Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №902/167/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року Справа № 902/167/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Хабарова М.В.,

суддя Мамченко Ю.А.,

суддя Гудак А.В.,

секретар судового засідання Щербак В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "Поділля" на рішення Господарського суду Вінницької області від 20.04.2026 у справі № 902/167/26 (суддя Маслій І.В., повне рішення складено 30.04.2026)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "Поділля"

до Томашпільської селищної ради

про визнання недійсним договору оренди землі та визнання права оренди в частині на земельну ділянку

за участі представників:

від позивача - Хитрук І.С.

від відповідача - Щербатий А.І.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 20.04.2026 у задоволенні позову відмовлено. Судові витрати по сплаті судового збору в сумі 6 656,00 грн та судові витрати понесені на правничу допомогу в сумі 40 000,00 грн залишено за позивачем.

Обґрунтовуючи ухвалене рішення суд, встановивши, що на момент звернення позивача до суду його право оренди припинилося у зв`язку із закінченням строку дії договору оренди № 9 від 04.06.2018, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання частково недійсним пункту 8 зазначеного договору.

Суд зазначив, що вимоги про визнання за позивачем права оренди земельної ділянки кадастровий номер 0523986800:02:000:0409 площею 2,0703 га, яке виникло на підставі договору оренди № 9 від 04.06.2018 також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від основної позовної вимоги у задоволенні якої відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що спірна земельна ділянка є неуспадкованою, а тому відповідно до законодавства договір оренди №9 від 04.06.2018 діє до державної реєстрації права власності за спадкоємцем або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою. Оскільки право оренди є похідним від договору, воно не може обмежувати строк його дії.

Вважає, що друге речення пункту 8 договору оренди №9 від 04.06.2018, яке фактично обмежує строк його дії, суперечить ч. 6 ст. 19 Закону України "Про оренду землі" (у редакції чинній на дату укладення договору оренди) та порушує його право на користування земельною ділянкою.

Таким чином, оскільки станом на 03.02.2026 право власності на спірну земельну ділянку не зареєстровано ні за спадкоємцем, ні за територіальною громадою, відсутні підстави вважати, що договір оренди припинив свою дію 04.06.2025, а відтак висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання недійсним спірного положення договору, на думку позивача, є помилковим.

Апелянт також зазначає, що спір між сторонами фактично виник з підстав невизнання відповідачем права позивача на користування земельною ділянкою на підставі договору оренди №9 від 04.06.2018, а тому визнання такого права є ефективним способом захисту.

Крім того, позивач зазначає, що до суду першої інстанції було подано заяву про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн, до якої додано докази їх понесення. Оскільки оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено повністю, зазначені витрати були покладені на позивача. Водночас апелянт вважає, що у зв`язку з наявністю підстав для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог, витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача та просить суд здійснити їх перерозподіл.

24.06.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказує, що строк дії договору оренди №9 від 04.06.2018 закінчився, відтак звернення позивача з позовом та апеляційною скаргою спрямовані не на усунення незаконної умови договору, а на зміну погодженого сторонами строку договору після його спливу, що суперечить природі інституту недійсності правочинів.

Зазначає, що поведінка позивача є суперечливою, оскільки після визнання строковості договору, останній просить його поновити (лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі), однак після відмови у такому поновленні (справа №902/948/25), намагається змінити істотну умову договору шляхом визнання її недійсною в судовому порядку.

Разом з тим, у випадку задоволення апеляційної скарги та позову, просить апеляційний суд застосувати строк позовної давності, а також заперечує щодо стягнення з місцевого бюджету заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

У відзиві відповідач також просив поновити строк на його подання, вказуючи, що останній був направлений до суду ще 01.06.2026, однак через технічну помилку та людський фактор (необачність під час вибору адресата в інтерфейсі системи "Електронний суд"), його було помилково адресовано та направлено до Господарського суду Вінницької області замість належного апеляційного суду.

У судове засідання 01.07.2026 з`явились представники позивача та відповідача.

Представник відповідача просив задовольнити клопотання про поновлення строку для подання відзиву та долучити його до матеріалів справи. Представник позивача не заперечив щодо задоволення вказаного клопотання.

Колегія суддів, розглянувши клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву, дійшла висновку про його задоволення, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст.263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.05.2026 відповідачу було надано строк подачі відзиву до 09.06.2026 .

Водночас, відзив на апеляційну скаргу був поданий відповідачем 24.06.2026, тобто з пропуском строку.

Згідно з ч.ч.1,4 ст.119 Господарського процесуального кодексу України пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли Господарським процесуальним кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

З огляду на наведені відповідачем обставини, задля дотримання принципів рівності сторін, колегія суддів, дійшла висновку про задоволення клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву, долучення відзиву до матеріалів справи та його врахування при апеляційному перегляді.

Представники сторін в судовому засіданні надали свої пояснення щодо обставин справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Яланецька сільська рада Томашпільського району Вінницької області, керуючись рішенням 32 сесії 7 скликання Яланецької сільської ради Томашпільського району Вінницької області від 20.04.2018 №130, з метою збереження спадкового майна передала в оренду Приватному акціонерному товариству "Продовольча компанія "Поділля" неуспадковані земельні ділянки.

04.06.2018 між Яланецькою сільською радою Томашпільського району Вінницької області (Орендодавець) та Приватним акціонерним товариством "Продовольча компанія "Поділля" (Орендар) укладено договір оренди №9, згідно з п.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає, в строкове платне користування, не успадковану земельну ділянку, яка знаходиться на території Яланецької сільської ради Томашпілького району Вінницької області за межами населеного пункту для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

В оренду передається земельна ділянка № 861 з площею 2,0703 га. Кадастровий номер: 0523986800:02:000:0409 (п.2 договору).

На земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна, а також інші об`єкти інфраструктури (п.3 договору).

Земельна ділянка передається в оренду без будівель і споруд та інших об`єктів (п. 4 договору).

За змістом п.5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 67467,16 грн.

Земельна ділянка, яка передається в оренду, немає недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню (п. 6 договору).

Пунктом 7 договору передбачено інші особливості об`єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини, а саме: право власності на земельну ділянку належало: ( ОСОБА_1 ), спадщина після смерті якого, ніким не прийнята.

Пунктом 8 договору сторони перебачили строк дії договору оренди, відповідно до якого, договір укладено на термін до моменту реєстрації права власності на земельну ділянку, але в будь-якому випадку діє до моменту закінчення збирання врожаю орендарем. При цьому строк оренди становить не більше 7 років. Після закінчення строку цього Договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії цього Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 8% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 5397,37 грн за 1 рік (п. 9 договору).

Орендна плата вноситься до місцевого бюджету, орендарем рівними частками за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (п. 10 договору).

Згідно п.13 договору земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код цільового призначення - 01.01) (п. 14 договору).

Відповідно до п.18 договору оренди об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту підписання договору оренди.

Відповідно до пункту 34 договору дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами (п. 41 договору).

Договір оренди №9 від 04.06.2018 підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.

25.04.2019 державним реєстратором Ямпільської районної державної адміністрації Вінницької області Ковальовою О.А. зареєстровано право оренди на земельну ділянку, що підтверджується Витягом з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.05.2019 за номером 165595542.

Відповідно до Перспективного плану формування територій громад Вінницької області, затвердженого розпорядженням КМУ від 06.05.2020 №512-р, Яланецька сільська рада увійшла до складу Томашпільської селищної територіальної громади.

Після реформування адміністративного-територіального устрою України в 2020 році, земельна ділянка знаходиться в межах Томашпільської селищної територіальної громади (за межами с. Яланець) Тульчинського району Вінницької області, а її розпорядником є Томашпільська селищна рада.

Після закінчення строку дії договору позивач продовжує користуватись земельною ділянкою сплачуючи орендну плату в бюджет Томашпільської селищної ради, що підтверджується податковою декларацією за 2025 рік.

За твердженнями позивача, оскільки відсутня державна реєстрація права власності спадкоємця на земельну ділянку, тому відсутні підстави вважати що договір оренди припинив свою дію.

19.12.2025 Томашпільська селищна рада листом №02-08/2491 повідомила про закінчення терміну дії договору позивача та про те, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право оренди на земельну ділянку припинено, що підтверджується витягом від 11.07.2025 №435008357.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.02.2026 №462710959, право власності за спадкоємцем або право комунальної власності за відповідачем на земельну ділянку не зареєстровано.

З метою подальшого користування земельною ділянкою позивач просив відповідача не чинити перешкод у подальшому обробітку земельної ділянки.

У зв`язку з невизнанням відповідачем права на продовження договору оренди №9 від 04.06.2018, вважаючи, що друге речення пункту 8 такого договору в частині встановлення семирічного строку оренди не відповідає вимогам законодавства, позивач звернувся з позовом до суду з вимогою про визнання частково недійсним п.8 договору оренди №9 від 04.06.2018 та визнання за Приватним акціонерним товариством "Продовольча компанія "Поділля" права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 0523986800:02:000:0409, площею 2,0703 га, яке на підставі нього виникло.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України ).

В силу приписів ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільного кодексу України, Законом України "Про оренду землі", законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (ст. 2 Закону України "Про оренду землі").

Згідно зі ст.792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

За приписами ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України, яка кореспондується із ст. 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства

Частиною 5 статті 4 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендодавцем земельної ділянки, що входить до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, є особа, яка управляє спадщиною.

За приписами ст.1285 Цивільного кодексу України у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки. Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з`явлення спадкоємців або до прийняття спадщини.

Апеляційним судом встановлено, що згідно договору оренди №9 від 04.06.2018 позивачу було передано в оренду не успадковану земельну ділянку.

Орендодавцем згідно такого договору є Яланецька сільська рада (правонаступником якої є відповідач - Томашпільська селищна рада) як орган місцевого самоврядування, що прийняв вказану ділянку в управління як спадкове майно згідно з ст. 1285 Цивільного кодексу України.

Згідно з п.8 договору, останній укладено на термін до моменту реєстрації права власності на земельну ділянку, але в будь-якому випадку діє до моменту закінчення збирання врожаю орендарем. При цьому строк оренди становить не більше 7 років. Після закінчення строку цього договору орендар має переважне право поновити його на новий строк.

Рішення Яланецької сільської ради Томашпільського району Вінницької області від 20.04.2018 №130 "Про надання дозволу на передачу в оренду не успадкованих земельних часток (паїв)", передбачено, шо земельні ділянки передано в оренду ПрАТ "Продовольча компанія "Поділля" до моменту прийняття спадщини спадкоємцями або оформлення в комунальну власність Яланецької сільської ради строком не більше 7 років.

За приписами ч.6 ст.19 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній станом на дату укладення договору), особа, яка управляє спадщиною, у складі якої є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, що не перебуває в оренді, має право передати таку ділянку в оренду на строк до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця на таку земельну ділянку або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою, про що обов`язково зазначається у договорі оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч.1 ст. 1277 Цивільного кодексу України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону (ч.1 ст.338 Цивільного процесуального кодексу України).

Водночас, матеріали справи не містять доказів звернення відповідача із відповідним позовом про визнання спадщини відумерлою та передачу цієї ділянки Томашпільській територіальній громаді.

Таким чином, Яланецька сільська рада (на момент укладення договору), а в подальшому Томашпільська селищна рада (на теперішній час) у спірних правовідносинах діяли не від імені власника земельної ділянки (відповідної територіальної громади) щодо розпорядження земель комунальної власності, а як управителі спадщини.

Колегією суддів встановлено, що пунктом 8 договору оренди №9 від 04.06.2018 визначено, що договір укладено на термін до моменту реєстрації права власності на земельну ділянку, але в будь якому випадку діє до моменту закінчення врожаю. При цьому строк оренди становить не більше 7 років.

Апелянт у своїх доводах зазначає, що друге речення п.8 "При цьому строк оренди становить не більше 7 років" фактично обмежує строк дії такого договору, призводить до порушення права позивача на користування земельною ділянкою та суперечить ч.6 ст.19 Закону України "Про оренду землі"(у редакції чинній на дату укладення договору), оскільки право власності за спадкоємцем або право комунальної власності за відповідачем не зареєстроване, відтак відсутні підстави вважати, що договір оренди №9 від 04.06.2018 припинив свою дію.

Оцінюючи вказані доводи, апеляційний суд зазначає, що згідно з ч.6 ст.19 Закону України "Про оренду землі" (у редакції чинній на дату укладення договору), особа, яка управляє спадщиною, у складі якої є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, що не перебуває в оренді, має право передати таку ділянку в оренду на строк до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця на таку земельну ділянку або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою, про що обов`язково зазначається у договорі оренди земельної ділянки.

Разом з тим, вказана норма визначає граничний момент припинення такого договору і не містить заборони встановлення сторонами конкретного строку дії договору, а також не встановлює імперативної вимоги щодо безстроковості договору до настання відповідної події.

Згідно зі ст.ст. 627, 628 Цивільного кодексу України (чинного на момент укладення договору), сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін та погоджені ними.

Апеляційним судом встановлено, що підписуючи договорі оренди №9 від 04.06.2018, сторонами було погоджено усі його істотні умови, в тому числі і п.8, яким погоджено строк дії договору (зокрема не більше 7 років), п.34 - умови, коли дія договору припиняється (зокрема у разі закінчення строку, на який його було укладено) та п.37 - перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для зміни умов або розірвання договору.

За змістом статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до положень ч.1 ст. 13, ч.1 ст.14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про оренду землі" передача об`єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

Відповідно до ч.7 ст.93 Земельного кодексу України, ч.1 ст.4, ч.1 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Договір оренди землі припиняється, у тому числі, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з абз.1 ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Апеляційним судом встановлено, що строк дії договору оренди №9 від 04.06.2018 закінчився 04.06.2025. Позов подано до суду першої інстанції у лютому 2026 року, тобто після припинення договірних правовідносин між сторонами.

Відтак, визнання недійсним положення договору щодо строку його дії після спливу цього строку не може призвести до відновлення прав орендаря, оскільки інститут недійсності спрямований на усунення правових наслідків правочину з моменту його вчинення, тоді як орендні правовідносини є триваючими і на момент звернення до суду вже припинилися.

Колегія суддів зазначає, що заявлені позивачем вимоги фактично спрямовані на перегляд погоджених сторонами умов договору вже після завершення строку його дії, що суперечить принципу визначеності договірних відносин.

Разом з тим, встановлено, що протягом усього строку дії договору жодна зі сторін не висловлювала заперечень щодо його умов, зокрема стосовно строку його дії, що свідчить про їх фактичне прийняття та належне виконання сторонами узгоджених положень договору.

Таким чином, колегія суддів, враховуючи, що на момент звернення до суду право оренди припинилось у зв`язку із закінченням строку дії укладеного договору, погоджується з висновком суду першої інстанції що позов в частині визнання частково недійсним п. 8 договору оренди №9 від 04.06.2018 задоволенню не підлягає.

Доводи апелянта про відсутність підстав вважати те, що договір оренди припинив свою, у зв`язку з відсутньою державною реєстрацією права власності спадкоємця на земельну ділянку і доказів набрання законної сили рішеннями суду про визнання спадщини відумерлою, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки умовами договору оренди сторони чітко погодили строк його дії та строк припинення.

Щодо позовної вимоги про визнання за Приватним акціонерним товариством "Продовольча компанія "Подділля" права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 0523986800:02:000:0409, площею 2,0703 га, яке на думку позивача, виникло на підставі спірного договору, колегія суддів зазначає, що вказана вимога про визнання права оренди не може розглядатися як самостійний та ефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки її зміст безпосередньо залежить від існування та чинності спірного договору, а з урахуванням того, що основні позовні вимоги у справі задоволенню не підлягають, підстави для її задоволення відсутні.

Отже, доводи апелянта про те, що саме така вимога є належним та ефективним способом захисту нібито порушеного права та відображає зміст спірних правовідносин, є помилковими, оскільки вони ґрунтуються на припущенні щодо чинності договору оренди №9 від 04.06.2018, які матеріалами справи не підтверджуються.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення похідної вимоги про визнання за позивачем права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 0523986800:02:000:0409, площею 2,0703 га.

Оцінюючи доводи апелянта щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає, що згідно ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (зокрема витрати на професійну правничу допомогу) покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Таким чином, враховуючи що у задоволенні позову Приватному акціонерному товариству "Продовольча компанія "Поділля" відмовлено, понесені ним витрати на професійну правничу допомогу залишаються за позивачем.

Окрім того, апеляційний суд зазначає, посилання відповідача у відзиві на сплив строку позовної давності щодо заявлених позовних вимог як на підставу для відмови у позові не приймаються судом, оскільки наслідки визначені ст. 267 Цивільного кодексу України застосовуються якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені (позовні вимоги обґрунтовані), але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі.

З огляду на зазначене, враховуючи, що під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про необґрунтованість заявлених позовних вимог, то відповідно відсутні правові підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності та звільнення особи від цивільної відповідальності на цій підставі.

У силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст.73,76-79,86 Господарського процесуального кодексу України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Вінницької області від 20.04.2026 у справі №902/167/26 без змін, з огляду на що, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "Поділля" задоволенню не підлягає.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно з ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "Поділля" на рішення Господарського суду Вінницької області від 20.04.2026 у справі №902/167/26 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Вінницької області від 20.04.2026 у справі №902/167/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст.ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 07.07.2026

Головуючий суддя Хабарова М.В.

Суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Гудак А.В.