Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №915/1151/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/1151/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державної установи "Вознесенська виправна колонія (№72)"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.04.2026, прийняте суддею Ковалем С.М., м. Миколаїв, повний текст складено 16.04.2026,

у справі №915/1151/25

за позовом: Державної установи "Вознесенська виправна колонія (№72)"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія"

про стягнення 89 555,08 грн

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 р. Державна установа "Вознесенська виправна колонія (№72)" звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія", в якому просила стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 89555,08 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час виконання укладених між сторонами договорів про постачання електричної енергії №50/479 від 28.12.2021 та №50/479 від 30.01.2023 (з урахуванням додаткових угод до них) відповідачем було безпідставно збільшено складові ціни за спожиту позивачем електричну енергію, що призвело до надмірного та необґрунтованого збільшення вартості електричної енергії і, як наслідок, безпідставного витрачання бюджетних коштів.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 07.08.2025 відкрито провадження у справі №915/1151/25.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 08.04.2026 у справі №915/1151/25 (суддя Коваль С.М.) відмовлено у задоволенні позову.

Судове рішення мотивоване тим, що договори про постачання електричної енергії №50/479 від 28.12.2021 та №50/479 від 30.01.2023 і додаткові угоди до них, на виконання яких відповідачеві були сплачені грошові кошти, не визнані недійсними у встановленому порядку, зокрема, в частині визначеної ціни товару, у зв`язку з чим відсутні підстави для стягнення цих коштів з Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" як безпідставно набутих.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Державна установа "Вознесенська виправна колонія (№72)" звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.04.2026 у справі №915/1151/25 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Зокрема, апелянт наголошує на тому, що додаткові угоди до договорів №50/479 від 28.12.2021 та №50/479 від 30.01.2023 суперечать вимогам пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" щодо неможливості збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, а їх укладення призвело до необґрунтованого збільшення ціни за одиницю товару та, відповідно, зменшення обсягів споживання електричної енергії, у зв`язку з чим позивачем протягом лютого, травня, червня, листопада та грудня місяців 2022 року, а також травня, червня, липня, серпня, жовтня та листопада місяців 2023 року було надмірно та безпідставно сплачено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" бюджетні кошти, які підлягають поверненню Державній установі "Вознесенська виправна колонія (№72)". Крім того, скаржник вказує про те, що допущена у мотивувальній частині оскаржуваного рішення помилка при зазначенні найменування позивача підтверджує формальний та поверхневий підхід місцевого господарського суду до розгляду спору у цій справі.

У відзиві на апеляційну скаргу №03-07/665 від 27.05.2026 (вх.№1867/26/Д2 від 27.05.2026) Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Державної установи "Вознесенська виправна колонія (№72)", посилаючись на те, що позивач протягом усього строку дії договорів про постачання електричної енергії №50/479 від 28.12.2021 та №50/479 від 30.01.2023 жодного разу не звертався до відповідача із пропозиціями щодо перегляду або зменшення ціни, не заявляв незгоди з розрахунками, не ініціював процедуру звіряння розрахункових даних та не використовував передбачені договорами механізми врегулювання розбіжностей, натомість додаткові угоди до вказаних договорів щодо збільшення ціни електричної енергії були підписані сторонами добровільно та їх недійсність у судовому порядку не встановлена, у зв`язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано виходив із презумпції правомірності укладених правочинів та обґрунтовано врахував їх в якості чинних підстав для сплати позивачем коштів. Поряд з цим, за твердженням відповідача, зазначення в окремому фрагменті оскаржуваного судового рішення неправильного найменування позивача не свідчить про незаконність чи необґрунтованість такого рішення, а також не спростовує встановлених судом фактичних обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Станом на 01.01.2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3328 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2026 рік").

Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (89555,08 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Державної установи "Вознесенська виправна колонія (№72)" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 14.05.2026 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

28.12.2021 між Державною установою "Вознесенська виправна колонія (№72)" ("Споживач") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" ("Постачальник") укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №50/479 (далі – договір №50/479 від 28.12.2021), за умовами пунктів 2.1, 2.2 якого Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Найменування товару: Електрична енергія ДК 021:2015 09310000-5 Електрична енергія.

