Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №497/573/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 497/573/26

Головуючий в 1 інстанції: Раца В.А. Дата і місце ухвалення: 22.04.2026р., м.Болград

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого – Ступакової І.Г.

суддів – Бітова А.І.

– Лук`янчук О.В.

(на підставі заяви позивача та у зв`язку із неявкою у судове засідання

представника відповідача, справу розглянуто

відповідно до п.2 ч.1 ст.311 КАС України)

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Болградського районного суду Одеської області від 22 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, -

В С Т А Н О В И Л А :

В березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Болградського районного суду Одеської області з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення від 22 лютого 2026 року №R374325, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн.

Також, ОСОБА_1 просив закрити справу про адміністративне правопорушення на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.210-1 КУпАП.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що не визнає себе винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.210-1 КУпАП, що виразилося у тому, що ОСОБА_1 нібито не прибув за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 у строк та місце, зазначені у повістці, чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Позивач стверджував, що він ні особисто, а ні засобами поштового зв`язку не отримував виклику до ТЦК та СП, у зв`язку з чим не знав та міг знати про дату, час та місце, куди потрібно з`явитися та мету виклику. В оскаржуваній постанові ІНФОРМАЦІЯ_3 не зазначено, яку норму порушено позивачем, при її винесені не з`ясовано наявність обставин, які пом`якшують або виключають адміністративну відповідальність.

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 22 квітня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не повне з`ясування обставин справи, а також на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, просить скасувати рішення від 22.04.2026р., з ухваленням по справі нового судового рішення – про задоволення його позову у повному обсязі.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не надано належної правової оцінки твердженням позивача про те, що у встановлений законодавством спосіб належним чином оформленої повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 ані особисто, ані засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 не отримував, а тому не знав і не міг знати про дату, час та місце, куди потрібно з`явитися, а також мету такої явки. Крім того, судом залишено поза увагою, що оскаржувану постанову винесено суб`єктом владних повноважень з численними процесуальними порушеннями.

Також, апелянт посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 не було дотримано встановленої форми постанови про адміністративне правопорушення, зокрема, з її змісту неможливо з`ясувати: дату та час, на коли був здійснений виклик; адресу ТЦК та СП, куди було необхідно з`явитися на виклик; коли і як було вручено повідомлення про виклик до ТЦК та СП; коли саме було допущено порушення законодавства (дата порушення); реквізити для оплати штрафу (зазначений лише рахунок, якого недостатньо для здійснення переказу коштів). Відсутність у постанові від 22 лютого 2026 року №R374325 інформації про дату вчинення правопорушення унеможливлює перевірку дотримання відповідачем строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст.38 КУпАП.

Посилається апелянт і на те, що матеріали судової справи не містять у собі ані копії військового квитка, ані витягу з військової бази даних, ані будь-яких інших доказів того, що ОСОБА_1 є призовником, військово зобов`язаною особою або резервістом. За відсутності таких доказів суд не може встановити, що на позивача розповсюджуються обов`язки, передбачені статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

ІНФОРМАЦІЯ_3 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є оскарження ОСОБА_1 правомірності прийнятої ІНФОРМАЦІЯ_3 постанови по справі про адміністративне правопорушення від 22 лютого 2026 року №R374325, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн.

Згідно вказаної постанови за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені у повістці (ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Громадянин ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП.

Також, у постанові зазначено, що 22.02.2026р. через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, надійшла заява, в якій особа зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення від 22 лютого 2026 року №R374325, виходив з того, що позивач подав заяву про те, що він не оспорює допущене порушення та просить розглянути без його участі. ОСОБА_1 у встановленому порядку не спростовано доводи відповідача про те, що він був обізнаний про порушення та про подану заяву до ТЦК та СП. Також, суд зазначив, що посилання позивача на порушення вимог процесуального законодавства при притягненні його до адміністративної відповідальності не знайшло підтвердження під час розгляду справи.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 виходячи з наступного.

Відповідно ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, серед іншого, прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022р. №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», з 05 год. 30 хв. 24.02.2022р. в Україні введено воєнний стан, який у подальшому був продовжений Указами Президента України з затвердженням відповідними Законами України.

Згідно положень ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014р., коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014р. №303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993р. №3543-XII (далі- Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Статтею 1 означеного Закону визначено, що мобілізацією є комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно ч.1 ст.22 Закону №3543-XII під час мобілізації громадяни зобов`язані, серед іншого, з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію передбачено статтею 210-1 КУпАП.

Так, частиною першою статті 210-1 КУпАП передбачено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно ч.3 ст.210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 235 КУпАП передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП, за яке позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, у даному випадку полягає у неявці ОСОБА_1 за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Колегія суддів зазначає, що для висновку щодо правомірності оскаржуваної постанови необхідно встановити: факт отримання позивачем повістки для необхідності з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; факт відповідності змісту повістки вимогам законодавства; наявність/відсутність поважних причин неприбуття позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк, визначений у повістці.

В матеріалах справи відсутня повістка, за якою ОСОБА_1 не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_4 , як і будь-які докази її вручення чи надіслання на адресу позивача.

Зі змісту оскаржуваної постанови по справі про адміністративне правопорушення від 22 лютого 2026 року №R374325 не являється за можливе встановити коли направлялася/вручалася ОСОБА_1 повістка, на які дату, час та за якою адресою позивач викликався, чи з`ясовував відповідач наявність/відсутність поважних причини неприбуття позивача за викликом.

Доведення вказаних обставин має визначальне значення для вирішення даного спору, оскільки ОСОБА_1 стверджує, що він не був обізнаний про надходження повістки, в той час як відсутність обізнаності особи про виникнення певного обов`язку не може свідчити про умисне невиконання такого обов`язку.

Заперечує позивач і факт подання ним 22.02.2026р. заяви через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, в якій він зазначає, що не оспорює допущене порушення та згоден на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності.

Доказів на підтвердження вказаних обставин ІНФОРМАЦІЯ_3 , як суб`єктом владних повноважень, на якого ч.2 ст.72 КАС України покладає обов`язок доказування правомірності своїх рішень, ні до суду першої, а ні до суду апеляційної інстанцій не надано, як і не надано відзиву на позовну заяву та апеляційну скаргу.

Наведені обставини, на думку колегії суддів, є достатньою підставою для висновку про відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Оскільки, ІНФОРМАЦІЯ_3 не доведено належними, достатніми та допустимими доказами факт того, що позивач у встановленому порядку був належним чином повідомлений про необхідність прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також про подання ним заяви про визнання вчинення ним адміністративного правопорушення, тому, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

За наведених обставин справи та їх правового регулювання колегія суддів доходить висновку про скасування спірної постанови про адміністративне правопорушення від 22 лютого 2026 року №R374325 та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є не повне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції з не повним з`ясуванням обставин справи та не правильним застосуванням норм матеріального права, тому колегія суддів доходить висновку про задоволення скарги ОСОБА_1 , скасування рішення Болградського районного суду Одеської області від 22 квітня 2026 року, з ухваленням по справі нового судового рішення – про задоволення його позову.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною шостою статті 139 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні до суду першої інстанції позивачем сплачено 1064,96 грн. судового збору (квитанція про сплату №4807-7774-3499-7888 від 03.03.2026р.), а при поданні апеляційної скарги – 1277,95 грн. судового збору (квитанція про сплату №8739-2684-4293-6294 від 24.05.2026р.).

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011р. №3674-VI, відповідно до частин 1 та 2 статті 4 якого судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

18.03.2020р. Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову у справі №543/775/17, у якій відступлено від правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 13.12.2016р., згідно із якою за подання позивачем або відповідачем - суб`єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у порядку і розмірах, встановлених Законом України Про судовий збір, сплаті не підлягає.

Зокрема, відступаючи від вказаної правової позиції Верховного Суду України, Великою Палатою Верховного Суду вказано на те, що чинне законодавство містить ставку судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення та подальшому оскарженні позивачем та відповідачем судового рішення.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вказала, що з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому, суд касаційної інстанції виходив з положень ч.5 ст.4 Закону України Про судовий збір, яка передбачає, що у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» передбачено, що з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3328 грн.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на вказані положення законодавства та висновок суду про наявність підстав для задоволення позову, на підставі ч.1 ст.139 КАС України, з ІНФОРМАЦІЯ_5 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1664,00 грн. судового збору (в розмірі 665,60 грн. при зверненні до суду першої інстанції та в розмірі 998,40 грн. при поданні апеляційної скарги).

Керуючись ст.ст. 139, 272, 286, 308, 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Болградського районного суду Одеської області від 22 квітня 2026 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22 лютого 2026 року №R374325 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, винесену відносно ОСОБА_1 .

Закрити провадження в справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 1664,00 грн. судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст судового рішення виготовлений 07 липня 2026 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук