Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №420/21654/23 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/21654/23

Категорія 106000000Головуючий у суді І інстанції: Василяка Д.К. час і місце ухвалення: спрощене провадження, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Семенюка Г.В.,

суддів – Федусика А.Г., Шляхтицького О.І.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, мотивуючи його тим, що відповідачем не здійснено остаточний розрахунок з позивачем при звільненні, а відтак затримано розрахунок з 18.05.2021 року по 29.07.2023 року у сумі 188 011 гривень 11 копійок, у зв`язку із чим звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.05.2021 року по 29.07.2023 року включно. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у загальному розмірі 311 331,20 грн., в тому числі за період з 18.05.2021 р. по 18.07.2022 р. в розмірі 37 103,74 грн., та з 19.07.2022 р. по 19.01.2023 р. у розмірі 274 227,46 грн., відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи частково позов, суд першої інстанції не врахував, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, дати проведення остаточного розрахунку, порядок здійснення остаточного розрахунку при звільненні. Крім того, сума середнього заробітку у розмірі 274 227,46 не є співмірною з сумою коштів, яку сплатив Відповідач на виконання зазначеного рішення суду (41230,47 грн.), що створює істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати.

На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 14.03.2020 по 17.05.2021 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу від 17.05.2021 року №93 позивача 17.05.2021 року звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2023 року у справі №420/14812/22 визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 14.03.2020 по 31.12.2020 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України " Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 14.03.2020 по 31.12.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 по 17.05.2021 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України " Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2021 по 17.05.2021 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

30.07.2023 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2023 року у справі №420/14812/22 відповідачем проведено перерахунок грошового забезпечення позивача та виплачено на користь позивача 41230,47 грн. із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою.

Позивач вважає, що відповідачем не виплачено позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку, а тому вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково шляхом зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у загальному розмірі 311 331,20 грн., в тому числі за період з 18.05.2021 р. по 18.07.2022 р. в розмірі 37 103,74 грн., та з 19.07.2022 р. по 19.01.2023 р. у розмірі 274 227,46 грн., відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Однак, Законом №2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 року у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 року у справі №826/15235/16, від 30.04.2020 року у справі №140/2006/19.

Згідно ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022 р.) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022 р.) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Зазначені правові висновки щодо застосування ст.117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 р. у справі № 821/1083/17.

Таким чином, доводи апелянта про те, що у спірному випадку на нього не поширюється відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України є безпідставними.

В рамках даної справи судом встановлено, що відповідачем при звільненні позивача з військової служби не проведено з останнім повного розрахунку, зокрема не було у повному обсязі виплачено грошове забезпечення, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст.116 КЗпП України та має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

ОСОБА_1 з 14.03.2020 по 17.05.2021 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Разом із тим, остаточний розрахунок на виконання судових рішень проведено лише 30.07.2023 року (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).

Тому бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем є протиправною.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 р. у справі № 821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків особового складу) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі належні йому суми.

Відповідно до наказу від 17.05.2021 року №93 позивача 17.05.2021 року звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту.

Строк затримки по виплаті грошового забезпечення слід рахувати з 18.05.2021 р., оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

Отже, відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за період затримки остаточного розрахунку при звільненні з військової служби з 18.05.2021 р. по 30.07.2023 р.

При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 р. у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.

Вирішуючи зазначений спір, суд враховує, що з 19.07.2022 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 р., яким викладена в новій редакції ст.117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 р. передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У постанові від 29.02.2024 р. у справі № 460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19.07.2022 р. (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19.07.2022 р. регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 25.04.2024 р. у справі № 440/8467/23, від 29.01.2024 р. у справі № 560/9586/22, від 28.06.2023 р. у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 р. у справі № 380/19103/22.

Відтак, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку за період з 18.05.2021 р. по 18.07.2022 р. (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється ст.117 КЗпП України в редакції, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, а за період з 19.07.2022 р. по 30.07.2023 р. - ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ із застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями.

Таким чином, з урахуванням приписів ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ починаючи з 19.07.2022 р. позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 30.07.2023 р., лише в межах шести місяців - з 19.07.2022 р. по 19.01.2023 р.

При вирішенні позовних вимог щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за період з 18.05.2021 р. по 18.07.2022 р., суд враховує наступне.

Як вбачається із довідки форма ОК-5: грошове забезпечення за березень 2021 року складає 13110,23 грн., та грошове забезпечення за квітень 2021 року складає 13392,80 грн.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (13110,23 грн. + 13392,80 грн.) / 61 (березень 2021 року та квітень 2021 року) = 434,47 грн.

Затримка розрахунку при звільненні за період з 18.05.2021 р. по 18.07.2022 р. становить 427 календарних днів.

З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 41230,47 грн. (розмір несвоєчасно виплачених сум) : 185 518,69 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (427 днів х 434,47 грн.)) = 0,2

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 18.05.2021 р. по 18.07.2022 р. з врахуванням істотності частки становить 37 103,74 грн. (427 днів х 434,47 грн. х 0,2).

Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 р. по 30.07.2023 р. суд враховує обмеження періоду стягнення шістьома місяцями, запроваджене ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, що становить 186 календарних днів (з 19.07.2022 р. по 19.01.2023 р.).

Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 80 811,42 грн. (434,47 грн. х 186 календарних днів).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково шляхом зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у загальному розмірі 311 331,20 грн., в тому числі за період з 18.05.2021 р. по 18.07.2022 р. в розмірі 37 103,74 грн., та з 19.07.2022 р. по 19.01.2023 р. у розмірі 274 227,46 грн., відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року по справі № 420/21654/23, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Г.В. Семенюк

Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький