Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №320/12361/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/12361/25 Суддя (судді) першої інстанції: Войтович І. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чуприни О.В., суддів Попової О.Г., Говоруна О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі по тексту також - відповідач, орган пенсійного забезпечення, Управління, ГУ ПФУ в м. Києві), у якому просила:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві у частині визначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у зв?язку з протиправним не зарахуванням до стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці строкової військової служби - 03 роки 01 місяць 02 дні; половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 02 роки 02 місяці 27 днів;

зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати до стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці строкову військової служби - 03 роки 01 місяць 02 дні; половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 02 роки 02 місяці 27 днів;

визнати незаконною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо перерахування ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання з 12 березня 2020 року;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 12 березня 2020 року здійснити виплати з урахуванням фактично сплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог зазначає про протиправність дій органу пенсійного фонду щодо відмови у зарахуванні при визначенні відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання до його стажу роботи на посаді судді періоду проходження військової служби, половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 адміністративний позов задоволено:

визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо не зарахування до стажу судді у відставці ОСОБА_1 строкової військової служби у Збройних Силах СРСР за період з 02.05.1977 по 03.06.1980 - 3 роки 1 місяць 2 днів та половини строку навчання за денною формою у Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка з 01.09.1980 по 27.06.1985 - 02 роки 02 місяців 27 днів;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати до стажу судді у відставці ОСОБА_1 строкову військову службу у Збройних Силах СРСР за період з 02.05.1977 по 03.06.1980 - 3 роки 1 місяць 2 днів та половину строку навчання за денною формою у Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка з 01.09.1980 по 27.06.1985 - 02 роки 02 місяців 27 днів;

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо не здійснення відповідного перерахунку та виплати ОСОБА_1 з 12.03.2020 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 74% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату з 12.03.2020 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 74% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, за вирахуванням фактично сплачених сум.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права, вказує про відсутність підстав для врахування навчання та військової служби, що дають право подати судді заяву про відставку, при обчисленні збільшення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

ОСОБА_1 не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, відтак у силу частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) відсутність останнього не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці згідно із Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.09.2021 у справі №640/30931/20, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2022, вирішено: "[…] Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про відмову ОСОБА_1 в проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 згідно із довідкою №147/0/21-20 від 21.07.2020 року з 12 березня 2020 року та здійснити виплати з урахуванням фактично сплачених сум. […]"

Під час виконання судового рішення у справі №640/30931/20 ГУ ПФУ в м. Києві здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 12.03.2020, згідно довідки №147/0/21-20 від 21.07.2020 року, врахувавши стаж судді 26 років 8 місяців 10 днів та визначивши довічне грошове утримання судді в розмірі 62 % суддівської винагороди. Розмір довічного грошове утримання судді у відставці склав 268 793,93 грн.

ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою від 29.01.2025 про зарахування до стажу судді строкової військової служби - 03 роки 01 місяць 02 дні та половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка - 02 роки 02 місяці 27 днів, належного обрахунку довічного грошового утримання

Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 19.02.2025 за №7888-5381/Б-02/8-2600/25 позивачу вказано, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.09.2021 у справі №640/30931/20 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2022, зобов`язання щодо зарахування до стажу спірних періодів не було покладено на пенсійний орган. Згідно судового рішення проведено перерахунок довічного грошового утримання з 12.03.2020, розмір довічного грошове утримання судді у відставці з 12.03.2020 склав 268 793,93 гривень. Вказано на положення положення статті 137 та частини 3 статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо роботи, яка зараховується до стажу роботи на посаді судді та обрахунку щомісячного довічного грошового утримання, враховуючи стаж на посаді судді.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України, Кодекс), визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статтею 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11.10.2005 за №8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 за №3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Конституційний Суд України також висловлював аналогічні позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях від 24 червня 1999 року №6-рп/99 (справа про фінансування судів), від 20.03.2002 за №5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій та гарантій), від 01.12.2004 за №19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 11.10.2005 №8-рп/2005 (справа про рівень пенсії та щомісячного довічного грошового утримання), від 18.06.2007 №4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів).

З огляду на викладене, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справах №713/1064/17, №686/24597/16-а, №686/1938/17, №766/7021/17, №686/24597/16-а, від 11.12.2018 у справі №522/5168/17, від 22.10.2020 у справі №420/1234/19.

За приписами пункту 14 частини 1 статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України, матеріальне та соціально-побутове забезпечення, у тому числі й суддівська винагорода, є елементами статусу судді. Забезпечення суддів у відставці визначено Законом України "Про судоустрій і статус суддів", яким запроваджено особливий порядок обчислення розміру щомісячного довічного утримання суддів.

Згідно з пунктом 4 частини 6 статті 126 Конституції України підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 за №1402-VII (надалі по тексту також - Закон №1402-VIII), котрий діяв на момент призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання.

Питання отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці регламентовані статтею 142 Закону №1402-VIII.

Відповідно до частини 3 статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Частиною 4 та 5 цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

У справі, що розглядається, спірним питанням є незарахування позивачу при визначенні розміру довічного грошового утримання судді у відставці до стажу роботи на посаді судді половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу та періоду проходження військової служби.

Відповідно до положень статті 137 Закону №1402-VІІ до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Згідно з пунктом 34 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VІІ, який набув чинності після звільнення позивача з посади судді, але передбачає, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Обмежень щодо дії цього пункту в часі Законом не встановлено.

Такі висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеною у постановах від 13.04.2022 у справі №420/1840/21, від 06.07.2023 у справі №420/3746/21 та інших.

Із встановлених судом першої інстанції обставин у справі слідує, що позивач 25.02.1985 обраний народним суддею Дарницького районного народного суду міста Києва, 03.03.1997 відрахований зі штату за власним бажанням.

Отже, позивач призначений (обраний) на посаду судді за нормами Закону Української РСР "Про судоустрій Української РСР" від 05.06.1981 за №2022-X (надалі по тексту також - Закон №2022-X), котрий у період з 26 червня 1981 року до 1 грудня 1989 року не встановлював жодних вимог щодо стажу роботи кандидатів у судді і народних засідателів при обранні на посаду вперше.

Згідно зі статтею 55 Закону №2022-X суддею і народним засідателем міг бути обраний кожний громадянин Української РСР, який досяг на день виборів 25 років.

Статтею 58 Закону №2022-Х (в редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про судоустрій Української РСР" від 24.02.1994 за №4017-XII) передбачено, що припинення повноважень суддів і звільнення їх з посади проводиться на підставах і в порядку, встановлених Законом України "Про статус суддів" від 15.12.1992 за №2862-XII.

В подальшому, 11.12.2001 ОСОБА_1 обраний на посаду судді Верховного Суду України безстроково.

З 10.02.1993 набрав чинності Закон України "Про статус суддів" від 15.12.1992 за №2862-ХІІ (надалі по тексту також - Закон №2862-ХІІ), який втратив чинність 01.01.2012 згідно із Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 за №2453-VI (надалі по тексту також - Закон №2453-VI).

Отже, на час обрання позивача на посаду судді безстроково (11.12.2001) питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалося частиною 4 статті 43 Закону №2862-XII та Указом Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" від 10.07.1995 за №584/95.

Згідно із частиною 4 статті 43 Закону №2862-XII (зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус суддів" від 24.02.1994 за №4015-XII), до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних із керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Відповідно до пункту 1 Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" від 10.07.1995 за №584/95 судді, які мають право на відставку та продовжують працювати на посаді судді, одержують заробітну плату і 50 відсотків передбаченого законом щомісячного грошового утримання, належного їм у разі виходу у відставку; до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Після втрати чинності статті 1 вказаного Указу Президента України (на підставі Указу Президента від 20.03.2008 за №248/2008) питання зарахування в стаж роботи судді інших періодів діяльності було врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 за №545.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 за №545 пункт 3-1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" від 03.09.2005 за №865 (в редакції, чинній до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 01.12.2010 за №1097) доповнено абзацом такого змісту: "До стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби".

Зазначена постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 за №865 втратила чинність 01.01.2012.

У відповідності до пункту 11 Перехідних положень Закону №2453-VI судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Таким чином, законодавством, яке діяло на час призначення позивача на посаду судді, передбачалася можливість зарахування до стажу судді половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, на юридичних факультетах вищих навчальних закладах.

Із записів з трудової книжки серії НОМЕР_1 , суд першої інстанції установив, що ОСОБА_1 у період з 01.09.1980 по 27.06.1985 навчався на юридичному факультеті Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка.

Отже, враховуючи правове регулювання правовідносин щодо визначення стажу судді, який дає право на відставку, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що до стажу позивача, який дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання, також підлягає зарахуванню половина строку навчання на юридичному факультеті Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, оскільки виконується умова його роботи на посаді судді не менше як 10 років (на момент втрати чинності як Указом №584/95, так і Постановою №865), тобто 02 роки 02 місяці 27 днів.

Окрім цього, законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Законом №2453-VI, передбачалося право судді на зарахування до стажу, яке дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, календарного періоду проходження строкової військової служби.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XI (надалі по тексту також - Закон №2232-ХІ) час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Із записів з трудової книжки серії НОМЕР_1 , суд першої інстанції установив, що ОСОБА_1 у період з 02.05.1977 по 03.06.1980 проходив строкову службу у Збройних Силах СРСР, а саме Військово-Морського Флоту СРСР.

Наведене свідчить, що період проходження позивачем строкової військової служби у Збройних Силах СРСР з 02.05.1977 по 03.06.1980 (03 роки 01 місяць 02 дні) є періодом проходження строкової військової служби та має зараховуватися до стажу, яке дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання.

З огляду на вказане суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо зарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половини строку на юридичних факультетах вищих навчальних закладів з 01.09.1980 по 27.06.1985 (02 роки 02 місяці 27 днів) та проходження строкової військової служби з 02.05.1977 по 03.06.1980 (03 роки 01 місяць 02 дні), оскільки стаж роботи позивача на посаді судді становить більше 25 років (при достатніх 10).

Таким чином, невключення до відповідного стажу роботи на посаді судді, зокрема, періоду проходження строкової військової служби та на юридичному факультеті вищого навчального закладу і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним.

Стосовно визначення відсотку (обчислення) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частин 3-5 статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Наведена норма неконституційною не визнавалась.

Отже, на переконання колегії суддів до відносин з визначення відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці при проведенні його перерахунку відповідно до частини 4 статті 142 Закону №1402-VIII повинні застосовуватись виключно норми цього Закону.

Так, стаж роботи позивача на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, складає 32 роки 01 місяців 04 дні, до яких також належать період проходження строкової служби у Збройних Силах РСР (03 роки 01 місяць 02 дні) з 02.05.1977 по 03.06.1980 та половина строку навчання на юридичному факультеті Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка (02 роки 02 місяці 27 днів) з 01.09.1980 по 27.06.1985, а тому розмір його довічного грошового утримання повинен складати 74% суддівської винагороди (50 % + 24 % (12 відпрацьованих років понад 20 років х 2%), обчисленої відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що стаж роботи позивача на посаді судді, до якого, як вже було зазначено, зараховується календарний період проходження строкової військової служби та половина строку на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 74% від суддівської винагороди (грошового утримання) судді, який працює на відповідній посаді.

Відповідно до пункту 1.2 Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 №3-1 (надалі по тексту також - Порядок №3-1, у редакції, чинній на дату призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 15.12.2016), щомісячне довічне утримання призначається з дня, наступного після відрахування судді зі штату суду згідно з наказом, виданим на підставі акта Верховної Ради України або Президента України про звільнення у зв`язку з поданням заяви про відставку, у тому числі у відставку за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків, та припинення виплати щомісячного грошового утримання працюючому судді, якщо звернення за призначенням щомісячного довічного утримання відбулося не пізніше трьох місяців з дня відрахування судді зі штату суду.

За змістом пункту 2.1 Порядку №3-1 до заяви про призначення щомісячного довічного утримання судді у відставці додаються зокрема документи: копія акта Верховної Ради України або Президента України про звільнення судді у зв`язку з поданням заяви про відставку; наказ про відрахування судді зі штату суду та припинення виплати щомісячного грошового утримання працюючому судді; відомості про місце проживання (реєстрації) судді у відставці; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637; довідка про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (додаток 2); розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (додаток 3).

Стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06.03.2018 у справі №308/6953/17 та від 30.01.2020 у справі №592/3694/17.

Як встановлено судом першої інстанції, повноваження ОСОБА_1 як судді припинилися з дня прийняття Верховною Радою України постанови "Про звільнення суддів" від 08.09.2016 №1515-VIII, якою позивач був звільнений з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Отже, з 08.09.2016 позивач припинив свої повноваження як суддя та набув право на призначення грошового утримання судді у відставці на умовах, визначених нормами законодавства, чинного станом саме на 08.09.2016.

Законодавство, яке діяло на момент набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 за №2453-VI, передбачало право судді на зарахування до стажу, який дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарного періоду проходження строкової військової служби. Невключення цього стажу до відповідного стажу роботи на посаді судді і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, сформульованими у постановах від 30.03.2023 у справі №280/2167/21, від 28.08.2023 у справі №360/6255/21.

Ураховуючи приписи частин 3-5 статті 142 Закону №1402-VIII, а також обставини проведення органом пенсійного забезпечення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 , як судді у відставці за рішенням суду справі №640/30931/20 згідно довідки №147/0/21-20 від 21.07.2020, з врахуванням стажу роботи на посаді судді 26 років 08 місяців 10 днів та визначення довічного грошового утримання судді в розмірі 62% суддівської винагороди, слід уважати обґрунтованим висновки суду першої інстанції в частині обрання належного способу захисту порушеного права позивача шляхом визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача зарахувати до стажу судді у відставці строкової військової служби у Збройних Силах СРСР за період з 02.05.1977 по 03.06.1980 - 3 роки 1 місяць 2 днів та половину строку навчання за денною формою у Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка з 01.09.1980 по 27.06.1985 - 02 роки 02 місяців 27 днів; здійснити перерахунок та виплату з 12.03.2020 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 74% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, за вирахуванням фактично сплачених сум.

Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі "Якущенко проти України", заява №57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах "Garcнa Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23), "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; пункт 58), "Бендерський проти України" (заява №22750/02, пункт 42)).

Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcia Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. the Netherlands" (заява №16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява №30850/11, пункт 43). Водночас, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях "Ruiz Torija v. Spain" (заява №18390/91, пункт 29), "Higgins and others v. France" (заява №20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява №22750/02, пункт 42) та "Трофимчук проти України" (заява №4241/03, пункт 54).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Поруч із цим, в силу вимог частини 3 статті 308 Кодексу, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 1, 2 статті 308 КАС України).

Наведені в апеляційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав уважати, що ним неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваного судового рішення.

Суд першої інстанції в повній мірі встановив фактичні обставини справи та надав об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів, наведених учасниками справи, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено неповно чи неправильно, а, отже, і наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За приписами частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням встановлених в цій справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, що є підставою для залишення його без змін.

Відповідно до статті 139 КАС України новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 у справі №320/12361/25, - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя Чуприна О.В.

Суддя Попова О.Г.

Суддя Говорун О.В.