Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №908/2993/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2026 м.Дніпро справа №908/2993/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кучеренко О.І. (доповідач)

суддів: Кошлі А.О., Демчини Т.Ю.,

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.01.2026 (суддя Ярешко О.В.) у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА» (пров. Чорновола, буд. 3, с. Софіївська Борщагівка, Бучанський район, Київська область, 08131)

до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 )

про стягнення 159 123 грн 50 коп.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовної заяви.

24.09.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення 159123 грн 50 коп. основного боргу за договором поставки №55/18/27Н від 17.04.2018.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 17.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір поставки №55/18/27Н, відповідно до умов якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (комбікормову продукцію), а покупець зобов`язався прийняти товар та сплатити за нього визначену договором грошову суму.

Позивач зазначив, що на виконання умов зазначеного договору у період із 18.04.2018 до 25.01.2022 постачальник поставив, а покупець прийняв товар на загальну суму 3131543 грн 40 коп. на підставі видаткових накладних. Відповідач здійснив оплату у загальній сумі 2972419 грн 90 коп, залишок несплаченої заборгованості становить 159123 грн 50 коп. Відповідач за видатковою накладною №999914142 від 03.12.2021 на суму 202938 грн 00 коп., сплатив лише 115001 грн 50 коп. (залишок становить 87 936 гривень 50 копійок); за видатковою накладною №202200564 від 25.01.2022 на суму 71187 грн 00 коп. оплата відповідачем не здійснювалась (строк оплати до 25.02.2025).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.01.2026 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАУ НУТРИШИН Україна» 159123 грн 50 коп. основного боргу, 2422 грн 40 коп. судового збору.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами укладено договір поставки №55/18/27Н від 17.04.2018, на виконання якого позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 3131543 грн 40 коп. Матеріали справи підтверджують факт отримання відповідачем товару за видатковими накладними, які підписані сторонами. Відповідач не повністю оплати повставлдений товар, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 159123 грн 50 коп.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

28.01.2026 ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.01.2026, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 07.01.2026, яким було стягнуто з нього на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАУ НУТРИШИН Україна» 159123 грн 50 коп. заборгованості та 2422 грн 40 коп. судового збору.

Апелянт стверджує, що він не знав про існування судового процесу та не отримував від суду ухвалу про відкриття провадження у справі, внаслідок чого не мав можливості подати відзив на позовну заяву та надати пояснення.

Апелянт посилається на порушення судом принципів рівності та змагальності сторін, що є складовою права на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку апелянта, зазначені обставини утворюють підставу для обов`язкового скасування судового рішення, передбачену пунктом 3 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України.

Також, апелянт стверджує, що він не укладав і не підписував з позивачем договір поставки №55/18/27Н від 17.04.2018, видаткову накладну №999914142 від 03.12.2021 та видаткову накладну №202200564 від 25.01.2022, а підписи, що містяться у зазначених документах, йому не належать. На думку апелянта, за відсутності дійсно підписаних ним документів у нього не виникало будь-яких зобов`язань перед позивачем, а отже заборгованість за договором поставки є відсутньою.

Також, скаржник в апеляційній скарзі повідомив, що попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які очікує понести у зв`язку з розглядом справи складається із витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3633 грн 60 коп. та витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20000 грн 00 коп.

27.02.2026 відповідач подав клопотання, у якому просив розглянути апеляційну скаргу за участю сторін з викликом учасників справи; витребувати у позивача оригінали договору поставки №55/18/27Н від 17.04.2018 та видаткових накладних №999914142 від 03.12.2021 і №202200564 від 25.01.2022; призначити у справі судово-почеркознавчу експертизу з вирішенням питань щодо автентичності підписів ОСОБА_1 у зазначених документах та доручити її проведення Дніпропетровському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру Міністерства внутрішніх справ України.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.

09.02.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

09.02.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА» подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому зазначив, що оскільки фактичне надання професійної правничої допомоги обмежилось виключно підготовкою тексту апеляційної скарги, заявлений розмір витрат у сумі 20000 грн 00 коп. є неспівмірним із фактичним обсягом робіт. Просить зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу за результатами розгляду апеляційної скарги з 20000 грн 00 коп. до 1000 грн 00 коп.

02.03.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА» подано заперечення на клопотання відповідача щодо розгляду апеляційної скарги за участю сторін з викликом учасників справи; витребування ригіналу договору поставки №55/18/27Н від 17.04.2018 та видаткових накладних №999914142 від 03.12.2021 і №202200564 від 25.01.2022 та призначення у справі судово-почеркознавчу експертизи.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.01.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кучеренко О.І. (доповідач), судді: Кошля А.О., Демчина Т.Ю.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.01.2026, витребувано матеріали справи №908/2993/25 з Господарського суду Запорізької області. Розгляд справи призначено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Щодо поданого клопотання відповідача, колегія зазначає наступне.

