Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №910/16011/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2026 р. Справа№ 910/16011/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Горбасенка П.В.

Спаських Н.М.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 07.07.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецшина Україна»

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 (повний текст складено 07.05.2026)

у справі № 910/16011/25 (суддя Князьков В.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецшина Україна»

про стягнення 475 849,57 грн.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецшина Україна» про стягнення неустойки в сумі 475 849,57 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх обов`язків за договором №15-194-01 від 11.01.2016 на придбання сировинних, паливно-енергетичних та матеріально технічних матеріалів в частині поставки на підставі специфікації №39 товару (автошин) належної якості.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, пославшись на те, що невідповідність заявленим якісним показникам товару мало місце через порушення позивачем умов використання такого товару, а саме використання автошин, які повинні були експлуатуватись в умовах роботи на ГТЦ 2 (горно-транспортний цех – примітка суду), для експлуатації в умовах роботи на ГТЦ 1.

Так, відповідач зазначив, що попередньо, до підписання Специфікації № 39 до спірного договору, представником відповідача було з`ясовано всі умови в яких буде експлуатуватись автошина, оскільки умови для експлуатації на ГТЦ 1 та ГТЦ 2 різні. У подальшому всі дані були передані виробнику автошин та, враховуючи специфічні умови експлуатації автошин, виробник підбирав доцільний варіант для експлуатації в умовах роботи на ГТЦ 2 гарантуючи пробіг 73 000 км, який вказаний в Специфікації 39. Саме під роботу на ГТЦ 2 представником відповідача були поставлені ресурси, технічні характеристики яких були погоджені представниками позивача та поставлені на умовах визначених в Специфікації 39. Дефекти автошин були виявлені вже в процесі експлуатації, майже через рік після введення в експлуатацію на ГТЦ1. При складені актів огляду (від 18.05.2023 та 15.08.2023) комісією не було з`ясовано конкретних причин виходу з ладу ресурсів, лише було зроблено висновок, що всі оглянуті автошини пред`явити на рекламацію компанії постачальнику. На рекламацію дані шини позивачем відповідачу не подавались, відповідачем було направлено інформацію про вихід з ладу автошин заводу виробнику, на що було отримано у відповідь коментар, що «характеристики шини підбирались виробником у відповідності до умов експлуатації ГТЦ Центрального ГЗК, для якого вони замовлялись, а фактично, використовувались в ГТЦ, умови експлуатації якого суттєво відрізняються». Дана інформація була повідомлена директору із закупок листом від 06.06.2024 вих. №0606-1 у відповідь на лист №362/19 від 03.06.2024. За твердженнями відповідача ним в повній мірі наведено факти, які доводять, що недоліки якості поставлених відповідачем автошин виникли після передання даних ресурсів позивачу та внаслідок порушення позивачем, як покупцем, правил користування ресурсами, а саме, ресурси використовувались не в тих умовах, які погоджувались під час складення умов Специфікації 39.

Позивач проти вказаних доводів відповідач заперечив, вказавши, що:

- сторонами не було погоджено на умови експлуатації в якому саме ГТЦ поширюються умови про гарантовану ходимість;

- твердження відповідача про істотну різницю між умовами експлуатації в різних ГТЦ не підтверджується жодними доказами, є таким, що обґрунтоване на припущеннях. В свою чергу позивач повністю не погоджується з твердженням відповідача про істотну різницю умов експлуатації шин в різних ГТЦ. Насправді ці умови, з огляду на локалізацію кар`єрів, стан доріг, режим роботи техніки та інші важливі фактори, є однорідними і не породжують різних експлуатаційних умов.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі № 910/16011/25 позовні вимоги задоволено повністю.

При розгляді спору сторін по суті, суд першої інстанції встановив, що представлених суду документів вбачається, що передані відповідачем ресурси (автошини) позивачу мали відповідати, зокрема, вимогам щодо гарантійного пробігу – 73 000 км. Невідповідність переданих автошин наведеним умовам була засвідчена представниками обох сторін, як покупця, так і постачальника в Актах огляду технічного стану ПВГШ кар`єрних самоскидів БЕЛАЗ ГТЦ-1 від 18.05.2023 та від 15.08.2023.

