Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №350/1695/23 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 350/1695/23

Провадження № 22-ц/4808/1016/26

Головуючий у 1 інстанції Бейко А. М.

Суддя-доповідач Луганська

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Луганської В.М.

суддів: Девляшевського В.А., Мальцевої Є.Є.,

за участю секретаря – Гудяк Х.М.,

учасники справи

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду

апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 ,

на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2026 року, ухвалене в складі судді Бейко А. М.,

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про стягнення боргу,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 22.12.2021 року позивач позичив відповідачу грошові кошти у розмірі 15 000 доларів США. На підтвердження отримання грошей відповідач власноручно написав розписку.

Крім того, 21.02.2022 року позивач надав у борг відповідачу грошові кошти в сумі 25000 доларів США для розвитку бізнесу, а саме придбання автомобіля, про що відповідач власноручно написав розписку. Дані кошти згідно розписки відповідач зобов`язався повернути у строк до 30.07.2022 року.

До цього часу відповідач борг не повернув.

Згідно з довідкою АТ «Ощадбанк» від 03.10.2023 року №108.072-19/578, станом на вказану дату офіційний курс національної валюти щодо долара США становив 36,5686 грн за 1 долар. Відповідно, грошовий еквівалент суми 40 000 доларів США становить 1 462 744,00 грн.

Просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь борг в сумі 40 000 доларів США, що еквівалентно 1 462 744 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 13 554 грн.

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розписками від 22.12.2021 року та 21.02.2022 року у загальному розмірі 40 000 доларів США, що за курсом НБУ станом на 03.10.2023 становить 1 462 744 грн, 13 554,20 грн судових витрат по сплаті судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_4 , подав апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2026 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд формально навів правильні загальні положення щодо договору позики, однак неправильно застосував їх до встановлених у справі обставин.

Суд фактично ототожнив сам факт наявності у позивача двох розписок із безумовним доведенням передачі відповідачу значної суми готівки — 40 000 доларів США.

У матеріалах справи відсутні, а судом не з`ясовані обставини передачі грошей, зокрема: дата і місце цієї події, коло присутніх осіб, спосіб розрахунку та походження зазначених сум. У рішенні відсутній аналіз походження у позивача такої значної суми готівкових коштів, аналіз фінансової спроможності позивача передати саме такі кошти, саме у вказані дати, відсутні належні і допустимі докази фактичного руху грошей.

Натомість суд зробив висновок про існування позики винятково з письмових документів, достовірність і реальний зміст яких відповідачем заперечувались, що не відповідає вимогам статті 89 ЦПК України.

Зазначає, що суд не дослідив справжню правову природу відносин між сторонами. Відповідач та третя особа пояснювали суду, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 існували господарські відносини з приводу використання техніки, належної позивачу, та здійснення періодичних платежів у межах саме цих відносин, а не договорів позики. Третя особа підтвердила існування таких господарських відносин і заперечувала обставини отримання чоловіком коштів у борг та написання боргових розписок у тому розумінні, як це стверджував позивач. За наявності спору щодо природи відносин суд був зобов`язаний перевірити чи не були ці документи пов`язані з іншими майновими зобов`язаннями між сторонами, чи не відображали вони інші господарські домовленості, чи не були вони створені в контексті взаєморозрахунків за користування технікою або врегулювання інших майнових претензій.

Вказує на те, що суд безпідставно поклав в основу мотивувальної частини висновок про непред`явлення відповідачем вимог про визнання договорів позики недійсними або вчиненими під впливом помилки чи обману. Суд переклав на відповідача обов`язок вчиняти додаткові процесуальні дії, яких закон від нього не вимагав.

Вважає,що саме позивач зобов`язаний довести факт передачі грошей виникнення позикових зобов`язань та їх невиконання.

Пред`явлення зустрічного позову про недійсність правочину є процесуальним правом, а не обов`язком відповідача (стаття 193 ЦПК України). Посилаючись на диспозитивність, суд першої інстанції порушив її, оскільки поставив відповідачу у провину те, що той не здійснив одну з можливих, але не обов`язкових форм захисту, що суперечить змісту статтей 13, 193 ЦПК України. Відповідач із самого початку заперечував сам факт отримання коштів у борг, факт укладання договорів позики в тому значенні, яке надає їм позивач, а також вказував на іншу природу взаємовідносин, на,що суд не звернув уваги.

Суд в порушення вимог закону фактично збудував висновок не на позитивному доведені позивачем обставин передачі коштів, а на негативній оцінці процесуальної поведінки відповідача.

Суд не врахував, що представник відповідача звертала увагу на різницю підписів у розписках, відсутність частини ідентифікаційних реквізитів, наявність виправлення у даті, а також нелогічного змісту розписок, у яких зазначено, що кошти нібито брались на придбання автомобілів, пов`язаних із самим позивачем.

Вважає, що суд неправильно оцінив покази свідків ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 .

Суд не звернув уваги на нелогічність версії позивача. Сама фабула спору містить суперечність: позика, за твердженням позивача, надається для придбання автомобілів, які вже перебували у сфері фактичного володіння чи контролю самого позивача або були безпосередньо з ним пов`язані. Ця нелогічність безумовно вимагала від суду підвищеного стандарту перевірки достовірності версії позивача. Натомість суд цю суперечність фактично проігнорував.

Суд констатував існування боргу не через підтвердження реальності позикових відносин позивачем, а внаслідок безпідставного перекладення на відповідача обов`язку спростовувати письмові докази шляхом ініціювання окремого судового спору.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_7 зазначив, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга безпідставною. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджено письмові докази у справі, зокрема боргові розписки від 22.12.2021 року та 21.02.2022 року, якими підтверджується факт отримання відповідачем грошових коштів та взяття на себе обов`язку щодо їх повернення.

Твердження скаржника про те, що між сторонами існували інші господарські правовідносини, не спростовують факту існування договорів позики та не підтвердженні належними доказами. Крім того, відповідач під час розгляду справи фактично сам відмовився від клопотання про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи та не надав жодних доказів існування підстав недійсності правочину, передбачених законом.

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 підтримала апеляційну скаргу в межах її доводів.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_8 заперечили доводи апеляційної скарги.

Третя особа ОСОБА_3 підтримала доводи апеляційної скарги.

Заслухавши доповідача, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що 22.12.2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_1 кошти в розмірі 15000 доларів США, які зобов`язався повернути у строк до 31.12.2022 року щомісячно в рівних долях.

21.02.2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_1 кошти в розмірі 25000 доларів США які зобов`язався повернути у строк до 30.07.2022 року, що підтверджується наданою позивачем розпискою від 21.02.2022 року. Надані позивачу розписки відповідача містять умови отримання позичальником в борг грошових коштів із зобов`язанням їх повернення в строк до 31.12.2022 року та відповідно до 30.07.2022 року.

Суд дійшов висновку, що сторона відповідача не надала суду належних та допустимих доказів на спростування заявлених вимог позивача.

Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що 22.12.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, що підтверджується борговою розпискою, згідно якої ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 15 000 доларів США, які зобов`язався повернути до 31 грудня 2022 року помісячно в рівних долях. Кошти брав на автомобіль DAF білий НОМЕР_1 .

21.02.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики,згідно якого відповідач позичив у ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 25 000 доларів США, які брав на купівлю автомобіля DAF (р.н.з. НОМЕР_2 ). Ці кошти відповідач зобов`язався повернути у строк до 30.07.2022 року, що підтверджується оригіналом розписки.

Власником транспортного засобу марки DAF колір білий, д.н.з. НОМЕР_3 є ОСОБА_9 ,що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 13.01.2022 року.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 від 11.11.2021 року, ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки DAF колір зелений, д.н.з. НОМЕР_2 .

Предметом спору у справі, яка є предметом апеляційного перегляду є стягнення заборгованості за договором позики.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона -позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує укладення договору, визначає його умови, а також засвідчує отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18)).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046,1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови. Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина другої статті 640 ЦК України).

Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору без передання грошей або речей не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.

У разі встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у змісті постанов від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 червня 2024 року у справі № 758/5328/22 (провадження № 61-3560св24).

У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 161/11436/21 (провадження № 61-625св22), зроблено висновок, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

У справі, яка переглядається встановлено, що в розписці від 22.12.2021 року зазначено, що ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 15 000 доларів США, які зобов`язується повернути до 31 грудня 2022 року помісячно в рівних долях. Кошти брав на автомобіль DAF білий НОМЕР_1 .

В розписці від 21.02.2022 року зазначено, що ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 25 000 доларів США, які зобов`язався повернути у строк до 30.07.2022 року, Кошти брав на атомобіль DAF р.н.з. НОМЕР_2 .

Визнання у власноручно складених ОСОБА_2 розписок свого обов`язку перед ОСОБА_1 з повернення боргу у відповідних сумах та у визначений у них строк свідчить про отримання відповідачем від ОСОБА_1 вказаних сум коштів у розписках.

