Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №904/3110/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2026 року м.Дніпро Справа № 904/3110/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Висоцького А.М. (доповідач по справі)

суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.

секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.

за участю представників сторін у справі:

від Фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича – Хандога А.В.

від Дніпровської міської ради – Костюченко О.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: Фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича

на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2026, суддя суду першої інстанції Юзіков С.Г., м. Дніпро, повний текст ухвали складено та підписано 01.06.2026

по справі № 904/3110/26

за позовом Дніпровської міської ради (м. Дніпро)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича (м. Дніпро)

про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності без достатньої правової підстави, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

У травні 2026 року Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою, до подачі позовної заяви, якою просить:

- накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно Фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича (РНОКПП НОМЕР_1 ) та на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках, в межах суми стягнення у розмірі 678 391,11 грн., до набрання рішенням у справі законної сили.

Заява обґрунтована тим, що ФОП Білий Є.В. користується земельною ділянкою з кадастровим номером 1210100000:02:133:0195, за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташовані належні йому на праві приватної власності об`єкти нерухомості та не сплачує за землю у повному обсязі за період з 01.01.2022 по 22.01.2026.

Предметом майбутнього позову заявник визначає вимогу про стягнення з ФОП Білого Є.В. коштів, набутих без достатньої правової підстави, внаслідок невнесення орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1210100000:02:133:0195.

Заявник наполягає на наявності підстав для вжиття судом заходів забезпечення позову, оскільки ФОП Білий Є.В., маючи зареєстроване право власності, не обмежений в розпорядженні майном, що може призвести до відчуження майна з метою утруднення чи унеможливлення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області за майбутнім позовом. Грошові кошти можуть бути виведені з рахунків відповідача, що в подальшому, за умови задоволення позовної заяви, може ускладнити виконання рішення суду.

Ухвалою суду від 02.06.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу № 904/3110/26 ухвалено розглядати в порядку загального позовного провадження.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2026 у справі № 904/3110/26 заяву Дніпровської міської ради про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно та на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках Фізичної особи - підприємця Білого Євгена Володимировича ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) в межах суми стягнення в розмірі 678 391 гривень 11 копійок, до набрання рішенням у даній справі законної сили.

Стягувач: Дніпровська міська рада (49000, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 75, код 26510514)

Боржник: Фізична особа - підприємець Білий Євген Володимирович ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 )

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що обраний заявником захід забезпечення позову спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, оскільки у випадку незастосування такого заходу забезпечення позову, до вирішення спору об`єкти наведеної нежитлової нерухомості можуть бути відчужені.

Спосіб забезпечення позову відповідає обставинам справи та, водночас, вжиття таких заходів забезпечення позову не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямований лише на збереження існуючого становища сторін до розгляду справи по суті.

Місцевий господарський суд взяв до уваги наявний зв`язок між указаними заходами забезпечення позову і предметом спору, та той факт, що вжиття наведених заходів забезпечення позову сприятиме запобіганню порушенню прав Дніпровської міської ради до моменту вирішення спору в суді та у випадку задоволення позову забезпечить можливість виконання рішення суду.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Центрального апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Фізичної особи - підприємця Білого Євгена Володимировича на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2026 у справі № 904/3110/26.

Апелянт не погоджується із позицією суду першої інстанції та вважає ухвалу від 01.06.2026 у справі № 904/3110/26 такою, що постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим вона підлягає скасуванню.

Зазначає, що судом першої інстанції не встановлена вартість майна, на яке фактично поширюється арешт, яка складає 2 533 673,19 грн., що вже перевищує суму позовних вимог у розмірі 678 391,11 грн. Зазначена обставина підтверджується Довідкою Фонду Державного майна України про оціночну вартість майнового комплексу автостоянки за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Тополина, буд. 18-Г.

Відповідач також вказує на відсутність належного обґрунтування необхідності забезпечення позову, оскільки Дніпровською міською радою не надано жодного доказу на підтвердження обґрунтованості ризиків втрати майна, а фактично єдиною підставою для забезпечення позову є його пред`явлення.

Скаржник вважає, що місцевим господарським судом невірно застосована правова позиція Верховного Суду у справі № 905/448/22 від 03.03.2023, яка не встановлює презумпцію автоматичного накладення арешту на майно у кожній справі про стягнення коштів.

Крім того, апелянт зазначає про неврахування судом того факту, що ФОП Білий Є.В. є діючим суб`єктом господарювання і забезпечення застосовані судом можуть фактично заблокувати його господарську діяльність.

Просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2026 року у справі № 904/3110/26 та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви Дніпровської міської ради про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно Фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.

Дніпровська міська рада своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.

Відповідно до частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 904/3110/26 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Висоцький А.М. (доповідач), судді Андрейчук Л.В., Вінніков С.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2026.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи № 904/3110/26 на адресу Центрального апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Білого Євгена Володимировича на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2026 у справі № 904/3110/26; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань протягом 10 днів з дня вручення копії ухвали; призначено справу № 904/3110/26 до розгляду на 30.06.2026 о 11 год. 30 хв.; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Центрального апеляційного господарського суду за адресою: м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 65, в залі судових засідань № 201; явка представників учасників справи визнана необов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

До Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 904/3110/26.

30.06.2026 у судовому засіданні взяли участь представники Дніпровської міської ради – Костюченко О.Т. та представник Фізичної особи - підприємця Білого Євгена Володимировича – Хандога А.В.

