Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №387/1573/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 червня 2026 року м. Кропивницький

справа № 387/1573/25

провадження № 22-ц/4809/1070/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Карпенка О. Л., Чельник О. І.,

секретар судового засідання Діманова Н. І.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Фермерське господарство «Зернопродукт»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Манзюком Тарасом Юрійовичем, на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 03 березня 2026 року у складі головуючого судді Солоненко Т. В.

УСТАНОВИВ:

Короткий позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Фермерського господарства "Зернопродукт", в якому просив стягнути із відповідача на свою користь 382 395,98 грн на відшкодування збитків у формі упущеної вигоди.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 6,0905 га з кадастровим номером 3521781500:02:002:0235, яка розташована за межами населеного пункту Гнатівської сільської ради Новоукраїнського (Добровеличківського) району Кіровоградської області.

15 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Волков В.В.» укладено договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 3521781500:02:002:0235 загальною площею 6,0905 га, яка розташована на території Гнатівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області. Право оренди зареєстроване у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.03.2006, номер запису про державну реєстрацію 13565548, строк дії договору оренди – 7 років.

Фермерське господарство «Волков В.В.» припинено, правонаступником зазначеного господарства є Фермерське господарство «Землепродукт». Строк дії зазначеного договору оренди закінчився 01 березня 2023 року, проте, у момент закінчення дії договору оренди позивачу стало відомо про існування додаткової угоди від 15 грудня 2022 року про продовження (поновлення) строку дії договору оренди, яку він не підписував, у зв`язку з цим, позивач звернувся до суду з віндикаційним позовом.

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 13 червня 2024 року по справі №387/615/23 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні користування земельною ділянкою площею 6,0905 га кадастровий номер 3521781500:02:002:0235, яка розташована на території Гнатівської сільської ради Новоукраїнського (Добровеличківського) району Кіровоградської області, шляхом повернення її з незаконного володіння власнику; скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію іншого речового права, індексний номер рішення 65547713, яке здійснено на підставі додаткової угоди до договору оренди землі від 15.11.2022 щодо права оренди на земельну ділянку площею 6,0905 кадастровий номер 3521781500:02:002:0235, яка розташована на території Гнатівської сільської ради Новоукраїнського (Добровеличківського) району Кіровоградської області.

Під час судового розгляду вищезазначеної справи підтверджено той факт, що відповідач з 15 листопада 2022 року по 16 квітня 2025 року використовував земельну ділянку, яка є у власності позивача. Тобто, протягом 2 повних аграрних сезонів.

Позивач звертає увагу, що судове рішення у справі №387/615/23 набрало законної сили 30 вересня 2024 року, з моменту повернення апеляційної скарги відповідачу, але раніше припинити право оренди позивач не мав можливості, оскільки справа повернулась до суду першої інстанції 11 лютого 2025 року, а для проведення державної реєстрації припинення необхідним є отримання рішення суду з відміткою про набрання рішенням законної сили.

Враховуючи наведені обставини, ОСОБА_1 вважає, що має право на стягнення збитків у вигляді відшкодування неодержаних доходів із зазначеної земельної ділянки (упущеної вигоди).

Так, з метою оцінки розміру збитків, між позивачем та Кіровоградською РПТПП укладено договір про надання послуг №64/07/25 від 02 липня 2025 року предметом якого є надання експертного висновку.

Відповідно до експертного висновку Кіровоградської РТПП №В-152/1 від 02 липня 2025 року, загальна сума коштів, яка могла би бути виручена з продажу насіння соняшника за 2023, 2024 роки, при самостійному господарюванні на належній йому земельній ділянці, становить 382 395,98 грн.

Позивач вказує, що внаслідок створених відповідачем перешкод у користуванні земельною ділянкою, він не отримав дохід, який зміг би отримати за звичайних обставин, а тому звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 03 березня 2026 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Фермерського господарства "Зернопродукт" про стягнення збитків.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд керувався тим, що позивач не надав доказів того, що він як власник земельної ділянки зміг би отримати дохід у заявленому до стягнення розмірі 382 395,98 грн при самостійному господарюванні на належній йому земельній ділянці за 2023, 2024 роки. Зокрема, суд вказав, що наявний в матеріалах справи розрахунок не доводить завданих позивачу реальних збитків (упущеної вигоди) та їх розміру, а також причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками, позаяк зроблений на підставі відповідних статистичних даних, виходячи з середньої урожайності та цін на сільськогосподарську продукцію ФГ «Ткаченка Володимира Леонідовича». Суд зазначив, що сума збитків, яку просить стягнути позивач, обґрунтовується припущенням про можливість отримання такого прибутку, та не підтверджується жодними належними доказами, які могли б свідчити про реальну можливість позивачем обробляти належну йому земельну ділянку, засівати її та збирати урожай, як то: договорами про надання послуг (виконання робіт), видатковими накладними, квитанціями, платіжними дорученнями чи прибутковими касовими ордерами на закупівлю посівного матеріалу, мінеральних добрив тощо.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Манзюк Тарас Юрійович, подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 03 березня 2026 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування зазначено, що позивач звернувся до відповідача із листами про бажання обробляти земельну ділянку самостійно у липні та грудні 2022 року. Ці факти встановлені рішеннями Добровеличківського районного суду у справі № 387/615/23, тому окремого доведення не потребують. Також у даних справах встановлено, що підпис в Додатковій угоді про продовження строку дії договору виконаний не позивачем, а іншою особою. Додаткові угоди на реєстрацію речового права в ДРРП подавав саме відповідач. У суді, під час розгляду згаданих справи, відповідач не визнавав позовні вимоги та продовжував користуватись земельною ділянкою. Позивач був позбавлений можливості використовувати земельну ділянку, оскільки моментом виникнення, зміни та припинення прав на земельну ділянку є момент реєстрації таких прав в Державному реєстрі речових прав. Саме відповідач здійснив дії для реєстрації скасованої у подальшому Додаткової угоди та через це протиправно користувався земельною ділянкою протягом 2 аграрних сезонів. Факт протиправності користування встановлений рішеннями суду. У відповідача було право визнати позовні вимоги та повернути земельну ділянку його власнику, але він ним не скористався та умисно утримував їх у власному користуванні під час судового спору.

Більш того, після ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору влітку 2024 року, відповідач подав апеляційну скаргу та не сплатив судовий збір – ці дії були вчинені виключно з метою затягування часу та утримання земельних ділянок до моменту збору врожаю з них восени 2024 року. Це свідчить про те, що дії відповідача перебувають у безпосередньому причинно наслідковому зв`язку з неможливістю використовувати земельну ділянку власником.

Вказує, що суд грубо порушив принцип змагальності та неодноразово, з власної ініціативи зазначав про те, що позивачем не надано якогось доказу, при цьому судження про недостатність доказів завжди оціночні, адже докази про доведення певної обставини у справі наявні. Ці докази не оспорені іншою стороною, протилежних або інших доказів відповідачем не забезпечено. Отже, суд з власної ініціативи дійшов до таких висновків, що є порушенням принципу змагальності.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем не подано, що згідно вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Участь учасників справи в суді апеляційної інстанції.

11 червня 2026 року через систему Електронний суд від представника відповідача Кравчук О.П. надійшла заява про розгляд справи без участі представника ФГ «Зернопродукт» (а.с.117).

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника позивача – адвоката Манзюка Т.Ю., вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 6,0905 га кадастровий номер 3521781500:02:002:0235, яка розташована на території Гнатівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав, номер витягу 4222955376 від 16.04.2025 ( а.с. 19).

15.02.2016 між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Волков В.В.» укладено договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 3521781500:02:002:0235 загальною площею 6,0905 га, яка розташована на території Гнатівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області. Право оренди зареєстроване у державному речових прав на нерухоме майно 01.03.2006, номер запису про державну реєстрацію 13565548, строк дії договору оренди – 7 років.

Фермерське господарство «Волков В.В.» припинено, правонаступником зазначеного господарства є Фермерське господарство «Землепродукт».

Позивач вказує, що в момент закінчення дії договору оренди (01.03.2023) йому стало відомо про існування додаткової угоди від 15.12.2022 про продовження (поновлення) строку дії договору оренди.

Вважаючи договір неукладеним, а речове право таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до Добровеличківського районного суду Кіровоградської області із відповідним позовом.

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 13 червня 2024 року у справі №387/615/23 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 . Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні користування земельною ділянкою площею 6,0905 га кадастровий номер 3521781500:02:002:0235, яка розташована на території Гнатівської сільської ради Новоукраїнського (Добровеличківського) району Кіровоградської області, шляхом повернення її з незаконного володіння власнику; скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію іншого речового права, індексний номер рішення 65547713, яке здійснено на підставі додаткової угоди до договору оренди землі від 15.11.2022 щодо права оренди на земельну ділянку площею 6,0905 кадастровий номер 3521781500:02:002:0235, яка розташована на території Гнатівської сільської ради Новоукраїнського (Добровеличківського) району Кіровоградської області (а.с. 11-16).

Не погоджуючись з рішеннями суду першої інстанції, відповідач ФГ «Зернопродукт» звернулось до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на вказане судове рішення.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 30 вересня 2024 року апеляційну скаргу ФГ «Зернопродукт» на рішення Добровеличківського районного суду від 13 червня 2024 року усправі №387/615/23 визнано неподаною та повернуто скаржнику (а.с. 64).

