Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №910/12275/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2026 р. Справа№ 910/12275/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Коробенка Г.П.

Тарасенко К.В.

при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 25.06.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2026 (повний текст складено 19.03.2026)

у справі № 910/12275/25 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віском»

про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 2 289 537,05 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

Київська міська рада (далі – Рада, позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віском" (далі – Товариство, відповідач), в якому просить стягнути безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,6538 га (кадастровий номер 8000000000:88:084:0094) на просп. Берестейському (Перемоги), 67 у Святошинському районі міста Києва та земельною ділянкою площею 0,8557 га (кадастровий номер 8000000000:88:084:0098) на просп. Берестейському (Перемоги), 67 у Святошинському районі міста Києва за період з 18.06.2021 до 27.03.2023 у розмірі 2 289 537,05 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відповідач як власник розташованих на земельних ділянках площею 0,6538 га (кадастровий номер 8000000000:88:084:0094) та площею 0,8557 га (кадастровий номер 8000000000:88:084:0098) об`єктів нерухомості став фактичним користувачем такої землі, у зв`язку з чим був зобов`язаний оформити правовідносини користування такою землею та здійснювати оплату за час відповідного користування землею, що належним чином не виконав, а тому за період з 18.06.2021 до 27.03.2023 у нього виникла заборгованість з оплати за користування землею у загальному розмірі 2 289 537,05 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.03.2026 у справі №910/12275/25 відмовлено у задоволені позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд виходив з того, що за період з 18.06.2021 по 27.03.2023 у відповідача на підставі статтей 1212-1214 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) виникло зобов`язання зі сплати (компенсування) Раді коштів за фактичне користування спірними земельними ділянками без укладеного договору оренди, оскільки правовідносини сторін кваліфікуються як кондикційні, а вина користувача землі для цього значення не має.

Разом з тим суд відхилив доводи Ради про повне стягнення заявленої суми, дійшовши таких висновків:

- суд не встановив, що виключення з проектів рішень Київської міської ради від 18.11.2021 №3656/3697 та від 16.12.2021 №4138/4179 пунктів щодо обов`язку відповідача сплатити кошти за фактичне користування землею до реєстрації права оренди (та посилань на статті 1212, 1214 ЦК України) свідчить про волевиявлення Ради на прощення боргу відповідача в розумінні статті 605 Цивільного кодексу України, оскільки таке волевиявлення має бути чітко і очевидно сформульованим, чого в даному випадку суд не встановив;

- суд визнав обґрунтованими заперечення відповідача щодо поширення на спірні правовідносини пільги, передбаченої підпунктом 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, за період з 01.03.2022 по 31.12.2022;

- судом враховано мету запровадження цієї пільги (підтримка землекористувачів в умовах збройної агресії Російської Федерації), буквальний зміст норми (яка поширюється на осіб, що перебувають у користуванні землею, "у тому числі на умовах оренди"), послідовність правозастосовної практики щодо поширення норм Податкового кодексу України на кондикційні правовідносини, а також принципи справедливості, добросовісності, розумності та правової визначеності;

- суд також послався на висновки Верховного Суду у постанові від 10.02.2026 у справі №910/2211/25 (пункти 33-40), в якій розглянуто аналогічну ситуацію нереалізованого через повномасштабне вторгнення рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки в оренду.

З огляду на викладене суд здійснив перерахунок заборгованості відповідача, застосувавши ставку 5% за період з 18.06.2021 по 28.02.2022 та з 01.01.2023 по 27.03.2023 і ставку 0% за період з 01.03.2022 по 31.12.2022, внаслідок чого загальна сума коштів, які мав сплатити відповідач, становила 2 748 713,63 грн. Оскільки відповідачем за спірний період фактично сплачено 2 955 098,04 грн, що перевищує визначену судом суму заборгованості, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача коштів за статтею 1212 ЦК України та відмовив у задоволенні позову в повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Київська міська рада через підсистему «Електронний суд» звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2026 у справі № 910/12275/25 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість застосування до спірних правовідносин пільги, передбаченої підпунктом 69.14 пункту 69 підрозділу "Інші перехідні положення" розділу XX Податкового кодексу України, відповідно до якої за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 не нараховується та не сплачується плата за землю за ділянки, розташовані на територіях активних бойових дій, що, на переконання суду першої інстанції, зумовило перевищення фактично сплаченої відповідачем суми над сумою, яка підлягала стягненню.

