Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №140/15005/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/15005/24 пров. № А/857/27688/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Глазька С.М., Шавеля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року, ухвалене суддею Валюхом В.М. у м. Луцьку у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 140/15005/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

26 грудня 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, у якому просив зобов`язати вчинити певні дії.

Доводи позовної заяви зводяться до неналежного реагування відповідачем на порушені у зверненні питанння по суті, протиправно відмовивши у виготовленні нового висновку та нового списку осіб, що відповідає новому висновку, для перерахунку пенсії позивача. Зверненню позивача до пенсійного органу передувало виявлення у висновку про призначення пенсії неправильного зазначення посади, яку до звільнення обіймав позивач «начальник відділення внутр. безпеки у Волинській обл. МВСУ», що не відповідає назві посади в наказі МВС України №344 о/с від 30.08.2022 про звільнення з органів внутрішніх справ «начальник 2-го відділення відділу внутрішньої безпеки і розслідувань Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України», що має бепосереднє значення на розмір обрахованої пенсії.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо неналежного розгляду по суті звернення ОСОБА_1 від 29.11.2024 та надання на нього обґрунтованої відповіді стосовно порушеного у зверненні питання.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 29.11.2024 та надати обґрунтовану відповідь стосовно порушеного у зверненні питання.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що наказом МВС України від 30.08.2002 №344 о/с «По особовому складу УВБР» полковника міліції ОСОБА_1 , начальника 2-го відділення відділу внутрішньої безпеки з оперативного обслуговування органів і підрозділів внутрішніх справ у Волинській області Управління внутрішньої безпеки і розслідувань Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України, звільнено з органів МВС у відставку за пунктом 65 «а» (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с. 5).

19.09.2002 начальник ФЕВ УМВС у Волинській області затвердив висновок про призначення пенсії за вислугу років згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII ОСОБА_1 , у якому зазначено посаду («начальник відділення внутр.безпеки у Волинській обл. МВСУ»), наказ УМВСУ у Волинській обл. № 95 о/с від 10.09.2002 (а.с.4).

Листом від 26.11.2024 №31/35-16-Н-27-296 Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС), у відповідь на звернення позивача щодо виготовлення нового висновку про призначення пенсії, у якому правильно вказати назву посади, з якої його звільнено на пенсію, повідомив, що не має повноважень виготовити новий висновок про призначення пенсії, вносити зміни у вже створений, що міститься у пенсійній справі, з цього питання рекомендовано звернутися до органів ПФУ (а.с.10).

29.11.2024 позивач звернувся до відповідача щодо виготовлення нового висновку, в якому правильно вказати посаду, з якої позивач був звільнений на пенсію, на підставі якого направити нові дані (список осіб, що підлягають перерахунку пенсій) до Сервісного центру МВС для видачі нової довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії (а.с.11).

Листом від 12.12.2024 №16405-15967/Н-02/8-0300/24 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для формування списку для перерахунку пенсії. У вказаному листі роз`яснено також право позивача відповідно до законодавства про звернення громадян, у разі незгоди з наданою відповіддю, оскаржити її в органах вищого рівня або в судовому порядку (а. с. 12-13).

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права на належне пенсійне забезпечення.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Спірні правовідносини, які виникли у цій справі, стосуються реалізації позивачем права на звернення до суб`єкта владних повноважень з метою вирішення питання щодо належного пенсійного забезпечення, а також обов`язку такого суб`єкта забезпечити належний розгляд відповідного звернення, у тому числі шляхом його розгляду по суті із дотриманням установлених законом процедур та строків.

Статтею 40 Конституції України закріплено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон № 393/96-ВР.

Цей Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону №393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб (стаття 3 Закону № 393/96-ВР).

Приписами частини першої статті 5 Закону №393/96-ВР закріплено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Частинами першою та третьою статті 15 Закону № 393/96-ВР визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями (частина третя статті 7 Закону № 393/96-ВР).

Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Враховуючи викладене Суд доходить висновку, що право громадян на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових осіб закріплено статтею 40 Конституції України та деталізовано у Законі № 393/96-ВР. Цей механізм забезпечує можливість участі громадян у державному управлінні, сприяє вдосконаленню діяльності органів влади та захисту законних прав і інтересів. Звернення можуть мати різні форми, зокрема пропозиції, заяви (клопотання) та скарги, які дозволяють громадянам як висловлювати рекомендації, так і вимагати відновлення своїх порушених прав.

Суд ураховує, що Україна ратифікувала «European Social Charter (revised)», (Європейська соціальна хартія (переглянута)). Відповідно до цього Міжнародного договору сторони визнають метою своєї політики досягнення умов, за яких передбачені Хартією права та принципи можуть ефективно здійснюватися.

Крім того, як зазначено у Дайджесті практики Європейського комітету з соціальних прав (редакція 2023 року) (Digest of the case law of the European Committee of Social Rights (2023 edition)), при оцінці відповідності ситуації Хартії Комітет перевіряє не лише те, чи узгоджується національне законодавство з її вимогами, а й те, чи застосовується таке законодавство на практиці належним чином; ситуація є невідповідною Хартії, якщо сумісне законодавство застосовується неправильно або не повністю.

З огляду на наведене, що у спірних правовідносинах реалізація права особи на звернення щодо запитуваного позивачем висновку, з яким закон пов`язує доступ до відповідних соціальних гарантій, не може зводитися лише до формального існування процедури. Належне опрацювання такого звернення, дотримання установлених процедур та належне інформування заявника про результати його розгляду є складовими ефективної реалізації відповідного права.

Важливим аспектом розгляду звернень є обов`язок державних органів та посадових осіб своєчасно, об`єктивно та відповідно до чинного законодавства перевіряти викладені в них факти, ухвалювати необхідні рішення та забезпечувати їх виконання. Відповідь на заяву чи клопотання обов`язково надає той орган, який отримав звернення та має повноваження вирішувати зазначені у ньому питання. Якщо ж звернення стосується питань, що не належать до компетенції відповідного органу, воно в термін не більше п`яти днів пересилається за належністю, а суб`єкт звернення отримує відповідне повідомлення.

Зазначений підхід висловлений Верховним Судом у рішенні від 18 березня 2025 року у справі №280/10836/24.

Враховуючи, що позивач звертався до пенсійного органу із заявою, яка за своїм змістом є клопотанням про реалізацію права на правильне зазначення у висновку про призначення пенсії за вислугу років згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницього і рядового складу органів внутрішніх справ» посади, яку він обіймав перед звільненням, що впливатиме на розмір гошового забезпечення, зазначеного у довідці про перерахунок призначеної пенсії, такі правовідносини підпадають як під дію законодавства про звернення громадян, так і під спеціальне правове регулювання, що визначає порядок перерахунку пенсій, призначених військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ та членам їх сімей.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на службі в органах внутрішніх справ, визначає Закон №2262-ХІІ. Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку зі збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Правовою основою для реалізації гарантії перерахунку призначених пенсій у зв`язку зі збільшенням рівня грошового забезпечення діючих військовослужбовців є положення частини 3 статті 43 та статті 63 Закону № 2262-XII.

Так, частиною 3 статті 43 Закону № 2262-XII передбачено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Процитована норма статті 43 цього Закону міститься в розділі V «Обчислення пенсії», тобто в загальному розділі, та безпосередньо визначає складові грошового забезпечення для обчислення пенсій. При цьому під обчисленням слід розуміти процес отримання результату за допомогою дій над числами, кожне з яких є конкретним цифровим вираженням розміру складових грошового забезпечення.

У разі якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку (частина 18 статті 43 Закону № 2262-ХІІ).

Порядок перерахунку пенсій врегульований розділом VIII «Порядок перерахунку пенсій» Закону № 2262-XII, згідно із частинами 1 та 2 статті 63 Закону № 2262-ХІІ якого перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв`язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.

Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.

Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій (частина 4 статті 63 Закону № 2262-ХІІ).

Отже, Кабінету Міністрів України надано право встановлювати умови та порядок перерахунку пенсій, а також розміри складових грошового забезпечення для такого перерахунку.

Кабінет Міністрів України Постановою від 13.02.2008 № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393» затвердив Порядок, який визначає алгоритм дій, який повинні вчинити, зокрема, територіальний орган Пенсійного фонду України та державний орган, з якого осіб, яким призначено пенсію відповідно до Закону № 2262-ХІІ було звільнено із служби, для реалізації перерахунку раніше призначених пенсій.