При цьому, суд першої інстанції відхилив заперечення відповідача щодо заявлених вимог, зазначивши, що ані умовами спірного договору, ані умовами специфікації до вказаного договору не передбачено експлуатацію автошин саме на ГТЦ 2. При цьому, наявний в матеріалах справи знімок екрану зі змістом електронного листа від 31.05.2022 не спростовує наведеного, а також датований вже після поставки ресурсів. Будь-яких доказів у підтвердження погодження особливостей використання ресурсів до їх поставки матеріали справи не містять.

За таких обставин, встановивши, що постачання неналежної якості ресурсів підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про сплату штрафу позивачу, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 475 849,57 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецшина Україна» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить:

- прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження;

- рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі № 910/16011/25 скасувати повністю;

- ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю;

- судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на позивача.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідності висновків суду встановленим обставинам.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що і під час розгляду справи в суді першої інстанції, зауваживши на тому, що:

- судом першої інстанції неправильно застосовано ч. 2 ст. 679 ЦК України – проігноровано надані відповідачем докази, які підтверджують, що недоліки спірного товару виникли саме внаслідок порушення позивачем правил користування товаром;

- матеріалами справи підтверджується, що відповідач довів відсутність своєї вини, а також те, що дефекти виникли з вини позивача:

1) висновок виробника (лист Guizhou Tyre Co., LTD №120126-01 від 12.01.2026), де вказано, що зазначені шини не мають виробничих дефектів, а пошкодження шин виникли внаслідок впливу зовнішніх експлуатаційних факторів. Висновок містить детальний опис причин пошкоджень кожної шини: неправильний монтаж, деформація обода колеса, експлуатація при тиску нижчому за норму, удари об дорожні перешкоди;

2) попередження відповідача від 31.05.2022, в якому відповідач, до встановлення шин (01.06.2022) письмово попередив позивача, що умови ГТЦ-1 відрізняються від ГТЦ-2, у зв`язку з чим відповідач не може нести гарантійні зобов`язання в повному обсязі (електронний лист від 31.05.2022 міститься в матеріалах справи);

3) ДСТУ 4882:2007. Відповідно до Національного стандарту України, пошкодження, зафіксовані в актах огляду (розшарування по бортовому кільцю, тріщини боковини, вздуття), є типовими для випадків експлуатації при відхиленні тиску, перевантаженні або механічних пошкодженнях, а не виробничими дефектами. Повний аналіз причин пошкодження на підставі вимог ДСТУ 4882:2007 був розписаний відповідачем в запереченнях від 20.01.2026, але не взятий судом першої інстанції до уваги;

- позивачем не доведено наявність виробничих дефектів. Акти огляду фіксують лише стан шин на дату огляду, але не містять висновків про причини виникнення дефектів. Відсутність у актах висновку про виробничий характер дефектів унеможливлює висновок про неналежну якість товару;

- судом першої інстанції не з`ясовано обставин, які мають вирішальне значення для справи, а саме:

1) чи є зафіксовані в актах огляду пошкодження виробничими дефектами чи наслідком порушення правил експлуатації;

2) якими доказами підтверджується, що шини були придатні для експлуатації саме в умовах ГТЦ-1;

3) чи є різниця між умовами експлуатації в ГТЦ-1 та ГТЦ-2 істотною.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2026 справа № 910/16011/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Горбасенко П.В., Спаських Н.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2026:

- апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецшина Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі № 910/16011/25 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України;

- надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Спецшина Україна» строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надання доказів сплати судового збору в сумі 8 565,29 грн.;

- попереджено Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецшина Україна», що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків, дана апеляційна скарга буде вважатися неподаною та підлягатиме поверненню скаржнику.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали, скаржник 10.06.2026 подав заяву про усунення недоліків, в додатках до вказаної заяви міститься платіжна інструкція кредитового переказу коштів № 1265469429819 від 08.06.2026 про сплату 8 565,29 грн., в призначенні платежу вказано: «Сплата за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі № 910/16011/25».

