Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №908/2370/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2026 м.Дніпро

Справа № 908/2370/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Кошлі А.О., суддів: Демчини Т.Ю., Кучеренко О.І.

за участі секретаря судового засідання: Кахикало А.С.

прокурора – Трубіцина В.Д.

представника позивача – Шмаков І.В.

представника відповідача (апелянт) – Уткін О.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.03.2026 (суддя Горохов І.С.) у справі № 908/2370/25

за позовом: Першого заступника керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області, в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області)

до відповідача: Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця»

про відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад змісту рішення господарського суду першої інстанції:

Перший заступник керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області, в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області), звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» про стягнення збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища у сфері охорони, захисту та використання лісів в сумі 181 686,47 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.04.2023 невстановлені особи здійснили незаконну порубку 29 дерев породи акація, ясен та клен у полезахисній лісосмузі на перегоні ст. Вільнянськ – Запоріжжя-Ліве, 8 км, пікет від 9 до 10, ліва сторона, квартал 128, відділ 315 Придніпровської залізниці, поблизу с. Матвіївка Запорізького району Запорізької області. За фактом незаконної порубки розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023082210000215 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України. Відповідно до висновку інженерно-екологічної експертизи № СЕ-19/108-24/22015-ФХЕД від 26.12.2024 сума завданої шкоди довкіллю становить 181 686,47 грн. Зазначена лісосмуга знаходиться на земельній ділянці, яка відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії «І-ЗП» № 003536 перебуває у постійному користуванні Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця». У ході досудового розслідування особи, які вчинили кримінальне правопорушення, не встановлені. Прокурор вважає, що шкода, завдана навколишньому природному середовищу, має бути відшкодована постійним лісокористувачем – відповідачем, який допустив протиправну бездіяльність у вигляді незабезпечення охорони і захисту лісових насаджень.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.03.2026 позов задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Гедройця буд. 5, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» (пр. Дмитра Яворницького, 108, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49602, ідентифікаційний код 40081237) на користь Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області) (вул. Незалежної України, 72-А, м. Запоріжжя, 69035, ідентифікаційний код 43877338) збитки, завдані порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища у сфері охорони, захисту та використання лісів в розмірі 181 686,47 грн (сто вісімдесят одна тисяча шістсот вісімдесят шість гривень 47 коп.). Стягнуто з відповідача на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Мелітопольської окружної прокуратури кошти, витрачені у 2025 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.).

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач є постійним лісокористувачем земельної ділянки, на якій розташована полезахисна лісосмуга, де відбулася незаконна порубка дерев. Суд встановив наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка відповідача полягає у незабезпеченні збереження лісів, що суперечить вимогам ст. ст. 19, 64, 69 Лісового кодексу України; шкідливий результат полягає у знищенні 29 дерев; причинний зв`язок зумовлений тим, що саме незабезпечення збереження лісів призвело до знищення лісових культур та заподіяння шкоди в розмірі 181 686,47 грн; вина виражена у незабезпеченні належного використання лісових ресурсів. Суд зазначив, що при вирішенні спору необхідно виходити з презумпції вини правопорушника, а відповідач не довів відсутність своєї вини. Суд послався на правові позиції Верховного Суду, згідно з якими цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні незаконному вирубуванню лісових насаджень внаслідок неналежного виконання службових обов`язків. Суд також встановив наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки Держекоінспекція Південного округу не вжила заходів для стягнення збитків у судовому порядку.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.03.2026, Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, а також вирішити питання розподілу судових витрат.

Зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Апелянт вважає, що наявні усі передбачені ст. 277 ГПК України підстави для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з недоведеністю обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, з невідповідністю висновків суду встановленим обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також з тим, що суд фактично прийняв рішення про права, інтереси та обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Апелянт зазначає, що позивачем неправильно, на рівні припущення, залишився невизначеним правовий статус земельної ділянки як об`єкту цивільних прав, не надано доказів реєстрації та ідентифікації (кадастрового номеру) земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав, неправильно визначено правовий статус полезахисної смуги, а також неправильно визначено АТ «Укрзалізницю» як постійного користувача лісу, який зростає у полезахисних смугах.