Пунктом 1, 2 Порядку № 45 визначено, що пенсії, призначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. Пенсійний фонд України після прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо перерахунку пенсій та отримання відповідного повідомлення від Мінсоцполітики повідомляє своїм головним управлінням в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - головні управління Пенсійного фонду України) про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку (далі - списки), та надсилає відповідну інформацію Міноборони, МВС, Національній поліції, Мін`юсту, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, ДФС, Управлінню державної охорони, Адміністрації Держспецзв`язку, Адміністрації Держприкордонслужби, ДСНС (далі - державні органи).

Головні управління Пенсійного фонду України у десятиденний строк з моменту надходження зазначеного повідомлення складають списки за формою згідно з додатком 1 та подають їх органам, які уповноважені рішеннями керівників державних органів (далі - уповноважені органи) видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії.

На підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно з додатками 2 і 3 та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України (пункт 3 Порядку № 45).

Відповідно до пункту 4 Порядку № 45 перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами другою і третьою статті 51 Закону. Якщо внаслідок перерахунку розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

Аналіз наведених норм права та неодноразово викладені правові висновки Верховного Суду (№ 340/608/23, № 300/6337/21, №160/11051/22 та інші) щодо права на перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, свідчить про те, що підставою для проведення перерахунку пенсій особам, які отримують пенсію за нормами Закону № 2262-XII, є зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, або введення для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, проведені на підставі рішення Кабінету Міністрів України, оскільки саме цьому органу законодавчо надано право на встановлення умов та порядку перерахунку пенсій, а також розмірів грошового забезпечення для такого перерахунку. Перерахунок пенсії здійснюється головними управліннями Пенсійного фонду після надходження від уповноваженого органу відповідної довідки та виключно з урахуванням тих складових грошового забезпечення, які вказані у такій довідці.

Порядок перерахунку пенсій врегульований розділом VIII «Порядок перерахунку пенсій» Закону № 2262-XII, згідно із частинами 1 та 2 статті 63 Закону № 2262-ХІІ якого перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв`язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.

Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.

Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій (частина 4 статті 63 Закону № 2262-ХІІ).

29.12.2015 набрав чинності Закон України від 23.12.2015 за № 900-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей" (надалі по тексту також Закон № 900-VIII), яким статтю 63 Закону № 2262-XII доповнено новою частиною такого змісту: "Перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції), які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах цього Закону, здійснюється з урахуванням видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських".

Цим же Законом пункт 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 за № 580-VIII доповнено абзацом другим, зі змісту якого за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.

Кабінет Міністрів України 11.11.2015 прийняв постанову № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (надалі Постанова № 988), яка набрала чинності 02.12.2015. Згідно з пунктом 1 цієї постанови Кабінет Міністрів України установив, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 5 Постанови № 988 визначено вичерпний перелік надбавок та доплат для поліцейських.

Постанова № 988 з 01.01.2016 визначила нові розміри і внесла зміни до складу грошового забезпечення поліцейських.

Відповідно до статті 94 Закону України "Про Національну поліцію", постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 затверджено Порядок та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260).

За приписами пункту 2 Порядку № 260, наказ, яким затверджений цей Порядок набирає чинності з дня його офіційного опублікування (27.05.2016) та застосовується з дня набрання чинності Закону № 580-VII, тобто з 07.11.2015.

Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає слушним покликання позивача на те, що коректність зазначення у відповідних документах посади, яку він обіймав до звільнення, має безпосередній вплив на отримуване ним пенсійне забезпечення.

У цьому контексті підлягають урахуванню також приписи Закону №2073-IX, який установлює загальні стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень під час здійснення адміністративної процедури. Цей Закон визначає основоположні принципи адміністративного провадження - зокрема, верховенства права, офіційності, пропорційності, обґрунтованості та розумності строків - і покладає на адміністративний орган обов`язок забезпечити всебічний, повний та неупереджений розгляд заяви особи.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 2 Закону №2073-IX, пенсійний орган є адміністративним органом, а відповідна заява позивача є адміністративною справою, що підлягає вирішенню в порядку адміністративної процедури.

При цьому відповідно до принципів адміністративної процедури, визначених статтею 4 Закону № 2073-IX, адміністративний орган зобов`язаний діяти офіційно, своєчасно та ефективно, а також гарантувати особі право на участь в адміністративному провадженні та ефективні засоби правового захисту.

Згідно зі статтею 16 Закону № 2073-IX адміністративний орган зобов`язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи, а стаття 17 цього Закону покладає на нього обов`язок здійснювати інформування та консультування учасників адміністративного провадження з питань, що стосуються такого провадження.

Крім того, за змістом частини п`ятої статті 21 Закону № 2073-IX під час початку адміністративного провадження адміністративний орган перевіряє наявність у нього предметної та територіальної компетенції для прийняття рішення з питання, що розглядається.

Отже, у разі надходження заяви до органу, який сам не уповноважений вирішити порушене в ній питання по суті, такий орган не вправі займати пасивну позицію або фактично залишати заяву без належного процедурного реагування. Належна адміністративна процедура вимагає від нього, з урахуванням характеру звернення та своєї ролі в системі відповідного органу публічної адміністрації, перевірити компетенцію, вчинити необхідні процедурні дії для належного руху заяви та забезпечити належне інформування заявника.

Самоусунення від цих дій, у тому числі неприйняття рішення суб`єктом владних повноважень суперечить принципам Закону №2073-IX.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що правильне вирішення цього спору залежить від встановлення характеру спірних правовідносин та визначення дійсного предмета позову, що, у свою чергу, має першочергове та вирішальне значення для перевірки належності виконання відповідачем покладених на нього обов`язків щодо розгляду поданого позивачем звернення.

Як вбачається з матеріалів справ, позивач звернувся до пенсійного органу із заявою з питання пенсійного забезпечення, у якій з посиланням на Постанову Кабінету Міністрів України від 02.11.206 №152 «Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян» просив виготовити новий висновок із зазначенням посади, з якої його було звільнено, та направити нові дані (списки осіб, пенсії яких підлягають перерахунку) до сервісного центру МВС для видані нової довідки про розмір пенсї за відповідною посадою.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи виключно в межах позовних вимог. Особа, яка звернулася до суду, розпоряджається своїми вимогами на власний розсуд (частина третя статті 9 КАС України). Повноваження адміністративного суду щодо перевірки законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень можуть бути реалізовані лише в межах заявлених вимог.

Отже, суд першої інстанції був зобов`язаний дослідити саме ті вимоги, які були заявлені позивачем.

Так, в розумінні ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно з частиною п`ятою ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Отже, цією конституційною нормою передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, у рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина другастатті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (п.4.1 мотивувальної частини вказаного рішення).

Реалізація особою права на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження будь-яких рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, не покладає на суд беззаперечного обов`язку щодо надання такого захисту безвідносно до змісту позовних вимог та наявності спірних публічно-правових правовідносин.

Тобто, питання про можливість задоволення конкретних позовних вимог позивача, спрямованих на відновлення його прав, має вирішуватися, виходячи із суті заявлених вимог та наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та суб`єктом владних повноважень, протиправні дії якого, на суб`єктивну думку позивача, порушили його право чи стосуються його інтересів.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту.

З огляду на положення статей 5, 245 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов`язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії протиправними.

Згідно згаданих норм такі повноваження суд реалізує в разі встановлення факту порушення прав, свобод та інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який б гарантував повний захист прав, свобод та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд виснував, що вимоги позивача спрямовані на визнання протиправними дій відповідача щодо неналежного розгляду поданої позивачем заяви, суд вказав порушення відповідачем вимог ст. 40 Конституції України та Закону №393/96-ВР щодо об`єктивного та всебічного розгляду звернення позивача від 29.11.2024 та надання на нього обґрунтованої відповіді стосовно порушеного у зверненні питання.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є визначення пенсійному органу зобов`язання повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 29.11.2024 та надати обґрунтовану відповідь стосовно порушеного у зверненні питання.

Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що хоч такий підхід і свідчить про зміщення акценту правового аналізу з дійсного предмета спору, однак позивачем обраний спосіб захисту його порушеного права та мотиви ухваленого судового рішення не оскаржено.

Слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З роз`яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013 "Про судове рішення в адміністративній справі", слідує, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Оцінюючи доводи апеляційного скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Оскільки рішення суду в частині відмовлених позовних вимог не є предметом оскарження, рішення суду в цій частині апеляційному перегляду не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року у справі № 140/15005/24 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко

судді С. М. Глазько

Р. М. Шавель