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2026 відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецшина Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі № 910/16011/25, ухвалено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 910/16011/25 призначено до розгляду на 07.07.2026 о 12:20 год., витребувати з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/16011/25, встановлено іншим учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу впродовж 15 днів з дня отримання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

18.06.2026 матеріали цієї справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

26.06.2026 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції та зауваживши на наступному:

- відповідач не надає пояснень щодо того, які саме докази було проігноровано судом, що свідчить про неконкретизованість апеляційної скарги в цій частині. Таке нечітке зауваження не може бути прийняте судом апеляційної інстанції, і, тим більше, слугувати підставою для скасування рішення суду першої інстанції;

- висновок виробника (лист Guizhou Tyre Co., LTD №120126-01 від 12.01.2026) та ДСТУ 4882:2007 було подано до суду першої інстанції з пропуском строку на подання доказів. При цьому такий лист за своєю формою та змістом не відповідає вимогам ГПК України, що ставляться до висновку експерта; він складений вже на початку 2026 року, у зв`язку з чим не може безпосередньо підтверджувати факт тієї чи іншої комунікації між покупцем, постачальником та виробником шин у 2023-2024 році; складений виробником шин (який прямо зацікавлений в тому, щоб позивачу було відмовлено у задоволенні його позовних вимог) без участі будь-яких третіх осіб, що ставить під сумнів його об`єктивність;

- положення ч. 1 ст. 679 ЦК України є незастосовними до ситуації, коли продавцем було надано гарантії щодо якості товару. В свою чергу сам факт наявності дефектів відповідачем не заперечується, і, більш того, було підтверджено у відзиві на позовну заяву.

05.07.2026 (судом зареєстровано 07.07.2026) від представника позивача надійшла заява про участь у судових засіданнях у справі № 910/16011/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 вказану заяву задоволено.

07.07.2026 до суду від відповідача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій відповідач підтримав раніше викладену правову позицію, зауваживши на тому, що:

- ним доведено належними та допустимими доказами, що недоліки товару виникли після його передання позивачу внаслідок порушення позивачем правил користування товаром, що звільняє відповідача від відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 679 ЦК України;

- докази, подані відповідачем (лист виробника №120126-01 від 12.01.2026), не були подані до суду першої інстанції з поважних причин, що не залежали від відповідача (кібератака в грудні 2024 року);

- рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимоги – залишенню без задоволення.

Станом на 07.07.2026 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та інших пояснень, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

11.01.2016 між Приватним акціонерним товариством «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецшина Україна», як постачальником, був укладений договір №15-194-01 (з Протоколом розбіжностей від 29.01.2016) на придбання сировинних, паливо-енергетичних та матеріально-технічних ресурсів (далі – договір) (а.с. 10-21), за яким відповідач зобов`язувався передати, а позивач - прийняти та оплатити матеріали (далі - ресурси) згідно Специфікацій до договору на умовах, передбачених цим договором (пункт 1.1. договору).

Відповідно до пункту 3.1 договору поставка ресурсів здійснюється видами транспорту, зазначеними в Специфікаціях. Постачальник здійснює поставку ресурсів на умовах поставки, зазначених в специфікаціях, відповідно до міжнародних правил тлумачення комерційних термінів «Інкотермс» в новій редакції.

Оплата покупцем ресурсів здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника , зазначений у цьому договорі (пункт 5.1 договору).

На виконання умов договору сторонами також було укладено, зокрема, специфікацію №39 від 18.11.2021 до договору (а.с. 22-24).

За Специфікацією №39 передбачалася поставка відповідачем на адресу позивача 12 автошин 33.00R51 Advance ARS, хх, ТL, ціна за одну одиницю - 475 849,57 грн. (з урахуванням ПДВ).

Відповідно до пункту 2.3 договору якість, пакування та маркування ресурсів мали відповідати нормам, визначеним сертифікатами виробника, діючими стандартами (ТУ, ДСТУ), для цього виду ресурсів, а також спеціальним технічним вимогам, якщо такі встановлені за згодою сторін, відображеною у Специфікаціях.

На підставі видаткової накладної № 1004 від 23.05.2022 (а.с. 28) відповідачем здійснена поставка шина нова 33.00R51 Advance ARS (Е4,хх, ТL) в кількості 12 штук загальною вартістю 6 203 208,96 грн.

У межах даної справи сторонами не заявлено про наявність спору щодо поставки та оплати поставлених ресурсів.

Пунктом 5 Специфікації №39 сторонами був погоджений гарантований пробіг - 73 000 км.

Позивач зазначає, що в ході експлуатації Ресурсів, було з`ясовано, що ряд автошин, поставлених в межах Специфікації №39, не відповідають гарантійним вимогам, обумовленим Сторонами через досягнення граничного зносу шини до проходження нею нормативного пробігу у 73 000 кілометрів та інші дефекти.

Для підтвердження цього факту було проведено огляди технічного стану автошин кар`єрних самоскидів БЕЛАЗ-75131, що поставлялися. На огляди позивач запросив також представника відповідача, останній був присутній та підписав відповідні акти.

За результатами комісійних оглядів складені Акт огляду технічного стану від 18.05.2023 та Акт технічного огляду від 15.08.2023 (а.с. 29-32), в яких засвідчено, що 10 шин мали ряд дефектів, що унеможливлюють їх подальшу експлуатацію, а саме:

1. Автошина заводський номер 1К82048506, яка експлуатувалася з 01.06.2022 по 28.04.2023 та мала пробіг 54 622 км замість заявленої 73 000 км (пункт 1 Акту огляду технічного стану від 18.05.2023);

2. Автошина заводський номер 1К82048517, яка експлуатувалася з 01.06.2022 по 27.04.2023 та мала пробіг 54 622 км замість заявленої 73 000 км (пункт 2 Акту огляду технічного стану від 18.05.2023);

3. Автошина заводський номер 1К82048503, яка експлуатувалася з 01.06.2022 по 09.07.2023 та мала пробіг 65 526 км замість заявленої 73 000 км (пункт 1 Акту перевірки технічного стану від 15.08.2023);

4. Автошина заводський номер 1К82048512, яка експлуатувалася з 01.06.2022 по 09.07.2023 та мала пробіг 65 526 км замість заявленої 73 000 км (пункт 2 Акту перевірки технічного стану від 15.08.2023);

5. Автошина заводський номер 1К82048518, яка експлуатувалася з 01.06.2022 по 12.07.2023 та мала пробіг 48 439 км замість заявленої 73 000 км (пункт 3 Акту перевірки технічного стану від 15.08.2023);

6. Автошина заводський номер 1К82048505, яка експлуатувалася з 01.06.2022 по 12.07.2023 та мала пробіг 48 439 км замість заявленої 73 000 км (пункт 4 Акту перевірки технічного стану від 15.08.2023);

7. Автошина заводський номер 1К82048507, яка експлуатувалася з 01.06.2022 по 12.07.2023 та мала пробіг 56 768 км замість заявленої 73 000 км (пункт 5 Акту перевірки технічного стану від 15.08.2023);

8. Автошина заводський номер 1К82048515, яка експлуатувалася з 01.06.2022 по 12.07.2023 та мала пробіг 65 884 км замість заявленої 73 000 км (пункт 6 Акту перевірки технічного стану від 15.08.2023);

9. Автошина заводський номер 1К82048508, яка експлуатувалася з 01.06.2022 по 10.06.2023 та мала пробіг 62 950 км замість заявленої 73 000 км (пункт 7 Акту перевірки технічного стану від 15.08.2023);

10. Автошина заводський номер 1К82048513, яка експлуатувалася з 01.06.2022 по 12.07.2023 та мала пробіг 62 950 км замість заявленої 73 000 км (пункт 8 Акту перевірки технічного стану від 15.08.2023).

Вказані автошини були поставлені на виконання Специфікації №39. Вищезазначене підтверджується Актами огляду технічного стану ПВГШ кар`єрних самоскидів БЕЛАЗ ГТЦ-1 від 18.05.2023 та 15.08.2023.

У подальшому позивач надіслав відповідачу лист вих. № 2362/19 від 03.06.2024 (а.с. 33) щодо організації чергового спільного огляду шин.

