Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №916/1552/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1552/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Павленко Н.А.

суддів - Богатиря К.В., Лічмана Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику сторін апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2026, ухвалене суддею Бездолею Д.О. м. Одеса, повний текст якого складено та підписано 16.02.2026

по справі №916/1552/25

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: 1) Одеської обласної державної (військової) адміністрації

2) Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси»

до відповідача Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна»

про стягнення 98768,99 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви та рішення суду, що оскаржується в апеляційному порядку:

Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна», в якій, в первісній редакції позовних вимог, просив суд: виселити відповідача з частини крівлі будівлі ЦТП № 73, загальною площею 2,0 кв.м., яка розташована у м. Одеса; стягнути з відповідача на користь позивача неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 107646,58 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на обставину порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди від 18.07.2013 № ТГО-294-13 та норм законодавства в частині дотримання строків повернення орендованого майна після закінчення строку договору та сплати неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди, яке має місце з 02.05.2021.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.05.2025 позовну заяву Департаменту комунальної власності Одеської міської ради прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №916/1552/25, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Господарським судом Одеської області протокольною ухвалою від 30.05.2025 в підготовчому судовому засіданні було постановлено залучити Одеську обласну державну (військову) адміністрацію та Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» до участі у справі №916/1552/25 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 28.10.2025 закрив провадження у справі №916/1552/25 в частині вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» про виселення з частини крівлі будівлі ЦТП № 73, загальною площею 2,0 кв.м., яка розташована у м. Одеса, оскільки під час вирішення спору судом, спірне у цій справі нерухоме майно було повернуто відповідачем балансоутримувачу за участю орендодавця.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 28.10.2025 закрив провадження у справі №916/1552/25 в частині стягнення неустойки в сумі 8877,59 грн, заявленої за період з 02.05.2021 до 30.11.2021, оскільки у рішенні Господарського суду м. Києва, яке набрало законної сили, судом вже були розглянуті вимоги позивача до відповідача про стягнення неустойки за договором оренди від 18.07.2013 № ТГО-294-13, нарахованої, зокрема, за період з 02.05.2021 по 30.11.2021.

Господарський суд Одеської області рішенням від 05.02.2026 позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнив частково, стягнув з Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойку в сумі 34159,14 грн та 837,78 грн судового збору.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що між сторонами не було дотримано процедури продовження договору оренди відповідно до вимог Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 26.12.2019 №157-ІХ, у зв`язку з чим договір оренди від 18.07.2013 № ТГО-294/13 припинив свою дію 01.05.2021. Відтак у відповідача виник обов`язок повернути орендоване майно орендодавцю, який останнім виконано не було, що стало підставою для нарахування неустойки відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України.

Суд першої інстанції також встановив, що саме позивач є орендодавцем спірного майна, а тому наділений правом на звернення з вимогою про стягнення неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди.

Крім того, судом було враховано, що частина періоду за який заявлено позивачем стягнення неустойки (з 02.05.2021 по 30.11.2021) вже була предметом розгляду у справі №916/1827/22, у зв`язку з чим провадження у цій частині вимог було закрито. Відтак у межах даної справи суд першої інстанції розглянув вимоги про стягнення неустойки за період з 01.12.2021 по 31.03.2025.

Здійснивши власний розрахунок неустойки, суд виходив із того, що орендна плата за квітень 2021 року без ПДВ становила 1003,10 грн, а розмір неустойки відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України визначається у розмірі подвійної орендної плати. Врахувавши здійснені відповідачем платежі на загальну суму 46 088,86 грн, суд дійшов висновку, що належний до стягнення розмір неустойки за період з 01.12.2021 по 31.03.2025 становить 34 159,14 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу:

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 у справі №916/1552/25 змінити в частині стягнення неустойки за прострочення повернення об`єкту оренди, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції (мовою оригіналу):

« - стягнути з Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» (вул. Лейпцизька, 15, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 14333937) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (вул. Артилерійська, 1, м. Одеса, 65039, код ЄДРПОУ 26302595) неустойку в сумі 98 768 грн 99 коп.

- здійснити перерозподіл судових витрат.

- стягнути з відповідача судові витрати, які складаються з оплати судового збору».

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України після припинення договору оренди та неповернення майна у наймача виникає обов`язок сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за весь час прострочення. При цьому, розмір такої неустойки має визначатися виходячи з орендної плати, яка існувала станом на день припинення договору оренди.

На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно взяв за основу розрахунку суму 1003,10 грн, яку помилково визначив як орендну плату станом на день припинення договору. Водночас зазначена сума фактично не є реальною орендною платою, а є лише технічним розрахунковим показником, визначеним пропорційно за 30 днів травня 2021 року.

Апелянт наголошує, що останньою фактичною орендною платою, яка діяла між сторонами на момент припинення договору оренди 01.05.2021, є орендна плата за квітень 2021 року, яка з урахуванням індексу інфляції та ПДВ становила 1243,85 грн. Зазначений розмір орендної плати відповідає умовам договору оренди, положенням Закону України «Про оренду державного та комунального майна» щодо визначення бази для розрахунку неустойки.

У зв`язку з цим апелянт вважає, що місцевий суд неправильно визначив базову орендну ставку для нарахування неустойки, що призвело до заниження розміру відповідальності відповідача.

За твердженням апелянта, подвійний розмір орендної плати становить 2487,70 грн на місяць (1243,85 грн Ч 2), а за період з 01.12.2021 по 31.03.2025 (40 місяців) загальний розмір неустойки складає 99 508,00 грн. З урахуванням здійснених відповідачем оплат у сумі 46 088,86 грн, остаточний розмір неустойки, який підлягає стягненню, становить 53 419,14 грн.

Таким чином, апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо розміру неустойки у зв`язку із застосуванням неправильної базової орендної ставки, а тому рішення в цій частині підлягає зміні.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.

10.03.2026 від Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» (зареєстровано за вх. №985/26 від 10.03.2026 ПЗАГС) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач проти апеляційної скарги заперечує та просить апеляційний суд рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати покласти на апелянта, а також розгляд справи здійснювати за відсутності представника Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна».

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує, що рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 є законним, правильним по суті та таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права.

Відповідач зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неправильність розрахунку неустойки, здійсненого позивачем, оскільки останній безпідставно застосовував до базової орендної плати індекс інфляції за кожний місяць прострочення, тоді як відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27.05.2025 у справі №904/8325/21, розмір неустойки має визначатися виходячи з орендної плати станом на день припинення договору оренди.

Також відповідач звертає увагу на те, що судом першої інстанції було встановлено часткове охоплення періоду нарахування неустойки періодом, який вже був предметом розгляду у справі №916/1827/22, а саме з 02.05.2021 по 30.11.2021, у зв`язку з чим провадження у цій частині вимог було закрито. Відтак у межах даної справи розглядалися вимоги про стягнення неустойки лише за період з 01.12.2021 по 31.03.2025.

Крім того, відповідач зазначає, що суд першої інстанції, врахувавши висновки Верховного Суду, обґрунтовано здійснив власний розрахунок неустойки виходячи з орендної ставки у розмірі 1003,10 грн та, з урахуванням здійснених відповідачем оплат, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача 34 159,14 грн.

Одеська обласна (військова) державна адміністрація та Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рух справи у Південно-західному апеляційному господарському суді:

09.03.2026 в електронному вигляді через підсистему «Електронний суд» ЕСІТС безпосередньо до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 по справі №916/1552/25

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2026, апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді - Павленко Н.А., суддів: Богатиря К.В., Лічмана Л.В.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 відкрито апеляційне провадження по справі №916/1552/25 за апеляційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2026, запропоновано Приватному акціонерному товариству «ВФ Україна» у 10 денний строк з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі подати відзив/письмові пояснення на апеляційну скаргу (доданих до них документи) та відповідно до ч.4 ст.263 ГПК України надати суду докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу, попереджено учасників справи, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/1552/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2026, після проведення підготовчих дій, справу №916/1552/25 за апеляційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 призначено до розгляду.

Разом з цим, частиною 13 статті 8 ГПК України встановлено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з чч.1, 3 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених ч.10 цієї статті та ч.2 ст.271 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 7 статті 12 ГПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено, що станом на 01.01.2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становить 3328,00 грн.

Ціна позову у справі №916/1552/25 складає 98768,99 грн, оскаржується апелянтом в частині стягнення неустойки в розмірі 98768,99 грн, тобто є меншою ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328, 00 грн з 01.01.2026*100 = 332 800, 00 грн).

На підставі вище означеного, колегія суддів виснувала розглянути апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 по справі №916/1552/25 без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку письмового провадження.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції:

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судовою колегією Південно-західного апеляційного господарського суду, 18.07.2013 між Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси» (орендодавець) та Приватним акціонерним товариством «МТС Україна» (орендар) був укладений договір оренди № ТГО-294-13 (а.с. 12-зворотна сторінка-14, т.1), згідно з п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування об`єкт оренди, загальною площею 2,0 кв.м., яке розташовано за адресою: м. Одеса (частина крівлі будівлі ЦТП № 73) (далі - об`єкт оренди).

Згідно з пунктом 1.3. договору строк його дії з 18.07.2013 по 18.06.2016.

Стонами домовлено, що орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 04.10.1995 року, з наступними змінами та доповненнями, рішень Одеської міської ради і виконкому Одеської міської ради. За орендоване нерухоме майно орендар зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 402 ( чотириста дві) грн 70 коп (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Орендна плата з урахуванням податку на додану вартість складає 483 (чотириста вісімдесят три) гривні 24 копійок. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства. До орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат, плата за користування земельною ділянкою та інші послуги, які надаються спеціалізованими організаціями. Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності (п. 2.1.-2.4. договору).

Відповідно до п. 4.4 Договору, після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду та відшкодувати орендодавцеві збитки, у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

У випадку припинення дії цього договору, у зв`язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору, орендар сплачує орендну плату по день підписання акту приймання-передачі приміщень (п. 4.6 Дговору).

Сторонами узгоджено, що дія Договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; продажу об`єкта оренди за участю орендаря; загибелі об`єкта оренди; достроково за згодою сторін або за рішенням господарського суду; банкрутства або ліквідації орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством (п. 7. 11 Договору).

Матеріалами справи підтверджено, що за актом приймання-передачі від 18.07.2013 орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно за договором оренди від 18.07.2013 № ТГО-294-13 (а.с. 14-зворотна сторінка, т.1).

Так, 16.04.2018 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Приватним акціонерним товариством «ВФ Україна» був укладений додатковий договір № 1 про внесення змін до договору оренди від 18.07.2013 № ТГО-294-13 (а.с. 15, т.1), відповідно до умов якого, керуючись рішенням Одеської міської ради від 26.04.2017 № 1962-VII «Про визнання таким, що втратило чинність, рішення Одеської міської рад від 27.06.2006 № 56-V «Про впорядкування роботи виконавчих органів Одеської міської ради з виконання функцій орендодавця нежилих приміщень, що знаходяться в комунальній власності територіальної громади м. Одеси», рішенням Одеської міської ради від 26.07.2017 № 2284-VII «Про визначення органу, уповноваженого управляти майном, яке є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси», та на підставі акту приймання - передачі від 16 квітня 2018 року у преамбулі та розділі «місцезнаходження сторін» договору назву орендодавця змінено на Департамент комунальної власності Одеської міської ради.

У відповідності до п. 1.2. додаткового договору погоджено змінити назву орендаря на Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна».

Термін дії договору оренди продовжено до 01.06.2018 (п. 1.3. додаткового Договору).

Згідно з п. 1.4. додаткового договору доповненого п. 2.2. договору, сторонами домовлено, що з 01.01.2018 орендар перераховує орендну плату у встановленому договором розмірі, з урахуванням індексу інфляції на поточний рахунок Департаменту. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на відповідний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість нараховується відповідно до вимог чинного законодавства. Розподіл щомісячної орендної плати та перерахування її на рахунок балансоутримувача та орендодавця проводиться у порядку, визначеному рішенням Одеської міської ради про бюджет міста Одеси на відповідний бюджетний рік.

З умовами п. 15 додаткового договору орендар зобов`язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

Укладення додаткового договору від 16.04.2018 також погоджено балансоутримувачем – Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси».

Звертаючись до місцевого суду з позовом, позивач вказував на те, що договір оренди після закінчення строку, на який його було укладено, був пролонгований до 01.05.2021, а після цієї дати не був продовжений, оскільки відповідачем не було дотримано положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 26.12.2019 № 157-ІХ.

Як зазначено судом першої інстанції, обставина щодо строку дії договору до 02.05.2021 була визнана всіма учасниками справи в засіданні суду.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та відповідачем протягом тривалого часу велась переписка, в якій позивач, зокрема, вимагав погасити заборгованість з орендної плати, яка мала місце під час дії договору, а також вимагав повернення об`єкту оренду, у зв`язку з закінченням договірних правовідносин сторін, сплати неустойки за прострочення повернення об`єкту оренди тощо. Відповідач, у свою чергу, наголошував на тому, що діяльність відповідача є важливою в умовах воєнного стану; просив вирішити питання щодо укладення договору на новий строк (а.с. 17-24, 79-82, 96-98, 186-188, т.1; а.с. 17-49, т.2).

У зв`язку з порушенням відповідачем умов договору, позивачем був переданий на вирішення господарського суду спір про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати та неустойки, нарахованої за період з 10.03.2020 по 30.11.2021. Рішенням Господарського суду м. Києва від 28.11.2022 у справі №916/1827/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 (а.с. 26-38, т.1), позивачу у задоволенні позову було відмовлено повністю, при цьому судом було зроблено висновок про відсутність підстав для стягнення неустойки, у зв`язку з тим, що позивач помилково вважав договір припиненим з 10.03.2020, зазначив, що договір був продовжений до 02.05.2021, а також щодо відсутності доказів направлення позивачем відповідачу, станом на цю дату і протягом місяця після відповідного строку, повідомлення про припинення договору.

03.04.2025 уповноваженими представниками позивача було проведено обстеження об`єкту оренди (частини крівлі будівлі ЦТП № 73), площею 2,0 кв.м., який розташований за адресою: м. Одеса, про що складений відповідний акт з фотофіксацією (а.с. 24-зворотна сторінка-25, т.1). За даними акту, договір укладений до 01.05.2021, об`єкт оренди знаходиться у задовільному стані, договір страхування орендованого майна відсутній.

Факт використання орендованого майна станом на 31.03.2025 відповідачем не заперечується.

У зв`язку з тим, що відповідач порушив строки повернення орендованого майна, позивачем було здійснено нарахування та заявлено до стягнення з останнього неустойку у розмірі 107646,58 грн, яка була розрахована позивачем за період з 02.05.2021 по 31.03.2025 у розмірі подвійної орендної плати, що погоджена у договорі, з додаванням індексу інфляції та суми ПДВ. Зокрема, при здійсненні розрахунку позивачем було враховано здійснену відповідачем оплату у спірному періоді, станом на 07.03.2025.

Разом з тим, місцевим судом було встановлено, що при вирішенні спору у цій справі, позивачем був поданий розрахунок неустойки, який був предметом позову у справі №916/1827/22 (а.с. 146, т.3), з якого вбачається, що позивачем вже заявлялась неустойка за період з 10.03.2020 по 30.11.2021.

В матеріалах справи наявні акти звірки за договором (а.с. 76-77, т.1), зокрема, підписаний між відповідачем та третьою особою-2, за даними якого відповідач сплачує орендну плату по договору та останній платіж був проведений 17.03.2025 в сумі 949,36 грн; акт звірки між відповідачем та третьою особою-2, за даними якого остання оплата за договором відповідачем проведена 15.09.2025, а заборгованість відсутня (а.с. 38, т.3); укладені між відповідачем та третьою особою угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог (а.с. 92-95, т.1), а також підписані між ними акти приймання-передачі наданих послуг (а.с. 189-212, т.1); здійснений розрахунок відповідачем (а.с. 83-85, т.1), згідно з яким сума неустойки у спірних правовідносинах за даними відповідача становить 41895,12 грн.

Також матеріали справи містять банківські виписки по рахунку ПрАТ «ВФ Україна», надані відповідачем, з яких вбачається проведені відповідачем оплати на користь позивача за період з 17.05.2021 по 15.11.2024 та за період з 18.12.2024 по 15.04.2025, а також третьої особи за період з 08.11.2021 по 15.11.2024 та за період з 03.12.2024 по 15.04.2025 (а.с. 153-185, т.1).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, учасниками справи було визнано обставину, що розмір орендної плати за останній місяць, в якому діяв договір – квітень 2021 року, становив 1003,10 грн без ПДВ.

06.10.2025 між позивачем (орендодавцем), відповідачем (орендарем) та третьою особою-2 (балансоутримувачем), був підписаний акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності, згідно з яким відповідачем було передано, а третьою особою прийнято зі строкового платного користування нерухоме майно - частину крівлі будівлі ЦТП № 73, площею 2,0 кв.м., яка розташована за адресою: м. Одеса та знаходилось у користуванні відповідача на підставі договору від 18.07.2013 № ТГО-294/13 (а.с. 67, т.3). Також між відповідачем та третьою особою-2 07.10.2025 був укладений договір, за умовами якого відповідачу наданий доступ до частини крівлі будівлі ЦТП № 73, площею 2,0 кв.м., яка розташована за адресою: м. Одеса, з метою розміщення електронних комунікацій (а.с. 68-72, т.3).

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції:

Предметом апеляційного перегляду є правильність висновків суду першої інстанції щодо визначення розміру орендної плати, яка має бути застосована при розрахунку неустойки та, як наслідок, правильність обчислення розміру неустойки за період з 01.12.2021 по 31.03.2025 під час ухвалення оскаржуваного рішення.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд виходить із такого.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч. 1, 7 ст.193 ГК України.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Так, за своєю правовою природою договір №ТГО-294/13 від 18.07.2013 є договором найму (оренди) комунального майна.

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Отже, договір № ТГО-294/13 від 18.07.2013 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.

Статтею 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 Цивільного кодексу України).

У частині другій статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №2269-XII від 10.04.1992, який був чинним станом на момент укладення між сторонами договору оренди, визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Системний аналіз вищевикладених приписів законодавства дозволяє зробити висновок, що для продовження дії договору оренди необхідна наявність таких юридичних фактів: продовження користування орендарем орендованим майном та відсутність своєчасного письмового повідомлення однієї зі сторін договору про припинення або зміну умов договору.

Правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

З матеріалів справи вбачається, що додатковим договором №1 від 16.04.2018 строк дій договору №ТГО-294/13 від 18.07.2013 узгоджено до 01.06.2018, проте, з урахуванням автоматичної пролонгації, передбаченої пунктом 7.8 вказаного договору оренди, та чинного на той час законодавства, строк дії цього договору було продовжено, зокрема, до 01.05.2021.

03.10.2019 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ, у пункті 1 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» якого було передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм).

Водночас згідно з пунктом 5 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03.10.2019 з дня введення в дію цього Закону було визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про оренду державного та комунального майна» №2269-XII від 10.04.1992.

Закон України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03.10.2019 опублікований в офіційному друкованому виданні «Голос України» 26.12.2019, набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, а відтак саме з цієї дати підлягають застосуванню його приписи (за винятком окремих норм, наведених у розділі «Прикінцеві та перехідні положення»).

За загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (частина перша статті 5 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03.10.2019 договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини другої статті 18 цього Закону, або 01.07.2020. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Отже, порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України «Про оренду державного та комунального майна» №2269-XII від 10.04.1992 (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) в силу вимог абзацу 3 пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03.10.2019 має застосовуватися порядок продовження, визначений цим Законом.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 27 грудня 2022 року у справі № 910/21725/21, від 19.07.2022 у справі №924/852/21 та від 09.11.2021 у справі №908/2637/20.

Оскільки сторонами не було дотримано процедури продовження договору відповідно до вимог Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ, а тому договір оренди від 18.07.2013 № ТГО-294/13 припинив свою дію 01.05.2021.

