Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №344/16882/24 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/16882/24

Провадження № 22-ц/4808/1279/26

Головуючий у 1 інстанції ВАСИЛЬЦОВА Г. А.

Суддя-доповідач Мальцева

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Луганської В.М., Максюти І.О.,

секретар Гудяк Х.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Моторного (транспортного) страхового бюро України Панасюка Олега Миколайовича на ухвалу Галицького районного суду Івано-Франківської області від 14 травня 2026 року за заявою ОСОБА_1 про відстрочку виконання судового рішення у цивільній справі за позовною заявою Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з виплатою страхового відшкодування,

в с т а н о в и в:

У квітні 2026 року боржник ОСОБА_1 звернувся в суд з заявою про відстрочку виконання судового рішення у цивільній справі за позовною заявою Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з виплатою страхового відшкодування.

В обґрунтування заяви вказував, що постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16.10.2025 року скасовано рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 29.07.2025 року та ухвалено нове рішення, яким з нього стягнуто на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України страхове відшкодування у розмірі 48000,00 грн, в решті позовних вимог відмовлено. ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи та страждає на тяжке захворювання - нейросенсорну втрату слуху, у зв`язку з чим істотно погіршився рівень його працездатності та матеріального забезпечення. Крім того, заявник змушений нести значні витрати на лікування та реабілітацію. Заявник не відмовляється від виконання рішення суду, однак просить врахувати необхідність часу для накопичення коштів для сплати заборгованості.

Просить відстрочити виконання судового рішення в справі № 344/16882/24 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 48 000,00 грн на один рік - до 27.04.2027 року

Ухвалою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 14 травня 2026 року задоволено заяву ОСОБА_1 про відстрочку виконання судового рішення у цивільній справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з виплатою страхового відшкодування. Відстрочено до 27.04.2027 року виконання рішення у цивільній справі № 344/16882/24 (рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2025 року, скасованого постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 жовтня 2025 року) про стягнення з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 48 000,00 грн.

Не погодившись з ухвалою суду, представник Моторного (транспортного) страхового бюро України Панасюк О.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Галицького районного суду Івано-Франківської області від 14 травня 2026 рокускасувати та відмовити у задоволенні заяви про відстрочку виконання судового рішення

Апеляційна скарга мотивована тим, що доказів істотного погіршення матеріального стану боржника ОСОБА_1 не надано. Відсутні обґрунтування, які дійсні обставини ускладнюють виконання рішення суду. Крім того судом не досліджувались питання працевлаштування боржника, його рівень матеріального забезпечення, наявність рухомого та нерухомого майна, реальні витрати на лікування. При цьому згідно з рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування ОСОБА_1 від 08.08.2025 року потреба в постійному догляді відсутня, та згідно з відомостями індивідуальної програми реабілітації ОСОБА_1 має здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, спілкуванні, здобуття освіти, трудової діяльності.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції

У судове засідання учасники справи не явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до наступного.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд встановив, що на підставі рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 29.07.2025 року у справі №344/16882/24 стягнуто з ОСОБА_1 на користь Моторно (транспортного) страхового бюро України сплаченого страхового відшкодування в розмірі 160 000 грн

було стягнуто матеріальну шкоду у розмірі 12 052 грн., моральну шкоду у розмірі 70 000 грн.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 жовтня 2025 року у справі №344/16882/24 змінено рішення суду першої інстанції та стягнуто з з ОСОБА_1 на користь Моторно (транспортного) страхового бюро України суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 48 000,00 грн.

Отже, вказане рішення набрало законної сили 16 жовтня 2025 року.

Виконання зазначеного рішення суду заявник просив відстрочити, посилаючись на хворобу, що значно знижує рівень його працездатності, він несе значні витрати на лікування (т.2 а.с. 214-215).

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_1 на час звернення до суду із вказаною заявою знаходиться у зв`язку із станом здоров`я в ситуації, яка утрудняє виконання рішення суду. Таким чином, обставини, на які посилається ОСОБА_1 , є істотними і такими, що значно ускладнюють виконання судового рішення.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

За приписами ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина «судового розгляду».