На думку апелянта, відповідно до ч. 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї, а земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. До позовної заяви та матеріалів справи не додано жодного доказу ідентифікації земельної ділянки, на якій нібито сталося пошкодження лісових насаджень, ідентифікації самих лісових насаджень, визначення їх площі, віку, складу порід, проведення лісовпорядкування та внесення змін до державної лісової кадастрової системи, а також не долучено доказів того, що земельна ділянка та полезахисна лісосмуга за цільовим призначенням відносяться до земель залізничного транспорту.

Апелянт стверджує, що копія Державного акту на право постійного користування землею серії «І-ЗП» № 003536 не є належним та допустимим доказом існування лісових насаджень у кварталі 128, виділ 315 Придніпровської залізниці, оскільки на плані зовнішніх меж землекористування, що міститься у цьому Державному акті, відсутні жодні позначення щодо існування лісових насаджень у зазначеному кварталі та виділі. Будь-яких документів щодо лісовпорядкування, які б свідчили про існування лісових насаджень у кварталі 128, виділ 315, до матеріалів кримінального провадження та господарської справи не долучено. Також відсутні згадки про існування квартальних та ділянкових стовпів, які відносяться до натурних лісогосподарських знаків, що встановлюються при виконанні лісовпорядкування.

Апелянт посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.01.2025 у справі № 922/618/22, згідно з яким для відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, необхідно довести наявність усіх елементів складу правопорушення, акт перевірки уповноваженого органу не може бути єдиним і достатнім доказом порушення, а відсутність належного документального підтвердження обставин порушення та розміру шкоди виключає можливість притягнення до відповідальності.

Щодо використання «геолокації» координат 47.890344, 35.248448 для ідентифікації земельної ділянки, апелянт зазначає, що така геолокація здійснена невідомою особою, у невідомий спосіб та за допомогою невідомого електронного пристрою, а суд не може використовувати геолокацію як єдину підставу для винесення рішення. Для вирішення спору необхідно надати документи, що посвідчують право власності на земельну ділянку, матеріали технічної інвентаризації, кадастрової зйомки, висновок судової землевпорядної експертизи та документи про проведення лісовпорядкування.

Апелянт також зазначає, що матеріали кримінального провадження № 12023082210000215, зокрема вказівки прокурора слідчому від 04.04.2023, 26.04.2023, 10.05.2024, 12.08.2024, запити слідчого щодо необхідності з`ясування питання «До якого лісового фонду належить лісосмуга в районі с. Матвіївка, у якій виявлено пошкоджені дерева?», свідчать про те, що ідентифікація та визначення правового статусу земельної ділянки та лісових насаджень у рамках кримінального провадження не з`ясовано.

Щодо неправильного застосування норм матеріального права апелянт стверджує, що земельна ділянка з координатами 47.890344, 35.248448 відповідно до адміністративно-територіального розподілу відноситься до території Запорізького (колишнього Вільнянського) району Запорізької області. Апелянт звертає увагу, що ст. 107 Лісового кодексу України доповнено частиною 2 згідно із Законом № 2321-IX від 20.06.2022, відповідно до якої «шкода, заподіяна лісу, не наданому в користування, у разі невстановлення осіб, винних у заподіянні шкоди, відшкодовується органом місцевого самоврядування, у межах території якого знаходиться ліс, якому була заподіяна шкода». З огляду на це, позивач мав звернутися з позовними вимогами не до АТ «Укрзалізниця», а до Матвіївської територіальної громади Запорізького району або до Державного підприємства «Ліси України». Апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 19.09.2024 у справі № 918/1356/23 щодо правильного застосування ч. 2 ст. 107 Лісового кодексу України.

Апелянт також зазначає, що ст. 6 Закону України «Про залізничний транспорт» відносить до земель залізничного транспорту лише смугу відведення залізниць під захисними та укріплювальними насадженнями, розмір та ознаки ідентифікації якої позивачем суду не повідомлені. Відповідно до ст. 25 цього Закону збитки за пошкодження та знищення лісонасаджень відшкодовуються винними юридичними та фізичними особами, а суб`єктом, якому заподіюється шкода від незаконної вирубки лісів вздовж залізничних колій, має бути АТ «Українська залізниця», а не екологічна інспекція.

Окремо апелянт зазначає, що ініціювання прокуратурою справи та представництво інтересів Держави проти стратегічного державного підприємства АТ «Укрзалізниця», власником якого (100%) є Держава Україна, є позбавленим сенсу та має ознаки конфлікту інтересів. За змістом ст. 45 ГПК України позивач і відповідач не можуть збігатись, бо у суб`єкта права не може бути спору з самим собою. Апелянт посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

Позиція учасників справи, викладена у відзиві на апеляційну скаргу

Державна екологічна інспекція Південного округу (Запорізька та Херсонська області) подала відзив на апеляційну скаргу, згідно змісту якого зазначає наступне.

Щодо доводів апелянта про невизначеність статусу земельної ділянки та насаджень позивач зазначає, що відповідно до п. 7 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України право користування земельними ділянками, набуте до 2001 року, зберігається і є чинним незалежно від присвоєння кадастрового номера чи внесення відомостей до сучасних електронних реєстрів. Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухомість, що виникли до 2013 року, визнаються державою, якщо вони були оформлені згідно з діючим на той час законодавством. АТ «Укрзалізниця» є повним правонаступником державних підприємств залізничного транспорту і прийняла увесь обсяг зобов`язань щодо утримання та охорони земель залізничного транспорту.

Позивач стверджує, що відповідно до ст. 4 Лісового кодексу України полезахисні лісові смуги є частиною лісового фонду України, їх статус виникає в силу закону та функціонального призначення, а не внаслідок реєстрації в реєстрах нерухомості. Державний акт на право користування землею серії «І-ЗП» № 003536 є належним і допустимим доказом того, що перегін станцій «Вільнянськ – Запоріжжя-Ліве» перебуває у постійному користуванні АТ «Укрзалізниця». Позначення «квартал 128, виділ 315» є елементами лісовпорядної документації, а не земельно-кадастрової, і відсутність лісових позначень на плані меж Державного акту обумовлена різним цільовим призначенням цих документів.

Щодо географічних координат позивач зазначає, що координати 47.890344, 35.248448 слугують для підтвердження того, що рубка відбулася саме на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні АТ «Укрзалізниця», а накладенням цих координат на публічну кадастрову карту легко встановлюється приналежність території відповідачу. Факт незаконної рубки зафіксований Актом огляду місця вчиненого правопорушення лісового законодавства від 03.04.2023, який є офіційним документом і не був оскаржений апелянтом.

Позивач спростовує посилання апелянта на ст. 25 Закону «Про залізничний транспорт», зазначаючи, що предметом позову є шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу, а не збитки підприємства як власника інфраструктури. Ліси є об`єктом права власності Українського народу, а Лісовий кодекс України є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює лісові відносини.

Щодо ч. 2 ст. 107 Лісового кодексу України позивач зазначає, що ця норма передбачає відповідальність органу місцевого самоврядування виключно за ліс, не наданий у користування, тоді як у даній справі лісові насадження знаходяться на землях залізничного транспорту, наданих у постійне користування залізниці. Апелянт не надав жодного доказу припинення права користування земельною ділянкою відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України.

Щодо доводів про збіг позивача та відповідача в одній особі позивач зазначає, що АТ «Укрзалізниця» є самостійною юридичною особою з відокремленим майном та власним балансом, яка несе самостійну відповідальність за своїми зобов`язаннями. Держава не несе відповідальності за зобов`язаннями акціонерного товариства. Відшкодування збитків підлягає зарахуванню до бюджетів із цільовим призначенням для фінансування природоохоронних заходів. Позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції — без змін.

Перший заступник керівника Запорізької обласної прокуратури подав відзив на апеляційну скаргу, згідно якого доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм права є безпідставними.

Прокурор зазначає, що усі ліси на території України, незалежно від категорії земель, становлять лісовий фонд України. Відповідно до ст. 4 Лісового кодексу України захисні насадження лінійного типу належать до лісового фонду. Згідно з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 19.09.2024 у справі № 918/1356/23, віднесення лісів до лісового фонду не залежить від категорії земельної ділянки, а відсутність у Державному земельному кадастрі відомостей щодо земельних ділянок є наслідком невчинення самим відповідачем відповідних дій.

Прокурор зазначає, що належність відповідачу незаконно зрубаних дерев та земельної ділянки підтверджується документами, наданими самим АТ «Укрзалізниця» органу досудового розслідування: актом огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 03.04.2023, довідкою начальника СП «Запорізька дистанція захисних насаджень» від 03.04.2023 № 208, інвентарною карткою обліку основних засобів № 286, Державним актом на право постійного користування землею серія І-ЗП № 003536. Відповідачем у посадових інструкціях працівників визначено завдання та обов`язки щодо охорони лісонасаджень, що підтверджує наявність обов`язку з охорони лісу. Ствердження протилежного у судових засіданнях є порушенням принципу заборони суперечливої поведінки.

Прокурор посилається на численні постанови Верховного Суду, зокрема від 27.03.2018 у справі № 909/1111/16, від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17, від 26.05.2022 у справі № 922/2317/21, від 12.09.2024 у справі № 907/181/22, від 23.01.2025 у справі № 914/669/22, від 11.02.2026 у справі № 907/278/25, згідно з якими організація і забезпечення охорони та захисту лісів покладається на постійних лісокористувачів, а порушення вимог щодо ведення лісового господарства є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. Прокурор просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу — без задоволення.

Процесуальні дії суду апеляційної інстанції під час перегляду справи

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.04.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Кошля А.О., судді: Демчина Т.Ю., Кучеренко О.І.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.03.2026 у справі № 908/2370/25, витребувано з Господарського суду Запорізької області матеріали справи, ухвалено про розгляд справи у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

01.05.2026 матеріали справи № 908/2370/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

05.05.2026 представником АТ «Українська залізниця» було подано клопотання про розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.03.2026 у справі № 908/2370/25 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.05.2026 клопотання представника АТ «Українська залізниця» про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи задоволено. Справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.06.2026 о 10:00 годині.

У судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Прокурор і представник позивача заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу — без задоволення.

Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 23.06.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені в апеляційному порядку

03.04.2023 невстановлені особи здійснили незаконну порубку 29 дерев породи акація, ясен та клену в лісосмузі на перегоні ст. Вільнянськ - Запоріжжя Ліве, 8 км, Придніпровської залізниці поблизу с. Матвіївна Запорізького району Запорізької області.

04.04.2023 відділення поліції № 2 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області внесені відомості до ЄРДР та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023082210000215 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України.

Структурним підрозділом «Запорізька дистанція захисних лісонасаджень» АТ «Укрзалізниця» подано заяву про вчинення незаконної порубки 29 дерев акація, ясен та клену та надано розрахунок шкоди, завданої довкіллю, на суму 410 608,65 грн.

31.10.2024 під час проведення огляду місця події за участю державного інспектора з охорони навколишнього природнього середовища Південного округу (Запорізька та Херсонська області) Дзюби В.П., начальника дільниці Структурного підрозділу «Запорізька дистанція захисних лісонасаджень» АТ «Укрзалізниця» Буська М.П., понятих, у лісосмузі на перегоні станції Вільнянськ - Запоріжжя Ліве - км 8, пікет від 9 до 10, ліва сторона, квартал 128, відділ 315 Придніпровської залізниці при огляді лісосмуги працівниками структурного підрозділу «Запорізька дистанція захисних лісонасаджень» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» виявлено факт незаконної порубки невстановленими особами дерев із припиненням їх росту в кількості 29 штук прроди «Клену», «Ясену», та «Акації». Зауважень чи заперечень до проведення слідчої дії від учасників не надходило, про що зазначено в протоколі.

Відповідно до висновку інженерно-екологічної експертизи № СЕ-19/108-24/22015- ФХЕД від 26.12.2024 сума завданої шкоди довкіллю в результаті незаконної порубки дерев породи «Клену», «Ясену», та «Акації» у кількості 29 штук, що мало місце 03.04.2023, на відкритій ділянці місцевості, що розташована поблизу с. Матвіївка Запорізького району Запорізької області, а саме на перегоні станції Вільнянськ - Запоріжжя Ліве - км 8, пікет від 9 до 10, ліва сторона, квартал 128, відділ 315, становить 181 686,47 грн.

У ході досудового розслідування особи, які вчинили кримінальне правопорушення не встановлені. Шкода, завдана навколишньому природному середовищу на даний час залишається не відшкодованою.

Прокурор звернувся з позовом до суду щодо відшкодування завданої шкоди.

Правові підстави та норми права, застосовані судом апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Запорізької області від 30.03.2026, яким задоволено позов Першого заступника керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області) до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» про відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у розмірі 181 686,47 грн та стягнуто судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, правильність наданої їм юридичної оцінки, а також правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Захисні насадження лінійного типу належать до лісового фонду України (ст. 4 Лісового кодексу України).

Відповідно до положень Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 № 733, лісові насадження лінійного типу, лісові ділянки (смуги лісів), розташовані у смугах відведення залізниць, відносяться до категорії захисних лісів.

Статтями 16, 17 Лісового кодексу України встановлено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.

Предметом позову у цій справі є стягнення з АТ «Укрзалізниця» шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення вимог лісового та природоохоронного законодавства.

Згідно зі статтею 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 № 1264-ХІІ, порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації заподіяної навколишньому природному середовищу шкоди.

Положеннями статті 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, з аналізу якої слідує, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).

Юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків (ст. 1172 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 19 Лісового кодексу України обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.

Відповідно до ст. 63 цього Кодексу передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Пунктом 5 статті 64 Лісового кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб (ст. 86 Лісового Кодексу України).

Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів (п. 5 ч.2 ст. 105 Лісового кодексу України).

Нормами статті 107 Лісового кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.

При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі шкоди внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

Системний аналіз змісту положень п. 1 ч. 2 ст. 19, п. 5 ст. 64, ч. ч. 1, 5 ст. 86, п. 5 ч. 2 ст. 105 та ст. 107 Лісового кодексу України свідчить про те, що відповідач, як постійний лісокористувач, має нести відповідальність за порушення вимог щодо ведення лісового господарства, зокрема, за незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок на підвідомчій відповідачу території.

Таким чином, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.06.2019 у справі № 914/1960/17, від 09.12.2019 у справі № 906/1338/18, від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17, від 24.02.2021 у справі № 906/366/20, від 30.11.2021 у справі № 926/2174/20, від 26.05.2022 у справі № 922/2317/21, від 12.03.2025 у справі № 909/131/24, від 27.03.2024 у справі №908/65/23.

Колегія суддів виходить з того, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Суд апеляційної інстанції звертається до висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 12 вересня 2024 року у справі №907/181/22, де вказано, що господарський суд, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, виходить з презумпції вини правопорушника.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчить з матеріалів справи, 03.04.2023 невстановлені особи здійснили незаконну порубку 29 дерев породи акація, ясен та клен у лісосмугі на перегоні ст. Вільнянськ – Запоріжжя-Ліве, 8 км, Придніпровської залізниці, поблизу с. Матвіївка Запорізького району Запорізької області.

04.04.2023 відділенням поліції № 2 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області внесені відомості до ЄРДР та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023082210000215 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України.

31.10.2024 проведено огляд місця події за участю державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Південного округу Дзюби В.П. та начальника дільниці Структурного підрозділу «Запорізька дистанція захисних лісонасаджень» АТ «Укрзалізниця» Буська М.П., за результатами якого виявлено факт незаконної порубки невстановленими особами дерев із припиненням їх росту в кількості 29 штук породи «Клен», «Ясен» та «Акація». Зауважень чи заперечень до проведення слідчої дії від учасників не надходило.

Відповідно до висновку інженерно-екологічної експертизи № СЕ-19/108-24/22015-ФХЕД від 26.12.2024 сума завданої шкоди довкіллю становить 181 686,47 грн.

У ході досудового розслідування особи, які вчинили кримінальне правопорушення, не встановлені. Шкода, завдана навколишньому природному середовищу, на даний час залишається не відшкодованою.

Зважаючи на доводи апеляційної скарги, під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції необхідно встановити, чи відбулася вищевказана незаконна порубка у межах земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні відповідача, а також чи поширюються на відповідача як землекористувача обов`язки щодо забезпечення охорони та захисту відповідних лісових насаджень.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, земельна ділянка, на якій виявлено незаконну порубку дерев, перебуває у постійному користуванні відповідача на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії І-3П №003536.

Згідно з п. 7 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному у вищезазначеному рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.

Наведений правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 та від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

Отже, відсутність державної реєстрації речового права або кадастрового номера сама по собі не свідчить про відсутність права постійного користування земельною ділянкою, якщо таке право виникло та було оформлено відповідно до законодавства, чинного на момент його виникнення.

Відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариств залізничного транспорту загального користування», постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», наказами Міністерства інфраструктури України від 09.07.2014 № 301, Укрзалізниці від 14.07.2014 № 389-Ц/од «Про заходи щодо реорганізації Укрзалізниці, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування» та реорганізацію ДП «Придніпровська залізниця», ДП «Придніпровська залізниця» реорганізовано. Відповідно правонаступником всіх прав та обов`язків ДП «Придніпровська, залізниця» є АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця».

Відтак, до АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» перейшли всі права та обов`язки реорганізованого підприємства, у тому числі пов`язані з постійним користуванням земельними ділянками залізничного транспорту та виконанням передбачених законодавством обов`язків щодо їх належного утримання, охорони та використання.

Положенням про Регіональної філії "Придніпровська залізниця" AT "Укрзалізниця" предметом діяльності філії є, в тому числі, провадження діяльності у сфері мисливства, лісництва та лісозаготівель і надання послуг, пов`язаних з ними (пп. 71 розд. ІІІ).

Згідно з пп. 10, 14 п. 5.9 розд. V Положення директор філії відповідає за охорону навколишнього природного середовища та збереження майна, яким наділена філія, від будь-яких дій, наслідок яких є його відчуження, випадкове знищення або пошкодження.

У розділі VІІ Положення встановлено, що майно, яким володіє філія, складається, у тому числі, із земельних ділянок, якими Акціонерне товариство "Українська залізниця" наділяє філію для досягнення мети та виконання завдань, встановлених Положенням.

Крім того, Положенням про Регіональну філію «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» передбачено, що одним із напрямів її діяльності є здійснення виробничого екологічного контролю, моніторингу навколишнього природного середовища, проведення робіт з лісорозведення, створення, утримання та відновлення захисних лісонасаджень.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що саме відповідач є постійним лісокористувачем, на якого відповідно до статті 17 Лісового кодексу України покладено обов`язок щодо забезпечення охорони та захисту захисних лісових насаджень на відповідній території.

Твердження скаржника про те, що зазначений державний акт не містить відомостей про квартал та виділ лісових насаджень, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки квартал і виділ є елементами лісовпорядної документації та використовуються для обліку й організації ведення лісового господарства, тоді як державний акт посвідчує право користування земельною ділянкою та визначає її межі.

Сам по собі факт відсутності кадастрового номера земельної ділянки або внесення відомостей про неї до Державного земельного кадастру не свідчить про відсутність права постійного користування та не спростовує встановлених судом першої інстанції обставин щодо належності спірної земельної ділянки відповідачу.

Ідентифікація насаджень за квартальною мережею (кв. 128, вид. 315) здійснюється на підставі матеріалів лісовпорядкування та планів лісонасаджень «Придніпровської залізниці», які розробляються саме для обслуговування захисних насаджень вздовж колій.

Доводи скаржника про відсутність матеріалів лісовпорядкування також не спростовують висновків суду першої інстанції.

Матеріали лісовпорядкування використовуються для організації ведення лісового господарства та ідентифікації лісових насаджень за квартальною мережею і виділами. Водночас відсутність окремих матеріалів лісовпорядкування у матеріалах справи сама по собі не свідчить про неможливість встановлення місця незаконної порубки або належності спірних лісових насаджень відповідачу, якщо такі обставини підтверджуються сукупністю інших належних і допустимих доказів.

Щодо доводів апелянта про те, що відповідно до статті 25 Закону України «Про залізничний транспорт» шкода, завдана знищенням захисних лісонасаджень у смузі відведення залізниці, має відшкодовуватися саме на користь АТ «Українська залізниця», колегія суддів зазначає наступне.

Предметом спору у цій справі є відшкодування шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення вимог природоохоронного та лісового законодавства, а не відшкодування майнових збитків, завданих відповідачу як суб`єкту господарювання.

Посилання апелянта на статтю 25 Закону України «Про залізничний транспорт» є безпідставними, оскільки наведена норма передбачає лише, що збитки, заподіяні, зокрема, пошкодженням чи знищенням лісонасаджень, відшкодовуються винними особами у порядку, встановленому чинним законодавством України. Водночас вона не визначає особливостей відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного та лісового законодавства, та не встановлює, що така шкода підлягає відшкодуванню виключно на користь АТ «Українська залізниця».

Сам факт розташування захисних лісонасаджень у смузі відведення залізниці не виключає їх належності до лісового фонду України, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Лісового кодексу України та Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», які покладають на постійного лісокористувача обов`язок щодо охорони та захисту лісових насаджень і визначають правові наслідки його невиконання.

Щодо доводів апеляційної скарги про використання географічних координат для ідентифікації місця правопорушення колегія суддів зазначає таке.

Як убачається з матеріалів справи, місце незаконної порубки було зафіксовано, зокрема, із зазначенням географічних координат 47.890344, 35.248448 та прив`язкою до перегону станцій «Вільнянськ – Запоріжжя-Ліве».

Географічні координати у даному випадку не використовувалися як самостійний доказ належності земельної ділянки відповідачу, а були одним із засобів ідентифікації місця вчинення правопорушення, який оцінювався судом першої інстанції у сукупності з іншими доказами, зокрема Державним актом на право постійного користування землею, матеріалами огляду місця події, висновком інженерно-екологічної експертизи та іншими доказами, наявними у матеріалах справи.

Доводи апелянта щодо неможливості використання зазначених координат у зв`язку з відсутністю відомостей про пристрій чи спосіб їх фіксації не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин, оскільки самі по собі не свідчать про недостовірність зафіксованих даних та не підтверджені належними і допустимими доказами.

Колегією суддів також відхиляються доводи скаржника в частині того, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 107 Лісового кодексу України, що зумовлює покладення обов`язку з відшкодування шкоди на Матвіївську територіальну громаду або Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».

Частиною 2 статті 107 Лісового кодексу України передбачено, що шкода, заподіяна лісу, не наданому в користування, у разі невстановлення осіб, винних у заподіянні шкоди, відшкодовується органом місцевого самоврядування, у межах території якого знаходиться ліс, якому була заподіяна шкода.

Отже, наведена норма регулює випадки заподіяння шкоди лісам, які не перебувають у користуванні.

Оскільки у цій справі судом встановлено, що спірні лісові насадження розташовані на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні АТ «Укрзалізниця», підстави для застосування частини другої статті 107 Лісового кодексу України відсутні.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що належним відповідачем у справі повинна бути Матвіївська територіальна громада або Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», є безпідставними.

Колегія суддів враховує, що у подібних правовідносинах судами також зазначалося про те, що відповідно до пункту 2.11.3 Інструкції з улаштування та утримання колії залізниць України, затвердженої наказом Укрзалізниці від 01 березня 2012 року №072-Ц, до поточного утримання захисних лісонасаджень відносяться, зокрема, роботи з охорони від самовільних рубок і пожеж, а охорону та ведення захисного господарства в лісонасадженнях залізниць здійснюють спеціалізовані лісогосподарські підрозділи дистанції захисних лісонасаджень.

Отже, обов`язок відповідача щодо охорони захисних лісонасаджень випливає як із положень Лісового кодексу України, так і з нормативних актів, що регулюють діяльність залізничного транспорту.

Факт незаконної порубки 29 дерев на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні відповідача, останнім не заперечується.

Відповідно до висновку інженерно-екологічної експертизи № СЕ-19/108-24/22015-ФХЕД від 26.12.2024, розмір шкоди, завданої довкіллю внаслідок незаконної порубки дерев, становить 181 686,47 грн.

Водночас відповідачем не подано належних і допустимих доказів на спростування зазначеного висновку експерта та не надано власного розрахунку розміру шкоди.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, як постійний лісокористувач, не забезпечив належної охорони та захисту лісових насаджень, унаслідок чого допустив незаконну порубку дерев на земельній ділянці, яка перебуває у його постійному користуванні. Відтак наявні правові підстави для покладення на нього обов`язку з відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу.

Щодо підстав для представництва інтересів держави прокурором

Відповідно до статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами статті 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

За частинами 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Крім цього, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді Запорізькою окружною прокуратурою до Держекоінспекції Південного округу скеровані листи від 10.06.2024 № 54-4991 вих-24, від 26.06.2024 № 54г5495 вих-24, та від 03.06.2025 № 54-5240 вих-25 щодо надання інформації про відшкодування, заданої шкоди Регіональній філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця», вжитті з цього приводу заходи реагування.

Держекоінспекцією Південного округу листами від 19.06.2024 № 2397/10-06/06/2-34, від 20.0712024 № 2966/10-12/06/2-34, від 16.06.2025 № 2735/09-12/06/2-31, повідомлено, що заходи реагування на її стягнення інспекцією не вживались.

За таких обставин, ураховуючи звернення прокурора до компетентних органів та нездійснення позивачами упродовж тривалого часу захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не звернення до суду із відповідним позовом, у даному випадку, відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», наявні підстави для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення до суду даного позову в інтересах органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах про стягнення заподіяної шкоди державі.

З огляду на те, що прокурором в позові вказано, які саме інтереси держави порушено, та ураховуючи нездійснення компетентними органами самостійного захисту інтересів держави, апеляційний господарський суд дійшов висновку про доведеність прокурором підстав для захисту інтересів держави у суді.

Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу України юридична особа є самостійним учасником цивільних відносин, наділеним цивільною правоздатністю та дієздатністю, а також самостійно набуває цивільних прав та обов`язків.

АТ «Українська залізниця», незважаючи на те, що 100 відсотків його акцій належать державі, є окремою юридичною особою та самостійним суб`єктом господарювання, який несе відповідальність за порушення покладених на нього законом обов`язків.

У спірних правовідносинах держава не виступає відповідачем. Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південного округу як уповноваженого органу щодо захисту інтересів держави у сфері охорони навколишнього природного середовища, тоді як відповідачем є АТ «Українська залізниця» як постійний лісокористувач, на якого законом покладено обов`язок щодо охорони та захисту лісових насаджень.

Отже, у спірних правовідносинах відсутній збіг позивача та відповідача в одній особі, а тому наведені в апеляційній скарзі доводи про відсутність спору між сторонами та неможливість розгляду цієї справи є необґрунтованими.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Запорізької області від 30.06.2026 у справі № 908/2370/25 є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним і всебічним з`ясуванням обставин справи та належною оцінкою зібраних у справі доказів.

У справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р.» Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Запорізької області від 30.03.2026 у справі № 908/2370/25 ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення. У зв`язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Вирішення питання щодо розподілу судових витрат

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3633,60 грн покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст.129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.03.2026 у справі № 908/2370/25– залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 30.03.2026 у справі № 908/2370/25 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений 07.07.2026.

Головуючий суддя А.О. Кошля

Суддя Т.Ю. Демчина

Суддя О.І. Кучеренко