Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №753/2764/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 753/2764/26 Суддя (судді) першої інстанції: Шаповалова К.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: - Осіпової О.О.,

суддів: - Златіна С.В., Воловика С.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 27 квітня 2026 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови про адміністративне правопорушення,-

В С Т А Н О В И Л А:

10 лютого 2026 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшов позов про визнання протиправною та скасування постанови №ПС003652 від 3 лютого 2026 року про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі, мотивований тим, що позивач є директором ПП «Смерека» з виробництва бетону та залізобетонних виробів і здійснює реалізацію власної продукції покупцям. Продукція підприємства відвантажується від виробника покупцям із залученням сторонніх автомобільних перевізників. Він як вантажовідправник оформлює товарно-транспортні накладні та передає їх сторонній особі - перевізнику для здійснення перевезення. При цьому сам вантажовідправник не бере участі у перевезенні вантажу, не керує транспортним засобом та водій перевізника не перебуває під контролем вантажовідправника. Всі товарно-транспортні накладні оформлюються із розрахунку перевезення автомобільними дорогами загального користування державного значення із застосуванням загальних нормативних вагових параметрів, встановлених у пункті 22.5 ПДР. Законодавство України не передбачає та не зобов`язує вантажовідправника з`ясовувати або прогнозувати, якою саме дорогою буде рухатись перевізник, а також перевіряти наявність локальних обмежень вагових параметрів на окремих ділянках маршруту. Вибір маршруту покладається виключно на перевізника. Якщо під час перевезення водій самостійно заїжджає на дорогу місцевого значення то такі дії не можуть ставитись у вину вантажовідправнику. Відповідальність за виконання вимог дорожніх знаків несе перевізник та водій. Вказав, що він оформив товарно-транспортну накладну, маса вантажу за якою становить 35.2 т., тобто не перевищує допустиму масу у 38 т. Вибір маршруту під час перевезення здійснювався перевізником та його водієм та заїзд ним на дорогу місцевого значення є виключно його рішенням та відповідальністю. Також зауважив, що матеріалами справи підтверджено, що автомобіль здійснював рух дорогою, на якій не було жодних дорожніх знаків щодо вагових норм чи позначень про те, що це - дороги місцевого значення.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено, оскільки, як зазначено у оскаржуваній постанові, перевірка транспортного засобу, який здійснював перевезення вантажу позивача, відбувалась саме у населеному пункті с. Лісники, а отже, зазначаючи відповідну інформацію в товарно-транспортній накладній про масу вантажу, позивач не міг бути необізнаним про відсутність в районі с. Лісники автомобільних доріг державного значення, де дозволено рух автомобілів загальною масою 40 тон.

Крім того, визначаючи пункт відвантаження та пункт призначення, позивач як вантажовідправник та як саме та особа, яка визначає масу вантажу, що буде перевозитись, не був позбавлений можливості та мав би переконатись у тому, що дороги, якими можна дістатись пункту розвантаження, зокрема в самому с. Лісники, дозволено рух з масою вантажу більше 24 тон та визначитись чи можливе перевезення придбаного у нього вантажу за один рейс у визначеній ним масі.

Стосовно наявності/відсутності дорожніх знаків, зокрема про те, що певна дорога є місцевого значення, то суд першої інстанції зазначив, що вказане не свідчить про те, що вантажовідправник перед заповненням товарно-транспортної накладної та визначення маси вантажу, який він відправляє, може та повинен переконатись у тому, що сама такою масою можна перевозити вантаж до відповідного населеного пункту, який він вказує у ТТН як пункт розвантаження.

Як встановлено судом першої інстанції, автомобільна дорога між населеними пунктами Крюковщина-Лісники О101316 не є дорогою державного значення, про що не міг не знати вантажовідправник, враховуючи специфіку своєї роботи, а також не був позбавлений можливості встановити загальнодоступним шляхом інформацію про вказану дорогу.

Враховуючи вище викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи позову щодо неправомірних дій відповідача й бездоказового притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України є безпідставними і необґрунтованими, оскільки спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Позивач, не погодившись із рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та винесене без з`ясування всіх обставин справи, а також без надання їм належної правової оцінки, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення є незаконною та має бути скасована, оскільки товарно-транспортна накладна була оформлена уповноваженою особою підприємства відповідно до вимог пункту 22.5 Правил дорожнього руху України із зазначенням маси вантажу 35,2 тони, що не перевищує нормативно допустиму масу 38 тон.