У рішенні від 17 травня 2005 року по справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до змісту рішення від 20 липня 2004 року Європейського суду з прав людини «Шмалько проти України» право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що право на доступ до суду включає право на своєчасне виконання рішення (рішення у справі «Трихліб проти України», заява №58312/00, пп.25-32, від 20 вересня 2005 року, у справі «Іммобіліаре Саффі проти Італії», заява №22774/93, ЄСПЛ 1999-V, п.66).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру...», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежить, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Відповідно до ч. 1, 2, 5, 7 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.

Згідно з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року в справі № 796/43/2018, підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Право сторони звернутися із заявою про розстрочку виконання рішення суду передбачене також статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо).

Системний аналіз зазначених норм законодавства свідчить, що закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.

Підставою для застосування статей 435 ЦПК України і 33 Закону України «Про виконавче провадження» є виняткові обставини, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.

Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.

Як вказано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 червня 2021 року, справа № 9901/598/19 (провадження № 11-440заі20), обов`язковою умовою для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є доведення заявником факту існування обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення та/або роблять його неможливим.

Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення.

Разом із тим судом першої інстанції не перевірено на підставі всіх наявних в матеріалах справи доказів наявності виняткових обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен ураховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами (правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 796/43/2018, від 19 червня 2019 року у справі № 2-55/10).

В обґрунтування заяви про розстрочення виконання рішення відповідач посилався на те, що він є інвалідом 3 групи, тобто хворіє на тяжке захворювання нейросенсорного втрату слуху, що значно знижує рівень працездатності та доходу.

Встановлено, що на підтвердження заявлених вимог надано копію витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 08.08.2025 року та рекомендації індивідуальної програми реабілітації.

Разом з тим, з наданих доказів не вбачається відомості щодо реального майнового стану (наявності рухомого та нерухомого майна, банківських вкладів, виписок за банківськими рахунками), що дало б змогу суду оцінити його доводи щодо неможливості виконання рішення суду.

Варто врахувати і той факт, що відповідач, посилаючись на значні витрати на реабілітацію, не підтверджує такі витрати належними доказами. Посилання на зниження рівня доходу внаслідок хвороби не відображено належними доказами, зокрема довідками про дохід.

Колегія суддів звертає увагу, що складне матеріальне становище заявника не підтверджене належними та допустимими доказами, а тому твердження заявника, викладені ним в заяві, не свідчать ні про винятковість, ні про поважність причин невиконання рішення суду, і не можуть бути підставою для відстрочення виконання рішення суду.

Отже, посилаючись на свій незадовільний матеріальний стан, заявник не надав доказів про відсутність у нього рухомого чи нерухомого майна, довідки про доходи, розмір отримання соціальних виплат. Вказував на значні витрати на лікування та реабілітацію, однак не надав відповідні медичні призначення, розрахункові документи, квитанції, чеки. До заяви про розстрочення виконання судового рішення не надав жодних доказів відсутності у нього грошових коштів на банківських рахунках або про відсутність таких рахунків, тобто не довів суду реальної неможливості виконання ним судового рішення.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що заявник не довів виняткових обставин, які б перешкоджали належному виконанню боржником рішення суду, ускладнювали б його виконання або робили виконання неможливим виконання рішення суду та могли бути підставою для його розстрочення в розумінні статті 435 ЦПК України.

Відповідно до пункту 4 частини 1, пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушенням норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши справу, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для скасування ухвали суду і відмову в задоволенні заяви боржника.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника Моторного (транспортного) страхового бюро України - Панасюка Олега Миколайовича задовольнити .

Ухвалу Галицького районного суду Івано-Франківської області від 14 травня 2026 року скасувати.

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відстрочку виконання судового рішення у справі № 344/16882/24.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст складено 07 липня 2026 року.

Судді Є.Є. Мальцева

І.О.Максюта

В.М.Луганська