Положеннями пункту 2.3 договору №50/479 від 28.12.2021 передбачено, що очікуваний обсяг електричної енергії за період з 01.01.2022 до 31.12.2022 включно становить 572,6 тис.кВт*год, у т.ч. за рахунок орендарів 25,6 тис.кВт*год. Очікуваний обсяг постачання електричної енергії може бути змінений залежно від реального фінансування Споживача та в інших випадках за згодою сторін у порядку, визначеному цим договором та додатками до нього.

Споживач розраховується з Постачальником у відповідному розрахунковому періоді за ціною, що визначається відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії згідно з комерційними умовами, які погоджені Сторонами у відповідному додатку до цього договору. Ціна електричної енергії станом на дату укладення цього договору становить 3,47 грн за 1 кВт*год з ПДВ. Очікувана вартість електричної енергії за цим договором визначається з урахуванням очікуваного обсягу постачання, визначеного у пункті 2.3 цього договору, та вказаної у цьому пункті ціни за 1 кВт станом на дату укладення цього договору та становить: 1986922 грн з ПДВ. Зазначена очікувана вартість електричної енергії за цим договором змінюється у разі зміни очікуваного обсягу постачання та/або ціни за 1 кВт*год, яка обраховується для відповідного розрахункового періоду згідно з механізмом визначення ціни електричної енергії, зазначеним у комерційних умовах, що є додатком до цього договору (пункт 5.1 договору №50/479 від 28.12.2021).

В силу пункту 13.1 договору №50/479 від 28.12.2021 цей договір укладається на строк (термін), зазначений в комерційних умовах, погоджених сторонами у відповідному додатку до цього договору, та набирає чинності з дати його підписання сторонами і скріплення печатками сторін.

Відповідно до пункту 13.2 договору №50/479 від 28.12.2021 Постачальник має повідомити про зміну будь-яких умов договору Споживача не пізніше, ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право Споживача розірвати договір. Постачальник зобов`язаний повідомити Споживача в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про право припинити дію договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації Постачальнику, якщо Споживач не приймає нові умови.

У пункті 13.8 договору №50/479 від 28.12.2021 визначено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема, з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, – не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадку зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії;

3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, падання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку;

6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування – пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування;

7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення у договорі про закупівлю порядку зміни ціни;

8) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини шостої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Додатками до договору №50/479 від 28.12.2021 є заява-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу, а також комерційна пропозиція.

В подальшому між Державною установою "Вознесенська виправна колонія (№72)" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" укладено низку додаткових угод до договору №50/479 від 28.12.2021, якими зменшено обсяги електричної енергії з урахуванням збільшення її ціни, а саме:

-додаткову угоду б/н від 09.02.2022, якою у зв`язку зі зміною тарифу на послуги передачі електричної енергії з 01.01.2022, встановленого відповідно до постанови НКРЕКП №2454 від 01.12.2021, збільшено ціну за одиницю товару до 3,53 грн за 1 кВт*год та зменшено кількість загального обсягу електричної енергії за договором на 127991,9 кВт*год;

-додаткову угоду №2 від 26.08.2022, в якій сторони з посиланням на зміну ціни за одиницю товару, що підтверджується довідкою Харківської торгово-промислової палати №449/22 від 02.08.2022, керуючись положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", узгодили збільшення ціни на електричну енергію до 3,88 грн за 1 кВт*год та зменшення загального обсягу електричної енергії за договором на 17275,1 кВт*год;

-додаткову угоду №3 від 30.08.2022, якою у зв`язку зі зміною ціни за одиницю товару, що підтверджується довідкою Харківської торгово-промислової палати №505/22 від 16.08.2022, на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено збільшення ціни на електричну енергію до 4,26 грн за 1 кВт*год та зменшення загального обсягу електричної енергії за договором на 17295,98 кВт*год;

-додаткову угоду №4 від 27.09.2022, в якій сторони з посиланням на зміну ціни за одиницю товару, що підтверджується довідкою Харківської торгово-промислової палати №635/22 від 13.09.2022, керуючись положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", узгодили збільшення ціни на електричну енергію до 4,65 грн за 1 кВт*год та зменшення загального обсягу електричної енергії за договором на 14811,70 кВт*год;

-додаткову угоду №5 від 18.10.2022, якою у зв`язку зі зміною ціни за одиницю товару, що підтверджується довідкою Харківської торгово-промислової палати №733/22 від 05.10.2022, на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено збільшення ціни на електричну енергію до 5,11 грн за 1 кВт*год та зменшення загального обсягу електричної енергії за договором на 10995,74 кВт*год.

На виконання договору №50/479 від 28.12.2021 позивач сплатив на користь відповідача вартість поставленої електричної енергії у загальній сумі 1550100,57 грн, про що свідчать наявні у матеріалах справи платіжні доручення.

30.01.2023 між Державною установою "Вознесенська виправна колонія (№72)" ("Споживач") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" ("Постачальник") укладено договір про закупівлю електричної енергії №50/479 (далі – договір №50/479 від 30.01.2023), за умовами пункту 2.1 якого Постачальник зобов`язується поставити Споживачу у 2022 році за ДК 021:2015-09310000-5 Електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок, а Споживач зобов`язується прийняти та оплатити вартість електричної енергії у розмірах, строки та порядку, що визначені цим договором.

Згідно з пунктами 5.1, 5.2 договору №50/479 від 30.01.2023 ціна цього договору становить 2508000 грн, у тому числі ПДВ – 418000 грн (ціна договору визначається з урахуванням вимог Податкового кодексу України). У разі надання у встановленому порядку Постачальником Споживачу повідомлення про зміни умов цього договору (у тому числі зміни ціни), що викликані змінами регульованих складових ціни (тарифу на послуги з передачі та/або розподілу електричної енергії) та/або змінами в нормативно-правових актах щодо формування цієї ціни або умов постачання електричної енергії, цей договір вважається із зазначеної в повідомленні дати зміни його умов (але не раніше ніж через 20 днів від дня надання Споживачу повідомлення): 1) розірваним (без штрафних санкцій) за ініціативою Споживача – у разі надання Постачальнику письмової заяви Споживача про незгоду/неприйняття змін; 2) зміненим на запропонованих Постачальником умовах – якщо Споживач не надав Постачальнику письмову заяву про незгоду/неприйняття змін. Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії (з урахуванням послуги з передачі електричної енергії) згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору.

В силу пункту 6.1 договору №50/479 від 30.01.2023 Споживач має право, зокрема, звертатися до Постачальника для вирішення будь-яких питань, пов`язаних з виконанням цього договору, а також вимагати від Постачальника пояснень щодо отриманих рахунків і у випадку незгоди з порядком розрахунків або розрахованою сумою вимагати проведення звіряння розрахункових даних та/або оскаржувати їх в установленому цим договором та чинним законодавством порядку.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання, в частині постачання електричної енергії – з 01.02.2023 і діє до 31.12.2023, а в частині розрахунків – до повного їх завершення (пункт 13.1 договору №50/479 від 30.01.2023).

За умовами пункту 13.2 договору №50/479 від 30.01.2023 Постачальник має повідомити про зміну будь-яких умов договору Споживача не пізніше, ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право Споживача розірвати договір. Постачальник зобов`язаний повідомити Споживача в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про право припинити дію договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації Постачальнику, якщо Споживач не приймає нові умови.

У пункті 13.8 договору №50/479 від 30.01.2023 визначено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема, з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, – не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадку зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії;

3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, падання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку;

6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування – пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування;

7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення у договорі про закупівлю порядку зміни ціни;

8) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини шостої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Додатками до договору №50/479 від 30.01.2023 є заява-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу, а також комерційна пропозиція.

Відповідно до пункту 1 комерційної пропозиції ціна для здійснення платежів за електричну енергію за 1 кВт*год у розрахунковому періоді за результатами закупівлі складає 4,56 грн з ПДВ.

Положеннями пункту 2 комерційної пропозиції передбачено, що зміна умов договору в частині зміни ціни здійснюється шляхом укладання додаткової угоди про внесення змін до договору за результатами переговорів сторін. Сторона-ініціатор зміни ціни не пізніше ніж за 20 календарних днів до застосування таких змін повідомляє другу сторону про намір внести відповідні зміни до договору. Сторони можуть визначити інший термін для застосування таких змін, в тому числі із додержанням положень частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України. Внесення змін до договору здійснюється у письмовій формі шляхом направлення повідомлення про зміну ціни та додаткової угоди до договору на електронну пошту, зазначену сторонами у договорі або на офіційному веб-сайті сторони, з одночасним направленням оригіналу у паперовому вигляді на юридичну адресу сторони. Датою отримання такого повідомлення та додаткової угоди є дата направлення їх стороні за договором електронною поштою. Згодою із запропонованими змінами є підписання стороною додаткової угоди до договору в термін, що не перевищує 20 днів з дати її отримання. Незгодою із запропонованими змінами є неотримання зацікавленою стороною підписаної додаткової угоди у той самий строк.

В подальшому між Державною установою "Вознесенська виправна колонія (№72)" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" укладено низку додаткових угод до договору №50/479 від 30.01.2023, якими зменшено обсяги електричної енергії з урахуванням збільшення її ціни, а саме:

-додаткову угоду №2 від 30.03.2023, якою у зв`язку зі зміною тарифу на послуги з передачі електричної енергії з 01.04.2023 до рівня 0,43025 грн/кВт*год (без ПДВ), встановленого відповідно до постанови НКРЕКП №1788 від 21.12.2022, передбачено збільшення ціни на електричну енергію до 4,619964 грн за 1 кВт*год та зменшення загального обсягу електричної енергії за договором на 3652,889 кВт*год;

-додаткову угоду №3 від 06.04.2023, в якій сторони узгодили збільшення ціни на електричну енергію до 4,619964 грн за 1 кВт*год;

-додаткову угоду №4 від 05.06.2023, якою у зв`язку зі зміною тарифу на послуги з передачі електричної енергії з 01.07.2023 до рівня 0,48510 грн/кВт*год (без ПДВ), встановленого відповідно до постанови НКРЕКП №1788 від 21.12.2022, передбачено встановлення ціни на електричну енергію у розмірі 4,619964 грн за 1 кВт*год;

-додаткову угоду б/н від 19.07.2023, в якій сторони з посиланням на зміну ціни за одиницю товару, що підтверджується довідкою Харківської торгово-промислової палати №533-1/23 від 11.07.2023, узгодили збільшення ціни на електричну енергію до 5,14692 грн за 1 кВт*год та зменшення загального обсягу електричної енергії за договором на 75199,88 кВт*год;

-додаткову угоду б/н від 24.08.2023, якою у зв`язку зі зміною ціни за одиницю товару, що підтверджується довідкою Харківської торгово-промислової палати №714-1/23 від 10.08.2023, передбачено збільшення ціни на електричну енергію до 5,68452 грн за 1 кВт*год та зменшення загального обсягу електричної енергії за договором до 322454 кВт*год;

-додаткову угоду №5 від 27.10.2023, в якій сторони, посилаючись на зміну ціни за одиницю товару, що підтверджується довідкою Харківської торгово-промислової палати №1161/23 від 17.10.2023, узгодили збільшення ціни на електричну енергію до 6,02892 грн за 1 кВт*год та встановлення загального обсягу електричної енергії за договором на рівні 353350 кВт*год.

На виконання договору №50/479 від 30.01.2023 позивач сплатив на користь відповідача вартість поставленої електричної енергії у загальній сумі 2026695,78 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями.

В адресованій відповідачеві претензії №12-686/Нг від 14.02.2025 Державна установа "Вознесенська виправна колонія (№72)", стверджуючи про невідповідність ціни за розрахунковий період за договорами №50/479 від 28.12.2021 та №50/479 від 30.01.2023 середньозваженій ціні на ринку електроенергії, у зв`язку з чим виставлена позивачеві ціна більша, ніж середньозважена ціна на ринку, вимагала здійснити перерахунок вартості електроенергії та повернути надмірно сплачені кошти у загальному розмірі 89555,08 грн.

За результатами опрацювання вищенаведеної претензії Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" надало відповідь №01-14/1472/01-19/25 від 11.03.2025, в якій наголосило на тому, що всі розрахунки між сторонами були проведені відповідно до умов укладених між ними договорів за узгодженими цінами (тарифами), що свідчить про відсутність переплати за договорами №50/479 від 28.12.2021 та №50/479 від 30.01.2023.

Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 89555,08 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що договори про постачання електричної енергії №50/479 від 28.12.2021 та №50/479 від 30.01.2023 і додаткові угоди до них, на виконання яких відповідачеві були сплачені грошові кошти, не визнані недійсними у встановленому порядку, зокрема, в частині визначеної ціни товару, у зв`язку з чим відсутні підстави для стягнення цих коштів з Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" як безпідставно набутих.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Миколаївської області про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист – це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, у тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Статтею 714 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

В силу частини першої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Дослідивши зміст договорів №50/479 від 28.12.2021 та №50/479 від 30.01.2023, колегія суддів зазначає про те, що сторонами на момент підписання вказаних договорів були погоджені всі істотні умови (предмет, ціна і строк) відповідно до вимог Цивільного кодексу України та приписів Закону України "Про публічні закупівлі", відтак зазначені правочини стали належними підставами виникнення господарських зобов`язань згідно зі статтями 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (частини перша-третя статті 632 Цивільного кодексу України).

У наведеному приписі закріплено принцип стабільності (або відносної неможливості зміни) встановленої сторонами ціни, що є проявом обов`язковості виконання умов договору, встановленої статтею 629 Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що в умовах ринкової економіки ціна в договорі визначається попитом і пропозицією, конкуренцією та іншими економічними чинниками, відтак при укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватись, зокрема, враховувати тенденції зростання (падіння) цін на ринку товарів та послуг тощо.

Зазначений висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.06.2018 у справі №904/8354/16.

Згідно з частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами частини першої статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

В силу частин третьої, четвертої статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки (частини перша, друга статті 334 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено низку додаткових угод до договорів №50/479 від 28.12.2021 та №50/479 від 30.01.2023, якими були внесені зміни щодо їх ціни та обсягів постачання електричної енергії, а саме: зменшено обсяги електричної енергії з урахуванням збільшення її ціни.

У статті 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору та визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Укладаючи правочин сторони останнього мають право очікувати на те, що все, що обумовлено цим правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Зазначене випливає з норми статті 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а також відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda.

Таким чином, позивач, уклавши додаткові угоди до договорів №50/479 від 28.12.2021 та №50/479 від 30.01.2023, засвідчив своє волевиявлення щодо зміни раніше узгодженої сторонами ціни цих договорів у бік збільшення та, відповідно, зменшення обсягів постачання електричної енергії.

Статтею 204 Цивільного кодексу України унормовано, що правомірність правочину презюмується.

Закріплена зазначеною статтею Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами цього правочину, повинні безперешкодно реалізовуватись, а прийняті обов`язки підлягають виконанню.

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 12.12.2019 у справі №910/13985/19.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у матеріалах справи відсутні та позивачем до місцевого господарського суду не подано жодного доказу на підтвердження визнання додаткових угод до договорів №50/479 від 28.12.2021 та №50/479 від 30.01.2023 недійсними у судовому порядку, не заявляються такі вимоги і у межах даної справи, у зв`язку з чим у колегії суддів відсутні правові підстави не враховувати умови таких правочинів, зокрема, в частині погодженої сторонами ціни товару, виходячи з якої позивачем було сплачено на користь відповідача вартість електричної енергії, поставленої на виконання вищенаведених договорів.

Факт повного виконання договорів №50/479 від 28.12.2021 та №50/479 від 30.01.2023 сторонами не заперечується.

Саме по собі посилання позивача на нібито невідповідність додаткових угод вимогам Закону України "Про публічні закупівлі" не змінює їх правової природи як чинних правочинів. До моменту визнання таких правочинів недійсними у встановленому законом порядку вони є належною та достатньою правовою підставою виникнення, зміни та припинення цивільних прав і обов`язків їх сторін. Суд не вправі фактично ігнорувати юридичні наслідки чинного правочину лише з мотивів того, що одна із сторін у подальшому ставить під сумнів його відповідність вимогам закону, оскільки такий підхід суперечив би презумпції правомірності правочину, закріпленій статтею 204 Цивільного кодексу України, принципу правової визначеності та стабільності цивільного обороту. Вирішення спору шляхом застосування конструкції безпідставного збагачення за наявності не визнаних недійсними додаткових угод фактично означало б непряме усунення юридичних наслідків цих правочинів без вирішення питання щодо їх дійсності, що суперечить як положенням чинного законодавства, так і усталеній судовій практиці Верховного Суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, у тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі – потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №917/803/18.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, була відсутня взагалі або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов.

Правова конструкція безпідставного набуття майна не може використовуватись для перегляду або коригування договірних правовідносин, якщо спірне майно було передано саме на виконання договору. Інститут кондикційних зобов`язань покликаний усувати майнові переміщення, які не мають належної правової підстави, а не замінювати собою механізм оспорювання правочинів чи відповідальності за їх укладення.

Колегія суддів наголошує на тому, що, виходячи з узгоджених сторонами умов договорів №50/479 від 28.12.2021 та №50/479 від 30.01.2023 разом з додатковими угодами до них, заявлені позивачем до стягнення грошові кошти у розмірі 89555,08 грн були сплачені останнім саме на підставі цих правочинів, тобто на виконання договірних умов, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин норми статті 1212 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Миколаївської області щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" на користь Державної установи "Вознесенська виправна колонія (№72)" грошових коштів у сумі 89555,08 грн як безпідставно набутих.

Доводи апелянта про порушення принципів здійснення публічних закупівель, визначених статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі", не можуть бути достатньою підставою для задоволення заявленого позову, оскільки протягом періоду, коли додаткові угоди залишаються чинними, вони є належною правовою підставою виникнення, зміни та виконання договірних зобов`язань сторін, а тому саме по собі посилання на невідповідність таких правочинів вимогам Закону України "Про публічні закупівлі" не створює підстав для застосування статті 1212 Цивільного кодексу України. Закон України "Про публічні закупівлі" регламентує порядок укладення, зміни та виконання договорів про закупівлю, однак не встановлює самостійного способу повернення коштів, сплачених на виконання чинного договору, без вирішення питання щодо юридичної долі правочину, який є підставою такого платежу.

Саме по собі твердження скаржника про необхідність забезпечення ефективного та раціонального використання бюджетних коштів не може бути підставою для відступу від загальних засад цивільного права щодо обов`язковості договору та презумпції правомірності правочину. Публічний інтерес у забезпеченні законності використання бюджетних коштів реалізується виключно у спосіб, визначений законом, і не надає суду повноважень фактично ігнорувати юридичні наслідки чинного правочину або застосовувати наслідки його недійсності без вирішення питання про недійсність такого правочину.

Заявлені позовні вимоги фактично спрямовані на досягнення тих самих правових наслідків, які могли б настати лише у разі визнання додаткових угод недійсними, однак без пред`явлення відповідної вимоги та без дослідження судом підстав недійсності правочинів, між тим позивачем безпідставно не враховано, що судове рішення про стягнення безпідставно сплачених коштів не може підміняти собою процедуру оспорювання правочину або фактично нівелювати його юридичну силу поза межами відповідного предмета спору. Інший підхід призводив би до ситуації, за якої будь-яка сторона договору після повного виконання договірних зобов`язань могла б вимагати повернення сплачених коштів лише з мотивів власної подальшої незгоди з погодженими умовами договору, не ставлячи питання про недійсність відповідних правочинів. Такий підхід суперечив би принципу правової визначеності, стабільності цивільного обороту та принципу обов`язковості договору.

При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що ні виконання додаткових угод, ні закінчення строку дії договорів, до яких вони були укладені, не позбавляє позивача можливості звернення до суду з позовом про визнання таких додаткових угод недійсними у разі, якщо останній вважає їх незаконними і такими, що порушують його права внаслідок безпідставного витрачання бюджетних коштів (подібна правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).

Посилання апелянта на наявність допущеної в оскаржуваному рішенні описки при зазначенні найменування позивача апеляційним господарським судом до уваги не приймається, оскільки сам по собі факт такої описки не зумовлює необхідності скасування рішення місцевого господарського суду, адже не свідчить про його незаконність чи необґрунтованість, а також не спростовує встановлених судом фактичних обставин справи і правильності висновків щодо неможливості застосування правової конструкції, передбаченої статтею 1212 Цивільного кодексу України, за наявності низки укладених додаткових угод, які не визнані недійсними і на виконання яких були сплачені кошти.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Миколаївської області норм права при ухваленні рішення від 08.04.2026 у справі №915/1151/25 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної установи "Вознесенська виправна колонія (№72)" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.04.2026 у справі №915/1151/25 – без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Державну установу "Вознесенська виправна колонія (№72)".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 08.07.2026.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук