Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №500/6897/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/6897/25 пров. № А/857/21489/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року (ухвалене головуючим – суддею Подлісна І.М. у м. Тернополі) у справі № 500/6897/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:

визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 від 11.11.2025 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII, а саме: на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення та видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII, а саме: на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що звертався із рапортом щодо звільнення з військової служби відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII (через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме згідно абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Однак листом командування Військової частини НОМЕР_2 від 11.11.2025 (вихідний №2/940 від 12.11.2025) позивачу у звільненні з військової служби відмовлено, що і стало підставою для звернення до суду.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 від 11.11.2025 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII, а саме: на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992, з урахуванням висновків суду у цій справі та прийняти відповідне рішення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач надав відповідачу достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за матір`ю особою з інвалідністю I групи та відсутності інших членів її сім`ї.

Разом з цим, суд першої інстанції виснував, що ефективним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язати відповідача повторно розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби на підставі на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, з числа осіб з інвалідністю І (першої) групи підгрупи Б.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Позивач скористався своїм правом та подала відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується відміткою у військовому квитку серії НОМЕР_3 .

У позивача є мати - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00049856780.

ОСОБА_2 80 років, вона є особою з інвалідністю І (першої) групи підгрупи “Б” та потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 180/25/1805/B. ОСОБА_2 є непрацездатною, що підтверджується також пенсійним посвідченням № НОМЕР_5 .

Позивач зареєстрований та постійно проживає разом із своєю матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб №936/13-37 та витягом з реєстру територіальної громади №2025/011382891 від 12.08.2025.

Окрім позивача, ОСОБА_2 має також родичів першого та другого ступенів споріднення:

сина - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_6 , паспорт серії НОМЕР_7 ),

онука - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_8 , паспорт № НОМЕР_9 ).

Чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_10 .

Брат позивача - ОСОБА_3 , проживає закордоном в Іспанії вже багато років, що підтверджується посвідкою на проживання та закордонним паспортом. Своєю заявою він відмовився від здійснення постійного догляду за своєю матір`ю у зв`язку із тим, що постійно, на протязі довгого часу він проживає за кордоном.

Онук ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , не має можливості здійснювати догляд за своєю бабою, з огляду на його постійне місце проживання у Республіці Польщі. Наразі ОСОБА_1 проживає в Республіка Польща, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію тимчасового проживання повідомленням про присвоєння номера універсальної електронної системи реєстрації населення (PESEL). Своєю заявою він відмовився від здійснення постійного догляду за своєю бабою ОСОБА_2 у зв`язку із тим, що він постійно проживає за кордоном, а вона проживає разом із своїм сином.

ОСОБА_2 , своєю нотаріально завіреною заявою для свого утримання (догляду) обрала Позивача, що підтверджується заявою від 23.10.2025.

Таким чином, позивач є єдиною особою, яка може здійснювати та здійснює постійний догляд за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю І групи підгрупи Б, що підтверджується актом про встановлення факту здійснення догляду №212/03-24 від 28 липня 2025 року.

У зв`язку із необхідністю здійснювати постійний сторонній догляд за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю І групи, Позивач звернувся до Відповідача із рапортом щодо звільнення з військової служби відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII (через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме згідно абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Листом від 11.11.2025 (вихідний №2/940 від 12.11.2025) командування військової частини НОМЕР_1 надало відмову у задоволенні рапорту на звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що не було додано всіх документів, які б підтверджували підстави для звільнення через сімейні обставини: «Разом з тим, актом перевірки сімейного стану військовослужбовця, затвердженого начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 полковником ОСОБА_6 21.10.2025 в ході перевірки встановлено наявність інших осіб першого і другого ступеня споріднення, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є онуком ОСОБА_2 . Документів, в підтвердження того факту, що вищезазначені члени сім`ї першого та Другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я ОСОБА_1 не надає.» .

Вважаючи таку відмову позивача протиправною, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з п. 20 ч.1 ст.106 Конституції України, Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Також Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №2232-ХІІ).

Визначення військової служби міститься у ч. 1 ст. 2 Закону №2232-ХІІ та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За приписами ч. 2 цієї ж статті Закону проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Суд зазначає, що позивачка на момент звернення до суду з позовними вимогами проходить військову службу за контрактом осіб сержантського та старшинського складу у військовій частині НОМЕР_11 , яка є підпорядкованою Військово-медичному клінічному центру Західного регіону.

Згідно з частинами 3, 4 статті 2 Закону №2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Так, пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Підстави звільнення з військової служби визначені ст.26 Закону №2232-ХІІ.

Підпунктом «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 коментованого Закону визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), - зокрема, у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Згідно ч. 7 ст. 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 07.11.2025 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби та до рапорту було додано наступні документи:

копія паспорта ОСОБА_1 № НОМЕР_12 ;

копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 ;

копія витягу з реєстру територіальної громади №2024/006743150 від 10.06.2024;

копія свідоцтва про народження № НОМЕР_13 ;

копія паспорта матері – ОСОБА_2 ;

копія картки платника податків матері – ОСОБА_2 ;

копія витягу з реєстру територіальної громади №2025/011382891 від 12.08.2025;

копія пенсійного посвідчення матері – ОСОБА_2 № НОМЕР_5 ;

копія витягу з реєстру ЕКОПФО матері – ОСОБА_2 ;

копія нотаріальної заяви від матері – ОСОБА_2 про вибір ОСОБА_1 для свого догляду від 23.10.2025;

витяг з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя №00049857126 від 05.03.2025;

копія свідоцтва про смерть батька – ОСОБА_7 серії НОМЕР_10 ;

копія акту перевірки сімейного стану військовослужбовця від 21.10.2025 №18721;

відомості про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб №936/13-37 від 30.10.2025;

копія свідоцтва про народження брата – ОСОБА_1 серії НОМЕР_6 ;

копія паспорта громадянина України брата – ОСОБА_1 серії НОМЕР_7 .

Відповідачем не заперечується обставина подання позивачем рапорту та долучених до нього документів.

Разом з цим, як згадувалось вище, що листом від 11.11.2025 (вихідний №2/940 від 12.11.2025) командування військової частини НОМЕР_1 надало відмову у задоволенні рапорту на звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що не було додано всіх документів, які б підтверджували підстави для звільнення через сімейні обставини: «Разом з тим, актом перевірки сімейного стану військовослужбовця, затвердженого начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 полковником ОСОБА_6 21.10.2025 в ході перевірки встановлено наявність інших осіб першого і другого ступеня споріднення, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є онуком ОСОБА_2 . Документів, в підтвердження того факту, що вищезазначені члени сім`ї першого та Другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я ОСОБА_1 не надає.» .

Оцінюючи такі підстави відмови відповідача, колегія суддів враховує наступне.

Як вже зазначалося вище, підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону №2232-ХІІ.

Обов`язковими умовами для отримання позивачем права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами у цьому випадку є:

необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;

відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Зазначені обставини мають існувати в сукупності та бути підтвердженими доданими до рапорту доказами.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що із наданого до рапорту витягу з рішення експортної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (номер витягу 180/25/1805/В, номер рішення 180/25/1805/Р, дата рішення 22.08.2025), вбачається, що ОСОБА_2 встановлена І група інвалідності, визначено потребу в постійному сторонньому догляді

В даному випадку спірним є факт наявності/відсутності у матері позивача інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи щодо можливості здійснення постійного догляду за нею.

Як зазначено, п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ регламентує можливість звільнення військовослужбовця з військової служби через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Тобто, вказану норму слід тлумачити не лише як їх юридичну чи фізичну відсутність, але й як об`єктивну неможливість виконання такими членами сім`ї, зокрема першого чи другого ступеня споріднення обов`язків по здійсненню постійного догляду за особою, з певних об`єктивно існуючих причин.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 виснував, що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону.

Відповідно до ст. 1261 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до першого ступеня спорідненості є її батьки, чоловік або дружина, а також діти такої особи, у тому числі усиновлені.

Згідно ст. 1262 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до другого ступеня спорідненості є її рідні брати та сестри, баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері, а також її онуки.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Таким чином, законодавством визначені критерії, за наявності яких особи складають сім`ю, яким є, зокрема спільне проживання.

Суд встановив, що позивачем як доказ того, що він є єдиним членом сім`ї, який може здійснювати догляд за ОСОБА_2 , було долучено витяг з реєстру територіальної громади №2025/011382891 та витяг з реєстру територіальної громади №2024/006743150, в якому вказано, що за адресою: АДРЕСА_1 , проживає тільки Позивач разом із своєю матір`ю - ОСОБА_2 .

Крім цього, позивач надав підтверджуючі документи того, що ОСОБА_3 проживає закордоном (Іспанія) та ОСОБА_4 проживає закордоном (Республіка Польща), а тому через об`єктивні причини не можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 .

При цьому, суд враховує, що необхідність здійснювати постійний догляд передбачає саме спільне проживання з особою. Здійснювати такий догляд не може той, хто проживає окремо.

У цьому випадку, хоча формально існує інший член сім`ї першого та другого ступеня споріднення (онук), їх неможливість здійснювати догляд за ОСОБА_2 через постійне проживання поза межами України є не лише об`єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов`язку, а й фактичним підтвердженням відсутності інших осіб, спроможних забезпечити необхідний догляд.

Відтак, позивачем доведено, що окрім нього, інших членів сім`ї, які спільно проживають та могли б здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 немає.

А тому, апеляційний суд поділяє висновок суду першої інстанції, що наявні правові підстави до задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною відмову відповідача у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», а належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язати відповідача повторно розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби на підставі на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу", у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, з числа осіб з інвалідністю І (першої) групи підгрупи «Б», взявши до уваги доводи відсутність інших родичів та прийняти відповідне рішення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду — без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року у справі № 500/6897/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич

судді А. Р. Курилець

О. І. Мікула