У відповіді на вказаний вище лист відповідач листом вих. №0606-1 від 06.06.2024 (а.с. 34) повідомив позивача, що не направлятиме свого представника, оскільки він вже проводив огляд всіх відповідних шин минулого року, щодо якого виробник шин надав коментар, що характеристики шин підбиралися ним у відповідності до умов експлуатації ГТЦ2 ЦГЗК, однак фактично використовувалися в ГТЦ1.

Позивач надіслав відповідачу претензію про стягнення штрафних санкцій за поставку неякісних ресурсів за Специфікаціями №33 та №39 до договору на загальну суму 633 736,62 грн. (вих. №84/19 від 26.08.2024 (а.с. 35-37)), в якій серед іншого, були згадані автошини, які не пройшли заявлений відповідачем гарантований пробіг.

Оскільки вказана претензія залишена відповідачем без виконання, позивач здійснив нарахування штрафу відповідно до пункту 7.4 договору (з урахуванням протоколу розбіжностей № 485 від 23.02.2016) в розмірі 475 849,57 грн. та звернувся до суду з цим позовом щодо стягнення штрафу з відповідача.

Правові позиції сторін детально викладені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. (ч. 2 ст. 712 ЦК України)

Згідно з нормами статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст. 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

Матеріалами справи підтверджено, що, що перелік ресурсів погоджується сторонами в специфікації № 39, в якій зазначено найменування ресурсів за пропозицією постачальника 33.00R51 Advance ARS, хх, ТL.

Відповідно до ст. 675 ЦК України товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу. Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк).

Законом або іншими нормативно-правовими актами може бути встановлений строк, зі спливом якого товар вважається непридатним для використання за призначенням (строк придатності). Строк придатності товару визначається періодом часу, який обчислюється з дня його виготовлення і протягом якого товар є придатним для використання, або терміном (датою), до настання якого товар є придатним для використання. Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, на який встановлено строк придатності, з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до спливу цього строку (ст. 677 ЦК України).

Як вказано вище, в пункті 5 Специфікації №39 сторонами був погоджений гарантований пробіг - 73 000 км.

Згідно зі статтею 679 ЦК України покупець продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту. Якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.

Відповідно до ст. 680 ЦК України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо на товар не встановлений гарантійний строк або строк придатності, вимога у зв`язку з його недоліками може бути пред`явлена покупцем за умови, що недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна - в межах трьох років від дня передання товару покупцеві, якщо договором або законом не встановлений більший строк. Якщо встановити день передання нерухомого майна неможливо або якщо покупець володів нерухомим майном до укладення договору, зазначені строки обчислюються від дня укладення договору. Строк для виявлення недоліків товару, що перевозився або був відправлений поштою, обчислюється від дня одержання товару в місці призначення. Якщо на товар встановлено гарантійний строк, покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару, які були виявлені протягом цього строку. Якщо на комплектуючий виріб встановлено гарантійний строк меншої тривалості, ніж на основний виріб, покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками комплектуючого виробу, якщо ці недоліки були виявлені протягом гарантійного строку на основний виріб. Якщо на комплектуючий виріб встановлено гарантійний строк більшої тривалості, ніж гарантійний строк на основний виріб, покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару, якщо недоліки у комплектуючому виробі виявлені протягом гарантійного строку на нього, незалежно від спливу гарантійного строку на основний виріб. Покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару, на який встановлений строк придатності, якщо вони виявлені протягом строку придатності товару. Якщо недоліки товару виявлені покупцем після спливу гарантійного строку або строку придатності, продавець несе відповідальність, якщо покупець доведе, що недоліки товару виникли до передання йому товару або з причин, які існували до цього моменту.

Приписами ч. 1 ст. 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, з представлених суду документів вбачається, що передані відповідачем ресурси (автошини) позивачу мали відповідати, зокрема, вимогам щодо гарантійного пробігу – 73 000 км.. Невідповідність переданих автошин наведеним умовам була засвідчена представниками обох сторін, як покупця, так і постачальника в Актах огляду технічного стану ПВГШ кар`єрних самоскидів БЕЛАЗ ГТЦ-1 від 18.05.2023 та від 15.08.2023.

При цьому суд першої інстанції цілком вірно відхилив заперечення відповідача щодо заявлених вимог зазначивши, що ані умовами договору, ані умовами Специфікації № 39 не передбачено експлуатацію автошин саме на ГТЦ 2. Наявний в матеріалах справи знімок екрану зі змістом електронного листа від 31.05.2022 (а.с. 76) не спростовує наведеного, а також датований вже після поставки ресурсів. Будь-яких доказів у підтвердження погодження особливостей використання ресурсів до їх поставки матеріали справи не містять.

Колегія суддів зазначає, що, з огляду на вказане, з`ясування того, якими доказами підтверджується, що шини були придатні для експлуатації саме в умовах ГТЦ-1 та чи є істотною різниця між умовами експлуатації в ГТЦ-1 та ГТЦ-2 не впливає на вирішення спору сторін по суті, оскільки ані умовами договору, ані умовами Специфікації № 39 не передбачено експлуатацію автошин саме на ГТЦ 2.

Колегія суддів вважає за необхідне додатково зауважити на наступному.

У апеляційній скарзі відповідач зазначає, що висновком виробника (лист Guizhou Tyre Co., LTD №120126-01 від 12.01.2026 (а.с. 110-113) підтверджується, що дефекти виникли з вини позивача.

За висновком колегії суддів вказаний лист не може бути визнаний належним та допустимим доказом у розумінні положень ГПК України на підтвердження обставин виникнення дефектів з вини позивача, оскільки зміст такого листа не дає можливість встановити як те, яким саме чином проводилось дослідження спірних шин, так і те, ким саме проводилось таке дослідження та, відповідно, чи мають такі особи кваліфікацію на проведення таких досліджень. Крім того, вказаний лист стосується 6 з 10 поставлених за спірною специфікацією автошин.

Також слід зазначити, що відповідно до приписів чинного законодавства саме на відповідача покладений обов`язок належними та допустимими доказами довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень, тобто у даному випадку саме відповідач повинен довести, що недоліки спірних товарів були наслідком неналежної експлуатації таких товарів позивачем, проте належних та допустимих доказів вказаного відповідач до матеріалів справи не надав. При цьому, як встановлено вище, у листі вих. № 2362/19 від 03.06.2024 (а.с. 33) позивач просив відповідача направити уповноваженого спеціаліста для спільного огляду шин та складання двостороннього акту, проте у відповіді на вказаний вище лист відповідач листом вих. №0606-1 від 06.06.2024 (а.с. 34) повідомив позивача, що не направлятиме свого представника, оскільки він вже проводив огляд всіх відповідних шин минулого року, щодо якого виробник шин надав коментар, що характеристики шин підбиралися ним у відповідності до умов експлуатації ГТЦ 2 ЦГЗК, однак фактично використовувалися в ГТЦ 1. Отже, саме відповідач відмовився від подальшої участі у процедурі огляду шин та складання двостороннього акту.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом зокрема, сплата неустойки.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пунктом 7.4 договору (з урахуванням протоколу розбіжностей № 485 від 23.02.2016) передбачено, що у разі постачання ресурсів неналежної якості постачальник сплачує покупцеві неустойку в розмірі 10 % від вартості ресурсів неналежної якості.

Отже, у випадку поставки ресурсів неналежної якості позивач має право стягнути з відповідача неустойку в розмірі 10 % від вартості таких ресурсів.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову – «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Наявними у матеріалах справи документами в їх сукупності з більшою вірогідністю підтверджується постачання відповідачем товарів неналежної якості.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, оскільки постачання неналежної якості ресурсів підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про сплату штрафу позивачу, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 475 849,57 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини, наведенні норми та беручи до уваги, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ГПК кодексу України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову, а саме про стягнення з відповідача 475 849,57 грн. штрафу. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

За таких обставин, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі № 910/16011/25 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецшина Україна» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецшина Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі № 910/16011/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі № 910/16011/25 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 08.07.2026.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді П.В. Горбасенко

Н.М. Спаських