Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №920/92/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2026 р. Справа№ 920/92/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Кравчука Г.А.

Михальської Ю.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження, без виклику сторін, апеляційну скаргу Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області

на рішення Господарського суду Сумської області

від 19.03.2026

у справі № 920/92/26 (суддя Резніченко О.Ю.)

за позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Артель РП"

про стягнення 2 072 грн 19 коп

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області звернулася до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Артель РП" про стягнення 2 072 грн 19 коп.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 01.12.2023 між сторонами було укладено договір №632-23ТН про виконання робіт з технічного нагляду у будівництві (далі — Договір). Згідно п.3.1 договору до загальної вартості робіт з технічного нагляду – 324 560,00 грн було включено єдиний податок у розмірі 5% - 16 228,00 грн.

За результатами ревізії, проведеної Державною аудиторською службою України (акт від 28.10.2025 №001700-21/60) було встановлено, що при визначенні вартості послуг технічного нагляду за договором неправильно визначилась база розрахунку та до складу вартості будівельних робіт включились витрати, які не відносяться до будівельних робіт, а також суми єдиного податку (5%). Державна аудиторська служба України у вимозі від 28.11.2025 №001700-14/14676-2025 зобов`язала позивача вжити заходів щодо повернення надмірно сплачених коштів у розмірі 2 072,19 грн, у тому числі 996,79 грн – сплачені суми єдиного податку, 1075,40 грн – безпідставно включені витрати.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Сумської області від 19.03.2026 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено поданими доказами протиправну поведінку відповідача у вигляді порушення договірного зобов`язання, яке спричинило матеріальні збитки позивачу у розмірі 2 072,19 грн, а тому відсутній причинно-наслідковий зв`язок між заподіяною шкодою та поведінкою відповідача, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 072,19 грн безпідставно отриманих коштів (збитків) визнано судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, так як недоведені позивачем належними, допустимими та достатніми доказами.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним рішенням, Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 19.03.2026 у справі №920/92/26 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалено місцевим судом з неправильним застосуванням норм матеріального права. При цьому скаржник стверджує, що Настанова № 281 є обов`язковою для застосування при визначенні вартості будівництва, встановлює порядок формування вартості робіт та витрат на технічний нагляд. Скаржник наголошує, що відповідач безпідставно включив до бази нарахування технічного нагляду складові вартості будівельних робіт, які відповідно до нормативних актів не повинні враховуватись, однак суд першої інстанції не взяв до уваги імперативний характер Настанови №281.

Поряд з цим, апелянт вказує, що судом досліджено питання включення до актів приймання виконаних робіт зі здійснення технічного нагляду суми єдиного податку (5%), які нараховані на вартість послуг з технічного нагляду. Також вважає, що системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що узгоджена сторонами тверда договірна ціна вже охоплює всі витрати підрядника, включаючи його податковий тягар. Апелянт також зазначає, що суд залишив поза увагою дане питання, не здійснив дослідження та твердження позивача щодо не можливості включення до актів виконаних робіт єдиний податок в розмірі 5%.

Узагальнені доводи та заперечення сторін

08.05.2026 через підсистему “Електронний суд” від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду – без змін.

Відповідач наголошує на тому, що суд правильно встановив, що позиція позивача щодо визначення бази розрахунку вартості послуг технічного нагляду є помилковою, оскільки вона базується на вибірковому застосуванні Настанови № 281, змішуванні різних стадій ціноутворення у будівництві та ігноруванні договірної природи спірних правовідносин. Відповідач також зазначає, що посилання апелянта на акт ревізії не може бути покладене в основу судового рішення, оскільки такий акт не має наперед встановленої сили, не змінює умов договору та не звільняє позивача від обов`язку доказування.

Крім того відповідач просить суд стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000,00 грн.

Також відповідач просить вирішити питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у суді першої інстанції, які не були вирішені судом.

11.05.2026 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій останній заперечив доводи, наведені у відзиві та підтримав свою позицію, викладену в апеляційній скарзі.

15.05.2026 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скрагу.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги, заяв та клопотань

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2026 апеляційну скаргу у справі №920/92/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Кравчук Г.А., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2026 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.

24.04.2026 матеріали справи №920/92/26 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області на рішення Господарського суду Сумської області від 19.03.2026 у справі № 920/92/26. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

01 грудня 2023 року між Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області (далі - Замовник) та ТОВ “АРТЕЛЬ РП” (далі - Виконавець) укладено Договір № 632-23ТН про виконання робіт з технічного нагляду у будівництві (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується здійснювати технічний нагляд (надалі – “Роботи”) за виконанням будівельних робіт на будівництві об`єкта: “Капітальний ремонт багатоквартирного житлового будинку в м. Ірпінь Київської області по вул. Громадянська, 2, який постраждав внаслідок військової агресії російської федерації проти України” (далі по тексту – “Об`єкт”).

Згідно п. 1.2. Договору роботи із здійснення технічного нагляду за будівництвом Об`єкта виконуються у відповідності з Порядком здійснення технічного нагляду під час будівництва об`єктів архітектури, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 року № 903 “Про авторський та технічний нагляд під час будівництва об`єкта архітектури” та з врахуванням умов цього договору.

Відповідно до п. 1.4 Договору, вартість робіт, що доручаються Виконавцю, визначається цим Договором згідно Кошторисних норм України “Настанова з визначення вартості будівництва”, затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 281 від 01.11.2021 “Про затвердження кошторисних норм України у будівництві”.

Згідно п 3.1. Договору, загальна вартість робіт з технічного нагляду становить: 324 560,00 грн (триста двадцять чотири тисячі п`ятсот шістдесят гривень 00 копійок), у тому числі єдиний податок 5% -16 228,00 грн.

Вартість робіт може бути змінена відповідно до фактичних розрахунків відповідно до п. 5.1 Договору.

Згідно п. 5.1 Договору приймання і передача робіт з технічного нагляду за цим Договором оформлюються Актом виконаних робіт (надалі - Акт) згідно додатку № 43 Кошторисних норм України “Настанова з визначення вартості будівництва”, затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 281 від 01.11.2021 “Про затвердження кошторисних норм України у будівництві”.

У період дії договору відповідачем надавались послуги технічного нагляду, за результатами яких складались акти приймання наданих послуг, що стали підставою для здійснення оплати.

За результатами ревізії, проведеної Державною аудиторською службою України щодо окремих питань фінансово-господарської діяльності Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року, встановлено, що при визначенні вартості послуг технічного нагляду:

неправильно визначалась база розрахунку вартості послуг;

до складу “вартості будівельних робіт” включались витрати, які не відносяться до будівельних робіт, а саме витрати з частин V–IX форми КБ-2в (адміністративні витрати, прибуток, ризики, інші витрати).

Відповідно до пункту 6.1. Настанови з визначення вартості будівництва, затвердженої наказом Міністерства розвитку громад та територій України 01 листопада 2021 року № 281 (далі - Настанови № 281), взаєморозрахунки за обсяги виконаних робіт проводяться за період, встановлений в договорі (щомісячно, за етап тощо).

При визначенні вартості виконаних обсягів робіт і проведенні взаєморозрахунків за виконані роботи по об`єкту будівництва застосовуються первинні облікові документи “Акт приймання виконаних будівельних робіт” (форма №КБ-2в) і “Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати” (форма № КБ-3), які наведено у додатку 36 та додатку 37 цієї Настанови, та при твердій договірній ціні за укрупненими показниками вартості — “Звіт про виконання робіт за контрактом на об`єкті будівництва за період (місяць/рік)”, “Підсумковий звіт про вартість виконаних робіт за контрактом на об`єкті будівництва за період” та “Акт здавання-приймання виконаних будівельних робіт”, які наведено у додатках 38, 39 та 40 цієї Настанови.

