Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №912/918/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2026 м.Дніпро

Справа № 912/918/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Кошлі А.О., суддів: Демчини Т.Ю., Стефанів Т.В.

за участі секретаря судового засідання: Кахикало А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Кіровоградського обласного управління АТ «Ощадбанк» на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 27.04.2026 по справі 912/918/26 (суддя Глушков М.С.)

за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії- Кіровоградського обласного управління АТ «Ощадбанк» (вул. В. Панченка, 9, м. Кропивницький, 25006)

до:

ОСОБА_1 від імені та в інтересах якої діє законний представник (мати) - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 )

ОСОБА_3 від імені та в інтересах якої діє законний представник (мати) - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 )

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 )

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів – Селянське (фермерське) господарство «МИРГОРОДСЬКОЇ ВАЛЕНТИНИ МИХАЙЛІВНИ»

про звернення стягнення на предмет застави

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад змісту рішення господарського суду першої інстанції:

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Кіровоградського обласного управління АТ «Ощадбанк», яка містить вимоги до ОСОБА_1 від імені та в інтересах якої діє законний представник (мати) - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 від імені та в інтересах якої діє законний представник (мати) - ОСОБА_2 та ОСОБА_2 про стягнення 731 558,39 грн заборгованості.

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 27.04.2026 відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії-Кіровоградського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 від імені та в інтересах якої діє законний представник (мати) - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 від імені та в інтересах якої діє законний представник (мати) - ОСОБА_2 та ОСОБА_2 про стягнення 731 558,39 грн.

Позовну заяву Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії-Кіровоградського обласного управління АТ «Ощадбанк» та додані до неї документи повернуто заявнику.

Роз`яснено позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду за правилами цивільного судочинства.

Не погодившись з вказаним рішенням, Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Кіровоградського обласного управління АТ «Ощадбанк» подало до Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 27.04.2026 про відмову у відкритті провадження у справі № 912/918/26, а справу направити для вирішення питання про відкриття провадження у справі до Господарського суду Кіровоградської області.

Зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії – Кіровоградського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі та направити матеріали справи до Господарського суду Кіровоградської області для вирішення питання про відкриття провадження.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив юрисдикцію спору та дійшов помилкового висновку про необхідність його розгляду за правилами цивільного судочинства. На думку апелянта, спір виник із правовідносин щодо звернення стягнення на предмет застави, яка забезпечує виконання зобов`язань за договором кредитної лінії, укладеним між банком та селянським (фермерським) господарством, а відтак має господарський характер.

Скаржник вказує, що смерть заставодавця та перехід предмета застави у порядку спадкування до його спадкоємців не змінюють правової природи забезпечувального зобов`язання та не впливають на визначення предметної юрисдикції спору. Посилається на те, що права та обов`язки за договором застави перейшли до спадкоємців, які є належними відповідачами у спорі про звернення стягнення на предмет застави.

На думку скаржника, заміна сторони забезпечувального зобов`язання у зв`язку зі спадкуванням не змінює юрисдикції спору, яка визначається характером основного господарського зобов`язання.

Позиція учасників справи, викладена у відзиві на апеляційну скаргу

Представники відповідачів та третьої особи не скористалися правом подати відзиви на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Процесуальні дії суду апеляційної інстанції під час перегляду справи

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Кошля А.О., судді: Стефанів Т.В., Демчина Т.Ю.

Ухвалою суду від 12.05.2026 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Кіровоградського обласного управління АТ «Ощадбанк» на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 27.04.2026 по справі 912/918/26 залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

На виконання вказаної ухвали апелянтом усунуто недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Кіровоградського обласного управління АТ «Ощадбанк» на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 27.04.2026 по справі 912/918/26. Витребувано з Господарського суду Кіровоградської області справу № 912/918/26. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 16.06.2026 об 11.30 годині.

Представники сторін в судове засідання 16.06.2026 не з`явились, відомостей про причини неявки до суду не надали, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до положень ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи належне повідомлення учасників провадження про дату, час і місце розгляду справи, достатність матеріалів справи для розгляду оскаржуваного рішення та з огляду на те, що явка повноважених представників в судове засідання не визнавалась обов`язковою, колегія апеляційного суду дійшла висновку про можливість розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.

Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 16.06.2026 прийнято постанову.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені в апеляційному порядку

22.04.2026 Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії – Кіровоградського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за договором кредитної лінії від 09.08.2022 № 142_2022 у розмірі 731 558,39 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням позичальником зобов`язань за договором кредитної лінії та спрямовані на звернення стягнення на предмет застави за договором застави транспортних засобів від 09.08.2022 № 135_2022, укладеним між Банком та ОСОБА_4 . Відповідачами у справі визначено спадкоємців заставодавця.

Правові підстави та норми права, застосовані судом апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом апеляційного перегляду у цій справі є законність та обґрунтованість ухвали Господарського суду Кіровоградської області від 27.04.2026 про відмову у відкритті провадження у справі з підстав непідвідомчості спору господарським судам.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.04.2026 до Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Кіровоградського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє законний представник (мати) ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якого діє законний представник (мати) ОСОБА_2 , та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за договором кредитної лінії від 09.08.2022 № 142_2022 у розмірі 731 558,39 грн.

Позивач просив звернути стягнення на предмет застави за договором застави транспортних засобів від 09.08.2022 № 135_2022, укладеним між АТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_4 , а саме на автомобіль Mercedes-Benz Sprinter 906BB35, 2016 року випуску, шляхом його реалізації на публічних торгах у межах виконавчого провадження із встановленням початкової ціни продажу на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії виконавчого провадження, в рахунок погашення заборгованості позичальника за договором кредитної лінії.

Приймаючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, місцевий господарський суд виходив із того, що заявлений Банком позов до фізичних осіб як спадкоємців заставодавця про звернення стягнення на предмет застави за договором застави транспортних засобів від 09.08.2022 № 135_2022 не належить до юрисдикції господарських судів. Суд першої інстанції дійшов висновку, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позов пред`явлено до фізичних осіб, які прийняли спадщину після смерті заставодавця, а заявлені вимоги не стосуються правовідносин, що мають господарський характер.

Колегія апеляційного господарського суду не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно приписів статей 5, 7, 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства.

Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

У рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04 та № 29465/04, пункт 24) Європейський суд з прав людини закріпив поняття "суд, встановлений законом", яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність.

Разом з тим, визначення правильної юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення від 29.04.1988 у справі «Белілос проти Швейцарії»); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12.10.1978 у справі «Занд проти Австрії»).

Отже, правильне визначення предметної юрисдикції є однією з гарантій права особи на справедливий судовий розгляд.

Через визначення юрисдикційності спору забезпечується дотримання принципу правової визначеності, за яким слід не допускати наявності проваджень, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами різних юрисдикцій. Тому потрібно визначати юрисдикційність відповідного спору так, щоб унеможливити повторне звернення особи до суду іншої юрисдикції після відповідного коригування позовних вимог та формування іншого складу учасників справи.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

При цьому визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Таку правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 920/40/19.

Згідно з нормами частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, згідно з частиною 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.

З 15.12.2017 господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, для розгляду спорів щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, а також щодо майна, яке є предметом такого забезпечення, якщо сторонами основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Тоді як за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, та щодо майна, яке є предметом такого забезпечення, якщо хоча б однією стороною основного зобов`язання є фізична особа, яка, вступаючи у це зобов`язання, не діяла як фізична особа-підприємець. Для визначення юрисдикції суду значення має суб`єктний склад сторін основного зобов`язання, а не правочинів, укладених для забезпечення його виконання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/1733/18 (пункти 5.12-5.13), від 31.10.2018 у справі №753/12916/15-ц (пункти 52-53), від 19.03.2019 у справі №904/2526/18 (пункти 5.12, 5.29), від 20.11.2019 у справі № 910/9362/19 (пункт 5.20).

Отже, до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо виконання договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, чи щодо майна, яке є предметом такого забезпечення, якщо хоча б однією стороною основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №906/277/18 (пункти 33, 45).

Як убачається з матеріалів справи, основне зобов`язання виникло з договору кредитної лінії від 09.08.2022 № 142_2022, укладеного між Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та Селянським (фермерським) господарством «Миргородської Валентини Михайлівни». Отже, сторонами основного зобов`язання є банк та юридична особа, а спірний договір застави транспортних засобів укладено саме для забезпечення виконання цього господарського зобов`язання.

Та обставина, що після смерті заставодавця позов пред`явлено до його спадкоємців, сама по собі не змінює характеру основного зобов`язання та не впливає на визначення предметної юрисдикції спору, яка визначається суб`єктним складом сторін основного зобов`язання, а не забезпечувального правочину чи колом відповідачів.

Таким чином, визначальним для вирішення питання про предметну юрисдикцію цього спору є суб`єктний склад сторін основного зобов`язання, а не забезпечувального правочину чи коло відповідачів, до яких звернуто позов.

Оскільки договір застави транспортних засобів від 09.08.2022 № 135_2022 укладено на забезпечення виконання господарського договору кредитної лінії, сторонами якого є банк та юридична особа, спір про звернення стягнення на предмет застави підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що пред`явлення позову до спадкоємців заставодавця свідчить про належність спору до цивільної юрисдикції. Така обставина сама по собі не змінює правової природи спірних правовідносин та не впливає на визначення юрисдикції спору.

При цьому звернення Банку з позовною заявою до спадкоємців заставодавця обумовлене переходом до них прав та обов`язків щодо предмета застави в порядку спадкування і не свідчить про виникнення нового цивільного зобов`язання, відмінного від того, виконання якого забезпечене договором застави.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права при вирішенні питання про відкриття провадження у справі та дійшов помилкового висновку про непідвідомчість спору господарським судам.

За приписами ч. 3 ст. 271 ГПК України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

За таких обставин апеляційна скарга Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» підлягає задоволенню, ухвала Господарського суду Кіровоградської області від 27.04.2026 у справі № 912/918/26 - скасуванню, а справа - передачі до Господарського суду Кіровоградської області для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Вирішення питання щодо розподілу судових витрат

Оскільки у даному випадку суд апеляційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (ч. 14 ст. 129 ГПК України).

Керуючись ст. ст.129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Кіровоградського обласного управління АТ «Ощадбанк» на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 27.04.2026 про відмову у відкритті провадження у справі 912/918/26 – задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 27.04.2026 про відмову у відкритті провадження у справі 912/918/26 – скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений 07.07.2026.

Головуючий суддя А.О. Кошля

Суддя Т.Ю. Демчина

Суддя Т.В. Стефанів