Відповідно до абзацу 2 частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Зі змісту зазначеної норми вбачається, що розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників є правом, а не обов`язком суду апеляційної інстанції, і може мати місце лише за наявності конкретних обставин справи, які свідчать про необхідність такого розгляду.

Колегія суддів, проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення зазначеного клопотання. Предмет спору є достатньо визначеним, матеріали справи містять усі необхідні первинні документи для його вирішення по суті. Питання, порушені в апеляційній скарзі, можуть бути вирішені на підставі наявних у матеріалах справи документів. Необхідність особистої участі сторін для з`ясування обставин, які не можуть бути встановлені з матеріалів справи, відсутня. У задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників відмовлено.

Щодо клопотання про витребування оригіналів первинних документів та призначення судово-почеркознавчої експертизи.

Згідно з частиною 2 статті 98 Господарського процесуального кодексу України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять в предмет доказування.

Відповідно до частини 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань.

За приписами статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Отже, з наведених норм випливає, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування або наявні у справі докази є суперечливими.

У даному випадку, клопотання скаржника про призначення судової експертизи задоволенню не підлягає, оскільки враховуючи суть спору, обставини, покладені в обґрунтування вказаного клопотання, а також наявні в матеріалах докази, відсутня необхідність у спеціальних знаннях у сфері іншій, ніж право, та без яких встановити обставини, які входять до предмета доказування у даній справі, неможливо.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

17.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАУ НУТРИШИН Україна» та ОСОБА_1 (покупець, відповідач у справі) укладено договір поставки №55/18/27Н, за умовами якого (пункт 1.1 договору) постачальник зобов`язався передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі – «Товар, Продукція»), а покупець зобов`язався прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.

Загальна кількість товару, що є предметом поставки за договором, її часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), за групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами можуть бути визначені в специфікаціях, що складаються на кожну поставку та додаються до договору, і є його невід`ємними частинами (надалі – «Додатки») або бути попередньо обумовлені у листах або електронних листах між сторонами та у подальшому відображені у документі, що фіксує приймання-передачу товару від постачальника покупцю (пункт 2.1 договору).

Оплата товару здійснюється покупцем у національній грошовій одиниці України у безготівковій формі шляхом перерахування суми, належної до сплати, на рахунок постачальника у строки, що визначені умовами додатків до цього договору або визначені в інших документах (видаткова накладна, додаткова угода) (пункт 3.1 договору)

Покупець при перерахуванні коштів за продукцію у платіжному дорученні (у графі «призначення платежу») повинен зазначити згідно з яким договором перераховано даний платіж. У разі не зазначення цих даних, постачальник має право на свій розсуд віднести отримані суми за будь-яку неоплачену продукцію, поставлену постачальником, у тому числі, за ту, що поставлена у минулі періоди по інших договорах (пункт 3.4 договору).

Як встановлено пунктом 4.2 поставка товару здійснюється у межах строків поставки, визначених умовами відповідних додатків та умовами пункту 4.1 цього договору, та при умові належного виконання покупцем зобов`язань з оплати отриманого товару у відповідності до умов цього договору.

Перехід права власності відбувається у момент передачі товару покупцю за видатковими накладними, датою передачі є дата оформлення видаткових накладних (пункт 6.1 договору).

Перехід права власності здійснюється у момент передачі товару з одночасним прийманням по кількості і якості (зокрема, з перевіркою маркування і цілості тари, пломб (при їх наявності), наявності ознак пошкодження або псування товару) (пункт 6.5).

Товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем: по кількості (одиниць виміру) – відповідно до кількості (одиниць виміру), вказаної у видатковій накладній (товарно-транспортній накладній); по якості – відповідно до критерії якості, вказаних у сертифікаті якості підприємства-виробника (пункт 6.6 договору).

Згідно з пунктом 13.2 договір набуває чинності з дня його підписання представниками обох сторін і діє до 31 грудня 20__ р., а в частині виконання покупцем власних зобов`язань за цим договором – до повних розрахунків. Якщо до закінчення строку жодна із сторін письмово не заявить про його закінчення або зміну, то договір вважається продовженим на наступний календарний рік і так далі.

На виконання умов укладеного договору у період із 18.04.2018 до 25.01.2022 постачальник поставив, а покупець прийняв товар (комбікормову продукцію) на загальну суму 3131543 грн 40 коп. (з ПДВ) на підставі видаткових накладних, копії яких містяться у матеріалах справи.

У матеріалах справи містяться копії 32 видаткових накладних, усі ці видаткові накладні підписані сторонами, у них міститься посилання на договір №55/18/27Н від 17.04.2028, у кожній зазначено дата оплати вартості поставленого товару.

Згідно з виписками по рахунку позивача, які містяться у матеріалах справи, протягом періоду 01.06.2018-21.02.2022 за поставлений товар відповідач сплатив (перерахував) позивачу грошові кошти у загальній сумі 2972419 грн 90 коп., залишок заборгованості становить 159153 грн 50 коп. За доводами позивача, відповідач не сплатив кошти за видатковими накладними: №999914142 від 03.12.2021 (поставка на суму 202938 грн 00 коп., строк оплати до 03.01.2022), була оплачена частково у сумі 115001 грн 50 коп.; та №202200564 від 25.01.2022 (поставка на суму 71187 грн 00 коп., строк оплати до 25.02.2025) повністю не оплачена.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Апелянт наголошує на тому, що справу розглянуто без його відома, що позбавило його можливості реалізувати право на захист, зокрема право на подання відзиву та надання пояснень суду. На думку апелянта, зазначене є порушенням пункту 3 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Щодо неналежного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, апеляційний суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 121 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території», якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають електронного кабінету, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Як свідчать матеріали справи (витяг з Єдиного демографічного реєстру) зареєстрована адреса відповідача – місто Токмак Токмацької міської громади Пологівського району Запорізької області. Відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376 Токмацька сільська рада перебуває на тимчасово окупованій російською федерацією території. Інформація щодо наявності в Катречка Сергія Дмитровича зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи на час відкриття провадження у справі відсутня (згідно відповіді №28479406 від 25.11.2025).

Водночас, у матеріалах справи міститься відповідь щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особі з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, відповідно до якого Катречко С.Д., зареєстрований за адресою вул.Дніпровські Пороги 15В кв.10 у м.Запоріжжі. і саме на цю адресу Господарським судом Запорізької області направлялися ухвали суду від 13.10.2025 та від 10.12.2025 та які були повернуті до цього суд.

Листи повернуто без вручення у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання. Разом з тим повернення поштового відправлення без вручення з такої причини є наслідком поведінки самого адресата та не може слугувати підставою для визнання повідомлення неналежним.

Крім того, 25.11.2025 на офіційному веб-сайті Судової влади в мережі Інтернет розміщено оголошення щодо судового розгляду справи №908/2993/25. Зазначений захід є повним і достатнім виконанням вимог частини 1 статті 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території», а з моменту його опублікування відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, в силу прямої вказівки закону.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі. Згідно з частиною 1 статті 10 цього Закону якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідно до пункту 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційний господарський суд наголошує, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДРПОУ прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий документ повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (постанови Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17).

Саме відповідач зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів для належного та своєчасного отримання й ознайомлення з поштовими відправленнями, які надходять на адресу його державної реєстрації. Нездійснення таких заходів не може бути підставою для покладення негативних наслідків на іншу сторону у справі чи суд, оскільки ризик неотримання кореспонденції за зареєстрованим місцезнаходженням несе саме відповідач. Отже, колегія суддів відхиляє доводи скаржника стосовно неналежного повідомлення про розгляд справи у суді першої інстанції.

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, не встановлює абсолютного обов`язку забезпечити фактичне ознайомлення сторони з матеріалами справи поза розумними процесуальними механізмами повідомлення. Держава зобов`язана вжити розумних та достатніх заходів для повідомлення учасника справи, однак не несе відповідальності за бездіяльність самого учасника щодо відстеження власної кореспонденції та реалізації права на захист. Як зазначав Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Dombo Beheer B.V. проти Нідерландів» від 27.10.1993, принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу. Господарський суд Запорізької області надав відповідачу таку можливість, виконавши передбачені законодавством заходи повідомлення.

Щодо доводів апелянта про спірність факту укладення і підписання договору поставки №55/18/27Н від 17.04.2018 та видаткових накладних №999914142 від 03.12.2021 та №202200564 від 25.01.2022, та посилання на те, що підписи у зазначених документах йому не належать, а тому жодних зобов`язань перед позивачем у нього не виникало.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять у предмет доказування. Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Матеріали справи містять беззаперечні докази існування між сторонами довготривалих господарських правовідносин. Зокрема, у період з 18.04.2018 до 25.01.2022 відповідач систематично отримував від позивача товар, комбікормову продукцію на суму 3131543 грн 40 коп. та здійснював безготівкові оплати за поставлений товар у загальній сумі 2972419 грн 90 коп. Ці обставини підтверджені належними доказами - видатковими накладними, які підписані відповідачем та банківськими виписками, у яких міститься посилання на рахунки позивача.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинний документ – документ, який містить відомості про господарську операцію. Відповідно до частини 2 зазначеної статті, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування документа (форми); дата складання; найменування підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до абзацу 5 частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Усі видаткові накладні, долучені до матеріалів справи, - як ті, що вже оплачені відповідачем, так і ті, що є предметом спору, - усі вони оформлено в ідентичний спосіб: містять пряме посилання на договір поставки №55/18/27Н від 17.04.2018 та підписи у графі «Отримав», усі обов`язкові реквізити, які передбачені частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». За таких обставин заперечення автентичності підписів лише на двох із загальної кількості видаткових накладних при одночасному визнанні оплати за іншими накладними, які оформлені за тим самим договором, є суперечливою поведінкою, що суперечить принципу добросовісності учасників цивільних правовідносин, який закріплений у статті 3 Цивільного кодексу України.

Вчинення відповідачем систематичної оплати за поставлений товар за договором поставки №55/18/27Н від 17.04.2018 на значну суму протягом чотирьох років свідчить про дії, якими відповідач підтвердив чинність договору та вчинення дій на його виконання шляхом отримання товару та документів на підтвердження такого отримання підписання видаткових накладних. Систематична безготівкова оплата товарів за видатковими накладними, що містять посилання на конкретний договір поставки, є беззаперечним підтвердженням того, що відповідач визнавав чинність як договору, так і відповідних первинних документів.

З огляду на фактичні обставини справи зокрема, поставка товару за договором та часткова оплата вартості цього товару, свідчать про наявність правовідносин з поставки, які урегульовані письмовим договором.

У сенсі викладеного судовою колегією також зазначається, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Відповідно до висновку, який сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).

Суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається.

За змістом частини 2 статті 13 Цивільного кодексу України недобросовісна поведінка однієї особи, яка полягає у вчиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, зокрема всупереч меті останнього. Заборона зловживання правом по суті випливає з властивості рівнозваженості, закладеної у принципі юридичної рівності учасників цивільних правовідносин (висновок, сформульований Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.09.2020 у справі №311/2145/19).

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (пункт 6 частини 1 статті 3, частини 2 та 3статті 13 Цивільного кодексу України).

Європейським судом з прав людини у своїй практиці також було неодноразово застосовано принцип «естопель», тобто принцип, який означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в цьому та/або іншому судовому процесі («Хохліч проти України», заява №41707/98).

Критеріями добросовісної поведінки є: вона має бути очікуваною, характерною для інших учасників цивільних правовідносин за порівнянних обставин; поведінка учасника цивільно-правових відносин не повинна обмежувати право чи позбавляти права інших осіб та має враховувати права, законні інтереси іншої сторони правовідносин; поведінка сторони має бути законною, зокрема не допускаються дії виключно з протиправною метою або з наміром заподіяти шкоду іншій особі; учасники цивільних правовідносин повинні сприяти своєму контрагенту різними способами, у тому числі через отримання необхідної інформації. Відповідність дій сукупно усім цим критеріям дозволить оцінити такі дії як добросовісні. В іншому разі є підстави стверджувати про недобросовісну поведінку та зловживання правом.

Оцінюючи дії покупця на предмет добросовісності, колегія суддів вважає, що твердження відповідача суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, а його поведінка є непослідовною.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Договір поставки №55/18/27Н від 17.04.2018 у встановленому законом порядку судом недійсним не визнавався, отже він є чинним та обов`язковим для виконання його сторонами.

Презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010).

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання за договором поставки №55/18/27Н від 17.04.2018, водночас відповідач своїх зобов`язань з оплати товару у повній мірі не виконав та повністю не оплатив поставлений товар заборгувавши 159123 грн 50 коп.

За таких обставин, за переконанням судової колегії, обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором у розмірі 159123 грн 50 коп. є доведеними та такими, що підлягають до задоволення.

Зазначений висновок суду першої інстанції ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи, і є законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, які передбачені статтею 277 Господарського процесуального кодексу України, є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи на підставі наявних доказів, надав їм належну оцінку відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України та правильно застосував норми матеріального права. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи. Порушень норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, колегія суддів не встановила. Доводи апеляційної скарги не спростовують законних і обґрунтованих висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 07.01.2026 у справі №908/2993/25 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим. Підстав для його скасування або зміни не встановлено.

Судові витрати.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3633 гривень 60 копійок покладається на апелянта.

Клопотання апелянта про стягнення з позивача витрат на правничу професійну допомогу у розмірі 20000 гривень задоволенню не підлягає, оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.01.2026 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Запорізької області від 07.01.2026 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судового рішення або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О.І. Кучеренко

судді Т.Ю. Демчина

А.О. Кошля