Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №260/9557/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/9557/25 пров. № А/857/29659/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року (постановлену головуючим – суддею Ващилін Р.О. у м. Ужгороді) про відмову в задоволенні клопотання у справі № 260/9557/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виноградівської міської ради про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Виноградівської міської ради Закарпатської області, в якому просить:

визнати протиправною відмову Виноградівської міської ради Закарпатської області від 21.10.2025 № 02.1-24/49 у наданні публічної інформації ОСОБА_1 запитувану у запиті від 15.10.2025;

зобов`язати Виноградівську міську раду Закарпатської області у разі відсутності запитуваної ОСОБА_1 у запиті від 15.10.2025 публічної інформації - створити таку публічну інформацію;

зобов`язати Виноградівську міську раду Закарпатської області повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 15.10.2025 щодо доступу до публічної інформації та надати запитувану публічну інформацію.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.02.2026 позов ОСОБА_1 до Виноградівської міської ради Закарпатської області задоволено частково. Визнано протиправною відмову Виноградівської міської ради Закарпатської області від 21.10.2025 №02.1-24/49 у наданні ОСОБА_1 публічної інформації на запит від 15.10.2025 в частині пунктів 3, 4, 5. Зобов`язано Виноградівську міську раду Закарпатської області у разі відсутності запитуваної ОСОБА_1 у запиті від 15.10.2025 публічної інформації - створити таку публічну інформацію. Зобов`язано Виноградівську міську раду Закарпатської області повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 15.10.2025 щодо доступу до публічної інформації в частині пунктів 3, 4, 5 та надати запитувану публічну інформацію. В решті позову відмовлено.

Вказане рішення набрало законної сили 30.03.2026.

11.05.2026 позивач подав до суду першої інстанції заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення, аргументовану тим, що в матеріалах справи відсутня інформація про звернення до виконання судового рішення судом першої інстанції.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Виноградівської міської ради про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що наведені заявником у поданій до суду заяві аргументи не свідчать про ухиляння відповідача від виконання рішення суду або його невиконання в добровільному порядку, а тому підстави для застосування передбачених ст. 382, 383 КАС України заходів судового контролю в даному випадку відсутні.

Поряд з цим, суд вважав за необхідне нагадати ОСОБА_1 про існуючий механізм виконавчого провадження, що покликаний забезпечити примусове виконання рішень, в тому числі судових рішень, що набрали законної сили, органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями.

Крім цього суд виснував, що при вчиненні процесуальної дії суд в адміністративному судочинстві повинен керуватися виключно нормами КАС України. Так, процесуальні питання, пов`язані з виконанням рішень регулюються розділом ІV КАС України. В свою чергу норми такого процесуального акта не встановлюють обов`язок суду самостійно звертатися до органів виконавчої служби для забезпечення виконання судового рішення.

Вказану ухвалу в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційні скарзі покликаються на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою задовольнити заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення в адміністративній справі.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки відсутні клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю відсутні.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Суд ухвалює рішення іменем України, а судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Зазначені норми Конституції України знайшли своє відображення в процесуальному законодавстві України.

Так ст. 14 КАС України передбачає, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з ч. 4 ст. 372 КАС України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. Таким законом в Україні є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

За приписами ч. 1 ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Відповідно до положень пунктів 7, 8 ч. 2 ст. 383 КАС України заява про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача щодо невиконання рішення суду має містити інформацію про день пред`явлення виконавчого листа до виконання та інформацію про хід виконавчого провадження.

Частинами 4, 5 ст. 383 КАС України установлено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.

У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви.

У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам, а також у разі подання заяви особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, така заява ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.

За усталеною судовою практикою звернення рішення суду до примусового виконання є обов`язковою передумовою для подання заяви в порядку статті 383 КАС України, оскільки повноваження щодо вчинення дій з примусового виконання рішення суду, зокрема і щодо перевірки його виконання, належать насамперед до повноважень державних виконавців, а звернення до суду в порядку наведеної статті є винятковим заходом, до якого позивач може вдатися, коли вичерпає всі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду (постанови Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 805/1458/17-а, від 27.06.2019 у справі № 807/220/18; аналогічний підхід застосовано в ухвалах Верховного Суду від 05.07.2021 у справі № 260/636/19, від 18.12.2020 у справі № 200/5793/20-а).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09.12.2021 у справі № 9901/235/20 зазначила, що визначені вимоги до заяви, яка подається відповідно до статті 383 КАС України, зокрема, надання інформації про день пред`явлення виконавчого листа до виконання та інформації про хід виконавчого провадження, не є формальними вимогами, а навпаки є важливою інформацією, яка дає можливість суду визначити, чи не є передчасним звернення стягувача до суду з такою заявою.

Вказана стаття (383 КАС України) передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі IV КАС України «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви.

Вказане свідчить про те, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою.

Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення.

Так, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов`язує суб`єкта владних повноважень його виконати. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» від 02.06.2016, і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що в обґрунтування необхідності встановлення судового контролю позивач посилається на відсутність в матеріалах справи інформації про звернення до виконання судового рішення судом першої інстанції.

Подану заяву обґрунтовує нормами Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України.

Разом з цим, суд зауважує, що жодних доказів невиконання відповідачем рішення суду у добровільному порядку чи звернення до органів виконавчої служби в порядку Закону України «Про виконавче провадження» ОСОБА_1 не надав.

Апеляційний суд зазначає, що рішення суду, що набрало законної сили, має бути виконаним лише за фактом винесення такого рішення, незалежно від факту звернення позивача до органів виконавчої служби з заявою про примусове виконання судового рішення, однак приписами процесуального закону фактично передбачено необхідність відкриття виконавчого провадження та інформації про хід такого провадження як процесуальну передумову для застосування наслідків, передбачених ст. 383 КАС України, як крайнього заходу для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду.

При цьому подання виконавчого документа для примусового виконання до органів виконавчої служби повинен здійснювати безпосередньо стягувач, а не суд.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції, що наведені заявником у поданій до суду заяві аргументи не свідчать про ухиляння відповідача від виконання рішення суду або його невиконання в добровільному порядку, а тому підстави для застосування передбачених ст. 382, 383 КАС України заходів судового контролю в даному випадку відсутні.

Крім цього, суд першої інстанції правильно відмітив, що Інструкція з діловодства в місцевих та апеляційних судах України (далі - Інструкція) визначає загальні правила ведення діловодства в місцевих та апеляційних судах України, регламентує порядок роботи з документами з моменту їх надходження чи створення до знищення в установленому порядку або передачі до державної архівної установи. Проте така не регулює процесуальний порядок здійснення адміністративного судочинства та не підлягає застосуванню судом під час розгляду процесуальних питань.

Суд при вчиненні процесуальної дії в адміністративному судочинстві повинен керуватися виключно нормами КАС України. Так, процесуальні питання, пов`язані з виконанням рішень регулюються розділом ІV КАС України. В свою чергу норми такого процесуального акта не встановлюють обов`язок суду самостійно звертатися до органів виконавчої служби для забезпечення виконання судового рішення.

Тому у разі, якщо позивач вважає, що Виноградівська міська рада не забезпечує належного виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.02.2026 у справі №260/9557/25, він вправі звернутися в порядку Закону України «Про виконавче провадження» до органів державної виконавчої служби.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Щодо інших доводів, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року про відмову в задоволенні клопотання у справі № 260/9557/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і в касаційному порядку не оскаржується.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич

судді А. Р. Курилець

О. І. Мікула