Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №400/12106/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/12106/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Джабурія О.В,

– Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року, прийняте у складі суду судді Брагар В.С. в місті Миколаїв, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи - Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи - Військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не розгляді поданого позивачем 16.10.2025 року електронною поштою рапорту;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 направити до Військової частини НОМЕР_2 продовольчий, речовий, грошовий атестати, атестат РАО, та «учетно-послужную карточку» до військового квитку НОМЕР_3 ;

- стягнути на користь позивача з Військової частини НОМЕР_1 компенсації вартості перевезення особових речей 815,00 грн; проїзду залізничним транспортом до міста Рівне 837,66 грн; канцелярського приладдя, придбаного для потреб служби авіації та протиповітряної оборони 517,28 грн (всього 2169,94 грн);

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу, як учаснику бойових дій, разову грошову виплату 1000,00 грн до Дня Незалежності України (за 2025 рік); покласти на відповідача всі судові витрати у цій справі.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду поданого ОСОБА_1 16.10.2025 року електронною поштою рапорту. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 16.10.2025 року протягом п`ятнадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили у даній справі. У задоволенні решти позовних вимог позивачу було відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, тому просить суд апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні решти позовних вимог рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги сторона зазначає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини щодо проведення повного розрахунку, оскільки в матеріалах справи відсутні докази здачі позивачем матеріально відповідальної посади начальника складу. До тогот ж, вимога про направлення атестатів та облікових документів зумовлена невиконанням відповідачем власного наказу № 282 від 25.09.2025, а право на грошові компенсації й разову виплату чітко регламентовано законом і не залежить від дискреції військової частини, тому зобов`язання повторно розглядати рапорт порушує принцип процесуальної економії та змушує позивача звертатися до суду двічі.

Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Позивач 16.10.2025 року звернувся до відповідача рапортом, який було надіслано на електронні адреси відповідача та підписано ЕЦП/ КЕП та просив: 1) направити до військової частини НОМЕР_2 продовольчий, речовий, грошовий атестати, атестат РАО, та «учетно-послужную карточку» до військового квитку НОМЕР_3 позивача; 2) компенсувати позивачу вартість перевезення Новою поштою особових речей 815,00 грн і проїзду до нового місця служби Укрзалізницею 837,66 грн (566,00+271,66); 3) виплатити позивачу, як учаснику бойових дій, разову грошову виплату 1000,00 грн до Дня Незалежності України; 4) компенсувати позивачу вартість канцтоварів 517,28 грн (465,88+51,40), придбаних для потреб служби авіації та ППО військової частини НОМЕР_1 .

У зв`язку з неотриманням відповіді від відповідача на свій рапорт позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що після виключення позивача зі списків особового складу військової частини її командир мав розглянути поданий рапорт у порядку та строки, визначені Законом України «Про звернення громадян». Установлений судом факт ненадання відповіді на звернення свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, що зумовлює наявність правових підстав для зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути рапорт і прийняти рішення. Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача направити до Військової частини НОМЕР_2 продовольчий, речовий, грошовий атестати, атестат РАО, та «учетно-послужную карточку» до військового квитку НОМЕР_3 , виплатити позивачу, як учаснику бойових дій, разову грошову виплату 1000,00 грн до Дня Незалежності України (за 2025 рік); покласти на відповідача всі судові витрати у цій справі, а також щодо стягнення на користь позивача з Військової частини НОМЕР_1 компенсації вартості перевезення особових речей 815,00 грн; проїзду залізничним транспортом до міста Рівне 837,66 грн; канцелярського приладдя, придбаного для потреб служби авіації та протиповітряної оборони 517,28 грн (всього 2169,94 грн), суд першої інстанції визнав їх передчасними і зазначив, що зазначені вимоги є предметом розгляду в рапорті позивача від 16.10.2025 року, а на час розгляду справи відсутній спір щодо цих вимог, оскільки відповідач не відмовляв у цих вимогах позивача, а допустив протиправну бездіяльність щодо нерозгляду їх взагалі протягом встановленого Законом строку.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Статтею 1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

За приписам частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Статут №548-XIV).

Відповідно до абз.5 ст.11 Статуту №548-XIV, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, серед іншого, покладає на військовослужбовців обов`язок, серед іншого, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України.

Статтею 16 Статуту №548-XIV передбачено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Відповідно до ст.58 Статуту №548-XIV командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.

За змістом статей 12, 14 Статуту №548-XIV, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Відповідно до статей 14, 31, 66 Статуту №548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатись до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців.

Пунктом 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України 31.01.2024р. №40, передбачено, що одним з видів документів, які створюються у Збройних Силах України, є рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту, визначений Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим Наказом Міністерства оборони України 06 серпня 2024 року №531, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 серпня 2024 року за №1214/42559 (далі - Порядок №531).

Як стверджує апелянт, рапорт від 16.10.2025 р. ним було подано командиру Військової частини НОМЕР_1 в електронній формі, проте жодної відповіді на нього він не отримав.

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що особливості подання та розгляду рапортів в електронній формі встановлені розділом IV Порядку №531.

Розгляд рапортів, поданих в електронній формі, здійснюється у строки, передбачені пунктом 9 розділу III цього Порядку, встановлених для паперових рапортів.

За змістом п. 9 розділу IІІ Порядку №531 розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Водночас, в ході дослідження матеріалів справи та перевірки фактичних обставин справи, судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.09.2025 року № 282, позивача було виключено зі списків особового складу військової частини, знято з усіх видів забезпечення та проведено з ним повний розрахунок. Таким чином, з 25.09.2025 року позивач у розпорядженні військової частини НОМЕР_1 на момент розгляду справи в суді першої інстанції не перебував, а його правовий зв`язок із цим підрозділом у розрізі проходження військової служби припинився.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що положення пункту 9 розділу ІІІ Порядку № 531, які встановлюють 14-денний строк розгляду рапорту військовослужбовця його прямими командирами, не можуть бути застосовані до даних спірних правовідносин. На момент подання рапорту, тобто 16.10.2025 року, командир військової частини НОМЕР_1 вже не діяв щодо позивача як його прямий чи безпосередній начальник у розумінні Статуту №548-XIV.

За таких обставин, правовий статус позивача у відносинах із військовою частиною НОМЕР_1 щодо розгляду вказаного рапорту трансформувався у загальні правовідносини між громадянином та суб`єктом владних повноважень, а тому відповідач зобов`язаний був розглянути рапорт позивача у порядку та строки, визначені Законом України від 02.10.1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР).

Так, згідно з частиною 1 статті 1 Закону № 393/96-ВР, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до приписів статті 15 Закону № 393/96-ВР, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Згідно зі статтею 20 Закону № 393/96-ВР, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Колегією суддів встановлено, що рапорт позивача від 16.10.2025 року був належним чином отриманий військовою частиною НОМЕР_1 . Разом з тим, у порушення вимог статей 15, 20 Закону № 393/96-ВР, відповідач не надав жодної відповіді на вказане звернення на момент розгляду справи судом першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що тривале ігнорування рапорту позивача утворює склад протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , а оскільки процедура розгляду звернення апелянта не була завершена у спосіб, визначений Законом № 393/96-ВР, єдиним правомірним шляхом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання відповідача розглянути цей рапорт по суті та прийняти відповідне рішення.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність у матеріалах справи доказів здачі позивачем матеріально відповідальної посади начальника складу, що, на його думку, свідчить про порушення Положення про проходження військової служби та Положення про військове господарство ЗСУ при винесенні наказу про виключення зі списків особового складу, колегія суддів зазначає таке.

Предметом оскарження у даній адміністративній справі є виключно правомірна чи протиправна бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту позивача від 16.10.2025 року, а не законність наказу командира військової частини від 25.09.2025 року № 282. Позовних вимог про визнання протиправним та скасування зазначеного наказу про виключення зі списків особового складу частини та проведення повного розрахунку позивачем у межах цього спору не заявлялось, а тому вказаний адміністративний акт є чинним, реалізованим і не може піддаватися правовій оцінці судом у межах даної справи.

З огляду на це, оскільки наказ № 282 на момент перегляду рішення суду першої інстанції в суді апеляційній інстанції є чинним, відтак, внутрішньо організаційні процедури щодо здачі чи нездачі посади начальника складу, які передували винесенню чинного наказу по стройовій частині, не спростовують факту припинення відносин військової служби між сторонами на момент подання рапорту, тобто станом на 16.10.2025 р., а тому колегія суддів відхиляє зазначені доводи апелянта як такі, що не стосуються предмета доказування у даному спорі.

Стосовно доводів апелянта про те, що покладення на відповідача обов`язку повторно розглянути рапорт порушує принцип процесуальної економії, колегія суддів зазначає, що цей принцип є інструментом оптимізації судочинства, проте його застосування не може слугувати підставою для виходу суду за межі визначеної законом компетенції або для перебирання на себе функцій органів військового управління.

Так, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.58 Статуту №548-XIV командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.

Тобто, аналізуючи вищевикладене, перевірка підстав для видачі атестатів (продовольчого, речового, грошового, атестата РАО), належне оформлення та передача облікових документів, а також нарахування й виплата специфічних грошових компенсацій належать до виключної компетенції командира військової частини та підпорядкованих йому служб забезпечення (фінансово-економічної, речової, продовольчої тощо).

Реалізація цих повноважень вимагає дослідження матеріалів особової справи, перевірки фактичного перебування військовослужбовця на відповідних видах забезпечення, встановлення наявності чи відсутності матеріальної заборгованості, а також оцінки оригіналів фінансово-звітних документів, доданих до рапорту.

За таких обставин, задоволення майнових вимог та вимог зобов`язального характеру безпосередньо судом за відсутності попереднього правового висновку та рішення самого військового командування за результатами розгляду рапорту означало б перебирання судом на себе функцій розпорядника бюджетних коштів.

Колегія суддів наголошує, що оскільки відповідач припустився саме протиправної бездіяльності, не розглянувши рапорт по суті, належним, ефективним та законним способом захисту порушеного права є зобов`язання військової частини усунути цю бездіяльність шляхом прийняття чіткого управлінського рішення за результатами розгляду рапорту, що повністю корелюється з висновком суду першої інстанції.

Аналізуючи вимоги апеляційної скарги в частині стягнення грошових компенсацій за перевезення майна, проїзд залізничним транспортом та придбання канцелярського приладдя для потреб служби, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про їх передчасність та зазначає, що оскільки в межах спірних правовідносин відповідач допустив бездіяльність та взагалі не розглянув рапорт, суб`єкт владних повноважень не приймав жодного рішення щодо законності або безпідставності надання цих виплат. Отже, матеріально-правовий спір у цій частині між сторонами у встановленому законом порядку ще не виник.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Тобто, судовому захисту підлягає виключно наявне, фактично порушене право, тоді як захист права, яке потенційно може бути порушене у майбутньому - суперечить засадам КАС України.

Аналогічний правовий підхід застосовується колегією суддів і до вимоги про виплату разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2025 рік у розмірі 1000,00 грн.

Так, колегія суддів зазначає, що право на отримання вказаної соціальної виплати як учасника бойових дій регламентовано Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Законом № 2011-ХІІ.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, відповідач не заперечує і фактично визнає наявність у позивача права на отримання цієї допомоги, а також не відмовляє у її нарахуванні. Затримка у фактичній виплаті позивачу вказаних коштів зумовлена об`єктивними тривалими процедурними діями, пов`язаними із тимчасовою відсутністю належного централізованого фінансування за цим кодом видатків, а також необхідністю здійснення обов`язкової міжвідомчої звірки списків особового складу військової частини із територіальними органами Пенсійного фонду України.

Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року – залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи - Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька