Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №380/5635/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/5635/25 пров. № А/857/28363/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Кушнір В.О.,

за участю секретаря судового засідання Ханащак С.І.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року (судді Гулика А.Г., ухвалене у судовому засіданні о 16 год. 26 хв. в м. Львів повний текст рішення складено 16.04.2026) у справі №380/5635/25 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління ДПС у м. Києві в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Львівській області від 07.10.2024 № 42182/13-01-07-09 та від 07.10.2024 № 42184/13-01-07-09.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю. Вказує, що у спірному випадку перевірка фактично була здійснена відносно конкретного платника податків ФОП ОСОБА_1 , тому виходячи з положень п.80.2.3 п.80.2 ст.80 ПК України контролюючий орган повинен був мати звернення споживача щодо допущених порушень саме ФОП ОСОБА_1 , а звернення ОСОБА_2 є сумнівним щодо авторства такої особи, та зазначене звернення було штучно створеним контролюючим органом з метою проведення фактичних перевірок, тому у спірному випадку були відсутні підстави для проведення контролюючим органом перевірки ФОП ОСОБА_1 . Також суд першої інстанції помилково та передчасно дійшов висновку, що ГУ ДПС у м. Києві правомірно використали звернення споживача як підставу для проведення фактичної перевірки відносно ФОП ОСОБА_1 , а фактична перевірка проводилася в магазині YABLUKA, проте в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач мав будь-яке відношення до даного магазину, адже в наказі ГУ ДПС у м. Києві відсутнє найменування суб`єкта господарювання відносно якого проводиться фактична перевірка.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи в режимі відеоконференції представник позивача Івашківський А.О. апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у скарзі, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Представник відповідача Рошко А.О. проти апеляційної скарги заперечила, просила скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Згідно із частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що на підставі наказу від 21.08.2024 №5633-п та направлень на перевірку від 21.08.2024 №18555/26-15-07-07-01, № 18622/26-15-07-05-03, № 1556/26-15-07-07-01 працівниками третьої особи проведено фактичну перевірку магазину “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”, що належить ФОП ОСОБА_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Під час проведення перевірки зроблено опис залишків товарів, які знаходяться в магазині “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”, що належить ФОП ОСОБА_1 , розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Олександра Мишуги, 4, у якому наявні технічно складні побутові товари на загальну суму 1526614,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 1, 2, 12 статті 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” від 06.07.1995 № 265/95-ВР (далі – Закон №265/95-ВР).

За результатами фактичної перевірки складено Акт (довідка) фактичної перевірки від 31.08.2024 за №100550/26/15/07/3677706715 (далі - Акт перевірки), на підставі якого відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 07.10.2024 № 42182/13-01-07- 09, яким за виявлене перевіркою порушення пунктів 1, 2, 12 статті 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1526614,50 грн та податкове повідомлення-рішення від 07.10.2024 № 42184/13-01-07-09, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1020,00грн на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та пункту 121 статті 121 Податкового кодексу України.

Вважаючи рішення відповідача протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач приймаючи оскаржені рішення діяв в межах та в спосіб передбачений законодавством.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень

Підпунктами 20.1.4, 20.1.19, 20.1.34 п.20.1 статті 20 Посадкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків; застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи. звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманців в емітентах електронних грошей, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини;

Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Одним із видів податкового контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України є право контролюючих органів на проведення камеральної, документальної (планової або позапланової; виїзної або невиїзної) та фактичної перевірки.

Правове формулювання пункту 80.2 статті 80 ПК України, контекст якої передбачає (встановлює) можливість проведення перевірки, як за наявності виключно (хоча б) однієї підстави, указаної в цій нормі, так і за наявності одночасно декількох таких підстав у їх сукупності, що є мірою достатності для виникнення у контролюючого органу права на призначення перевірки. Водночас запроваджене законодавцем правове регулювання у цій нормі зумовлює і певні особливості її застосування контролюючим органом, оскільки абзацом третім пункту 81.1 статті 81 ПК України закріплені обов`язкові вимоги до змісту наказу про призначення перевірки, зокрема, необхідність відображення у ньому підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом.

У цій справі в основу проведення фактичної перевірки платника податків відповідачем покладено підпункт 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України (правова підстава).

За приписами підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися за наявності письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування.

Судом встановлено, що перевірка ФОП ОСОБА_1 проведена на підставі наказу від 21.08.2024 №5633-п., який у позовній заяві зазначає, що посадові особи контролюючого органу не зв`язались з ним перед проведенням перевірки, однак особливістю виду перевірок згідно із пунктом 80.1 статті 80 ПК України є те, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Також, позивач-апелянт посилається на те, що у наказі ГУ ДПС у м. Києві не зазначено найменування суб`єкту господарювання який перевіряється (як найменування позивача, так і відомостей щодо належного йому коду (РНОКПП), а наказ про проведення перевірки не був вручений під розписку контролюючим органом перед початком проведення фактичної перевірки, однак колегія суддів такі доводи відхиляє з урахуванням наступного.

Згідно абзаців 1-4 пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених згаданим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених згаданим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/ позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені згаданим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

Суд звертає увагу на те, що фактична перевірка позивача, проведена відповідно до наказу від 21.08.2024 №5633-п “Про проведення фактичної перевірки”, у якому зазначено дату його видачі – 21.08.2024, найменування контролюючого органу - ГУ ДПС у м. Києві, підставу наведено для проведення перевірки відповідно до ПК України, обґрунтування: доповідна записка управління фактичних перевірок від 21.08.2024 № 1606/26-15-07-07-00-12; період проведення перевірок, вид перевірки. Наказ підписано керівником контролюючого органу та скріплений печаткою контролюючого органу. Виданню наказу передувала доповідна записка управління фактичних перевірок ГУ ДПС у м. Києві від 21.08.2024 №1606/26-15-07-07-00-12 про можливі порушення позивачем вимог законодавства.

З огляду на те, що в наказі від 21.08.2024 №5633-п про проведення фактичних перевірок платників податків/об`єктів не зазначено об`єкт перевірки, який належить ФОП ОСОБА_1 , однак у наказі зазначалося провести фактичні перевірки платників податків/об`єктів, зазначених у додатках 1-10, що на думку колегії суддів не порушує статтю 81 ПК України, адже правова природа додатка до розпорядчого акта полягає у тому, що він має ту саму юридичну силу, що і основний текст документа, а тому Наказ № 5633-п та Додатки до нього складають єдиний розпорядчий акт, отже наказ та додаток у сукупності містять відомості про об`єкт, де позивач здійснює діяльність, вимоги закону щодо конкретизації об`єкта перевірки вважаються виконаними.

Разом з тим, фактичною підставою для проведення перевірки стало письмове звернення громадянки (скарга) (вх. №К/1277/ЕЗ від 21.08.2024) та видана на її виконання доповідна записка управління фактичних перевірок Головного управління ДПС у м. Києві №1606/26-15-07-07-00-12 від 21.08.2024 року (том 1 а.с. 78).

Колегія суддів враховує постанову Верховного Суду від 19.02.2026 у справі №520/7463/25 в подібній справі як за позовом ОСОБА_1 , в якій касаційний суд дійшов висновку, що зі змісту наказу про призначення перевірки вбачається як правова підстава для призначення перевірки (посилання на підпункт 80.2.3 ПК України), так і фактична. У зазначеному наказі фактичну підставу деталізовано шляхом посилання на доповідну записку. У матеріалах справи міститься відповідне звернення (т. 1 а. с. 135), яке було належним чином досліджене судами попередніх інстанцій. Так, суди встановили, що до Головного управління ДПС у м. Києві надійшла скарга-заява споживача від 12.07.2024 (вхідний від 15.07.2024 № Д/1009/ЕЗ) щодо можливих порушень при проведенні розрахунків за товари в торгових мережах під торговими марками "Техно Їжак", а саме здійснення реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, без видачі фіскальних чеків. Суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку дотриманню контролюючим органом вимог податкового законодавства щодо призначення перевірки, покликалися на зазначений вище правовий висновок, викладений Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.03.2024 у справі № 420/9909/23. Отже, у контексті усталеної практики суду касаційної інстанції та з урахуванням установлених у цій справі обставин, колегія суддів виходить з того, що зміст наказу про проведення фактичної перевірки відповідає вимогам податкового законодавства, оскільки містить мінімально допустимий обсяг інформації, необхідний для ідентифікації підстав її призначення. При цьому, як вже зазначалося, сам по собі обсяг викладення підстав у наказі не повинен ототожнюватися з обов`язком контролюючого органу надавати розширене фактичне обґрунтування безпосередньо в тексті такого акта. Суд враховує, що на практиці накази про проведення фактичних перевірок нерідко стосуються багатьох суб`єктів господарювання, а тому надмірна деталізація фактичних обставин щодо кожного з них в одному документі може бути недоцільною та призводити до його перевантаження. У цьому аспекті посилання в наказі на відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України разом із зазначенням внутрішнього документа, який конкретизує фактичну підставу, може вважатися достатнім. Водночас у кожному конкретному випадку, якщо підстави позову обґрунтовані неправомірністю призначення перевірки, суди повинні перевірити наявність фактичних підстав більш предметно. У цій справі суди дослідили як доповідну записку, на яку міститься посилання у наказі, так і письмове звернення споживача, що стало підставою для її складення, та надали їм належну правову оцінку.

Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених згаданим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) таких документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

При пред`явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

Під час проведення менеджер-адміністратор на ім`я ОСОБА_3 відмовився від підпису у направленнях та від отримання наказу про проведення фактичної перевірки, про що складено Акт відмови від підпису у направленнях про ознайомлення та отримання копії наказу на право проведення фактичної перевірки від 22.08.2024 року.

Відповідно до пункту 81.2 статті 81 ПК України, у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається та реєструється в контролюючому органі не пізніше наступного робочого дня у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.

Разом з тим під час проведення перевірки не було зафіксовано, що менеджер-адміністратор на ім`я ОСОБА_3 у наданих йому документах на право проведення перевірки про недопуск до перевірки не зазначав, та усно про це не повідомляв. Щодо проведення перевірки позивач не заперечував (акт недопуску до перевірки не складався) і за наслідками цієї перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення, що є предметом оскарження.

Суд відхиляє доводи позивача про проведення перевірки за відсутності фактичних підстав, а тому така перевірка не породжує жодних правових наслідків, Акт перевірки не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки третя особа провела фактичну перевірку магазину “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”, що належить ФОП ОСОБА_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд акцентує увагу на тому, що на підставі згаданого наказу посадових осіб третьої особи допущено до проведення перевірки платником податків, відсутні докази про відмову у допуску на проведення фактичної перевірки за місцем здійснення господарської діяльності, і в подальшому, правомірно складено акт фактичної перевірки.

Згідно з правовою позицією, що висловлена у постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неправомірність дій контролюючого органу при призначенні та проведенні перевірки може бути підставою позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та, відповідно, на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

У постанові від 26.03.2024 у справі №420/9909/23 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду висловив правову позицію у подібних правовідносинах, зокрема: “Верховний Суд у складі Судової палати вважає, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб`єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів. Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з`ясувати питання дотримання суб`єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.

У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.

Отже, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, який містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним”.

Враховуючи положення ст. 80 ПК України, колегія суддів вважає, що порушення положень законодавства в частині наявності підстав для проведення перевірки, які вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки не допущено, а відповідні доводи апелянта є необґрунтованими.

Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що результати перевірки є незаконними через недоведеність використання бюджетних коштів під час проведення контрольної розрахункової операції на суму 1099,00 грн., оскільки питання джерел фінансування контрольних розрахункових операцій жодним чином не впливає на кваліфікацію складу правопорушення, вчиненого платником податків, що підтверджується Верховним Судом у постанові від 10.04.2025 у справі № 580/1158/23, який дійшов висновку, що відсутність доказів вчинення перевіряючими таких контрольних розрахункових операцій за рахунок саме бюджетних коштів та дотримання порядку повернення придбаних у ході проведення контрольних закупівель товарів платнику самі по собі не спростовують встановлених в актах перевірок обставин вчинення позивачем порушень п. 1, п. 2 ст. 3 Закону № 265/95-ВР.

Щодо правомірності висновків перевірки, що слугували підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд зазначає таке.

В ході перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 здійснює реалізацію технічно-складних побутових товарів, техніки “Apple” та аксесуарів за готівковий та безготівковий розрахунок з використанням банківського POS термірміналу та без застосування належним чином зареєстрованого ПРРО.

При проведенні контрольно-розрахункової операції з придбання адаптера Baseus Super Si Pro Qu ick Charger Type-C+USB 30W Whit e (CCSUPP-E02) вартістю 1099,00 грн менеджер-адміністратор на ім`я ОСОБА_3 розрахункову операцію провів, розрахунковий документ надав. Але при поверненні товару, розрахункова операція через ПРРО не проведена.

Менеджеру-адміністратору на ім`я ОСОБА_3 посадовими особами пред`явлені службові посвідчення, направлення та копію наказу на проведення фактичної перевірки. В отриманні копії наказу та направлень на перевірку менеджер-адміністратор на ім`я ОСОБА_3 відмовився.

Для встановлення особистих даних менеджера-адміністратора на ім`я ОСОБА_3 працівниками ГУ ДПС у м. Києві викликано працівників Національної поліції. Надати особисті дані працівникам Національної поліції менеджер-адміністратор на ім`я ОСОБА_3 відмовився.

Перевірка встановила, що ФОП ОСОБА_1 не здійснює облік товарів за місцем їх реалізації. Так, в реалізації знаходяться товари, зазначені в описі залишків товарів на загальну суму 1525515,00 грн, які не обліковані у встановленому законодавством порядку.

Працівниками ГУ ДПС у м. Києві проведено спостереження (хронометраж) за проведенням розрахункових операцій в період з 22.08.2024 по 30.08.2024 та встановлено збільшення сум виторгу на 669532,00 грн (149,6%) в порівнянні з аналогічним періодом серпня місяця.

Пункт 12 статті 3 Закону №265/95-ВР визначає, що суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку.

Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).

Отже, пункт 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР зобов`язує суб`єктів господарювання (як юридичних осіб, так і фізичних осіб-підприємців (за виключенням перелічених в другому абзаці цієї норми осіб, до яких позивач не належить)) вести облік товарних запасів і у разі проведення перевірки надати документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження тих товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

При цьому до 01 січня 2022 року суб`єкт господарювання зобов`язаний був надати такі документи під час проведення перевірки, а після цієї дати такий обов`язок має бути виконаним саме на початок її проведення.

Згідно зі статтею 20 Закону №265/95-ВР до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).

Отже, за змістом наведеної норми суб`єкт господарювання несе відповідальність за (окремо або в сукупності): 1) здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку; 2) ненадання під час перевірки документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Таким чином, ненадання на початок проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться в місці продажу (господарському об`єкті), є самостійною підставою для застосування штрафної санкції на підставі статті 20 Закону № 265/95-ВР.

Згідно з абзацом 60 статті 2 Закону № 265/95 термін “технічно складні побутові товари, що підлягають гарантійному ремонту” для цілей згаданого Закону вживається у значенні, наведеному в Законі України “Про захист прав споживачів”.

Перелік груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 1 Закону № 265/95 технічно складні побутові товари непродовольчі товари широкого вжитку (прилади, машини, устаткування та інші), які складаються з вузлів, блоків, комплектуючих виробів, відповідають вимогам нормативних документів, мають технічні характеристики, супроводжуються експлуатаційними документами і на які встановлено гарантійний строк. Перелік груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій затверджений постановою Кабінету міністрів України від 16.03.2017 № 231. Смартфони, мобільні телефони, пилососи, роботи-пилососи та навушники відносяться до даного переліку.

Отже, позивач провадить діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, відповідно, згідно з пунктом 12 статті 3 Закону №265/95-ВР зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи, що підтверджують облік та походження товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 496 облік товарних запасів здійснюється ФОП шляхом постійного внесення до Форми обліку інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід`ємною частиною такого обліку. ФОП, яка здійснює діяльність у декількох місцях продажу (господарських об`єктах), веде облік товарних запасів також за кожним окремим місцем продажу (господарським об`єктом) на підставі первинних документів, які підтверджують отримання товарів такою ФОП або окремим місцем продажу (господарським об`єктом), та/або первинних документів на внутрішнє переміщення товарів між ФОП та його окремими місцями продажу (господарськими об`єктами).

Первинні документи на внутрішнє переміщення товарів є невід`ємною частиною такого обліку. Первинні документи, на підставі яких внесено записи до Форми обліку, є обов`язковими додатками до такої форми. Внесення даних до Форми обліку щодо надходження товарів на підставі первинних документів здійснюється до початку їх реалізації. Записи у Формі обліку ведуться в хронологічному порядку надходження або вибуття товарів (п.4 розділу ІІ Порядку № 496).

Відповідно до пункту 9 розділу ІІ Порядку № 496 заборонено продаж товарів, на які у місцях продажу таких товарів (господарських об`єктах) відсутні: 1) первинні документи, записи про які внесено до Форми обліку; 2) відповідні записи у Формі обліку про наявні первинні документи; 3)первинні документи і записи у Формі обліку про такі первинні документи.

Щодо доводів позивача про незаконне проведення інвентаризації, суд зазначає, що оскаржувана перевірка є фактичною, а не камеральною чи документальною (плановою або позаплановою; виїзною або невиїзною). Тому, проведення такої перевірки та оформлення її результатів здійснюється із урахуванням особливостей, притаманних саме фактичній перевірці. Суд зауважує, що стаття 80 ПК України не містить норми стосовно проведення інвентаризації з метою перевірки ведення порядку обліку товарних запасів за місцем їх реалізації (зберігання) суб`єктом господарювання, однак реалізація контролюючим органом права вимагати від платника податків в ході фактичної перевірки зняття залишків товарно-матеріальних цінностей (підпункту 20.1.9. пункту 20.1. статті 20 ПК України) слід застосовувати із врахуванням наказу Державної податкової адміністрації України №534 від 12.08.2008.

Зокрема, оформлення матеріалів перевірок за дотриманням суб`єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги) визначено Методичними рекомендацій щодо оформлення матеріалів перевірок за дотриманням суб`єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України №534 від 12.08.2008.

Рекомендації щодо оформлення додатка до акта перевірки з порядку визначення повноти оприбуткування, реалізації та фактичних залишків запасів (товарно-матеріальних цінностей) визначені в розділі 5 Методичних рекомендацій №534.

Так, фактичні залишки запасів (товарно-матеріальних цінностей), визначені при обстеженні приміщень суб`єкта господарювання, під час перевірки відображаються у відомості про результати контролю за повнотою оприбуткування, реалізації та фактичні залишки запасів (товарно-матеріальних цінностей), форму якої наведено у додатку 3 до Методичних рекомендацій. У Відомості зазначаються назва та код суб`єкта господарювання, адреса, назва й адреса господарського об`єкта, інформація про підставу проведення перевірки, дата та час початку і завершення перевірки, інформація про результати перевірки.

Перед проведенням перевірки у матеріально відповідальної особи береться розписка щодо повноти оприбуткування, реалізації та фактичних залишків запасів (товарно-матеріальних цінностей), включення у товарні звіти всіх видаткових і прибуткових документів на цінності. Розписка є невід`ємною частиною Відомості (надалі по тексту також Розписка). Тобто, абзац 3 Розділу 5 Методичних рекомендацій №534 в поєднанні із положеннями підпункту 20.1.9. пункту 20.1. статті 20 ПК України і є тією вимогою контролюючого органу до суб`єкта перевірки про зняття залишків товарно-матеріальних цінностей.

Суд встановив, що в ході перевірки складено опис залишків товарів, які знаходяться в реалізації зафіксовано фактичні залишки товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 1525515,00 грн, які підписані посадовими особами контролюючого органу.

Позивач стверджує, що ГУ ДПС у м.Києві вийшли за межі фактичної перевірки та неправомірно під час фактичної перевірки здійснювали перевірку обліку товарних запасів. З цього приводу суд зауважує, що позивач не враховує те, що пункт 12 статті 3 Закону №265/95-ВР зобов`язує суб`єктів господарювання (як юридичних осіб, так і фізичних осіб-підприємців (за виключенням перелічених в абзаці 3 цієї норми осіб)) вести облік товарних запасів і у разі проведення перевірки надати документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження тих товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Контролюючий орган встановив порушення позивачем пункту 12 статті 3 Закону України № 265/95-ВР, яке полягало у здійсненні реалізації товарів, не облікованих у встановленому законодавством порядку, а також у ненаданні на початок перевірки документів, що підтверджують облік товарів, які знаходяться у місці продажу.

Отже, предметом перевірки у спірному випадку не було встановлення нестачі чи надлишків товарно-матеріальних цінностей або визначення різниці між даними бухгалтерського обліку та фактичною наявністю товарів. Тому проведення інвентаризації як процедури зіставлення облікових даних із фактичними залишками не є обов`язковою умовою для встановлення порушення порядку ведення обліку товарних запасів. Під час фактичної перевірки контролюючим органом зафіксовано наявність товарно-матеріальних цінностей у місці здійснення господарської діяльності на загальну суму 1525515,00 грн.

Разом з тим, належні первинні документи, що підтверджують облік такого товару у встановленому законом порядку, позивач не надав. Саме відсутність документального підтвердження обліку товарів, які фактично перебували у місці продажу, утворює склад правопорушення, передбаченого статті 20 Закону № 265/95-ВР.

Посилання позивача на неможливість встановлення фактичної наявності товарів без проведення інвентаризації спростовується матеріалами перевірки, якими зафіксовано їх наявність. Обов`язок підтвердити належний облік таких товарів покладається саме на суб`єкта господарювання. Крім того, саме платники податків зобов`язані вести облік показників своєї діяльності на підставі первинних документів, забезпечувати їх зберігання та надавати контролюючим органам на початок проведення перевірки. Ненадання таких документів свідчить про відсутність належного документального підтвердження обліку відповідних товарних запасів для цілей податкового контролю.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що висновки контролюючого органу про здійснення позивачем реалізації товарів, на які не надано документи, що підтверджують їх походження, та які не відображені у відповідному обліку, є обґрунтованими, а відповідач правомірно застосував до позивача штрафні санкції, оскільки ненадання на початок проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу, є підставою для застосування штрафної санкції на підставі статті 20 Закону №265/95-ВР.

Позивач також стверджує, що за адресою проведення перевірки свою діяльність здійснюють ще інші суб`єкти господарювання, і у їх власності також перебуває певний товар; товар позивача завжди з ним, він здійснюю його продаж самостійно без інших представників. Проте, суд зазначає, що перед початком перевірки представниками контролюючого органу здійснено контрольну розрахункову операцію з купівлі адаптера Baseus Super Si Pro Qu ick Charger Type-C+USB 30W Whit e (CCSUPP-E02) вартістю 1099,00 грн і у фіскальному розрахунковому документі від 22.08.2024 на загальну суму 1099,00 грн зазначений саме ФОП ОСОБА_1 . Така обставина у достатній мірі спростовує доводи позивача у цій частині, а позивач не долучив документів, які підтверджують облік та походження товару.

Суд першої інстанції з метою додаткової перевірки обставин у справі допитав працівників ГУ ДПС у м.Києві, які проводили перевірку, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Зазначені свідки, допитані судовому засіданні послідовно та узгоджено підтвердили, що за адресою проведення перевірки, тобто в торгівельному центрі за адресою АДРЕСА_1 функціонує один торговельний об`єкт під назвою “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”, який сприймається як єдиний цілісний магазин. При цьому будь-яких візуальних або інформаційних ознак, що свідчили б про здійснення господарської діяльності іншими суб`єктами господарювання (зокрема, окремі вивіски, розмежування торговельних площ, інформаційні стенди чи інші ідентифікуючі позначення), під час перевірки були відсутні. Крім того, у місці здійснення діяльності використовувався один програмний реєстратор розрахункових операцій, що свідчить про те, що розрахункові операції проводяться в межах одного суб`єкта господарювання, на якого зареєстровано відповідний ПРРО. Оскільки кожен ПРРО реєструється за конкретним платником податків і містить його ідентифікаційні дані у фіскальних чеках, використання одного ПРРО об`єктивно виключає можливість проведення розрахунків від імені різних суб`єктів господарювання в межах одного торговельного об`єкта без належної реєстрації окремих РРО/ПРРО.

Як вже зазначав суд, під час проведення фактичної перевірки контролюючий орган здійснив хронометраж господарських операцій, за результатами якого складено відповідну довідку. У згаданій довідці відображено фактичний процес здійснення розрахункових операцій у місці провадження діяльності, що у свою чергу, підтверджує, що такі операції здійснювалися в межах єдиного торговельного об`єкта без будь-якого розмежування між різними суб`єктами господарювання. При цьому під час проведення хронометражу не встановлено обставин, які б свідчили про здійснення розрахункових операцій іншими особами або про функціонування окремих господарських одиниць у межах спірного приміщення, а для ідентифікації суб`єкта господарювання мав також факт проведення контрольно-розрахункової операції, за результатами якої сформовано та видано фіскальний чек, що містить обов`язкові реквізити суб`єкта господарювання, а саме - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , який зазначений у розрахунковому документі як продавець товару, що підтверджує здійснення ним відповідної господарської діяльності у згаданому об`єкті.

Щодо аргументів позивача про наявність чи відсутність “куточка споживача” та їх дослідження посадовими особами контролюючого органу під час проведення перевірки, суд зазначає таке.

Правове регулювання питань, пов`язаних із функціонуванням “куточка споживача”, здійснюється відповідно до Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 833 від 15.06.2006. Водночас, відповідно до положень ПК України, до повноважень контролюючих органів, зокрема органів ДПС, належить здійснення контролю виключно за дотриманням податкового та валютного законодавства, законодавства у сфері обігу підакцизних товарів, а також порядку проведення розрахункових операцій. Чинне законодавство України не наділяє посадових осіб контролюючих органів повноваженнями щодо перевірки дотримання суб`єктами господарювання правил торговельного обслуговування в частині інформування споживачів, у тому числі щодо наявності або належного оформлення “куточка споживача”, а також не передбачає застосування такими органами штрафних (фінансових) санкцій за відповідні порушення.

Закон не визначає обов`язку посадових осіб ДПС обов`язку перевіряти наявність чи стан “куточка споживача”, а також фіксувати відповідні обставини під час здійснення перевірок. Таке питання належить до повноважень Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

З огляду на викладене, питання щодо наявності чи відсутності “куточка споживача” не належить до предмета доказування у справі та немає значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Щодо доводів позивача про те, що в матеріалах перевірки час проведення контрольно-розрахункової операції (КРО) та час початку перевірки (пред`явлення направлень) формально збігаються, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ПК України, зокрема статті 80, яка регламентує порядок проведення фактичних перевірок, не встановлено обов`язкового часового інтервалу між здійсненням контрольно-розрахункової операції та початком перевірки.

Крім цього, контрольно-розрахункова операція за своєю суттю не є одномоментною дією, а становить собою сукупність послідовних дій (вибір товару/ послуги, проведення розрахунку, отримання розрахункового документа тощо), які відбуваються у певному проміжку часу, навіть якщо він є незначним. Тому фіксація у фіскальному чеку часу, зокрема 14:51:28, свідчить про завершення відповідної операції, тоді як зазначення в акті перевірки часу початку перевірки як 14:51 відображає загальний часовий інтервал (до хвилини), в межах якого такі дії відбувалися.

Більше того, сам факт видачі фіскального чека підтверджує, що розрахункова операція проведена через реєстратор розрахункових операцій (РРО) та завершена, що, у свою чергу, об`єктивно зумовлює можливість негайного переходу посадових осіб контролюючого органу до наступного етапу - пред`явлення направлень та початку проведення перевірки.

Отже, початок перевірки одразу після завершення контрольно-розрахункової операції є логічно послідовним, таким, що відповідає суті фактичної перевірки, та не суперечить вимогам чинного законодавства. Отже, формальний збіг години та хвилини не означає фактичної тотожності у часі вчинення відповідних дій та не свідчить про порушення процедури проведення перевірки. У зв`язку з цим, аргументи позивача у цій частині є необґрунтованими та безпідставними.

Щодо доводів позивача про надання посадовими особами контролюючого органу запитів про надання документів, суд такі відхиляє, оскільки аналіз запитів №1 від 22.08.2024 та запиту №2 від 22.08.2024 свідчить про те, що їх зміст є подібним.

Разом з тим, суд не встановив законодавчих перешкод для подання таких запитів в процесі проведення перевірки, які забезпечували реалізацію позивачем свого права надати необхідні документи.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

При цьому, згідно з пунктом 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон №265/95-ВР.

Пункт 12 статті згаданого Закону зобов`язує суб`єктів господарювання (як юридичних осіб, так і фізичних осіб-підприємців (за виключенням перелічених в абзаці 3 цієї норми осіб)) вести облік товарних запасів і у разі проведення перевірки надати документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження тих товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). При цьому до 01.01.2022 суб`єкт господарювання зобов`язаний був надати такі документи під час проведення перевірки, а після цієї дати такий обов`язок має бути виконаним саме на початок її проведення. Отже, первинні документи, що підтверджують облік та походження товарів, які перебувають у місці здійснення господарської діяльності, повинні бути доступними для пред`явлення і пред`явленими на початок проведення фактичної перевірки.

Разом з тим документи, перелічені у Запитах №№1,2 мають характер додаткових матеріалів, які витребовуються контролюючим органом з метою повного та всебічного з`ясування обставин діяльності платника податків.

Суд зауважує, що право контролюючого органу на витребування таких документів не підміняє та не скасовує обов`язку платника податків забезпечити надання первинних документів, що підтверджують облік та походження товарних запасів, на момент початку перевірки.

При цьому суд наголошує, що позивачем не надано до суду жодного доказу на спростування обставин, викладених в акті перевірки, по суті виявлених порушень, як не додано і до апеляційної скарги.

Щодо доводів апелянта про нібито «штучне створення» звернення споживача та наявності сумнівів щодо достовірності відомостей про заявника, колегія суддів вважає такі безпідставними, оскільки такі не підкріплені жодними належними та допустимими доказами.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку про правомірність застосування до позивача штрафних санкцій, тому позов не підлягає до задоволення, є правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановою Верховного Суду від 19.02.2026 у справі № 520/7463/25, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року у справі №380/5635/25 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

В.О. Кушнір

Повний текст постанови складено і підписано 06.07.2026