Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №473/6101/25 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/6101/25

РІШЕННЯ

іменем України

"08" липня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючої – судді Булкат М.С.,

за участю секретаря судового засідання Соколенко Д. К.,

представниці позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСББ «Івушка №15» Ісакової І .О.,

представниці відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Івушка №15» до ОСОБА_3 про зобов`язання демонтувати самочинно реконструйований балкон та вікно,

встановив:

ОСББ «Івушка №15» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про зобов`язання демонтувати самочинно реконструйований балкон та вікно.

У позові ОСББ «Івушка №15» посилалось на те, що відповідач є співвласником частки квартири АДРЕСА_1 , інша 1/2 частки цієї квартири, зареєстрована за його дружиною ОСОБА_4 . У 2024 році відповідач, що є співвласником квартири АДРЕСА_1 , без отримання відповідних дозволів від ОСББ, без дозволу інших співвласників будинку, самочинно прибудували до зовнішньої стіни своєї квартири добудову площею 4,0 кв. м, яку в технічному паспорті зазначена як балкон, яку розмістили на 4-х металевих трубах, з`єднавши із зовнішньої стіною своєї квартири вказаного будинку. Своїми діями відповідач самовільно без дозволу зайняв частину земельної ділянки, власником якої є Прибужанівська селищна рада. Наявна зміна конструктивних елементів та технічного стану будинку приводить до погіршення технічного стану житлового будинку в цілому та порушує права мешканців. Неодноразові звернення до відповідача припинити свої протиправні дії результатів не принесли.

Як вказано в позові, відповідно до звернення до голови Прибужанівської сільської ради було утворено комісію у складі начальника відділу земельних відносин, містобудування, архітектури, цивільного захисту та житлово-комунального господарства ОСОБА_5 , головного спеціаліста-юрисконсульта Грабовської А., старости Мартинівського старостинського округу Панєвіної В., депутата Прибужанівської сільської ради Павловського В., а також голови асоціації ОСББ «Вогник-2». За результатами роботи зазначеної комісії було складено відповідний акт, у якому зазначено, що ОСОБА_3 здійснив реконструкцію без отримання дозвільних документів, а виконані роботи не відповідають чинним будівельним нормам та розцінюються як порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності.

Ухвалою суду від 27 листопада 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання.

16 грудня 2025 року надійшов відзив від представниці відповідача, ОСОБА_2 , в якому зазначено, що позивачем не доведено наявності порушення його прав чи законних інтересів, а також не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, у зв`язку з чим викладені у позовній заяві твердження мають характер припущень, не ґрунтуються на фактичних даних та не можуть бути покладені судом в основу судового рішення.

26 січня 2026 року надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що влаштована відповідачем конструкція створює перешкоди для інших співвласників багатоквартирного будинку, порушує цілісність та зовнішній вигляд фасадної частини будинку, а також, за твердженням позивача, у майбутньому може призвести до настання негативних, у тому числі тяжких, наслідків.

16 лютого 2026 року надійшли матеріали від ОСББ «Івушка №15» та фотокартки.

01 квітня 2026 року на адресу суду від представниці відповідача, Чередніченко І.Б., надійшло клопотання про долучення доказів, до якого додано копію технічного паспорта квартири, довідку про технічний стан квартири та звіт про проведення технічного обстеження щодо об`єднання балконів у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .

Як зазначено у звіті про проведення технічного обстеження, на момент обстеження у квартирі виконано роботи з об`єднання двох суміжних балконів шляхом облаштування між ними перемички без втручання у несучі конструкції будівлі (стіни та перекриття). Об`єднання здійснено шляхом монтажу самонесучої металевої конструкції із встановленням металевої рами з профільної труби між балконними плитами, з подальшим склінням та герметизацією конструкції без порушення цілісності фасаду будинку.

У звіті зазначено, що для створення єдиного простору між суміжними балконами використано металевий каркас, який надійно закріплений до балконної плити та спирається на бетонну основу. При виконанні робіт втручання у несучі стіни не здійснювалося, несучі стіни, перемички над віконними та дверними прорізами не демонтовувалися, а часткове спилювання плити виконано без впливу на її несучу здатність. Просторова жорсткість будівлі збережена, оскільки змонтована конструкція є самонесучою та функціонує окремо від несучого каркаса будинку. За результатами проведеного технічного обстеження зроблено висновок, що виконані роботи відповідають вимогам надійності та безпечної експлуатації, не впливають на несучу здатність будівлі, не створюють загрози для життя і здоров`я людей та не погіршують технічний стан багатоквартирного житлового будинку.

27 травня 2026 року під час судового засідання представниця позивача надала відповідь Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, відповідно до якої земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_3 , для його обслуговування не приватизована.

Із зазначеної відповіді вбачається, що право приватної власності на вказану земельну ділянку не оформлено, а тому вона перебуває у комунальній власності територіальної громади та знаходиться у віданні Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.

13 травня 2026 року під час судового засідання було заслухано показання свідків.

08 липня 2026 року у судовому засіданні представниця позивача, ОСОБА_1 , позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві.

08 липня 2026 року у судовому засіданні представниця відповідача, ОСОБА_2 , у судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав, зазначених у відзиві на позов. В останньому вказано, що законодавство не наділяє орган місцевого самоврядування можливістю самостійно приймати рішення про перебудову чи знесення таких об`єктів, а зобов`язує звертатися до суду з відповідним позовом про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову або знесення самочинного будівництва за її рахунок. Для задоволення вимоги про знесення самочинного будівництва необхідно встановити наявність умов, передбачених статтею 376 ЦК України, а саме: істотне відхилення від проекту; суперечність суспільним інтересам або порушення права інших осіб; істотного порушення будівельних норм і правил; неможливість проведення відповідної перебудови або відмова особи від її проведення. Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливо лише за умови, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від такої перебудови.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд дійшов наступних висновків.

Щодо норм права.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ЦПК України).

У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини 2 статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

У статті 13 Конституції України визначено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

У частинах першій та другій статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

згідно з ч. 1 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно з частиною 2 статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (аналогічні норми передбачено пунктом 6 частини першої статті 1, частиною 1 статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом (частина перша, абзац перший частини другої статті 369 ЦК України).

Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку (частина друга статті 383 ЦК України).

Відповідно до частин 1-4 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 19 вересня 2019 року у справі № 369/8792/16-ц, право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК України).

Також у постановах Верховного Суду від 17 січня 2022 року в справі № 442/4338/17, від 13.03.2024 року у справі №1527/2-47/11 зроблено висновок, що за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва особа (власник) може заявити за умови доведеності факту порушення її прав самочинною забудовою.

За змістом ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.2 ст. 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно з п. г ч.1 ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Частиною 3ст.152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ч.2 та ч.3 ст.158 ЗК України, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Частина 1 ст. 107 ЗК України закріплює, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

У відповідності до п. п. «б», «г», «е» ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Згідно п. 6 Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затверджених постановою КМ України від 07.06.2017 № 406, зведення на земельній ділянці тимчасових будівель та споруд без влаштування фундаментів, зокрема навісів, альтанок, наметів, накриття, сходів, естакад, літніх душових, теплиць, гаражів, а також свердловин, криниць, люфт-клозетів, вбиралень, вигрібних ям, замощень, парканів, відкритих басейнів та басейнів із накриттям, погребів, входів до погребів, воріт, хвірток, приямків, терас, ґанків - щодо індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів).

Згідно з ч.3, ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтями 12 і 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п.3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

В ході судового розгляду, вивчення усіх наданих сторонами доказів, судом встановлено наступні обставини справи:

– судом досліджено технічний паспорт квартири АДРЕСА_4 за вказаною адресою, відповідно до якого власниками квартири є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у рівних частках. Згідно з технічною характеристикою житлових та допоміжних приміщень, площа балкону (4 кв. м) включена до загальної площі квартири, що підтверджує належність спірного об`єкта до приватної власності двох осіб – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а. с. 23);

– земельна ділянка, на якій стоять опори конструкції, що є предметом спору, та на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_3 для його обслуговування – не приватизована. Відтак Прибужанівська сільська рада є органом, уповноваженим здійснювати повноваження щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою в межах, визначених чинним законодавством. Зазначене випливає з довідки, наданої позивачем (а. с. 165) та відповідно до технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_3 власник Територіальна громада Прибужанівська сільська рада Вознесенського району Миколаївської області в особі Прибужанської сільської ради ( а. с. 20-21);

– у зв`язку з позиціями сторін судом також всебічно вивчено порядок представництва та взаємодії ОСББ «Івушка №15» та асоціації ОСББ «Вогник-2», зокрема протоколи (а.с.);

– судом визначено, що зовнішня стіна будинку, до якої відповідач здійснив прибудову, є несучою конструкцією, відповідно до чинного законодавства є спільним майном власників житлових і нежитлових приміщень будинку.

Разом і з тим, відповідно до звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій від 01 квітня 2026 року, наданого представницею відповідача, об`єктом дослідження було об`єднання балконів шляхом облаштування перемички між ними з використанням металевих опорних конструкцій, що відноситься до квартири АДРЕСА_1 . Зазначене обстеження виконано фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 , за результатами якого встановлено, що станом на момент проведення обстеження (а також на момент розгляду справи – 19 березня 2026 року) фактично виконані роботи з об`єднання балконів здійснені без втручання у несучі конструкції будівлі, зокрема стіни та перекриття. Роботи виконано шляхом монтажу самонесучої металевої конструкції, яка функціонує автономно від несучого каркасу будинку. Між балконними плитами змонтовано опорну раму з профільної труби, яка забезпечує належну стійкість конструкції, після чого проведено скління, утеплення та герметизацію. При цьому цілісність фасаду будівлі та міжповерхових перекриттів – не порушено. Для облаштування проходу між балконами використано металевий каркас, який закріплений до балконної плити зверху та має бетонну основу знизу, при цьому будь-яке втручання у несучі стіни відсутнє. Окремо наголошено, що несучі стіни, перемички над віконними та дверними прорізами не демонтовувалися, частини плит перекриття не зазнавали змін чи пошкоджень. Просторова жорсткість будівлі повністю збережена, що підтверджується незалежною роботою самонесучих елементів конструкції, які не впливають на загальну несучу систему будинку. За результатами проведеного технічного обстеження встановлено повну відповідність виконаних робіт вимогам надійності та безпечної експлуатації об`єкта, що виключає наявність будь-яких ризиків для життя, здоров`я мешканців чи цілісності будівлі (а. с. 125-129);

– до матеріалів справи позивачем до клопотання від 16 лютого 2026 року було долучено акт від 25 жовтня 2016 року (а. с. 99-101), відповідно до якого встановлено, що покрівля будинку перебуває у незадовільному стані та потребує проведення ремонтних робіт, у тому числі часткової заміни шиферного покриття. Крім того, вказаним актом зафіксовано наявність численних недоліків у під`їздах будинку, зокрема відсутність належного ремонту, пошкодження або відсутність скла, часткову відсутність перил та інші технічні недоліки. Зазначені обставини свідчать про загальний неналежний технічний стан окремих елементів будинку, який сам по собі може створювати потенційну небезпеку для мешканців та призводити до негативних наслідків;

– суд враховує надані фотоматеріали під`їзду (а. с. 32-33), вони підтверджують незадовільний стан покриття стін та інших конструктивних елементів будівлі, що вказує на наявність проблем технічного характеру, між тим, не пов`язаних із діями відповідача;

– також судом враховано показання свідків, заявлених позивачем, зокрема ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Вони розповіли про характер стосунків між мешканцями будинку, а також про те, що самочинно реконструйований балкон та вікно їм заважає;

– також судом враховано інформацію представника відповідача (а. с. 32-34, 106-107), які підтверджують, що на фасаді будинку (зовнішній стіні будинку) реконструйовані балкони та вікна інших членів ОСББ «Івушка №15». Водночас порядок отримання дозволів співвласників будинку на реконструкцію балконів та вікон в ОСББ «Івушка №15» – відсутній.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ із метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ч. 1 ст. 2 ЦПК України.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Одним із критеріїв ефективності способу захисту є його зрозумілість і виконуваність, проте вимога позивача у формулюванні, викладеному в позовній заяві, не сприятиме ефективному захисту.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Водночас позивачем не надано належних доказів, які б підтвердили порушення прав чи створення загрози безпечній експлуатації будинку.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного та об`єктивного дослідження наявних у справі доказів.

Таким чином, наведені позивачем докази не підтверджують належного причинно-наслідкового зв`язку між виконаними відповідачем роботами та негативними наслідками тощо, свідчать про загальний стан будинку, який потребує належного утримання та ремонту; стан оформлення прибудинкової території; необхідність чіткого визначення порядку дозволів співвласників будинку на використання його фасаду, зовнішньої стіни, відповідно до чинного законодавства; чіткого визначення повноважень представництва та взаємодії між ОСББ «Івушка №15» та асоціацією ОСББ «Вогник-2» тощо.

Таким чином, суд на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з`ясувавши їх взаємний зв`язок у сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСББ «Івушка № 15» про зобов`язання демонтувати самочинно реконструйований балкон та вікно задоволенню не підлягають.

Щодо витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 2-5 ст. 137 ЦПК України витрати на правничу допомогу складаються з гонорару адвоката за представництво в суді; іншої правничої допомоги, пов`язаної зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збору доказів тощо; вартості послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому в ст. 627 ЦК України.

Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення – при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту; і навпаки – підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично понесені, та оцінювати їх необхідність.

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися із суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення – визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Водночас Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зробила висновок про те, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічно у своїх постановах (зокрема від 08 грудня 2021 року у справі №454/3919/18 та від 09 лютого 2022 року у справі № 523/3904/19 та інших) Верховний Суд неодноразово висловлювався, що суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу лише у разі наявності клопотання відповідної сторони про зменшення таких витрат. Відсутність такого клопотання відповідно до приписів ч. 5 ст. 137 ЦПК України унеможливлює вирішення судом з власної ініціативи питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу.

З матеріалів справи вбачається, що 03 грудня 2025 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено Договір про надання правової (правничої) допомоги (а. с. 59). Крім того, ОСОБА_2 було заявлено клопотання про забезпечення виділення грошових коштів ОСББ «Івушка № 15» ще на стадії підготовчого провадження. Суд постановив ухвалу від 28 січня 2026 року та відмовив у задоволенні вищевказаного клопотання.

Відповідно до умов договору ОСОБА_2 зобов`язалася надати ОСОБА_3 професійну правничу допомогу, пов`язану з захистом його прав та інтересів, в тому числі судах України.

Згідно договору пп. 2 п. 3 гонорар визначається в еквіваленті, що дорівнює 15 000 гривень за надання правничої допомоги у суді першої інстанції.

У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Факт понесення витрат на професійну правничу допомогу відповідачем підтверджений доказами, наявними в матеріалах справи. Враховуючи складність справи, час, затрачений представником позивача в судовому засіданні, суд вважає, що розмір гонорару, визначений відповідачем та адвокатом, є не співмірним з обсягом виконаних робіт. При цьому у відповіді на відзив (а.с. 67) на позовну заяву від 26 січня 2026 року представниця позивача просила відмовити в задоволенні клопотання про стягнення правничої допомоги в сумі 15 000 гривень.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши усі аспекти цієї справи, суд, з урахуванням критеріїв співмірності необхідних і достатніх витрат, дійшов висновку, про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6 000 гривень.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 43, 76, 77, 81- 89, 141, 247, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Івушка №15» до ОСОБА_3 про зобов`язання демонтувати самочинно реконструйований балкон та вікно – відмовити.

Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Івушка №15» на користь ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) 6 000 (шість тисяч) гривень понесених витрат на надання професійної правничої допомоги за розгляд справи в суді першої інстанції.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: М. С. Булкат