Розписки мають всі необхідні дані, які має містити договір позики (дані про позичальника та позикодавця, суму позики; дані про отримання позики та про обов`язок позичальника повернути позику в певний строк).

З огляду на викладене, розписки ОСОБА_2 від 22.12.2021 року, від 21.02.2022 року підтверджує укладення договорів позик між ним та ОСОБА_1 .

Оригінали розписок на час подання вказаного позову знаходився у позивача, що дає підстави для висновку про невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення боргу.

Скаржник посилається на те, що передачі грошей не було і грошові кошти він від позивача не отримував та на те, що між ним та позивачем існували господарські відносини. Машини придбавалися для перевезення сміття.

Між тим, відповідачем при розгляді справи не спростована дійсність відповідних договорів позики (розписок) або укладення цього правочину, у тому числі, не доведено належними та допустимими доказами неотримання відповідачем від позивача коштів у розмірі 40000 дол США.

Не надано суду належних доказів на підтвердження господарської діяльності між відповідачем та позивачем (договорів оренди транспортних засобів, які зазначені в розписках, будь-яких інших письмових доказів того, що відповідач використовував вказані автомобілі). Зазначення в розписках, що кошти беруться на придбання автомобіля не може безумовно свідчити про наявність між сторонами господарських відносин.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваної суми, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року в справі № 154/3443/18.

Оскільки доказів виконання відповідачем грошового зобов`язання до суду не надано, борг позивачу не повернуто, позовні вимоги про стягнення заборгованості за договорами позики є обґрунтованими.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження недійсності чи факту не укладання договору позики. Розписка не містять посилань на будь-які інші правовідносини між сторонами.

Колегія суддів звертає увагу на те, що підписання боргових розписок відповідачем, за умови відсутності належних та допустимих доказів на спростування цих фактів, свідчить про укладення сторонами договорів позики на зазначених у них умовах, а також засвідчує отримання боржником від кредитора обумовленої договорами сум грошових коштів.

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що зміст розписок підтверджує, що між сторонами виникли відносини з договорів позики.

Посилання відповідача на те, що між ним та позивачем існують господарські відносини і саме для цього були оформлені розписки не заслуговують на увагу, оскільки із змісту розписки не вбачається, що вказані кошти повинні бути використані саме для господарської діяльності, не зазначено якої діяльності.

З урахуванням зазначеного, доводи апеляційної скарги про те, що суд не встановив справжню природу правовідносин між сторонами не заслуговують на увагу.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що суд при розгляді справи не з`ясовував питання за яких обставин укладалися договори, у чиїй присутності, не здійснив аналіз фінансової спроможності позивача передати грошові кошти у визначеній сумі, а зробив висновок суду про існування позики винятково на письмових документів, достовірність і реальний зміст яких заперечувався відповідачем, оскільки, у спірних правовідносинах відповідно до статті 1051 ЦК України боргова розписка, з огляду на реальний характер договору позики, є доказом факту його укладення (як дотримання письмової форми договору, так і факту передачі грошової суми позичальнику). При цьому саме на відповідача покладається обов`язок спростування презумпції правомірності правочину та/або факту його вчинення, який це заперечує.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2026 року у справі №368/1257/21 зроблено висновок про те, що при цьому за наявності оригіналу розписки у позикодавця (позивача) простого заперечення позичальником (відповідачем) недостатньо (заперечення факту), якщо останній заперечує справжність підпису та факт отримання грошей, це заперечення потребує доведення цих обставин і тягар їх доведення лежить на відповідачеві (позичальникові).

Відповідач не надав належних, достатніх доказів на спростування вимог позивача.

Апеляційний суд, враховує, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18)).

Зазначення судом у мотивувальній частині рішення про те, що сторона відповідача під час судового засідання не заявляла вимог про визнання договорів позики недійсними, чи вчинення під впливом обману/помилки не свідчить про те, що суд переклав на відповідача обов`язок вчиняти додаткові процесуальні дії та не свідчить про порушення прав відповідача при розгляді справи у суді першої інстанції, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Суд першої інстанції правильно оцінив покази свідків, дав їм належну оцінку, тому доводи апеляційної скарги в цій частині також не заслуговують на увагу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів погоджується із висновком суду, що сторона відповідача не надала суду належних доказів на спростування заявлених вимог позивача та не надала суду належних доказів на підтвердження обставин на, які посилалися під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Задовольняючи позов, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано належну оцінку доказам, норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно, порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2026 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги не має.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то апеляційний суд не здійснює перерозподіл судових витрат у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 08 липня 2026 року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді: В.А. Девляшевський

Є.Є. Мальцева