Зокрема, в судовому засіданні від 05.02.2026 місцевим судом було встановлено та зафіксовано у протоколі судового засідання (т. 4 а. с 2, час, зафіксований у протоколі 12:43:36), що сторони повідомили та визнали обставину, що строк дії договору оренди закінчився 02.05.2021 та не продовжувався. Дану обставину, звукозапис судового засідання від 05.02.2026, перевірено судом апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Південно-західний апеляційний господарський суд наголошує на тому, що за змістом наведених вище норм чинного законодавства із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, такий договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору є невиконанням зобов`язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

Таким чином, договір найму (оренди) є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном протягом строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України. Натомість із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Таким чином, беручи до уваги те, що договір №ТГО-294/13 від 18.07.2013 припинив свою дію 01.05.2021, судова колегія погоджується з висновками місцевого суду, що в силу приписів частини першої статті 785 Цивільного кодексу України обов`язок повернути орендоване нерухоме майно виник у відповідача негайно.

Проте, відповідач свого обов`язку на день звернення позивача з цим позовом щодо повернення орендованого нерухомого майна не виконав, тому суд першої інстанції дійшов вірних висновків щодо правомірності нарахування позивачем неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди.

Неустойка, право на стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Вказана неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 Цивільного кодексу України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов`язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом поверненням об`єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов`язку, передбаченого частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України, закон визначає можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди.

Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, пов`язується з простроченням орендарем виконання зобов`язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.

Саме така стала правова позиція суду касаційної інстанції викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 07.04.2020 у справі №924/599/19, від 31.10.2019 у справі №905/2018/18, від 30.10.2019 у справі №924/80/19 тощо.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

При цьому розмір такої неустойки має розраховуватися виходячи із розміру орендної плати станом на день припинення договору оренди майна (аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27.05.2025 у справі №904/8325/21).

Так, позивачем було здійснено розрахунок неустойки за період з 02.05.2021 по 31.03.2025 у розмірі подвійної орендної плати, що погоджена у договорі, з додаванням індексу інфляції та суми ПДВ. Водночас, при вирішенні спору судом першої інстанції було встановлено, що період нарахування неустойки у цій справі за прострочення повернення об`єкта оренди за договором від 18.07.2013 № ТГО-294-13 частково охоплює період нарахування у справі №916/1827/22, а саме з 02.05.2021 по 30.11.2021, що стало підставою для закриття судом провадження у справі в цій частині вимог позивача.

Отже, в межах цієї справи місцевим судом по суті здійснювався розгляд вимог позивача про стягнення з відповідача неустойки за період з 01.12.2021 по 31.03.2025.

Перевіривши наданий позивачем до Господарського суду Одеської області розрахунок неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди за договором №ТГО-294/13 від 18.01.2013, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про його помилковість, оскільки позивачем до розрахунку неустойки безпідставно до бази орендної плати, яка існувала станом на день припинення договору, додано кожного місяця індекс інфляції та суму ПДВ.

Так, місцевим судом було здійснено власний розрахунок неустойки за період з 01.12.2021 по 31.03.2025, виходячи з того, що орендна ставка без ПДВ у спірних правовідносинах за квітень 2021 року становить 1003,10 грн. Таким чином, оскільки розмір неустойки становить подвійну орендну плату, у спірних правовідносинах остання за 40 місяців становить 80248,00 грн. Водночас, як вбачається з розрахунку позивача та наявних у справі доказів, станом на 07.03.2025, відповідачем були проведені оплати за користування спірним майном на загальну суму 45139,50 грн, яку позивач вираховує від суми неустойки та ще позивач не врахував оплату відповідача, проведену 17.03.2025 на суму 949,36 грн, що також було визнано учасниками справи.

Здійснивши власний розрахунок, виходячи з вищевказаних даних, суд виснував, що вірною сумою неустойки за період з 01.12.2021 по 31.03.2025, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є 34159,14 грн.

Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Справляння податку на додану вартість регулюється розділом V «Податок на додану вартість» Податкового кодексу України, зокрема, у статті 185 останнього перелічені операції платників податку, що є об`єктом оподаткування. Заходи відповідальності за порушення господарських зобов`язань юридичною особою не віднесено законодавцем до об`єктів оподаткування.

Податковим кодексом України, як спеціальним нормативним актом, що визначає питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не регламентовано включення до бази оподаткування ПДВ заходів відповідальності за порушення господарських зобов`язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому для цілей оподаткування законодавцем не передбачено винятків щодо спеціальної неустойки, встановленої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України.

Виходячи з системного аналізу пункту 9.1 статті 9, підпункту 14.1.179. пункту 14.1. статті 14, статті 180, статті 188 Податкового кодексу України, податок на додану вартість (ПДВ) - це загальнодержавний непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (споживачем робіт, послуг), але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (виробник, надавач послуг), тобто особа, що здійснює господарську діяльність (платник податку).

Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - новостворена підприємством вартість за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо). Тобто додана вартість (Value Added) - це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва, які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару.

З огляду на аналіз частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.

Неустойка, нарахована на підставі частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

Отже, при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

Саме такий правовий висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладено в постанові від 20.11.2020 у справі №916/1319/19.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги помилковість здійсненого позивачем розрахунку неустойки, в якому ним неправильно обрано період нарахування неустойки та безпідставно включено податок на додану вартість, суд апеляційної інстанції за результатами перевірки розрахунку, проведеного місцевим господарським судом, погоджується з висновком місцевого суду про неправомірність включення до складу неустойки податок на додану вартість.

Суд апеляційної інстанції також вбачає, що розрахунок неустойки, встановленої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, Департаментом комунальної власності Одеської міської ради проведено з щомісячним коригуванням на індекс інфляції. Між тим, розмір вищенаведеної неустойки повинен обчислюватися виходячи з розміру орендної плати, який існував на момент припинення договору оренди, а застосування індексу інфляції до орендної плати з метою визначення бази для розрахунку неустойки є неправильним і призводить до необґрунтованого збільшення її розміру.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 27.05.2025 у справі №904/8325/21.

Отже, виключенню з розрахунку передбаченої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України неустойки підлягає також застосоване позивачем інфляційне збільшення ставки орендної плати. Натомість, розмір такої неустойки у даному випадку необхідно розраховувати виходячи із розміру орендної плати – 1003,10 грн, який існував станом на 01.05.2021, тобто на день припинення договору №TTO-294-13 від 18.07.2013.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ст. 762 ЦК України («Плата за користування майном») і охоронна норма ч. 2 ст. 785 ЦК України («Обов`язки наймача у разі припинення договору найму») не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19).

Отже, як було вірно зазначено судом першої інстанції, неустойка повинна обраховуватися виходячи з розміру орендної плати станом на день припинення договору оренди - 01.05.2021, що виходячи з наданого позивачем розрахунку складав 1003,10 грн.

З урахуванням наведеного, судова колегія вважає вірним здійснений місцевим судом розрахунок неустойки за період з 01.12.2021 по 31.03.2025 відповідно до визначеного вище розміру орендної плати без ПДВ та без подальшого застосування індексу інфляції, що становить 34159,14 грн.

Доводи апеляційної скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради не спростовують висновків, викладених в рішенні Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 у справі №916/1552/25.

Будь-яких інших доводів, які могли б бути підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення в порядку статей 277 - 279 ГПК України, апелянтом не наведено.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Згідно з частиною 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 76 ГПК України Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ст. 79 ГПК України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Нормою статті 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника (позивача).

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно –західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 у справі №916/1552/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду.

Порядок та строк оскарження постанови Південно-західного апеляційного господарського суду передбачений ст. ст. 288-291 ГПК України.

Головуючий суддя Н.А. Павленко

Судді: К.В. Богатир

Л.В. Лічман

Постанову складено та підписано 07 липня 2026 у зв`язку з перебуванням судді Павленко Н.А. та судді зі складу колегії суддів Лічмана Л.В. у період з в період з 08.06.2026 по 30.06.2026 та у період з 01.07.2026 по 03.07.2026 у запланованих щорічних відпустках.