Крім того, позивач не є суб`єктом відповідальності за ч.4 ст.132-2 КУпАП, адже він не складав та не підписував товарно-транспортну накладну, маршрут транспортного засобу не визначав та не контролював.

Також зазначає, що будь-які дорожні знаки про знижені вагові обмеження чи позначення дороги місцевого значення на ділянці руху були відсутні, а покладене судом в основу рішення розпорядження Київської ОДА не було оприлюднене, оскільки воно відсутнє у відкритому доступі, а тому не може створювати правових наслідків для учасників дорожнього руху, внаслідок чого у діях позивача відсутня подія та склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.132-2 КУпАП.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2026р. провадження за апеляційною скаргою було відкрите та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, зазначаючи, що було перевищено нормативно встановлену масу від 30 відсотків і більше, зокрема, фактична маса вантажу становила 35,2 тон при нормативно допустимій масі 24 тони.

Згідно з товарно-транспортною накладною №СМ-0000535 від 17.12.2025р., яка міститься в матеріалах справи, вантажовідправником є ПП «Смерека» 24591715, керівником якого є ОСОБА_1 , тому саме на нього був накладений штраф за адміністративне правопорушення.

Щодо твердження позивача стосовно відсутності на автодорозі О101316 Крюківщина-Лісники дорожніх знаків, які б забороняли рух вантажному транспортному засобу або вказували на початок автомобільної дороги місцевого значення, представник відповідача вказує, що розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 18.02.2021р. №83 затверджено перелік обласних та районних автомобільних доріг загального користування місцевого значення Київської області, до якого також включено автомобільну дорогу О101316.

Відсутність на ділянці дороги, якою рухався водій позивача, дорожніх знаків щодо позначення такої дороги як автомобільної дороги місцевого значення та дорожніх знаків щодо заборони руху та щодо початку та кінця населеного пункту не звільняє позивача від обов`язку дотримуватися вимог пункту 22.5 Правил дорожнього руху, оскільки законодавством не передбачено встановлення дорожнього знаку для позначення дороги як дороги місцевого значення.

У ТНН №СМ-0000535 від 17.12.2025р. пункт навантаження був вказаний як « 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська,136», а пункт - розвантаження як «а-м 58-03 Лісники», а отже, судом першої інстанції правильно встановлено, що автомобільна дорога між населеними пунктами Крюковщина-Лісники О101316 не є дорогою державного значення, про що не міг знати вантажовідправник, враховуючи специфіку своєї роботи, а також він не був позбавлений можливості встановити загальнодоступним шляхом інформацію про вказану дорогу.

Представником позивача подано відповідь на відзив, де зазначає, що ч.4 ст.132-2 КУпАП передбачає відповідальність не будь-якого керівника юридичної особи, а конкретної уповноваженої посадової особи, яка вносила або зазначала відповідні відомості у товарно-транспортній накладній.

При цьому, відповідач не спростував, що ТТН №СМ-0000535 від 17.12.2025р. була оформлена не позивачем, а іншою уповноваженою особою ПП «Смерека» - менеджером зі збуту ОСОБА_2 . Також відповідач не довів, що саме позивач підписував цю товарно-транспортну накладну та особисто вносив до неї відомості про масу вантажу або що такі дії входили до його безпосередніх службових обов`язків.

Ухвалою від 17.06.2026р. справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Враховуючи, що від учасників справи не надійшло клопотань про розгляд справи за їх участі, розгляд справи вирішено проводити у порядку письмового провадження.

Згідно зі ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з товарно-транспортною накладною №СМ-0000535 від 17.12.2025, яка міститься в матеріалах справи, вантажовідправником є ПП «Смерека» 24591715, керівник якого ОСОБА_1 , пунктом навантаження: « 03045, м. Київ, вул.Набережно-Корчуватська,136», а пунктом розвантаження: «а-м 58-03 Лісники».

З метою недопущення уникнення відповідальності посадовою особою вантажовідправника листом від 07.12.2025 № 954/31.2/24- 25 позивача було повідомлено належним чином, щодо участі у розгляді справи про адміністративне правопорушення 20.01.2026.

20.01.2026 від позивача надійшла заява про перенесення розгляду справи. Листом від 20.01.2026 № 4687/31.2/24-26 розгляд справи було перенесено на 03.02.2026.

В результаті розгляду справи за рішенням в.о. начальника Відділу адміністративного супроводу та ринкового нагляду Управління державного нагляду (контролю) у Київській області та у м. Києві було прийняте рішення про винесення постанови про накладення адміністративного стягнення від 03.02.2026 № ПС 003652 за порушення частини 4 статті 132-2 Кодексу України про адміністративне правопорушення, копія постанови направлена позивачу листом від 04.02.2026 № 9281/31.2/24-26.

Розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 18.02.2021 року № 83 затверджено перелік обласних та районних автомобільних доріг загального користування місцевого значення Київської області, до якого включено автомобільну дорогу О101316 між населеними пунктами Крюковщина-Лісники, де здійснювалася перевірка транспортного засобу, що перевозив вантаж позивача.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, а відтак відсутності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Диспозиція ст.132-2 КУпАП чітко визначає коло суб`єктів цього правопорушення: громадяни, фізичні особи-підприємці або уповноважені посадові особи вантажовідправника.

Статтею 14 КУпАП встановлено, що посадові особи підлягають адміністративній відповідальності виключно за правопорушення, пов`язані з недодержанням установлених правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов`язків.

Тобто за статтею 132-2 КУпАП відповідальність за «внесення несення (зазначення) вантажовідправником відомостей про масу або габарити вантажу до товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж, що перевищують нормативно встановлені законодавством вагові або габаритні параметри» несуть уповноважені посадові особи вантажовідправника (комірник, вантажник, експедитор, менеджер із логістики чи зі збуту тощо), чиї посадові обов`язки безпосередньо передбачають вимірювання вантажу та оформлення транспортних документів.

Тобто суб`єктом цього правопорушення буде не сам директор підприємства у випадку, якщо він не підписував товарно-транспортну накладну, а конкретна посадова особа, до функціональних обов`язків якої входило внесення таких даних до товарно-транспортних документів згідно з трудовим договором або посадовою інструкцією.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має виключно індивідуальний характер.

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності у взаємозв`язку зі ст. 62 Конституції України та ст.7 КУпАП передбачає, що особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності належним чином встановлених та доведених суб`єктом владних повноважень протиправних дій (бездіяльності) особи, її вини у формі умислу чи необережності, а також причинно наслідкового зв`язку між такою поведінкою і правопорушенням.

Згідно зі статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність. Таким чином, вина є обов`язковим елементом суб`єктивної сторони складу будь-якого адміністративного проступку. За відсутності вини особи провадження у справі не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю на підставі п.1 ст.247 КУпАП.

Суд першої інстанції фактично ототожнив статус директора Приватного підприємства «Смерека» із автоматичною адміністративною відповідальністю за будь-які дії чи первинні документи, що сформовані його працівниками, оскільки покладення вини на керівника лише з огляду на займану ним посаду (без аналізу його безпосередніх функцій при оформленні конкретної ТТН) є грубим порушенням принципу індивідуального характеру відповідальності.

Зокрема, у товарно-транспортній накладній №СМ-0000535 від 17.12.2025р. вантажовідправником значиться ПП «Смерека» 24591715 (а.с.18), а його відповідальною особою - ОСОБА_2 , який є менеджером зі збуту та до посадових обов`язків якого згідно з пунктами 15-17 розділу ІІ «Завдання та обов`язки» посадової інструкції менеджера зі збуту, затвердженої директором ПП «Смерека» ОСОБА_1 , належить: визначення потреби в різних транспортних засобах і робочій силі для своєчасного відвантаження готової продукції та оформлення договорів на перевезення продукції з транспортними організаціями; організація і контроль своєчасного відвантаження готової продукції відповідно до укладених договорів; прийняття участі у здаванні, прийманні продукції покупцям (перевізникам) і перевірці її якості, кількості та комплектності, підписання і візування приймально-здавальних актів, супровідних документів на відвантажену продукцію.

Водночас підпис позивача як директора ПП «Смерека» у цій товарно-транспортній накладній відсутній, що свідчить про те, що він не є особою, яка допустила це порушення.

Суд першої інстанції в порушення вимог ст. 90 КАС України не дослідив належним чином сам первинний документ, що став підставою для винесення оскаржуваної постанови відповідачем, з якого чітко вбачається, що позивач не здійснював безпосереднього відвантаження матеріалів, не заповнював товарно-транспортну накладну та не вносив до неї жодних відомостей.

У відповідь на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2026р. про витребування доказів представником позивача надано копію наказу про призначення ОСОБА_2 на посаду менеджера зі збуту №30 від 18.07.2006р. та копію трудової книжки НОМЕР_1 із записом від 18.07.2006р. про прийняття його на відповідну посаду на підставі цього наказу.

Встановивши на підприємстві належний та законний порядок оформлення товарно-транспортних накладних, а також поклавши відповідні функціональні обов`язки на уповноважену посадову особу - менеджера зі збуту, директор ПП «Смерека» забезпечив належну організацію процесу оформлення товарно-транспортних накладних та вжив усіх залежних від нього заходів для дотримання вимог законодавства.

За таких обставин у діях позивача відсутні як умисел, так і необережність, у тому числі у формі протиправної бездіяльності.

Крім того, позивач не є суб`єктом інкримінованого адміністративного правопорушення у розумінні ст.14 та ст.132-2 КУпАП, а матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував його особисту протиправну поведінку чи порушення покладених на нього обов`язків. Відтак, у справі відсутні як подія, так і склад адміністративного правопорушення, що відповідно до п.1 ст.247 КУпАП є безумовною підставою для закриття провадження.

Проте суд першої інстанції наведених обставин належним чином не дослідив, не надав їм належної правової оцінки та фактично проігнорував доводи сторони позивача, чим порушив вимоги щодо повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи.

Щодо відсутності складу адміністративного правопорушення колегія суддів також зазначає наступне.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення з огляду на загальний характер відповідних законодавчих положень, а також превентивну і каральну мету адміністративного стягнення за своєю правовою природою та процесуальними гарантіями наближене до кримінального провадження.

Внаслідок цього зміст постанови №ПС003652 від 3 лютого 2026 року про накладення адміністративного стягнення повинен відповідати стандартам належної конкретизації обвинувачення, зокрема, містити чіткий виклад фактичних обставин справи та однозначне формулювання суті інкримінованого правопорушення.

Зазначена правова позиція є усталеною у практиці Європейського суду з прав людини, зокрема у рішеннях у справах «Надточій проти України» (заява №7460/03) та «Лучанінова проти України» (заява №16347/02), де Суд визнав, що адміністративні стягнення, які мають каральний характер, фактично прирівнюються до кримінального обвинувачення у розумінні ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на це, суд першої інстанції був зобов`язаний здійснити ретельну перевірку відповідності викладених у постанові фактичних обставин реальним матеріалам справи. Проте суд підійшов до розгляду справи формально, не здійснивши належного аналізу доказів та їх співставлення із диспозицією ст.132-2 КУпАП.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого частина друга статті 77 КАС України покладає обов`язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих ним рішень, не доведено законності спірної постанови, внаслідок чого вона підлягає скасуванню.

Враховуючи, що позивач не є суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.132-2 КУпАП, що виключає підстави для притягнення його до відповідальності за цією статтею, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надавати відповідь на інші доводи апеляційної скарги, оскільки вони не спростовують вищезазначеного висновку та не можуть вплинути на результат розгляду справи.

Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та недослідження ключових доказів є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

З огляду на зазначене колегія суддів доходить висновку, що постановлене Дарницьким районним судом міста Києва рішення від 27 квітня 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення - про задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 6 статті 139 Кодексу передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні з цим позовом до суду першої інстанції позивачем сплачено 665грн.60коп. судового збору, а при поданні апеляційної скарги - 998грн.40коп.

Таким чином, на підставі ст.139 КАС України з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1664грн.00коп.

Керуючись ст.ст.243,250,308,310,315,317,321,322,325,329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 квітня 2026 року скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову від 03.02.2026р. №ПС00352 про накладення адміністративного стягнення, винесену виконуючим обов`язків начальника відділу адміністративного супроводу та ринкового нагляду Управління державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті Захарчуком Денисом Анатолійовичем щодо ОСОБА_1 за ч.4 ст.132-2 КУпАП.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, м. Київ, вул. Антоновича,51, код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) понесені витрати зі сплати судового збору у сумі 1664 (одна тисяча шістсот шістдесят чотири) грн. 00 коп.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.О. Осіпова

Суддя С.В. Златін

Суддя С.В. Воловик