Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №420/30218/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/30218/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Джабурія О.В.,

– Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року, прийняте у складі суду судді Бездрабка О.І. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, в якому позивач просив суд:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України стосовно невиплати середнього заробітку ОСОБА_1 за несвоєчасний остаточний розрахунок (виплата грошового забезпечення з 29.01.2020 р. по 20.05.2023 р.,) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (виплата грошового забезпечення з 29.01.2020 р. по 20.05.2023 р.) за період з 21.10.2023 р. по 21.04.2024 р. включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 21.10.2023 р. по 20.04.2024 р. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.10.2023 р. по 20.04.2024 р. у сумі 50834 (п`ятдесят тисяч вісімсот тридцять чотири) грн. 16 коп. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 звернулась до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а також судом порушено норми матеріального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким у позовній заяві відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.07.2025 по справі № 420/12943/25, яке набрало законної сили 21.10.2025, зобов`язано сплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 21.10.2023 по 27.03.2025 (що збігається з позовними вимогами даної справи) включно в сумі 153858,96 грн. Після відшкодування відповідачем суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку, відповідач 19.03.2025 нарахував позивачу кошти на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року по справі №420/19141/24, що стало підставою для повторного звернення позивача із вказаним позовом до суду

Відтак на думку апелянта, позивач помилково та необґрунтовано дійшов висновку що має право на повторне відшкодування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.10.2023 по 27.03.2025, тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Державній прикордонній службі України.

Згідно витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 20.10.2023 р. № 587ОС майстер-сержанта ОСОБА_1 з 20 жовтня 2023 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини.

Під час проходження військової служби позивачу не в повному обсязі виплачувалася грошове забезпечення, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 р. у справі № 420/20030/24, яке набрало законної сили 10.06.2025 р., визнано протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 р. по 20.05.2023 р. грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб"; зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 р. по 20.05.2023 р., а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання даного судового рішення на розрахунковий рахунок позивача 22.08.2025 р. перерахована сума 178892,21 грн.

Вважаючи, що відповідач має сплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що із застсоуванням принципу пропорційності, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 50834,16 грн., тобто 33,22 % від 153022,77 грн.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, зауважив, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов`язані з постійним ризиком для життя і здоров`я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п`ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов`язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).

За приписами статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом першим частини першої статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, що була підтримана у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17, висловлено правову позицію, відповідно до якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Положення частини першої та частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.

Частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Таким чином законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 04 червня 2021 року (справа № 280/1198/20).

Законом України №2352-ІХ від 01.07.2022 року в статтю 117 КЗпП України внесено зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, положення статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України №2352-ІХ від 01.07.2022 року, передбачають обов`язок роботодавця виплатити працівнику середній заробіток за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, але не більше шести місяців.

Особливість даної справи полягає в тому, що позивач звертався до суду із двома адміністративними позовами стосовно протиправності невиплати певних складових грошового забезпечення, а в подальшому звертався до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який був задоволений судом.

Так, рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/19134/24 від 11 жовтня 2024 року зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільнені в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за повних 18 років календарної військової служби з врахуванням проведеної виплати; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року враховуючи базовий місяць - січень 2008 року та з врахуванням раніше проведеної виплати. 53174,47грн та 39225,85грн.

Вказане рішення суду набрало законної сили 14.02.2025року.

28.03.2025 року на виконання рішення суду позивачу по справі №420/19134/24 надійшли кошти у сумі 158168,99 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.07.2025 по справі №420/12943/25, яке набрало законної сили 21.10.2025, зобов`язано сплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 21.10.2023 по 27.03.2025 включно в сумі 153858,96 грн.

Разом із тим, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 р. у справі № 420/20030/24, яке набрало законної сили 10.06.2025 р., зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 р. по 20.05.2023 р., а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання даного судового рішення на розрахунковий рахунок позивача 22.08.2025 р. перерахована сума 178892,21 грн.

Після здійснення виплати, позивач звернувся із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у межах даної справи.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що середній заробіток за спірний період вже було стягнуто на користь позивача рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.07.2025 по справі №420/12943/25, оскільки за своєю правовою природою вказаний середній заробіток був розрахований щодо інших складових грошового забезпечення позивача, не виплачених при звільненні, за іншій період, який є ідентичним тільки з урахуванням застосування обмеження такого періоду шестимісячним строком.

Апеляційний суд наголошує, що положення ст. ст. 116, 117 КЗпП України не містять жодних обмежень щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з різною правовою природою його виникнення.

Натомість, 08 жовтня 2025 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 489/6074/23, у якій вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року. та сформулювала такий правовий висновок:

"Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.".

Ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, колегія суддів констатує, що при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача необхідно враховувати співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування і керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 спираючись на критерії, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано апеляційним судом, зокрема, й у справі №489/6074/23, і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови від 08 жовтня 2025 року).

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій Верховного Суду підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Судом встановлено, що позивача було знято з усіх видів забезпечення з 20.10.2023 р., а відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 28.08.2025 р., виплативши на виконання рішення суду грошове забезпечення у сумі 178892,21 грн.

З огляду на те, що останнім днем виключення позивача зі всіх видів грошового забезпечення є 20.10.2023 р., тому двома попередніми місяцями перед звільненням є серпень, вересень 2023 року.

Згідно довідки відповідача від 14.05.2025 р. № 09/236 розмір грошового забезпечення позивача за серпень, вересень 2023 року становив 51007,60 грн. (25503,80 грн. + 25503,80 грн.). Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 61 день.

Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 836,19 грн. (51007,60 грн. : 61 календарний день).

Відповідно до наданої до суду архівної відомості позивачу при звільненні виплачено 359547,03 грн., на виконання судового рішення по справі №420/19134/24 - 158168,99 грн., а на виконання судового рішення у справі № 420/20030/24 - 178892,21 грн.

Таким чином, загальний розмір належних при звільненні сум становить 696608,23 грн. (359547,03 грн. + 158168,99 грн. + 178892,21 грн.).

З викладених розрахунків вбачається, що істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 178892,21 грн. від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 25,68 % (178892,21 грн. / 696608,23 грн. х 100 %).

Затримка розрахунку при звільненні за період з 21.10.2023 р. по 20.04.2024 р. (в межах шести місяців) становить 183 календарних дні.

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні складає 153022,77 грн. (836,19 грн. (середньоденний заробіток) х 183 календарні дні).

Виходячи з принципу пропорційності, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 39296,25 грн., тобто 25,68 % від 153022,77 грн.

Із наведеного випливає, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку було помилково розраховано судом першої інстанції внаслідок неврахування під час розрахунку виплати позивачу індексації грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/19134/24.

Згідно положень ст. 317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин, оскільки судом першої інстанції правильно вирішено справу по суті, проте помилково визначено розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів вважає за необхідне змінити оскаржуване судове рішення, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення суду у відповідній редакції, а в іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року підлягає залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року – задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення у наступній редакції:

«Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.10.2023 р. по 20.04.2024 р. у сумі 39296,25 грн. (тридцять дев`ять тисяч двісті дев`яноста шість гривень двадцять п`ять копійок)»

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька