Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №420/9363/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/9363/26

Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П.

Дата і місце ухвалення: 21 травня 2026 року, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року у справі №420/9363/26 за адміністративним позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 19.03.2026 у виконавчому провадженні №78936297 про накладення штрафу у розмірі 10 200 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року у задоволенні адміністративного позову ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржувана постанова державного виконавця про накладення штрафу є протиправною, оскільки застосування штрафу за повторне невиконання судового рішення можливе лише за відсутності поважних причин такого невиконання.

На думку апелянта, ІНФОРМАЦІЯ_2 було вжито всіх залежних від нього заходів, спрямованих на виконання рішення суду, однак його виконання було об`єктивно ускладнене відсутністю бюджетного фінансування, необхідного для здійснення відповідних виплат, а також наслідками збройної агресії Російської Федерації, зокрема пошкодженням службового приміщення, в якому зберігалися документи, втратою доступу до окремих матеріалів та перебуванням відповідального офіцера у службовому відрядженні.

Крім того, апелянт вважає, що державним виконавцем не було забезпечено належного повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження, оскільки матеріали виконавчого провадження не містять належних доказів вручення відповідної постанови, а також зазначає про неналежне підтвердження повноважень представника відповідача на підписання та подання відзиву у справі.

У зв`язку з наведеним апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

У відзиві на апеляційну скаргу Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що державний виконавець діяв у межах повноважень та у спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження», а постанова про накладення штрафу прийнята у зв`язку з повторним невиконанням боржником судового рішення без поважних причин.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року у справі №420/33921/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Вказаним рішенням визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 та зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 29.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

Крім того, цим же рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 зобов`язано здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку виплати грошового забезпечення за весь час затримки виплати, починаючи з 29.01.2020.

06 серпня 2025 року Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчі листи.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 25 серпня 2025 року відкрито виконавче провадження №78936297 з примусового виконання виконавчого листа №420/33921/24 щодо зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку виплати грошового забезпечення за весь час затримки виплати, починаючи з 29.01.2020. Пунктом 2 зазначеної постанови боржника зобов`язано виконати рішення суду протягом десяти робочих днів.

Постановою головного державного виконавця від 06 лютого 2026 року у виконавчому провадженні №78936297 за невиконання рішення суду на ІНФОРМАЦІЯ_1 накладено штраф у розмірі 5100 грн, зобов`язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання судового рішення.

У зв`язку з повторним невиконанням рішення суду постановою головного державного виконавця від 19 березня 2026 року у виконавчому провадженні №78936297 на боржника накладено повторний штраф у розмірі 10 200 грн та встановлено новий строк для виконання рішення.

Не погодившись із вказаною постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із того, що визначальною умовою для накладення штрафу відповідно до статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» є невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позивач не надав державному виконавцю жодної інформації щодо виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.06.2025 у справі №420/33921/24, зокрема щодо здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку виплати грошового забезпечення.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що посилання позивача на відсутність бюджетного фінансування не можуть бути визнані поважною причиною невиконання судового рішення, оскільки така обставина не звільняє орган державної влади від обов`язку його виконання та суперечить усталеній практиці Європейського суду з прав людини.

Також суд звернув увагу на відсутність доказів повідомлення державного виконавця про об`єктивні перешкоди у виконанні рішення та доказів вчинення позивачем усіх залежних від нього дій, спрямованих на своєчасне виконання виконавчого документа.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що невиконання ІНФОРМАЦІЯ_2 рішення суду відбулося без поважних причин, у зв`язку з чим постанова державного виконавця від 19.03.2026 ВП №78936297 про накладення повторного штрафу у розмірі 10 200 грн є правомірною, а підстави для задоволення позову відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний суд, вирішуючи спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, чи використано відповідне повноваження з метою, з якою його надано, а також чи є такі рішення обґрунтованими, добросовісними, безсторонніми, розсудливими та пропорційними.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається саме на такого суб`єкта.

Спірні правовідносини у цій справі регулюються Законом України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження», який визначає правові та організаційні засади примусового виконання судових рішень, повноваження органів державної виконавчої служби, а також порядок здійснення виконавчого провадження.

За змістом статей 1, 3, 5 та 18 Закону №1404-VIII виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, а примусове виконання судових рішень здійснюється органами державної виконавчої служби шляхом вчинення виконавчих дій у порядку та у спосіб, визначені законом і виконавчим документом. При цьому державний виконавець зобов`язаний діяти неупереджено, ефективно, своєчасно та в повному обсязі, забезпечуючи реальне виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Водночас державний виконавець не наділений повноваженнями змінювати спосіб чи порядок виконання судового рішення, визначати доцільність його виконання або звільняти боржника від виконання обов`язку, покладеного на нього судовим рішенням.

Частиною шостою статті 26 Закону №1404-VIII встановлено, що за рішеннями немайнового характеру державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження визначає боржнику строк для добровільного виконання рішення.

Після закінчення строку, наданого для добровільного виконання рішення, відповідно до статті 63 Закону №1404-VIII державний виконавець перевіряє виконання рішення, з`ясовує причини його невиконання та оцінює, чи можуть вони бути визнані поважними.

Відповідно до статті 75 Закону №1404-VIII штраф накладається на боржника у разі невиконання без поважних причин рішення, яке зобов`язує його вчинити певні дії. Отже, накладення штрафу не є самостійною метою виконавчого провадження, а виступає одним із передбачених законом заходів примусового виконання судового рішення, спрямованим на спонукання боржника до належного виконання покладеного на нього обов`язку.

Сам по собі факт невиконання судового рішення у встановлений строк не є достатньою підставою для накладення штрафу. Застосуванню такого заходу має передувати перевірка державним виконавцем причин невиконання рішення та встановлення відсутності обставин, які об`єктивно перешкоджали його виконанню.

Закон України «Про виконавче провадження» не містить визначення поняття «поважні причини». Водночас зі змісту статей 18, 26, 63 та 75 цього Закону вбачається, що такими можуть бути лише обставини, які виникли незалежно від волі боржника, мають об`єктивний і непереборний характер, фактично унеможливлюють виконання судового рішення у встановлений строк та підтверджені належними і допустимими доказами. Водночас обставини, пов`язані з організацією діяльності боржника, проходженням бюджетних процедур, погодженням відповідних видатків чи здійсненням інших організаційних заходів, самі по собі не можуть свідчити про наявність поважних причин невиконання судового рішення та підлягають оцінці лише у сукупності з іншими доказами у справі.

Такий правовий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 31 березня 2020 року у справі №640/11079/19 та від 20 травня 2021 року у справі №420/5465/18, відповідно до яких накладення штрафу, передбаченого статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження», можливе лише після встановлення державним виконавцем факту невиконання судового рішення без поважних причин. При цьому державний виконавець і суд зобов`язані перевірити причини невиконання рішення та надати їм належну правову оцінку з урахуванням конкретних обставин справи й наявності об`єктивних перешкод для його виконання.

Отже, вирішуючи спір щодо правомірності постанови державного виконавця про накладення штрафу, суд повинен перевірити, чи дотримався державний виконавець встановленої Законом №1404-VIII процедури застосування цього заходу, чи встановлено факт невиконання судового рішення у визначений строк, чи з`ясовано причини такого невиконання та чи підтверджується матеріалами справи відсутність поважних причин, які об`єктивно перешкоджали його виконанню. Саме з урахуванням наведених критеріїв колегія суддів перевіряє правомірність оскаржуваної постанови.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року у справі №420/33921/24 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема, зобов`язано здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку виплати грошового забезпечення за весь час затримки виплати, починаючи з 29 січня 2020 року. На виконання зазначеного рішення державним виконавцем відкрито виконавче провадження, а у зв`язку з невиконанням боржником судового рішення державним виконавцем прийнято оскаржувану постанову про накладення штрафу, правомірність якої є предметом перевірки у цій справі.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що вони переважно зводяться до посилань на відсутність бюджетного фінансування, необхідність погодження відповідних видатків, вжиття заходів щодо отримання бюджетних асигнувань, а також на існування обставин, які, на думку апелянта, об`єктивно унеможливлювали виконання судового рішення.

Наведені доводи не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Зміст рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року у справі №420/33921/24 свідчить, що на позивача покладено обов`язок досягти конкретного результату, а саме здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення. Отже, проведення розрахунків, підготовка фінансових документів, направлення листів до Міністерства оборони України чи інших уповноважених органів, подання заявок на фінансування та здійснення інших організаційних заходів саме по собі не свідчать про виконання судового рішення, якщо такі дії не призвели до результату, визначеного виконавчим документом.

Суд апеляційної інстанції виходить із того, що сама лише відсутність бюджетного фінансування не може бути безумовною підставою для визнання причин невиконання судового рішення поважними та підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами у справі.

Водночас у цій справі позивач не підтвердив належними та допустимими доказами, що ним були вжиті всі залежні від нього заходи, спрямовані на своєчасне виконання судового рішення, а також не довів існування об`єктивних і непереборних обставин, які фактично унеможливлювали його виконання у строк, встановлений державним виконавцем. Надані апелянтом докази листування з Міністерством оборони України та іншими уповноваженими органами підтверджують лише вчинення окремих організаційних заходів, однак не свідчать про виконання судового рішення та не підтверджують наявності поважних причин його невиконання.

Не заслуговують на увагу й доводи апелянта про те, що виконання судового рішення було унеможливлено внаслідок пошкодження службових приміщень, втрати доступу до окремих документів, перебування відповідального офіцера у службовому відрядженні та інших наслідків збройної агресії Російської Федерації. Апелянтом не доведено, що зазначені обставини перебували у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з невиконанням покладеного виконавчим документом обов`язку та об`єктивно унеможливлювали його виконання у строк, встановлений державним виконавцем.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення позивача про відкриття виконавчого провадження. Як убачається з матеріалів справи, постанова про відкриття виконавчого провадження була направлена державним виконавцем у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», за адресою боржника, зазначеною у виконавчому документі. Посилання апелянта на можливе неотримання поштової кореспонденції, складну безпекову ситуацію за місцем дислокації підрозділу, а також на необхідність надсилання процесуальних документів засобами електронного зв`язку не підтверджуються належними та допустимими доказами та не спростовують висновку про дотримання державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження» щодо повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження. Крім того, матеріалами справи підтверджується, що позивач був обізнаний про здійснення виконавчого провадження та реалізовував свої процесуальні права у його межах, а тому наведені доводи не можуть бути підставою для висновку про протиправність оскаржуваної постанови.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності у представника відповідача належних повноважень на підписання та подання відзиву.

Навіть якщо припустити наявність порушень щодо підтвердження повноважень представника відповідача, такі обставини самі по собі не впливають на правильність вирішення спору, оскільки подання відзиву є процесуальним правом, а не обов`язком учасника справи. Законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції перевіряються судом апеляційної інстанції незалежно від подання такого відзиву.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що станом на 19 березня 2026 року державний виконавець мав передбачені статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» правові підстави для накладення на позивача штрафу.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що право на суд було б ілюзорним, якби остаточне судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Зазначений підхід відображений, зокрема, у рішеннях у справах «Hornsby v. Greece», «Burdov v. Russia» та «Voytenko v. Ukraine», які колегія суддів враховує при вирішенні цього спору.

Оцінивши доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів доходить висновку, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права чи порушення норм процесуального права та не містять передбачених статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, а тому відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року у справі №420/9363/26 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук