Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №240/23309/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/23309/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернова Ганна Валеріївна

Суддя-доповідач - Залімський І. Г.

06 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Мацького Є.М. Сушка О.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 01.10.2024 №064250009683 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи”;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи”, з 23.09.2024.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати таке рішення, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років підтверджується цими доказами. Відповідачами безпідставно не взято до уваги, що під час навчання позивач щотижня та у вихідні і святкові дні приїжджав до батьків у м.Коростень (460 кал.днів), а також на зимові та літні канікули і виробничу практику (418 кал.днів); з 28.06.1989 по 31.08.1989 (65 кал.днів) - період проживання з батьками в м.Коростень до вступу в інститут; 35 дів під час навчання в інституті; з 14.07.190 по 07.12.1990 (147 кал.днів) - проживання з батьками після відрахування з інституту; 50 діб відпустки під час проходження військової служби; з 29.11.1992 по 31.12.1992 (33 кал.дні) - проживання з батьками в м.Коростені після повернення з лав армії.

Відповідач не подав відзиву або письмових пояснень на апеляційну скаргу.

З урахуванням п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою від 24.09.2024 про призначення пенсії за віком.

Відповідно до принципу екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, за результатами розгляду якої прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії за віком від 01.10.2024 №064250009683, в якому зазначено, що період постійного проживання (постійної роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 2 місяці 19 днів.

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом від 08.10.2024 № 0600-0211-8/126672 повідомив позивачу про причини відмови в призначенні пенсії.

Позивач не погодився із такими рішеннями відповідачів, а тому звернувся до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача ГУ ПФУ в Дніпропетровській області були відсутні правові та фактичні підстави для призначення позивачу пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ за заявою від 24.09.2024, оскільки за наявними доказами станом на 01.01.1993 період його фактичного постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення становить менше 3 років, а наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.

Згідно із ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (Закон №1058-ІV) право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Згідно з частиною 1 статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Закон №796-ХІІ) особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 55 Закону №796-ХІІ потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Встановлено, що позивач в період з 01.09.1985 по 24.06.1989 навчався на денній формі в Київському електромеханічного технікуму залізничного транспорту.

Оскільки місто Київ не знаходилось у зоні гарантованого добровільного відселення, у позивача відсутня початкова величина.

Єдиним документом, який підтверджує факт проживання потерпілого від аварії на ЧАЕС є довідка органу місцевого самоврядування, а факт роботи - трудова книжка або ж документи про період та місце роботи особи на підприємстві, установі, організації, місцем розташування яких є населений пункт у зоні радіаційного забруднення.

Відповідно до довідки Органу самоорганізації населення - Спілки голів окружних будинкових вуличних комітетів Коростенської міської ради Житомирської області від 19.11.2024 № 81/5, ОСОБА_1 з 14.07.1990 по 07.12.1990 проживав з батьками після відрахування, влаштування на роботу до дня призову до армії; 29.11.1992 по 31.12.1992 проживав без реєстрації за адресою АДРЕСА_1 (після несення військової служби) в період з 22.07.1970 (з дня народження) по 01.09.1985; з 19.09.1990 по 04.09.1999; з 09.04.1999 і по даний час зареєстрований і постійно проживає в м. Коростень Житомирської області.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991р. №106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" м. Коростень Житомирської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

При цьому, згідно диплому НОМЕР_1 , записом 4 трудової книжки НОМЕР_2 від 01.06.1988, позивач в період з 01.09.1985 по 24.06.1989 навчався на денній формі в Київському електромеханічного технікуму залізничного транспорту.

Відповідно до архівної довідки №01-25/2063 від 30.08.2024 позивач з 01.09.1989 по 13.07.1990 навчався на денному відділенні Київського національного університету технологій та дизайну.

Згідно даних військового квитка НОМЕР_3 від 08.12.1990, запису у трудовій книжці НОМЕР_2 від 01.06.1988, позивач з 08.12.1990 по 28.11.1992 проходив службу в Радянській Армії.

Позивач має посвідчення громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (3 категорія) серії НОМЕР_4 , видане 19.01.1994 облдержадміністрацією.

На виконання положень Закону № 1058-ІV постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).

Згідно із абз. 2 пп. 7 п. 2.1 розділу II Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Для потерпілих від Чорнобильської катастрофи такими документами є:

документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 1, 2, 3, 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності).

Таким чином, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 572/245/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17.

У постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Відтак, наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII.

Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території.

При цьому в контексті обставин цієї справи, суд також враховує, що оскільки військова служба та навчання зазвичай є тривалими періодами, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання; військовий квиток, довідка з військової частини про її місце дислокації або інші документи, з яких вбачається інформація про місце розташування військової частини).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.11.2024 у справі № 460/19947/23.

Верховний Суд у постанові від 17 червня 2020 року справі №572/456/17, виходячи з того, що підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіоактивного забруднення, наголосив, що під час розгляду справи щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ потрібно перевірити, чи постійно проживав або постійно працював позивач у зоні гарантованого добровільного відселення.

Виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення, зокрема, у зв`язку із постійним проживанням в такій місцевості, з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини.

Законодавець пов`язує виникнення права на зниження пенсійного віку для призначення пенсії за віком із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку із постійним (а не з періодичним) проживанням в такій місцевості з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини.

Постійне місце навчання на денній формі/служба в армії нерозривно пов`язане з постійним місцем проживання особи, а відтак період навчання позивача у місті Києві (не віднесеного до зони гарантованого добровільного відселення) та проходження строкової військової служби спростовує факт його постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у цей період, що виключає можливість врахування цих періодів періоду до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення. Той факт, що позивач проходив виробничу практику у Коростенській дистанції сигналізації та зв`язку регіональної філії "Північно-Західна залізниця" АТ "Українська залізниця" та проживання під час вихідних і святкових днів, канікул у батьків в м.Коростені не спростовує вище наведених висновків, оскільки проходження такої практики та перебування у батьків було періодичним, а не постійним.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Мацький Є.М. Сушко О.О.