Фактичні обставини, встановлені судом

Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою до подання позовної заяви, згідно з якою просить накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно Фізичної особи - підприємця Білого Євгена Володимировича ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) та на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках, в межах суми стягнення у розмірі 678 391 гривень 11 копійок, до набрання рішенням у справі законної сили.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що ФОП Білий Є.В. користується земельною ділянкою з кадастровим номером 1210100000:02:133:0195, за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташовані належні йому на праві приватної власності об`єкти нерухомості та не сплачує за землю у повному обсязі за період з 01.01.2022 по 22.01.2026.

Предметом майбутнього позову заявник визначає вимогу про стягнення з ФОП Білого Є.В. коштів набутих без достатньої правової підстави, внаслідок невнесення орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1210100000:02:133:0195.

Крім того, Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, згідно якого просить стягнути з Фізичної особи - підприємця Білого Євгена Володимировича безпідставно збережені кошти у розмірі 678 391,11 грн. - набуті без достатньої правової підстави, внаслідок невнесення орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1210100000:02:133:0195.

Отже, існує спір між Дніпровською міською радою та Фізичною особою - підприємцем Білим Євгеном Володимировичем.

Справа розглядається Господарським судом Дніпропетровської області за правилами загального позовного провадження.

Мотивувальна частина

Відповідно до частини першої ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною другою ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

Частиною першою статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі N1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову (такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 29.07.2019 у справі № 905/491/19).

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову.

При цьому, вжиття заходів забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

По своїй природі забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 14.08.2023 у справі № 904/1329/23, від 11.07.2023 у справі № 917/322/23, від 28.07.2023 у справі № 911/2797/22.

Пунктом 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 137 Господарського процесуального кодексу України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі № 753/22860/17, у постанові Верховного Суду від 19.07.2024 у справі № 917/1862/21).

Відповідно до статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19, від 01.07.2024 у справі № 916/795/24).

Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинна блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частинами першою та другою статті 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, зокрема і для попередження потенційних труднощів при подальшому виконанні такого рішення.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя. Судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову, та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам норм національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Враховуюче наведене, господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 19.07.2024 у справі № 917/1862/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 виснувала, що гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті забезпечити подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому, обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21.

До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач. Крім того, заходи забезпечення позову є тимчасовими на період вирішення спору по суті, з метою зупинення можливого вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення у випадку задоволення позову.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 910/4669/21, від 06.10.2022 у справі № 905/446/22.

Предметом позовних вимог у даному випадку є зокрема майнова вимога про стягнення з Фізичної особи - підприємця Білого Євгена Володимировича заборгованості в сумі 678 391,11 грн.

Відтак, враховуючи предмет та підстави заявленого позову майнового характеру, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі за позовом про стягнення заборгованості у розмірі 678 391,11 грн., у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме Фізична особа - підприємець Білий Євген Володимирович необхідну суму грошових коштів, або майно за рахунок якого таку суму можна компенсувати.

Предметом перегляду судом апеляційної інстанції в даній справі є питання накладення арешту на рухоме та нерухоме майно відповідача в межах суми позову.

В частині арешту грошових коштів, що обліковуються на розрахункових рахунках Фізичної особи - підприємця Білого Євгена Володимировича, з урахуванням норм частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду не переглядається.

Колегія апеляційного суду констатує наступне.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19.

Вирішуючи питання про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, колегія суддів зауважує, що суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частини третя статті 13 ГПК України).

Колегія суддів зазначає, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів, можливість відповідача в будь-який момент, як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).

Крім того, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23.

Поряд з цим, заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 910/12404/21).

Таким чином, безпідставним є посилання апелянта на те, що відсутні будь-які докази та факти, які свідчать, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та що скаржником вчиняються дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов`язання після виникнення спору. Адже не підлягає доведенню нічим не обмежене право відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлений захід забезпечення позову відповідає вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у даному випадку вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, спрямовані на недопущення утруднення чи унеможливлення виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу, мають суто процесуальний “забезпечувальний” характер та їх вчинення жодним чином не впливає на вирішення справи по суті.

Аналізуючи наведені апелянтом доводи, щодо перевищення вартості об`єкту нерухомості, яка складає 2 533 673,19 грн., суми заявлених позовних вимог у розмірі 678 391,11 грн., колегія суддів звертає увагу апелянта, що арешт рухомого та нерухомого майна, а також грошових коштів, які обліковуються на розрахункових рахунках фізичної особи-підприємця, накладений виключно в межах суми позову 678 391,11 грн.

Безпідставним є посилання апелянта на те, що арештом майна фактично заблоковано господарську діяльність. Так, наявність арешту нерухомого майна, не передбачає заборони для здійснення поточної господарської діяльності, запроваджує заборону лише для реалізації такого майна.

Накладення арешту на рухоме, нерухоме майно у межах спірної суми навпаки забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість виконати рішення у разі задоволення позову та не призведе до втручання у господарську діяльність відповідача та необґрунтованих збитків, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо майна відповідача, задля запобігання перешкод при виконанні рішення суду.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки вони не підтверджуються матеріалами апеляційного провадження, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність задоволення заяви про забезпечення позову та накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно та на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках Фізичної особи - підприємця Білого Євгена Володимировича ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) в межах суми стягнення в розмірі 678 391 гривень 11 копійок, до набрання рішенням у даній справі законної сили.

Як встановлено вище, доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів, та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування чи зміни ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2026 по справі № 904/3110/26, за результатами його апеляційного перегляду, колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржувана ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2026 по справі № 904/3110/26, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2026 по справі № 904/3110/26 – залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2026 по справі № 904/3110/26 – залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 07.07.2026.

Головуючий суддя Висоцький А.М.

Судді Андрейчук Л.В.

Вінніков С.В.