усіх витрат на дитину. Відповідач не надав суду жодних актуальних документів щодо розміру своїх доходів, місця роботи або інших обставин, які б об`єктивно підтверджували його неможливість сплачувати аліменти у заявленому розмірі. Самі лише посилання на складне матеріальне становище без належних доказів не можуть бути достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Протягом тривалого часу у межах виконавчого провадження щодо стягнення аліментів існувала прострочена заборгованість зі сплати аліментів, що свідчить про неналежне виконання Відповідачем свого обов`язку щодо утримання дитини у попередні періоди. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 16.12.2025, яке набрало законної сили 16.01.2026, шлюб Відповідача було розірвано, що свідчить про зміну його сімейного стану порівняно з обставинами, які враховувалися судом при ухваленні рішення від 12.12.2022. Відповідач не спростував обставин щодо свого перебування за кордоном та не надав суду доказів щодо свого фактичного місця роботи і джерел доходу, що також має значення для правильного визначення його матеріального становища та можливості сплачувати аліменти у більшому розмірі.

05 червня 2026 року відповідач подав заперечення на міркування, наведені у відповіді на відзив. Зазначив, що посилання позивачки на те, що законодавство не вимагає підтвердження кожної витрати на дитину, не звільняє її від обов`язку довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Наданий розрахунок витрат позивачки має орієнтовний характер та не підтверджений належними доказами, що унеможливлює аналіз його відповідності реальним потребам дитини. Зокрема, такий розрахунок є виключно припущенням та не може вважатися належним доказом відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства. Посилання позивачки на розірвання шлюбу відповідача рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 16.12.2025 року, яке набрало законної сили 16.01.2026 року, саме по собі не може свідчити про наявність підстав для зміни способу та розміру стягнення аліментів. Розірвання шлюбу як юридичний факт не є автоматичним доказом зміни матеріального становища особи, не підтверджує збільшення її доходів та не свідчить про покращення платоспроможності. Для цілей застосування статті 192 СК України значення має саме доведена зміна матеріального або сімейного стану, яка істотно впливає на можливість виконання аліментних зобов`язань, а не формальна зміна сімейного статусу. При цьому обставина наявності у відповідача малолітнього сина ОСОБА_4 , яка була врахована судом під час ухвалення рішення від 12.12.2022 року у справі № 487/150/22 при визначенні розміру аліментів, не припинилася та не була спростована позивачкою. Розірвання шлюбу відповідача не припиняє його обов`язку щодо утримання малолітньої дитини та не свідчить про зменшення обсягу відповідних витрат. Твердження позивачки про неналежне виконання відповідачем обов`язку щодо утримання дитини є безпідставними. Заборгованість зі сплати аліментів, на яку посилається позивачка, була повністю погашена, а тому на даний час відсутні будь-які порушення обов`язку щодо утримання дитини. Сам по собі факт існування заборгованості у минулому не може бути підставою для зміни розміру аліментів.

У судове засідання позивачка не з`явилася, прохаючи, при зверненні до суду з позовом, розглянути справу без її участі.

У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явився, подавши заяву від 28.05.2026 про розгляд справи за його відсутності.

Узявши до уваги викладені письмово доводи сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази у їх сукупності, суд ураховує наступне.

Між сторонами виникли правовідносини, врегульовані нормами Сімейного кодексу України, зокрема, в частині обов`язку батьків утримувати дитину та його виконання.

Судом установлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9).

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 15.02.2018 ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь позивачки аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини всіх видів його доходу (а.с 10).

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва суду від 12.12.2022 розмір аліментів було змінено та визначено у розмірі 1/6 частини доходу відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. При ухваленні рішення судом було враховано матеріальне становище відповідача, його стан здоров`я та зміни у сімейному становищі, а саме, народження ІНФОРМАЦІЯ_2 сина ОСОБА_4 у новому шлюбі (а.с. 11-13).

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отримувати необхідний і достатній розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку.

Згідно положень ст. 1-3 Конвенції ООН «Про права дитини», в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції).

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

З метою з`ясування фактичних обставин, в найкращих інтересах дитини, суд, у порядку ч. 7 ст. 81 ЦПК України здійснив запит до Державного реєстру ФОП про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та /або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України, ст. 180 СК України - батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до їх повноліття.

Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Згідно із ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Водночас, правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями ст. 182-184,192 СК України.