Скаржник зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою те, що право на звільнення від сплати податку за вказаною нормою реалізується виключно шляхом подання уточнюючих податкових декларацій зі зменшенням податкових зобов`язань, з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.10.2024 у справі № 620/5747/23, при цьому уточнюючі декларації відповідача за 2022 рік подавалися 26.09.2022 та 25.05.2023, тобто вже після зміни нормативного регулювання, що, за твердженням апелянта, підтверджує відсутність підстав для звільнення відповідача від сплати за користування земельними ділянками за спірний період.

Апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що тривале (до 28.03.2023) неукладення договорів оренди не було наслідком протиправної бездіяльності жодної зі сторін, натомість зазначає, що саме бездіяльність відповідача, який протягом тривалого часу (понад 10 місяців щодо земельної ділянки-1 та понад 1 рік щодо земельної ділянки-2) не надав Департаменту земельних ресурсів необхідні документи, зокрема актуальний витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, зумовила відповідну затримку в укладенні договорів оренди.

Скаржник посилається на те, що відповідач, будучи фактичним користувачем земельних ділянок без належної правової підстави з початку періоду воєнного стану, не може претендувати на застосування пільгової (нульової) ставки орендної плати за період з 01.03.2022 по 31.12.2022, оскільки така пільга поширюється виключно на осіб, які використовують майно на відповідній правовій підставі, з посиланням на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 01.07.2025 у справі № 908/1301/24, від 11.11.2025 у справі № 910/8635/24 та від 10.02.2026 у справі № 908/2849/24.

З огляду на викладене, апелянт просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2026 у справі №910/12275/25 повністю та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог Київської міської ради в повному обсязі.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

23.04.2026 до Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "Віском" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2026 у справі № 910/122275/25 залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач зазначає, що ані в позовній заяві, ані в апеляційній скарзі позивач не надав обґрунтованих пояснень щодо існування обставин, з якими приписи статті 1212 Цивільного кодексу України пов`язують можливість стягнення з відповідача спірної суми коштів, за умови що приписи Податкового кодексу України звільняють товариство від сплати таких коштів.

Щодо посилання апелянта на висновки Верховного Суду від 29.10.2024 у справі № 620/5747/23 відповідач зазначає, що відповідно до абзацу першого підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 не нараховується та не сплачується плата за землю за земельні ділянки, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Відповідач звертає увагу, що Законом України від 11.04.2023 № 3050-IX, яким внесено відповідні зміни до Податкового кодексу України, законодавець остаточно врегулював питання щодо самостійно задекларованих платником податку зобов`язань з плати за землю за період з березня по грудень 2022 року, зокрема шляхом подання уточнюючих податкових декларацій, при цьому в матеріалах справи відсутні докази, що відповідач скористався таким правом. Водночас, з посиланням на частину першу статті 8 Конституції України, принцип правової визначеності та практику Європейського суду з прав людини (рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»), а також правову позицію Верховного Суду, викладену в пункті 47 постанови від 21.08.2025 у справі № 904/284/22, відповідач стверджує, що неподання платником податків уточнюючих декларацій не змінює встановленого законом звільнення від нарахування і сплати плати за землю за відповідний період, а тому посилання апелянта на висновки у справі № 620/5747/23 є безпідставними.

Відповідач також вказує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у спірний період відповідач мав сплачувати за користування земельною ділянкою за ставкою 5 % (з 18.06.2021 по 28.02.2022 та з 01.01.2023 по 27.03.2023) та за ставкою 0 % (з 01.03.2022 по 31.12.2022), у зв`язку з чим загальна сума коштів, яку мав сплатити відповідач, становить 2 748 713,63 грн, тоді як розрахована позивачем сума в розмірі 2 495 921,46 грн визначена за ставкою 5 відсотків за період з 01.03.2022 по 31.12.2022, тобто без урахування пільгового періоду. Відповідач наголошує, що позивачем не доведено, а судом не встановлено на підставі зібраних у матеріалах справи доказів існування обставин, з якими приписи статті 1212 Цивільного кодексу України пов`язують можливість стягнення з відповідача спірної суми коштів у розмірі 2 289 537,05 грн.

Крім того, відповідач звертає увагу на існування обставин, з якими позивач пов`язує прощення наявності зобов`язань відповідача за статтею 1212 Цивільного кодексу України. Зокрема, відповідач посилається на те, що первісні тексти проектів рішень Київської міської ради щодо передачі товариству в оренду земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:88:084:0094 та 8000000000:88:084:0098 містили пункт 3.8, яким передбачалося стягнення коштів за фактичне користування земельною ділянкою до моменту реєстрації права оренди, обґрунтоване, зокрема, з посиланням на статтю 1212 Цивільного кодексу України та відповідну судову практику Верховного Суду (постанови від 18.06.2020 у справі № 925/449/19, від 27.01.2021 у справі № 630/269/16, від 10.02.2021 у справі № 200/8930/18).

Водночас, як зазначає відповідач, за зверненням товариства у зв`язку з наявністю обставин, за яких воно не могло сплатити відповідні зобов`язання за минулий період, постійна комісія Київської міської ради з питань архітектури, містобудування та земельних відносин (протокол № 20/22 від 03.11.2021 № 08/281-752К щодо ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:084:0094 та протокол № 24/26 від 08.12.2021 № 08/281-900к щодо ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:084:0098) вирішила виключити з преамбули проектів рішень посилання на статті 1212, 1214 Цивільного кодексу України та відповідний пункт 3.8. Відповідач зазначає, що остаточні рішення Київської міської ради від 18.11.2021 № 3656/3697 та від 16.12.2021 № 4138/4179 прийняті з урахуванням саме таких висновків постійної комісії, а сторони договорів оренди від 28.03.2023 самостійно визначили порядок і підстави перегляду розміру орендної плати, що узгоджується з принципом свободи договору, закріпленим у статтях 3, 6 та 627 Цивільного кодексу України.

Явка представників сторін.

У судове засідання, призначене на 25.06.2026, з`явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційний господарський суд задовольнити апеляційну скаргу, оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням Київської міської ради від 18.11.2021 №3656/3697 "Про передачі Товариству з обмеженою відповідальністю "Віском" земельної ділянки в оренду для обслуговування та експлуатації існуючої адміністративної будівлі на просп. Перемоги, 67 у Святошинському районі міста Києва" зокрема вирішено:

- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству для обслуговування та експлуатації існуючої адміністративної будівлі (код КВЦПЗ – 03.10, для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку) на просп. Перемоги, 67 у Святошинському районі м. Києва (п. 1);

- передати Товариству, за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,6538 га (кадастровий номер 8000000000:88:084:0094, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11.10.2021 №НВ-0007811762021) для обслуговування та експлуатації існуючої адміністративної будівлі (код виду цільового призначення – 03.10, для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку) на просп. Перемоги, 67 у Святошинському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.01.2014, номер запису про право власності 4569011 (категорія земель – землі житлової та громадської забудови), заява ДЦ від 14.09.2021 №50005-006194458-031-03, справа №433395705 (п. 2).

Рішенням Київської міської ради від 16.12.2021 №4138/4179 "Про передачі Товариству з обмеженою відповідальністю "Віском" земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку) на проси. Перемоги, 67 у Святошинському районі міста Києва" зокрема вирішено:

- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку) на проси. Перемоги, 67 у Святошинському районі м. Києва (п. 1);

- передати Товариству, за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,8557 га (кадастровий номер 8000000000:88:084:0098, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 09.11.2021 №НВ-0008050182021) для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку) на просп. Перемоги, 67 у Святошинському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.11.2019, номер запису про право власності 34035106 та 05.12.2017 №23743620 (категорія земель – землі житлової та громадської забудови), заява ДЦ від 23.10.2021 №50365-006346451-031-03, справа №646183959 (п. 2).

Пунктами 3-ми рішень Київської міської ради від 18.11.2021 №3656/3697 та від 16.12.2021 №4138/4179 було покладено на Товариство обов`язок у місячний строк надати до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) документи, визначені законодавством, необхідні для укладення договору оренди земельної ділянки.

Листами №№39, 40, 41 від 29.12.2021 Товариство звернулося до Ради та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з проханням підготувати на виконання рішення Ради від 18.11.2021 №3656/3697 проект договору оренди земельної ділянки та здійснити розрахунок орендної плати, до яких було додано необхідні документи.

У відповідь на лист Товариства №40 від 29.12.2021 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом №05708-1997 від 27.01.2022 повідомив Товариство про те, що розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку можливо підготувати після надання актуального витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з врахуванням значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за 2021 рік – 1,1 (лист Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2022 №13-28-0.222-275/2-22).

Листом №05716-2366 від 01.02.2022 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у відповідь на листи Товариства від 29.12.2021 №№39, 41 повідомило останнє, що виданий Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 27.07.2021 №6373/86-21, що направлений Товариством до Департаменту листом від 29.12.2021 №40, з початком 2022 року втратив актуальність, а тому, підготовка проекту договору оренди та розрахунку розміру орендної плати за вказану земельну ділянку може бути забезпечена Департаментом після надання Товариством актуального витягу із технічної документації про її нормативну грошову оцінку.

Листом №05716-3345 від 09.02.2022 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив Товариство, що на виконання рішення Київської міської ради від 16.12.2021 №4138/4179 останньому необхідно направити до Департаменту звернення: щодо підготовки проекту договору оренди земельної ділянки, долучивши витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві, фото фіксацію земельної ділянки, будівель і споруд, розташованих на ній; щодо здійснення розрахунку розміру орендної плати за земельну ділянку, зазначивши інформацію про фактичне використання земельної ділянки, будівель і споруд згідно з КВЕД та наявність (відсутність) орендарів цих будівель і споруд, додавши оригінал витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві, актуального на момент подачі відповідного звернення.

У відповідь на листи Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №05708-1997 від 27.01.2022 та №05716-2366 від 01.02.2022 Товариство листом №9 від 07.12.2022 повідомило про те, що актуальний витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки було замовлено ще 24.01.2022, однак відповіді не було отримано, у зв`язку з чим лише при повторному замовленні було отримано відповідний витяг, а тому просило продовжити підготовку проекту договору оренди землі та надало витяг №НВ-9905387902022 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Листами від 21.12.2022 Товариство звернулося до Ради та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з проханням підготувати на виконання рішення Ради від 16.12.2021 №4138/4179 проект договору оренди земельної ділянки та здійснити розрахунок орендної плати, до яких було додано необхідні документи.

Листами №05708-15487 від 28.12.2022 та №05708-15585 від 30.12.2022 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у відповідь на листи Товариства від 21.12.2022 та №9 від 07.12.2022 повідомив останнього про те, що розрахунок розмірів орендної плати за земельні ділянки можливо підготувати після надання актуальних витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Листами від 03.02.2023 Товариство надало Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) витяги від 18.01.2023 №НВ-8000002072023 та № 8000002132023 із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Згідно рішення Київської міської ради від 09.02.2023 №5955/5996 "Про повернення історичної назви проспекту Перемоги в Шевченківському, Святошинському та Солом`янському районах міста Києва" повернуто проспекту Перемоги в Шевченківському, Святошинському та Солом`янському районах міста Києва історичну назву "проспект Берестейський".

20.03.2023 представником Товариства було отримано в Департаменті земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проекти договорів оренди земельної ділянки, розрахунки розміру орендної плати за земельну ділянку від 07.02.2023 №НГО/2023-50916 та №НГО/2023-50920, копії рішень Київської міської ради від 18.11.2021 №3656/3697 та від 16.12.2021 №4138/4179, витяги з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 21.03.2023 №НВ-0000309292023 та №НВ-0000309362023, про що було складено акти приймання проекту договору оренди земельної ділянки від 20.03.2023.

28.03.2023 між Радою, як орендодавцем, та Товариством, як орендарем, було укладено договори оренди земельної ділянки, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за реєстровими номерами 185 та 186, у відповідності до яких орендодавцем, на підставі рішень Київської міської ради від 18.11.2021 №3656/3697 та від 16.12.2021 №4138/4179, було передано орендарю в оренду земельні ділянки площею 0,6538 га (кадастровий номер 8000000000:88:084:0094) та площею 0,8557 га (кадастровий номер 8000000000:88:084:0098) в оренду на десять років, та на підставі яких було проведено реєстрацію за Товариством права оренди відповідних земельних ділянок.

Разом з цим позивач вказує на безпідставне збереження відповідачем коштів в розмірі орендної плати за користування спірними земельними ділянками до укладення відповідних договорів оренди, а саме протягом періоду з 18.06.2021 до 27.03.2023, заборгованість з якої становить 2 289 537,05 грн.

Спір у даній справі виник у зв`язку із фактичним користуванням відповідачем земельними ділянками під належними йому об`єктами нерухомості та вимогою Ради сплатити кошти за таке фактичне користування землею.

При цьому, у межах даного спору сторонами не заперечується необхідність оплати за землю у визначеному Радою розмірі, а також не оспорюється кваліфікація цих правовідносин як кондикційних та таких, що підпадають під регулювання статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду користування землею без договору кваліфікується як безпідставне збереження майна (ст. 1212 Цивільного кодексу України), що дає власнику право вимагати компенсацію за користування (недоотриману орендну плату). Для таких відносин вина користувача не є обов`язковою, важливо лише факт користування.

Відповідно в цій частині суд погоджується із доводами Ради, що за період з 18.06.2021 по 27.03.2023 у відповідача на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України виникло зобов`язання зі сплатити (компенсування) Раді коштів, які він утримав у себе не уклавши в цей період договір оренди.

Заперечення відповідача проти позову зводяться до такого:

- перед прийняттям Радою рішення про надання відповідачу спірних земельних ділянок в оренду Рада висловила волевиявлення звільнити (простити) відповідачу нарахування за статтями 1212-1214 Цивільного кодексу України про свідчить свідоме виключення із проекту рішення норми про оплату цих коштів, що не відбувається в інших випадках;

- відсутній обов`язок платити (компенсовувати) плату за березень-грудень 2022 року на підставі п.п. 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (надалі – "пільга").

Тобто відповідач оспорює розмір свого зобов`язання та зазначає про існування підстави для його припинення, а тому саме в межах цих доводів суд вирішить цей спір без детального повторювання норм щодо кондиційних зобов`язань, які підтверджуються усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Суд апеляційної інстанції, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині 3 статті 2 ГПК України, зокрема ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Проаналізувавши застосовані судом першої інстанції норми права, які регулюють спірні правовідносини, дослідивши доводи та мотиви скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Щодо правової природи спірних правовідносин.

Предметом позову у цій справі є вимога Київської міської ради про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельними ділянками з кадастровими номерами 8000000000:88:084:0094 та 8000000000:88:084:0098 за період з 18.06.2021 до 27.03.2023 у сумі 2 289 537,05 грн.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними; фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Як убачається з матеріалів справи, кваліфікація спірних правовідносин як кондикційних, що підпадають під регулювання статей 1212– 1214 ЦК України, а також обов`язок відповідача здійснювати оплату за фактичне користування спірними земельними ділянками у визначеному позивачем розмірі (за ставкою орендної плати 5 % від нормативної грошової оцінки) сторонами у цій справі не заперечувалися. Суд першої інстанції в цій частині погодився з доводами позивача та встановив, що за період з 18.06.2021 по 27.03.2023 у відповідача на підставі статей 1212– 1214 ЦК України виникло зобов`язання зі сплати (компенсування) Раді коштів за фактичне користування спірними земельними ділянками, не оформлене договорами оренди.

Отже, з огляду на характер спірних правовідносин та межі доводів апеляційної скарги, спір у справі зводиться до питання поширення на правовідносини фактичного користування Товариством спірними земельними ділянками у період з 01.03.2022 по 31.12.2022 передбаченого підпунктом 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України звільнення від нарахування та сплати плати за землю.

Щодо застосування підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України до спірних правовідносин.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX пункт 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України доповнено підпунктом 69.14, згідно з яким тимчасово, на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року, наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб.

Законом України від 11.04.2023 № 3050-IX підпункт 69.14 викладено у новій редакції, за змістом якої за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджено наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004. Зі змісту вказаного Переліку вбачається, що у період з 24.02.2022 до 30.04.2022 територію міста Києва було віднесено до територій активних бойових дій, а тому земельні ділянки у місті Києві підпадають під регулювання підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України.

Крім того, рішенням Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449/5490 внесено зміни до рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 "Про бюджет міста Києва на 2022 рік", якими визначено, що з 01.03.2022 до 31.05.2022 застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотків.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що метою запровадження законодавцем наведеного регулювання було надання підтримки фізичним та юридичним особам у вигляді звільнення від нарахування та сплати плати за землю в умовах, коли повноцінне використання земельних ділянок було об`єктивно ускладнене внаслідок збройної агресії російської федерації. Неможливість повноцінного використання землі однаковою мірою впливала як на осіб, які користувалися землею на підставі укладеного договору оренди, так і на власників об`єктів нерухомого майна, які користувалися земельними ділянками під такими об`єктами без оформленого договору, проте за своєю суттю мали обов`язок зі сплати коштів у тому самому розмірі, що й орендарі, на підставі статей 1212– 1214 ЦК України.

Диспозиція підпункту 69.14 містить формулювання "перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб", що не обмежує коло користувачів виключно особами, які уклали договір оренди. Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що тлумачення застосування цієї норми виключно до категорій осіб, відмінних від фактичних користувачів земельних ділянок, розташованих під належними їм об`єктами нерухомості, мало б формальний та дискримінаційний характер і не враховувало б мету запровадження законодавцем відповідної пільги.

При цьому, як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідач у спірний період добросовісно подавав передбачені Податковим кодексом України податкові декларації з плати за землю, коригував їх та сплатив за спірний період 2 955 098,04 грн, які були прийняті державою в особі фіскальних органів. Водночас сам позивач при обрахунку розміру безпідставно збережених коштів застосовує до спірних правовідносин норми Податкового кодексу України щодо нормативної грошової оцінки та її індексації (підпункт 288.5.1 статті 288), пропорційного визначення платежу (пункт 286.6 статті 286) та належних доказів на обґрунтування оцінки землі (пункт 289.2 статті 289). За таких обставин підхід, за якого норми Податкового кодексу України застосовуються до фактичного користувача землі в частині визначення розміру його зобов`язання, проте не застосовуються в частині передбаченого тим самим Кодексом звільнення від відповідних нарахувань, не відповідає принципу правової визначеності.

Вимога щодо "якості закону" та обов`язок суду застосувати найбільш сприятливий для особи спосіб тлумачення закону ґрунтуються на положеннях частини 1 статті 57 Конституції України, згідно з якою кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. У випадку, коли закон сформульований у спосіб, який не дозволяє особі однозначно визначити свої права і обов`язки, його тлумачення має здійснюватися на користь особи, для якої на підставі такого закону звужується певне право або встановлюється новий обов`язок.

Колегія суддів також враховує, що визначальним для стягнення коштів на підставі статті 1212 ЦК України є те, що набувач зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування земельною ділянкою, та збагатився за рахунок потерпілого за відсутності правової підстави (постанови Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 922/2216/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18). Розмір безпідставно збережених коштів у цій категорії справ визначається за методикою розрахунку орендної плати за землю та за загальним правилом обчислюється у розмірі орендної плати, яку одержав би власник земельної ділянки за наявності правової підстави – укладеного договору оренди. Проте у період з 01.03.2022 по 31.12.2022 за наявності укладеного договору оренди позивач у силу приписів підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України та власного рішення від 13.09.2022 № 5449/5490 не одержав би від орендаря жодних коштів. Відтак механізм обрахунку розміру збережених коштів виключає нарахування суми збагачення у розмірі, більшому за суму, яку власник земельної ділянки одержав би від особи, яка уклала договір оренди, а тому за вказаний період на боці відповідача відсутнє збереження коштів за рахунок позивача у розумінні статті 1212 ЦК України.

Щодо оцінки поведінки сторін у період між прийняттям рішень Київської міської ради та укладенням договорів оренди.

Особливістю цієї справи є те, що рішеннями Київської міської ради від 18.11.2021 № 3656/3697 та від 16.12.2021 № 4138/4179 вирішено передати Товариству спірні земельні ділянки в оренду, однак відповідні договори оренди було укладено лише 28.03.2023.

Як убачається з матеріалів справи, Товариство листами №№ 39, 40, 41 від 29.12.2021, тобто протягом строку, визначеного пунктами 3 відповідних рішень, зверталося до Ради та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з проханням підготувати проєкт договору оренди та здійснити розрахунок орендної плати. Листами від 27.01.2022 № 05708-1997 та від 01.02.2022 № 05716-2366 Департамент повідомив Товариство про необхідність надання актуального витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, оскільки наданий витяг від 27.07.2021 з початком 2022 року втратив актуальність. Листом № 9 від 07.12.2022 Товариство повідомило, що актуальний витяг було замовлено ще 24.01.2022, однак відповіді отримано не було, у зв`язку з чим відповідний витяг було отримано лише за повторним замовленням та надано Департаменту. Після надання Товариством листами від 03.02.2023 витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку Департаментом 07.02.2023 здійснено розрахунки розміру орендної плати та підготовлено проєкти договорів оренди, які 20.03.2023 передано представнику Товариства, а 28.03.2023 договори оренди посвідчено нотаріально за реєстровими №№ 185, 186.

Суд першої інстанції, дослідивши наведене листування, встановив, що тривалість реалізації рішень Ради була зумовлена початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України та веденням бойових дій, у тому числі на території міста Києва, а також бюрократичним порядком оформлення земельних правовідносин, який полягав у неодноразовому покладенні на майбутнього орендаря обов`язку актуалізувати інформацію, що по суті була наявна у володінні уповноваженого органу Ради. При цьому жодних претензій з приводу зволікання з укладенням договорів оренди сторони одна одній не пред`являли, а факту ухилення відповідача від укладення договорів або зловживання ним своїми правами судом встановлено не було.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Принцип добросовісності покладено, зокрема, в основу доктрини venire contra factum proprium, яка спрямована на унеможливлення суперечливої поведінки; дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 686/9834/17-ц, від 28.10.2020 у справі № 372/4029/18, від 09.06.2021 у справі № 948/393/20).

Очевидним наслідком прийняття Радою рішень про передачу відповідачу спірних земельних ділянок в оренду мало б бути укладення відповідних договорів, чому перешкодили активні бойові дії та надмірний бюрократичний формалізм уповноважених органів місцевого самоврядування, а укладення таких договорів надало б землекористувачу можливість не сплачувати орендну плату у період дії передбаченого підпунктом 69.14 звільнення. Відтак нарахування відповідачу плати за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 та незастосування до нього пільги за наявності нереалізованих не з його вини рішень Ради про надання земельних ділянок в оренду не відповідало б принципам справедливості, добросовісності та розумності, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у пунктах 33– 40 постанови від 10.02.2026 у справі № 910/2211/25, ухваленої за подібних фактичних обставин (наявність нереалізованого рішення ради про надання земельної ділянки в оренду).

З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач у спірний період мав сплачувати за користування спірними земельними ділянками за ставкою 5 % від нормативної грошової оцінки у періоди з 18.06.2021 по 28.02.2022 та з 01.01.2023 по 27.03.2023, тоді як за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 підстави для нарахування плати відсутні. Загальна сума коштів, які мав сплатити відповідач, становить 2 748 713,63 грн (5 244 635,09 грн – 2 495 921,46 грн). Оскільки, як підтверджується матеріалами справи та не заперечується позивачем, відповідачем за спірний період фактично сплачено 2 955 098,04 грн, що перевищує суму коштів, яка підлягала сплаті, безпідставного збереження коштів за рахунок позивача у розумінні статті 1212 ЦК України на боці відповідача не виникло, у зв`язку з чим у задоволенні позову відмовлено правомірно.

Доводи апелянта про те, що передбачене підпунктом 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України звільнення поширюється виключно на осіб, які використовували земельні ділянки на відповідній правовій підставі, з посиланням на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 01.07.2025 у справі № 908/1301/24, від 11.11.2025 у справі № 910/8635/24 та від 10.02.2026 у справі № 908/2849/24, колегією суддів відхиляються з огляду на таке.

Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Водночас наведені скаржником справи не характеризувалися визначальною особливістю фактичних обставин цієї справи – існуванням прийнятих до початку повномасштабного вторгнення та нереалізованих не з вини землекористувача рішень органу місцевого самоврядування про передачу спірних земельних ділянок в оренду. Саме таку особливість Верховний Суд у пунктах 37– 40 постанови від 10.02.2026 у справі № 910/2211/25 визнав такою, що впливає на застосування підпункту 69.14 до правовідносин фактичного користування землею, а тому висновки, викладені у наведених апелянтом постановах, не є застосовними до спірних правовідносин без урахування зазначеної особливості.

Посилання апелянта на висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 29.10.2024 у справі №620/5747/23, згідно з яким право на звільнення від сплати податку відповідно до підпункту 69.14 реалізується шляхом подання уточнюючих податкових декларацій, а також доводи щодо періодів, за які відповідачем подано уточнюючі декларації, колегією суддів відхиляються, оскільки вказана постанова стосувалася правомірності податкової вимоги щодо податкового боргу та порядку адміністрування податкових зобов`язань, а не матеріально-правових підстав виникнення кондикційного зобов`язання; висновку про непоширення підпункту 69.14 на осіб, які користуються землею без укладеного договору оренди, наведена постанова не містить. Крім того, предметом цього спору є не податкові зобов`язання відповідача, а стягнення безпідставно збережених коштів на підставі статті 1212 ЦК України, розмір яких, як зазначено вище, не може перевищувати суму, яку позивач одержав би від відповідача за наявності укладеного договору оренди, а така сума за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 дорівнює нулю. Порядок коригування податкової звітності відповідача не змінює того факту, що збереження коштів за рахунок позивача у вказаний період не відбулося.

Доводи апелянта про зволікання та бездіяльність відповідача щодо укладення договорів оренди, які, на думку скаржника, виключають застосування до нього передбаченої підпунктом 69.14 пільги, не знайшли свого підтвердження.

Наявне у матеріалах справи листування свідчить, що Товариство звернулося до Ради та Департаменту щодо підготовки проєкту договору оренди Земельної ділянки-1 вже 29.12.2021, тобто у межах місячного строку, встановленого пунктом 3 рішення від 18.11.2021 № 3656/3697, замовило актуальний витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку 24.01.2022, а подальша тривалість оформлення правовідносин була зумовлена початком повномасштабного вторгнення російської федерації, веденням активних бойових дій на території міста Києва та неодноразовим покладенням на Товариство обов`язку з актуалізації відомостей, наявних у розпорядженні уповноважених органів позивача. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що тривале (по 27.03.2023) неукладення договорів оренди не було наслідком протиправної бездіяльності жодної із сторін, а доводи апелянта у цій частині зводяться до переоцінки обставин, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку.

Посилання апелянта на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.02.2026 у справі № 910/2211/25 на обґрунтування відсутності у відповідача звільнення від плати за користування земельними ділянками колегією суддів відхиляється, оскільки викладені у пунктах 33– 40 вказаної постанови висновки, навпаки, підтверджують необхідність урахування при вирішенні спорів цієї категорії наявності нереалізованих рішень органу місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок в оренду та оцінки поведінки сторін крізь призму принципів справедливості, добросовісності та розумності, що й було здійснено судом першої інстанції.

Наведені апелянтом правові позиції Верховного Суду щодо кондикційної природи відносин фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди (зокрема, постанови від 09.02.2022 у справі № 910/8770/19, від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20) висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки кондикційна кваліфікація спірних правовідносин судом першої інстанції під сумнів не ставилася, а підставою для відмови у позові стало встановлення відсутності обставин збереження коштів відповідачем за рахунок позивача з урахуванням фактично сплачених ним сум та періоду, за який плата не підлягала нарахуванню.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою статті 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду у даній справі. Скаржниками не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати.

Згідно зі статтею 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2026 у справі №910/12275/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2026 у справі №910/12275/25 залишити без змін.

3. Справу №910/12275/25 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 08.07.2026.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Г.П. Коробенко

К.В. Тарасенко