Рішення суду у справі №387/615/23 виконано та інше речове право (оренди) відповідача ФГ «Зернопродукт» на належну позивачу земельну ділянку з кадастровим номером 3521781500:02:002:0235, загальною площею 6,0905 га припинено 14 квітня 2025 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав від 16 квітня 2025 року №422955376 (а.с. 19).

Згідно з експертним висновком В-152/1 від 02 липня 2025 року, підготовленим експертом Кіровоградської регіональної торгово-промислової палати, кількість насіння соняшника яке б могло бути зібране у 2023 та 2024 роках на земельній ділянці 6,0905 га (кадастровий номер 3521781500:02:002:0235), розташованої на території Гнатівської сільської ради Новоукраїнського (Добровеличківського) району Кіровоградської області, виходячи з даних ДЕРЖСТАТу Головного управління статистики у Кіровоградській області, середня врожайність соняшника на підприємствах Кіровоградської області в 2023 році склало 24,7 центнерів з 1 га зібраної площі, а в 2024 році склало 21,2 центнерів з 1 га зібраної площі, наступна:

2023 рік, ділянка площею 6,0905 га

24,7 ц = 2,47 т х 6,0905 га = 15,044 тон насіння соняшнику, сума грошових коштів, які ОСОБА_1 зміг виручити з його продажу 21.11.2023 року, при середній вартості соняшника 13058,33 грн за 1 т, складає:

15,044 т х 13058,33 грн = 196 449,51 грн.

Чистий дохід від вирощування соняшнику на земельній ділянці 6,0905 га (кадастровий номер 3521781500:02:002:0235) складає:

196 449,51 грн. – (10570,00 х 6,0905 га) = 196 449,51-64 376,58 грн = 132 072,93 грн.,

де: 10570,00 грн – витрати на 1 га по вирощуванню соняшнику в 2023 році ФГ «Ткаченко В.Л..

2024 рік, ділянка площею 6,0905 га

21,2 ц = 2,12 т х 6,0905 га = 12,912 тон насіння соняшнику, сума грошових коштів, які ОСОБА_1 зміг би виручити з його продажу 16.12.2024 року, при середній вартості соняшника 25000 грн за 1 т, складає:

12,912 т х 25000 грн = 322 800,00 грн.

Чистий дохід від вирощування соняшнику на земельній ділянці 6,0905 га (кадастровий номер 3521781500:02:002:0235) складає:

322 800,00 грн. – (11900 х 6,0905 га) = 322 800,00 грн – 72 476,95 = 250 323,05 грн.

де: 11900 грн – витрати на 1 га по вирощуванню соняшнику в 2024 році ФГ «Ткаченко В.Л.».

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорення. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

У частині другій статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто, збитки – це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Як зазначено вище, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 04 липня 2011 року у справі № 3-64гс11 та постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 908/2261/17, від 31 липня 2019 року у справі № 910/15865/14 та від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20).

При цьому протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці – діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Крім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) та постановах Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).

Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).

Також позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2019 року у справі № 908/2486/18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/3669/19, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).

Тлумачення змісту частини другої статті 22 ЦК України свідчить, що упущена вигода, будучи складовою поняття збитки, на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов`язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.

У частині третій статті 623 ЦК України закріплено норму, яка регламентує ціни на товари, роботи, послуги тощо, які використовуються для обчислення збитків, зокрема, збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, – у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки в момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток.

Тож у з`ясуванні критеріїв, яким слід керуватися при визначені (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, суд зважає на сутність правової природи категорії упущена вигода, принципи на яких ґрунтується виконання зобов`язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а також функції, які повинно виконувати відшкодування збитків.

Тому при визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має врахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/господарського обороту), за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу в разі належного виконання боржником своїх обов`язків.

При цьому звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов`язків.

Іншим критерієм, який необхідно враховувати при визначенні (розрахунку) розміру упущеної вигоди, є критерій розумності витрат. Сутнісний зміст цього критерію та необхідність урахування при розрахунку упущеної вигоди обумовлений принципами зобов`язального права та загальними засадами цивільного законодавства – керівними ідеями, з яких мають виходити усі без виключення учасники цивільних відносин.

Визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов`язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків.

Відтак, при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків.

Справедливе відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв`язку між збитками та протиправною поведінкою є одним із ефективних засобів захисту порушених прав кредитора, адже сама лише констатація у судовому рішення порушення прав кредитора (позивача) не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним.

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Мала проти України», «Богатова проти України»).

Більш того, у визначення справедливого судового розгляду справи сторін не можна не враховувати загальні фактичні та юридичні обставини справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Станкевич проти Польщі»).