Так, відповідно до ст. 183 та ст. 184 СК України за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Отже зміна способу стягнення аліментів (ч. 3 ст. 181 СК України) і зміна визначеного раніше розміру аліментів (ч. 1 ст. 192 СК України) є різними правовими інститутами. Водночас, ці інститути тісно пов`язані між собою. Зазвичай зміна способу стягнення аліментів тягне і зміну розміру (збільшення, зменшення) раніше обумовлених чи присуджених аліментів, зміна способу стягнення аліментів може слугувати засобом, методом зміни розміру стягуваних аліментів.

Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст.181, 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Такий висновок також узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 05 лютого 2014 року в справі №6-143цс-13, відповідно якою вимоги зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватись, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст.ст. 182-184 СК України, не може обумовлюватись разовим її здійсненням й відповідно з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст.192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження.

Частиною 3 ст. 181 СК України передбачено, що спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Вказана стаття не містить будь-яких умов за яких одержувачу аліментів може бути відмовлено судом у способі стягненні аліментів. Вказане узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 березня 2020 у справі №759/10277/18, згідно із яким спосіб стягнення коштів на утримання дитини визначається за вибором того з батьків, разом з яким проживає дитина. Тобто, позивач наділений абсолютним правом на зміну способу стягнення аліментів.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі №372/2393/17, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце як внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів, так і внаслідок бажання стягувача змінити спосіб стягнення аліментів в силу інших обставин. Тобто, зміна способу стягнення аліментів передбачає зміну їх розміру.

Отже, позивач має законні підстави для звернення до суду з даним позовом.

Окрім того, отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.

Разом з тим, суд ураховує, що відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1 та 2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Виходячи із вказаних норм процесуального права суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позивачці клопотання про витребування доказів, оскільки наявність заборгованості по сплаті аліментів не є підставою для звернення із заявленими позивачкою вимогами, а запитувана нею інформація не стосуються предмета позову та не може слугувати належним доказом у даній справі.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивачка зазначила, що підставо такого звернення є зміна матеріального становища відповідача, який, на її думку, працює за кордоном.

Однак, доказів у підтвердження зазначеного суду не надано та в ході розгляду справи така обставина не знайшла свого підтвердження.

Згідно з отриманою судом в порядку ч. 7 ст. 81 ЦПК України інформацією, відомості про доходи відповідача відсутні.

Окрім того, позивачка неодноразово наголошувала на тому, що однією з підстав звернення з даним позовом, слугувала заборгованість відповідача по сплаті аліментів.

Водночас, позивач також зазначила, що така заборгованість була повністю погашена відповідачем. У цій частині суд вважає за необхідне зазначити, що утворення заборгованості зі сплати аліментів з вини боржника є підставою для стягнення неустойки (пені) одержувачем аліментів, а не для звернення із позовом у спосіб, який обрала позивачка у даному випадку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Стаття 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з роз`ясненнями, які викладені в п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Однак, докази на підтвердження зміни обставин, які були враховані Заводським районним судом м. Миколаєва при ухваленні рішення 12.12.2022, матеріали справи не містять, при цьому вказаним рішенням ухвалено стягувати з відповідача аліменти у розмірі 1/6 частини доходу відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Зазначення позивачкою, що відповідач працює за кордоном та має значно більший дохід є припущенням, яке не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи.

Саме лише посилання на положення ч. 3 ст. 183 СК України не позбавляє позивача обов`язку доведення обґрунтування своїх вимог та підстав для збільшення аліментів відповідно до положень ст. 192 СК України. Перелік обставин, які можуть слугувати підставами для зменшення або збільшення розміру аліментів є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Розмір аліментів, визначений рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів в разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я платника або одержувача аліментів та в інших випадках, передбачених СК України (частина перша статті 192 СК України).

Оскільки докази на підтвердження поліпшення матеріального стану відповідача або погіршення стану здоров`я позивачки чи спільної дитини сторін матеріали справи не містять, відповідно позов задоволенню не підлягає.

Водночас, суд вважає за необхідне роз`яснити, що відповідно до ст.185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Керуючись ч. 2 ст. 141, ст. 180-182, ст. 184, ст. 192 СК України, ст. ст. 13, 81, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу та розміру стягнення аліментів.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса АДРЕСА_2 .

Суддя: К.М. Скоринчук