У вартості виконаних робіт враховуються прямі витрати, загальновиробничі витрати, кошти на зведення і розбирання тимчасових будівель і споруд, кошти на виконання будівельних робіт у зимовий (літній) період, інші супутні витрати (на відрядження, перевезення працівників, доплати працівникам у зв`язку з втратою часу в дорозі тощо), а також прибуток, адміністративні витрати, кошти на покриття ризиків, на покриття додаткових витрат, пов`язаних з інфляційними процесами, податки, збори, обов`язкові платежі, встановлені законодавством і не враховані складовими вартості будівництва, податок на додану вартість.

При розрахунках за виконані будівельні роботи за контрактами, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів міжнародних фінансових установ за міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються первинні облікові документи “Звіт про виконання робіт за контрактом на об`єкті будівництва за період (місяць/рік)”, “Підсумковий звіт про вартість виконаних робіт за контрактом на об`єкті будівництва за період”, “Акт здавання-приймання виконаних будівельних робіт”, які наведено у додатках 38, 39 та 40 цієї Настанови.

У разі застосування твердої договірної ціни за укрупненими показниками вартості при визначенні вартості виконаних обсягів робіт і проведенні взаєморозрахунків за виконані роботи пункти 6.4 – 6.15 цієї Настанови не застосовуються.

Як слідує із затвердженої додатком 36 до Настанови № 281 форми акта приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) до складу будівельних робіт відносяться: прямі витрати (частина 1), загальновиробничі витрати (частина II), кошти на зведення i розбирання тимчасових будівель i споруд (частина III), кошти на виконання будівельних робіт у зимовий (літній) період (частина IV).

Таким чином, до актів, для розрахунку крім вартості будівельних робіт за сумою витрат за частинами I — IV, частково було прийнято окремі витрати за частинами V — IX акту форми КБ-2в.

Отже витрати, які можуть бути враховані як база для нарахування вартості послуг з технічного нагляду відповідає вартості рядку “Разом вартість будівельних робіт (I+II+III+IV)” за формою КБ-2в.

Загальна вартість будівельних робіт за звітний період, яка прийнята до розрахунку в актах форми КБ-2в стоїть окремим рядком та не віднесена до жодної із частин Акту форми КБ-2в, а відображено у графі 9 Акту форми КБ-2в після частини IX та перед найменуванням витрат “Разом (I+II+III+IV+V+VI+VII+VIII+IХ)”.

Позивач звертає увагу, що відповідно до додатку 36 Настанови № 281, до складу будівельних робіт належать виключно витрати, відображені у частинах I–IV форми КБ-2в, а саме:

- прямі витрати;

- загальновиробничі витрати;

- кошти на тимчасові будівлі та споруди;

- кошти на виконання робіт у зимовий (літній) період.

Крім того, ТОВ “АРТЕЛЬ PП” є платниками єдиного податку (5%) за ставкою без податку на додану вартість (реєстраційний номер платника єдиного внеску: 1819086845).

Водночас до актів приймання виконаних робіт зі здійснення технічного нагляду двома надавачами послуг включено суми єдиного податку (5%), які нараховані на вартість послуг з технічного нагляду, та Службою оплачені у повному обсязі.

Законодавством для всіх підрядників (у разі залучення державних коштів), не залежно від типу cy6’екта господарювання, форми власності, системи оподаткування тощо встановлено єдиний механізм та правила визначення вартості будівництва.

На думку позивача, Настанова № 281 є обов`язковою для визначення вартості будівництва об`єктів, шо споруджуються із залученням бюджетних коштів, коштів державних i комунальних підприємств, установ та організацій, а також кредитів, наданих під державні гарантії.

Міністерство розвитку громад та територій України листом від 08.09.2025 №1673 в межах компетенції пояснило, що розмір податків, зборів, обов`язкових платежів, який визначаються відповідно Настанови № 281 визначаються, виходячи з норм i бази для ix нарахування, встановлених законодавством у сфері будівництва, нормування у будівництві, містобудування, просторового планування територій та архітектури.