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі «Де Куббер проти Бельгії» та у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як «явну помилку» (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд керувався тим, що позивач не надав доказів того, що він як власник земельної ділянки зміг би отримати дохід у заявленому до стягнення розмірі 382 395,98 грн при самостійному господарюванні на належній йому земельній ділянці за 2023, 2024 роки. Зокрема, суд вказав, що наявний в матеріалах справи розрахунок не доводить завданих позивачу реальних збитків (упущеної вигоди) та їх розміру, а також причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками, позаяк зроблений на підставі відповідних статистичних даних, виходячи з середньої урожайності та цін на сільськогосподарську продукцію ФГ «Ткаченка Володимира Леонідовича».

Колегія суддів погоджується із такими висновками місцевого суду з огляду на таке.

У цій справі, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ФГ «Зернопродукт» збитків у формі упущеної вигоди у розмірі 382 395,98 грн, заподіяної внаслідок істотних перешкод у користуванні земельною ділянкою, посилаючись на обставини, встановлені судовим рішенням у справі №387/615/23 щодо відсутності законних підстав, зокрема укладеної між сторонами додаткової угоди від 15 листопада 2022 року до договору оренди, для користування ФГ «Зернопродукт» належною ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 6,0905 га, кадастровий номер 3521781500:02:002:0235, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Гнатівської сільської ради, Новоукраїнського (Добровеличківського) району Кіровоградської області.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Визначаючи розмір збитків, заподіяних позивачу внаслідок істотних перешкод у користуванні земельною ділянкою, позивач посилається на експертний висновок В-152/1 від 02 липня 2025 року підготовлений експертом Кіровоградської регіональної торгово-промислової палати.

Вказаним експертним висновком В-152/1 від 02 липня 2025 року визначена загальна вартість витрат по вирощуванню насіння соняшника на земельній ділянці площею 6,0905 га, кадастровий номер 3521781500:02:002:0235, розташованої на території Гнатівської сільської ради Новоукраїнського (Добровеличківського) району Кіровоградської області, у 2023 році: 10 570 грн на один га, (10 570 грн * 6,0905 га) = 64 376,58 грн, у 2024 році: 11 900 грн на один га, (11 900 грн * 6,0905 га) = 72 476,95 грн.

За змістом зазначеного висновку, витрати по вирощуванню соняшника у 2023, 2024 роках проводились за розрахунком калькуляції ФГ «Ткаченка Володимира Леонідовича».

Разом з тим, колегія суддів вважає, що наданий позивачем розрахунок, не доводить завданих йому збитків (упущеної вигоди) та їх розміру, а також причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками, оскільки зроблений на підставі відповідних статистичних даних, виходячи з середньої урожайності та цін на сільськогосподарську продукцію ФГ «Ткаченка Володимира Леонідовича».

Апеляційний суд зауважує, що неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У виді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Європейський Суд з прав людини вказав, що коли мова заходить упущеної вигоди (lucrum cessans), її існування має бути встановлено з упевненістю, і не повинно ґрунтуватися тільки на здогадах або ймовірності (Centro Europa 7 S. r.l. і Ді Стефано C. Italy [GC], no. 38433/09, § 219 in fine, ECHR 2012).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в цивільному процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (постанова Верховного Суду від 29 січня 2021 року по справі №922/51/20).

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (такий стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року в справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

З урахуванням викладеного вище, апеляційний суд погоджується із висновками місцевого суду про те, що позивач не надав доказів того, що він як власник земельної ділянки зміг би отримати дохід у заявленому до стягнення розмірі 382 395,98 грн при самостійному господарюванні на належній йому земельній ділянці за 2023, 2024 роки.

Зокрема, наявний в матеріалах справи розрахунок не доводить завданих позивачу реальних збитків (упущеної вигоди) та їх розміру, а також причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками, позаяк зроблений на підставі відповідних статистичних даних, виходячи з середньої урожайності та цін на сільськогосподарську продукцію ФГ «Ткаченка Володимира Леонідовича».

У постанові Верховного Суду України від 14 червня 2017 року у справі №923/2075/15 зазначено, що наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для стягнення. Тобто, навіть належний висновок судової економічної експертизи про розмір неодержаного доходу не є належним доказом реальності неодержання доходів.

З урахуванням викладеного, для стягнення упущеної вигоди необхідно не тільки у належний спосіб встановлювати її розмір, але і доводити високий ступінь ймовірності такої вигоди.

Апеляційний суд зазначає, що сума збитків, яку просить стягнути позивач, обґрунтовується припущенням про можливість отримання такого прибутку, та не підтверджується жодними належними доказами, які могли б свідчити про реальну можливість позивачем обробляти належну йому земельну ділянку, засівати її та збирати урожай.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й належної оцінки судом.

Розглядаючи по суті спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.

З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Оскільки оскаржене судове рішення залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення, підстави для розподілу судових витрат, передбачені ст. 141 ЦПК – відсутні.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Манзюком Тарасом Юрійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 03 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 03.07.2026.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді О. Л. Карпенко

О. І. Чельник