Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №460/21792/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/21792/25 пров. № А/857/11252/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Кушнір В.О.

за участі секретаря судового засідання: Скрутень Х.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області,

на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року (суддя – Зозуля Д.П., час ухвалення – не зазначено, місце ухвалення – м.Рівне, дата складання повного тексту – 26 січня 2026 року),

в адміністративній справі №460/21792/25 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

У листопаді 2025 року позивач Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Головного управління ДПС у Рівненській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №015764090116 та №015771090116 від 02.09.2025.

Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Рівненській області форми «С» №015764090116 від 02.09.2025 та форми «ПС» №015771090116 від 02.09.2025. Стягнуто на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Рівненській області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 11200 (одинадцять тисяч двісті) грн 00 коп..

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що при винесенні зазначеного рішення суд першої інстанції неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи, таке не відповідає обставинам справи та прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що згідно Акту фактичної перевірки в ході перевірки встановлено факт роздрібної торгівлі пальним без наявності ліценції на право роздрібної торгівлі пальним, а саме: перед початком перевірки було куплено 3 л. дизельного палива по ціні 52,20 грн. за 1л на загальну суму 156,60 грн., а відповідно до бази даних «Ліцензійний реєстр» ДПС України на момент перевірки за адресою: АДРЕСА_1 , ліцензія на право роздрібної торгівлі пальним відсутня, чим порушено ч.2 ст. 29 Закону України від 18.06.2024 № 3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального» (із змінами та доповненнями). ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстровано акцизного складу в підсистемі «Відомості про акцизні склади» та СЕАРП, чим порушено вимоги абз. б пп. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 Податкового кодексу України. Вказує апелянт, що сам по собі факт наявності ємності (бочки) з пальним не є свідченням того, що таке місце не є акцизним складом. Важливе значення має режим використання цієї ємності. Таким чином вважає, що Головним управлінням ДПС у Рівненській області було правомірно та у відповідності до норм чинного законодавства винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в позові позивачу відмовити повністю.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, повністю заперечуючи її доводи. Вважає, що доводи ГУ ДПС у Рівненській області, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими, а суд першої інстанції встановив дійсні обставини справи та ухвалив законне судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дана апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

На підставі пп.80.2.2, 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, п.80.2 ст.80, керуючись ст. 20, пп.75.1.3 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, ст. 72 Закону України від 18.06.2024 року № 3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», Закону України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (зі змінами та доповненнями) та відповідно до здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, доповідної записки управління контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС в Рівненській області від 31.07.2025 №1229/17-00-09-00-07, та інших нормативних актів, контроль за дотриманням яких покладено на територіальні органи ДПС, керівником ГУ ДПС у Рівненській області 31.07.2025 прийнято наказ № 2124-п «Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 » та направлення на перевірку від 31.07.2025 №3730/Ж3/17-00-09-01-11, №3731/Ж3/17-00-09-01-11 (а.с. 10, 71, 72, 74).

Фактична перевірка проведена посадовими особами контролюючого органу за адресою здійснення позивачем господарської діяльності: АДРЕСА_1 , про що складений Акт №13681/ж5/17-00-09-01-12/3302220397 від 11.08.2025 (а.с. 11, 77).

Відповідно до акта перевірки, така проводилась у присутності гр. ОСОБА_2 , продавця магазину. За змістом акту перевірки №13681/ж5/17-00-09-01-12/ НОМЕР_1 від 11.08.2025 контролюючим органом встановлено: 1) факт роздрібної торгівлі пальним без наявної відповідної ліцензії, а саме: перед початком перевірки було куплено 3л. дизельного палива по ціні 52,20 грн за 1л. на загальну суму 156,60 грн, чим порушено ч. 2 ст. 29 ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального»; 2) ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстровано акцизного складу в підсистемі “Відомості про акцизні склади” та СЕАРП, чим порушено вимоги абз.б пп.230.1.2 п.230.1 ст.230 ПК України.

На підставі висновків акту перевірки Головним управлінням ДПС у Рівненській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.09.2025:

- №015764090116, яким за порушення ч.2 ст.29 ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 360000,00 грн (а.с. 82);

- №015771090116, яким за порушення пп.230.1.2. п.230.1 ст.230 ПК України застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 1000000,00 грн. (а.с. 85).

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся із цим позовом до адміністративного суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, переглядаючи рішення суду першої інстанції на предмет законності та обґрунтованості, в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів враховує наступне.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України).

Відповідно до підп. 20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків.

Контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган (підп.54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України).

Як передбачено п.75.1 ст.75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно із підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника.

Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (п.80.1 ст. 80 ПК України).

Відповідно до вимог пп.80.2.2 та пп. 80.2.5 п.80.2 ст. 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів; у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.

Результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка (п.86.1 ст.86 ПК України).

Отже, здійснення перевірки є необхідною передумовою для прийняття податкового повідомлення-рішення у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового, валютного та іншого законодавства.

Також апеляційний суд враховує, що основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, ввезення на митну територію України, вивезення за межі митної території України, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, спиртовими дистилятами, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, тютюновою сировиною, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, а також посилення боротьби з їх незаконним виробництвом та обігом на території України визначені Законом України від 18.06.2024 № 3817-IХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі - Закон № 3817-IХ).

Як передбачено ч.2 ст. 29 Закону № 3817-IХ роздрібна торгівля пальним здійснюється суб`єктом господарювання за наявності ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.

Відповідно до п.п. 52, 53 ч. 1 ст. 1 Закону № 3817-IХ місце роздрібної торгівлі пальним - об`єкт нерухомого майна або єдиний (цілісний) майновий комплекс, на території якого розташоване технологічне обладнання, призначене для приймання, зберігання та роздрібної торгівлі пальним, який належить суб`єкту господарювання на праві власності або користування; нафтоналивний несамохідний морський/річковий бункерувальник (далі - бункерувальник); спеціалізований транспортний засіб для перевезення балонів із скрапленим вуглеводневим газом, з якого здійснюється роздрібна торгівля скрапленим вуглеводневим газом у балонах для побутових потреб населення та інших споживачів. Місце роздрібної торгівлі пальним вважається місцем зберігання пального, якщо зберігання пального здійснюється за таким місцем роздрібної торгівлі пальним; надання ліцензії - надання суб`єкту господарювання права на провадження певного виду (кількох видів) господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, шляхом прийняття органом ліцензування рішення про надання ліцензії на право провадження певного виду (кількох видів) господарської діяльності та внесення органом ліцензування відомостей про надану ліцензію до Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, або Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального, а в передбачених цим Законом випадках - також шляхом набуття такого права автоматично.

Відповідальність за порушення ч. 2 ст. 29 Закону № 3817 передбачена п.22 ч. 2 ст. 73 Закону № 3817-IХ відповідно до норми якого, до суб`єктів господарювання за вчинені правопорушення застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу в таких розмірах: роздрібна торгівля пальним без наявності ліцензії - 45 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Як встановлено судом, позивачу на праві приватної власності належить бочка металева 5-кубова, придбана згідно видаткової накладної №01 від 14.10.2022.

26.01.2023 суб`єктом господарювання до контролюючого органу направлено повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність форми №20-ОПП, про наявність такої ємності (а.с. 34).

10.02.2023 ГУ ДПС у Рівненській області видано позивачу ліцензію на право зберігання пального серії ВК №17060414202300044, строком дії з 13.02.2023 по 13.02.2028, на адресу місця зберігання: АДРЕСА_1 (а.с. 37).

Отже, станом на 01.08.2025 (день перевірки позивача контролюючим органом), за адресою здійснення господарської діяльності позивача наявна ємність для зберігання пального.

В акті перевірки №13681/ж5/17-00-09-01-12/3302220397 від 11.08.2025 контролюючий орган вказує про встановлення факту роздрібної торгівлі паливом позивачем, проте, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідач не надав суду належних та достатніх доказів такої діяльності.

Судом також правильно зауважено, що ані акт перевірки, ані матеріали справи не містять інформації щодо обладнання, яке використовується позивачем в ході здійснення роздрібної торгівлі пальним.

Крім того, в акті перевірки зафіксовано, що працівниками управління контролю за підакцизними товарами для припинення безліцензійної діяльності і подальшого документування та встановлення особи – продавця зроблено виклик працівників Національної поліції за номером телефону 102. Після прибуття працівників Національної поліції було встановлено фізичну особу продавця – ОСОБА_2 , та складено на неї протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.161-1. Проте, підтвердження даної інформації суду не надано.

Вірно звернув увагу суд першої інстанції, що до матеріалів справи не долучено жодного доказу, який би підтвердив факт контрольної закупки пального відповідачем в ході перевірки, (як стверджує відповідач, позивач реалізував йому 3л дизельного палива про ціні 52,20 грн на суму 156,60 грн), прикладом якого може бути фіскальний чек РРО, що є обов`язковим при роздрібній торгівлі, в тому числі і палива відповідно до Закону №265, чи іншого розрахункового документа на його придбання.

Апеляційний суд вважає обгрунтованими доводи позивача про те, що розглядувана бочка із пальним використовується виключно для зберігання пального, яке використовується позивачем в межах власної господарської діяльності.

При цьому, матеріали справи не містять жодних належних доказів того, що позивач здійснив роздрібну торгівлю паливом, а саме 3 літрі за 156 грн. 60 коп. (як-то: фото, відео, свідки, квитанції, чеки і т.п.). Матеріали справи не містять доказової інформації про вид пального (бензин, дизель чи інше), про місце знаходження чи використання придбаного 3 л. пального та використаних грошей в сумі 156 грн. 60 коп..

Відтак, правильним є висновок суду першої інстанції, що висновки акту перевірки про порушення позивачем ч. 2 ст.29 Закону України від 18.06.2024 року № 3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», не відповідають дійсним обставинам справи, не підтверджені належними та достовірними доказами, тому притягнення позивача до відповідальності у вигляді застосування штрафних санкцій відповідно до Закону № 3817, є безпідставним. Як наслідок, податкове повідомлення-рішення від 02.09.2025 015764090116 є протиправним та належить до скасування.

Також, за змістом висновків акту перевірки №13681/ж5/17-00-09-01-12/3302220397 від 11.08.2025 контролюючим органом встановлено факт відсутності реєстрації акцизного складу в підсистемі «Відомості про акцизні склади» та СЕАРП, чим порушено вимоги абз.б пп.230.1.2 п.230.1 ст.230 ПК України.

Відповідно до пп.230.1.2 п.230.1 ст.230 ПК України, платники податку - розпорядники акцизних складів зобов`язані, зокрема, зареєструвати усі акцизні склади - у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Згідно з п.128-1.2 ст.128-1 ПК України, відсутність з вини платника податку реєстрації акцизних складів у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового платником податку - розпорядником акцизного складу - тягне за собою накладення штрафу в розмірі 1000000 грн..

Отже, обов`язок з реєстрації акцизних складів у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового (СЕАРП) має платник податку - розпорядник акцизного складу. Невиконання цього обов`язку з вини розпорядника акцизного складу має наслідком притягнення його до відповідальності згідно з п.128-1.2 ст.128-1 ПК України.

Відповідно до пп.212.1.15 п.212.1 ст.212 ПК України платниками акцизного податку є: особа (у тому числі юридична особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без створення юридичної особи), постійне представництво, які реалізують пальне або спирт етиловий.

За визначенням, наведеним у пп.14.1.224 п.14.1 ст.14 ПК України, розпорядник акцизного складу - суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

Як передбачено пп.14.1.212 п.14.1 ст.14 ПК України реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного: до акцизного складу; до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам.

Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України: у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками; при використанні пального суб`єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб`єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.

Згідно визначення у п.“б” пп.14.1.6 п.14.1 ст.14 ПК України, акцизний склад - це: приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом:

а) приміщення відокремлених підрозділів розпорядника акцизного складу, які використовуються ним виключно для пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі маркованих марками акцизного податку горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з акцизного складу, а також для здійснення оптової та/або роздрібної торгівлі відповідно до отриманої розпорядником акцизного складу ліцензії;

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам. Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб`єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;

ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

Відповідно до вимог ст.1 Закону № 3817-IХ під місцем зберігання пального розуміється об`єкт нерухомого майна, відмінний від земельної ділянки, або єдиний (цілісний) майновий комплекс, на території якого здійснюється приймання, навантаження, розвантаження, розміщення та/або видавання пального (власного або отриманого від інших осіб), який належить суб`єкту господарювання на праві власності або користування.

З наведеного вище слідує, що акцизний склад визначений як місце/територія, де розпорядник акцизного складу провадить відповідну господарську діяльність з пальним.

Як встановлено судом з акта перевірки, висновки про порушення п.230.1 ст.230 ПК України (щодо непроведення реєстрації позивачем акцизного складу) ґрунтуються на тому, що позивачем здійснювалася роздрібна реалізація пального із застосуванням бочки, про яку суб`єкт господарювання повідомив шляхом подання податковому органу звіту за формою 20-ОПП «Відомості про об`єкти оподаткування платника податків», в якому зазначено що за адресою: Рівненська обл., Вараський р-н, с. Борове, вул. Шкільна, 10а експлуатується бочка на праві власності від 26.01.2023, ідентифікатор об`єкта оподаткування 9300001.

На думку контролюючого органу, позивач не зареєстрував акцизний склад у СЕAРП розпорядником акцизного складу, чим порушено вимоги абз.б пп.230.1.2 п.230.1 ст.230 ПК України.

Разом з тим, судом враховано, що у постанові від 27.03.2024 у справі №280/441/23 Верховний Суд сформував висновок, що пункт “б” підпункту 14.1.6 пункту 14.1 ст.14 Податкового кодексу України містить критерії, що стосуються окремо характеристики приміщення чи території, на якій розташовано ємності для навантаження-розвантаження та зберігання пального, а також самого суб`єкта господарювання в частині обсягів отриманого пального за календарний рік та мети використання такого пального.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом і у постанові від 11.10.2023 у справі № 420/4383/23.

Суд правильно зауважив, що у п. “б” пп.14.1.6 п.14.1 ст.14 ПК України законодавець зробив виключення, навівши такі критерії, які дозволяють вважати приміщення або територію такими, що не є акцизним складом, а саме: 1) загальна місткість розташованих ємностей на кожній з них для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 куб.м; 2) суб`єкт господарювання (не стосується платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 куб.м (не враховується обсяг пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії); 3) суб`єкт господарювання пальне використовує виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Вищевказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 17.08.2023 у справі № 160/15431/21, від 11.10.2023 у справі № 420/4383/23, від 15.01.2024 у справі №260/4885/22, від 12.03.2024 у справі №160/8390/22, від 27.03.2024 у справі №280/441/23.

У постанові Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №540/4291/20 вказано, що зберігання пального нерозривно пов`язане з наявністю в суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності), залежить саме від наявності в суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню понять “акцизний склад” та/або “акцизний склад пересувний”, незалежно від того, чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу, та/або наявності підстав для реєстрації такого місця, як акцизний склад. Відповідно, у разі, якщо наявне в суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виняток із визначення понять “акцизний склад” та/або “акцизний склад пересувний”, такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального в такому місці.

Як підтверджується матеріалами справи, позивачем отримано ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) №17060414202300044 від 10.02.2023 та строком дії з 13.02.2023 до 13.02.2028, місце зберігання за адресою: Рівненська обл., Вараський р-н, с. Борове, вул. Шкільна, буд.10А, загальна місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального: 5000 л).

Суд правильно зауважив, що при визначенні приміщення або території акцизним складом необхідно враховувати, зокрема, чи здійснює суб`єкт господарювання операції з реалізації пального іншим особам.

Разом з тим, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведені відповідачем обставини щодо здійснення позивачем роздрібної реалізації пального за наявності бочки місткістю 5000 л. та діючої ліцензії на право зберігання пального не підтверджені жодними доказами, що дозволяє застосування у спірному випадку п “б” пп.14.1.6 п.14.1 ст.14 ПК України в частині наявності усіх необхідних критеріїв, які дозволяють вважати приміщення або територію такими, що не є акцизним складом.

Відтак, місце зберігання пального - бочка місткістю 5000 л., яка знаходиться за адресою: Рівненська обл., Вараський р-н, с. Борове, вул. Шкільна, буд.10А не є акцизним складом в розумінні п.“б” пп.14.1.6 п.14.1 ст.14 ПК України, а, відтак, у позивача відсутній обов`язок щодо реєстрації акцизного складу в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що застосування штрафних санкцій до позивача за порушення абз.б пп.230.1.2 п.230.1 ст.230 ПК України є безпідставним та необґрунтованим. Відтак, податкове повідомлення-рішення від 02.09.2025 №015771090116 є протиправним та належить до скасування.

З урахуванням встановленого, суд першої інстанції дійшов правильного висновку що спірні податкові повідомлення-рішення відповідача не відповідають критеріям правомірності рішень суб`єкта владних повноважень, наведеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідачем не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в порядку статті 77 КАС України, тому суд дійшов правильного висновку, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з`ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області – залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року в адміністративній справі №460/21792/25 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

В. О. Кушнір

Повний текст постанови суду складено 06.07.2026 року