Враховуючи, що згідно з вимогами Податкового кодексу України єдиний податок в розмірі 5% обраховуються від загального прибутку фізичних осіб- підприємців та/або юридичних осіб, які знаходяться на спрощеній системі оподаткування, i такі витрати не є компенсованими витратами, а також ix визначення законодавством у сфері будівництва, нормування у будівництві, містобудування, просторового планування територій та архітектури не передбачається тому до вартості будівництва об`єктів не включаються.

Державна фіскальна служба України у індивідуальній податковій консультації від 09.08.2019 № 3712/5/99-99-15-01-01-15/IПK зазначила, що главою 1 розділу XIV Податкового кодексу України не передбачено регулювання договірної ціни договору будівельного підряду, якщо виконавець договору знаходиться на спрощеній системі оподаткування.

Крім цього, формою акту приймання наданих послуг зі здійснення технічного нагляду, наведеною в додатку 43 Настанови № 281 відшкодування податків/зборів та ix нарахування, крім податку на додану вартість не передбачено.

Тому позивач вважає, що для визначення вартості послуг технічного нагляду була завищена, що призвело до переплати позивачем, та за висновками ДАСУ, внаслідок неправомірного включення до бази розрахунку витрат, які не є будівельними роботами, відповідач безпідставно отримав кошти в сумі 2 072,19 грн, а саме, по єдиному податку – 996,79 грн, а по включені витрат частин 5-9 на суму – 1 075,40 грн.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів сторін

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з такого.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині третій статті 203 Цивільного кодексу України закріплено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (статті 626 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено обов`язковість договору для виконання сторонами.

Відповідно до вимог статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За змістом статті 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За приписами статей 525-526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або невизначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом, згідно п 3.1. договору, загальна вартість робіт з технічного нагляду становить: 324 560,00 грн, у тому числі єдиний податок 5% -16 228,00 грн.

Між сторонами на виконання умов договору підписаний акт приймання наданих послуг зі здійснення технічного нагляду №1 від 29.12.2023 на суму 19 935,89 грн.

Судом встановлено, що сума вартості послуг із технічного нагляду за договором була погоджена його сторонами, послуги, надані відповідачем, прийняті замовником (позивачем) без заперечень чи зауважень та оплачені.

Судом також враховано, що матеріали справи не містять доказів недійсності чи розірвання сторонами договорів або зміни їх умов у частині вартості, при цьому жодних доказів того, що загальна вартість наданих послуг перевищує договірну ціну, погоджену сторонами в зазначеному договорі, позивачем до суду не надано.

Колегія суддів зауважує, що для констатації факту завищення вартості наданих послуг контролюючий орган мав встановити, що вартість загальної суми наданих виконавцем послуг перевищує договірну ціну, визначену сторонами в укладеному між ними договорі. Саме у випадку встановлення завищеної вартості послуг, яка відмінна від погодженої сторонами договору, можливо стверджувати про порушення зобов`язання у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України та його неналежне виконання всупереч вимогам статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Щодо посилань скаржника на акт Державної аудиторської служби України від 28.10.2025 №001700-21/60, колегія суддів зазначає таке.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України від 26 січня 1993 року № 2939-XII Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні (далі - Закон № 2939-XII).

Згідно зі ст. 1 Закону № 2939-XII, здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 2939-XII, державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Згідно з Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (далі - Положення), Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (п. 7 Положення).

Пунктом 6 Положення передбачено, що Держаудитслужба має право в установленому порядку, зокрема: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (пп. 16 п. 6 Положення); порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (пп. 20 п. 6 Положення); у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку (пп. 23 п. 6 Положення).

Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пп. 9 п. 4 Положення).

Згадані норми узгоджуються з положеннями ст. 10 Закону № 2939-ХІІ, якою визначено права органу державного фінансового контролю. Зокрема, в п. 7 цієї статті передбачено право цього органу пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Статтею 10 Закону № 2939-ХІІ встановлено право органу державного фінансового контролю звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (п. 10), а також при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (п. 13).

Згідно з ч. 3 ст. 15 Закону № 2939-XII, законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Отже, контролюючий орган здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначити їх розмір у встановленому законодавством порядку та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що контролюючий орган проводить державний фінансовий контроль щодо підконтрольних установ. Його вимоги, передбачені ст. 10 Закону № 2939-XII, можуть бути адресовані виключно підконтрольним установам, а звернення до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення такими установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю.

Таким чином, Держаудитслужба, зобов`язана здійснювати державний контроль фінансово-господарської діяльності позивача та в разі виявлення порушень чинного законодавства та при виявленні збитків, має право визначити розмір цих збитків у встановленому законодавством порядку і пред`явити об`єкту контролю (позивачу) вимоги щодо усунення встановлених правопорушень. Такі вимоги, в силу вимог ч. 3 ст. 15 Закону № 2939-XII, є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Разом з цим, акт перевірки (аудиту) - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки, виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу (Вимога щодо усунення встановлених правопорушень). Акти ревізії та документальних перевірок не мають обов`язкового характеру та не можуть оспорюватися в суді. Встановлені під час проведення контрольних заходів підрозділами аудиту факти підлягають доказуванню стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним ГПК України (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 922/2810/21, від 07.12.2021 у справі № 922/3816/19, від 21.05.2018 у справі № 922/2310/17, від 13.02.2018 у справі № 910/12793/17).

Судом також прийнято до уваги правові висновки наведені в постанові Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №916/1906/18, в якій зазначено, що виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.

За висновком, викладеним у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 910/17984/16, акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідними актами здачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася.

У пунктах 59-62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/11273/20 вказано, що однакове застосування закону забезпечує його загальнообов`язковість, поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

З матеріалів справи вбачається, що в складеному акті Держаудитслужби від 28.10.2025 фінансово-господарської діяльності Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області зафіксовано відповідну інформацію про виявлені контролюючим органом порушення.

Водночас стала судова практика підтверджує, що акт ревізії не породжує обов`язкових юридичних наслідків для відповідача у цій справі, а обставини, викладені в акті підлягають доведенню на рівні з іншими обставинами, якими обґрунтовані вимоги та заперечення учасників справи.

За наведеного вище є безпідставними посилання позивача на Акт ревізії Держаудитслужби від 28.10.2025 фінансово-господарської діяльності Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області в якості доказу на підтвердження безпідставного тримання відповідачем коштів за надання послуг за договором про надання робіт здійснення технічного нагляду № 632-23ТН від 01.12.2023.

Таким чином, суд першої інстанції обгрунтовано виснував, що акт ревізії від 28.10.2025, за відсутності інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували встановлені цим актом порушення, не може бути достовірним та обґрунтованим підтвердженням завищення виконавцем вартості наданих послуг за договором.

При цьому колегією суддів враховано, що в матеріалах справи відсутні будь-які обґрунтовані зауваження та заперечення щодо якості та кількості наданих послуг при підписанні позивачем актів наданих послуг.

Відтак, факт виконання умов договору про надання робіт здійснення технічного нагляду № 632-23ТН від 01.12.2023 та здійснення відповідних розрахунків між замовником та виконавцем у розмірі, який узгоджено умовами договору, сторонами підтверджено та не оспорюється, при цьому, замовник зобов`язаний був перевірити відомості, що зазначені в актах приймання наданих послуг, крім цього доказів неналежного надання послуг, завищення вартості наданих послуг, суду не надано.

Разом з цим, місцевий суд вірно наголосив, що кошти, які позивач просить стягнути з відповідача отримані ним як оплата за надані послуги за договором, а тому кошти набуто за наявності правової підстави – договору.

Беручи до уваги наведені вище обставини, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих коштів в сумі 2 072,19 грн.

Таким чином, дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та ухвалив законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Інші доводи, на які посилається скаржник під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 19.03.2026 відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів також погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат, а витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта, оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Таким чином, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Тобто стороні надано право подати відповідні докази як до закінчення судових дебатів, так і протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Згідно із ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000,00 грн.

На підтвердження факту надання правничої допомоги відповідачем надано копії таких документів: рахунок-фактуру №147 від 13.04.2026 на суму 10 000,00 грн, ордер серії АІ №2194487 від 05.05.2026, акт наданих послуг №8 від 16.04.2026 на суму 10 000,00 грн, платіжну інструкцію №719 від 14.04.2026 на суму 10 000,00 грн.

Також в матеріалах справи наявний договір №2026/0903-1Д від 09.03.2026 про надання адвокатських послуг (правничої допомоги).

За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Так, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 ГПК України).

Така правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Законом України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі – Закон) встановлено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ст. 26 Закону).

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частини третьої статті 27 Закону до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі ст. 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах – фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення – при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Така правова позиція Верховного Суду викладена, зокрема, в постанові від 16.02.2023 у справі № 916/1106/21.

Суд звертає увагу на те, що надані учасником справи документи на підтвердження розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному ним розмірі за рахунок іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію, зокрема, розумної необхідності таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18 та постанові Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17.

Так, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 Європейським судом з прав людини також зауважено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 914/4/20.

Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Таких висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, в постанові від 18.05.2021 у справі № 918/917/19.

Згідно зі ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

З урахуванням наведеного, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.04.2021 у справі № 910/9243/20.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Разом із тим, колегія суддів зазначає, що такий вид робіт, як "аналіз апеляційної скарги позивача, рішення суду першої інстанції, матеріалів справи", є складовою роботи з підготовки відзиву на апеляційну скаргу (схожа за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.05.2022 у справі №824/152/21).

Тобто, на переконання суду, у контексті цих послуг заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим лише в частині складання та подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Судом встановлено, що позивачем клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката не подано; неспівмірність витрат не доведено.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

З урахуванням наведеного в сукупності, з огляду на спірні правовідносини, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру з огляду на предмет позову, значення справи для сторін, суд дійшов висновку, що обґрунтованою, розумною, співмірною та пропорційною до предмета спору є компенсація відповідачу витрат в розмірі 2 000,00 грн.

Що стосується заявлених до відшкодування витрат ТОВ "Артель РП" на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем в суді першої інстанції на суму 4 000,00 грн, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Підпункти (б) і (в) пункту 4 частини 1 статті 282 ГПК України передбачають зазначення у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції, зокрема, нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Отже, суд апеляційної інстанції здійснює новий розподіл судових витрат у справі лише у разі прийняття ним постанови про скасування чи зміну остаточного судового рішення суду першої інстанції, прийнятого по суті заявлених вимог.

Враховуючи те, що за результатами розгляду апеляційної скарги позивача, суд апеляційної інстанції ухвалив постанову від 06.07.2026, якою рішення Господарського суду Сумської області від 19.03.2026 у справі №920/92/26 залишив без змін, у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для здійснення нового розподілу судових витрат понесених у зв`язку із розглядом справи №920/92/26 в суді першої інстанції, а отже відсутні й правові підстави для ухвалення додаткового рішення в цій частині згідно з пунктом 3 частини 1 статті 244 вказаного Кодексу.

Зважаючи на викладене, заява відповідача про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи №920/92/26 в суді першої інстанції, задоволенню не підлягає.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що на розгляді в Господарському суді Сумської області перебуває заява відповідача про ухвалення додаткового рішення, в якій заявник просить суд стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу розмірі 4 000,00 грн, понесених у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції, розгляд якої зупинено до закінчення апеляційного провадження, про що постановлено ухвалу від 14.04.2026.

Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Сумської області від 19.03.2026 у справі №920/92/26 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Службу відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області.

Стягнути з Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Артель РП" витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 2 000 (дві тисячі) грн 00 коп.

Матеріали справи №920/92/26 повернути Господарському суду Сумської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Г.А. Кравчук

Ю.Б. Михальська