Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №340/6920/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

06 липня 2026 року м. Дніпросправа № 340/6920/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач),

суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року в адміністративній справі №340/6920/25 (головуючий суддя першої інстанції - Сагун А.В.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач 09.10.2025 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати йому одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови КМУ від 11.02.2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду питання про нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 розглянути питання про нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» та прийняти відповідне рішення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Скаржник вважає, що судом не враховано тих обставин, що станом на 19.06.2025 року позивач не підпадав під умови отримання винагороди, оскільки до укладення контракту під час воєнного стану він проходив строкову службу з 09.10.2021 року, та оскільки у червні 2025 року його було переміщено на нове місце служби, тому обов`язок, який виник у військової частини НОМЕР_1 при набранні чинності Постановою №153 щодо виплати винагороди позивачу, перейшов до іншої військової частини.

Позивач відзив на скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

У період з 01.04.2026 року по 17.04.2026 року суддя-член колегії Чабаненко С.В. перебувала на лікарняному. У період з 28.05.2026 року по 16.06.2026 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала у відпусті.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 09.10.2021 проходив строкову військову службу, є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 08.08.2024.

27.03.2023 року позивач у віці 19 років уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України та був прийнятий на військову службу за контрактом.

З моменту укладення контракту до 20.04.2023 року позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 .

З 21.04.2023 року по 19.06.2025 року позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

З 20.06.2025 року по теперішній час позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_3 .

Згідно тексту позову під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 позивач брав безпосередню участь в бойових діях, зокрема в період з 05.04.2024 року по 17.05.2024 року, з 01.07.2024 року по 24.08.2024 року, з 05.09.2024 по 17.10.2024 (141 день).

Доказів на підтвердження зазначених обставин позивачем до суду не надано.

17.10.2024 року позивач отримав мінно-вибухову травму, забій головного мозку, уламковий імпресійний перелом лівої скроневої кістки з переходом на середню черепну ямку.

У зв`язку з отриманою травмою позивач проходив стаціонарне лікування з 19.10.2024 року по 11.11.2024 року, з 09.01.2025 року по 18.02.2025 року, з 30.03.2025 року по 03.04.2025 року.

Позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з проханням призначити і виплатити йому одноразову грошову винагороду відповідно до Постанови КМУ №153.

Військова частина НОМЕР_1 листом від 14.09.2025 року №813/38479 повідомила про відсутність підстав для призначення і виплати позивачу одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови КМУ №153 з огляду на те, що станом на 19.06.2025 року позивач не підпадав під умови отримання винагороди, оскільки до укладення контракту під час воєнного стану він проходив строкову службу з 09.10.2021 року, та оскільки у червні 2025 року його було переміщено на нове місце служби, тому обов`язок, який виник у військової частини НОМЕР_1 при набранні чинності Постановою №153 щодо виплати винагороди позивачу перейшов до іншої військової частини.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не призначення та невиплати одноразової грошової винагороди протиправною, позивач оскаржив таку бездіяльність до суду.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі по тексту - Закон №2232-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч.14 ст.2 Закону №2232-XII).

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі по тексту - Закон № 2011-XII).

За правилами частини 2 статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

11 лютого 2025 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», якою затверджено «Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі Постанова № 153).

Пунктом 2 Постанови № 153 затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі Порядок КМУ №153).

Відповідно до пункту з Постанови КМУ №153 встановлено, що:

1) учасниками експериментального проекту є:

громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу;

Збройні Сили;

Національна гвардія;

Державна прикордонна служба;

Міністерство оборони;

Міністерство внутрішніх справ;

військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Згідно з пунктом 4 Постанови КМУ №153 встановлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 року №942 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153», яка набула чинності 07.08.2025 року, внесені зміни до Постанови КМУ №153, зокрема, пункт 4 доповнений абзацами такого змісту:

«виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу».

Відповідно, внесеними Постановою №942 зміни до Постанови КМУ №153 законодавець усунув прогалини цього нормативного акту щодо права на виплату одноразової грошової винагороди у разі укладення контракту військовослужбовцями, які проходили строкову військову службу.

Слід зазначити, що пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 встановлює, що одноразова грошова винагорода у розмірі 1 млн грн виплачується громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком не менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою. Для військовослужбовців, які брали участь у бойових діях менше шести місяців, винагорода встановлюється пропорційно часу їх участі з розрахунку 1/6 від 1 млн грн за кожні 30 днів участі. Разом з тим, якщо така менша тривалість зумовлена пораненням, захворюванням, одержаними під час захисту України, або перебуванням та звільненням з полону (крім добровільної здачі), винагорода виплачується у повному обсязі незалежно від фактичної кількості днів участі у бойових діях. Винагорода не виплачується військовослужбовцям, які притягувалися до кримінальної відповідальності, двічі або більше до адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення, або мають чинні дисциплінарні стягнення. Право на зазначену винагороду також мають особи, які відповідають установленим критеріям та були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану із числа строковиків, атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання молодший лейтенант або переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Отже, позивач відповідно до пункту 4 абзацу 2 Постанови №153 у віці до 25 років уклав контракт про проходження військової служби під час воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях в районі ведення воєнний (бойових) дій.

Судом встановлено, що відповідно до послужного списку, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 09.10.2021 року №212 позивача було призвано на строкову військову службу (а.с.23 зв).

27.03.2023 року позивач уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та був прийнятий на військову службу за контрактом (а.с.23 зв).

Водночас, пункт 4 постанови №153 не передбачає визначення дати, коли особа була прийнята на службу за призовом, а лише встановлює умови: «були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану» та «з числа осіб, які проходили строкову військову службу».

Відтак, позивач відповідає вказаним умовам, оскільки був прийнятий на військову службу за контрактом під час воєнного стану 27.03.2023 року та був призваний на строкову військову службу з 09.10.2021 року, як вірно зазначив суд першої інстанції.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі про те, що на позивача не розповсюджуються норми постанови №153, є помилковими з огляду на викладене вище.

Суд зазначає, що позивачем не надано до суду доказів безпосередньої участі особи у заходах, необхідних для оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України більше шести місяців.

Водночас, пункт 4 абзац 4 Постанови №153 передбачає, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Судом встановлено, що 17.10.2024 року під час виконання службово-бойового позивач, отримав мінно-вибухову травму ( а.с.32).

Згідно висновку ВЛК від 10.06.2025 (а.с.24), отримане позивачем поранення пов`язане із захистом Батьківщини та відноситься до тяжких.

Проаналізувавши вказані документи, позивач відповідає умовам пункту 4 абзацу 4 Постанови №153, оскільки у позивача наявні травми та поранення, одержані під час захисту Батьківщини.

Отже, враховуючи той факт, що позивач не досяг 25 років станом на день заключення контракту про проходження військової служби, контракт було заключено у період дії на території України воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою №153, та має травми та поранення, одержані під час захисту Вітчизни, позивач має право на виплату винагороду в повному обсязі відповідно до п.4 абзацу 4 Постанови №153.

Отже відмова відповідача, викладена в листі від 14.09.2025 року є протиправною.

Щодо тверджень відповідача у листі від 14.09.2025 року про те, що позивач був прийнятий на військову службу до введення воєнного стану, то суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв їх до уваги, оскільки перший контракт на проходження військової служби позивачем укладено у березні 2023 року, тобто під час дії воєнного стану.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 2025 року № 942 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153», яка набула чинності 07 серпня 2025 року, внесені зміни до Постанови № 153, зокрема, пункт 4 доповнений абзацами такого змісту: «виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та: були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу». Тобто автором нормативно-правового акту усунуту всі сумніви, що могли бути в учасників спірних правовідносин і призводили до певної несправедливості. Тобто на даний час спірна ситуація усправедливлена.

Повноваженою на призначення і виплату такої винагороди є військова частина, у якій військовослужбовець проходив військову службу на дату набрання чинності постановою № 153, а саме військовою частиною НОМЕР_1 .

Слід зазначити, що Міністром оборони України видано Доручення №999/уд від 20.02.2025 року (далі - Доручення №999/уд), яким передбачено, що право на винагороду мають виключно особи рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які до набрання чинності Постановою (до 13.02.2025 року) у віці до 25 років (яким не виповнилося 25 років) були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (далі військовослужбовці) строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на 13.02.2025 року.

Підтвердження участі військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій здійснюється на підставі щонайменше одного документа з кожної з наступних груп: а) бойовий наказ (бойове розпорядження); б) журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно- вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення; в) рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових в районах ведення воєнних (бойових) дій.

Військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на 13.02.2025, Винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від одного мільйону гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Крім того, Дорученням №999/уд командирів військових частин (установ) зобов`язано:

а) провести аналіз наявності зазначених вище військовослужбовців у підпорядкованих військових частинах;

б) провести серед цих військовослужбовців роз`яснювальну роботу щодо умов та особливостей виплати Винагороди;

в) організувати роботу, в тому числі шляхом здійснення відповідних запитів до інших військових частин (установ), в яких проходили службу військовослужбовці, щодо:

- створення (отримання) інформації про сумарну кількість днів безпосередньої участі вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій для виплати Винагороди або Допомоги у відповідності до Постанови та цього доручення; документального підтвердження відсутності (наявності) у вказаних військовослужбовців випадків притягнення відповідальності;

- з`ясування (отримання) інформації щодо наявності у військовослужбовця захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, перебування військовослужбовця у полоні (крім тих, які добровільно здалися в полон);

- в триденний термін здійснити оформлення (надання) довідок за формою, що додається, в тому числі за запитами з інших військових частин, про безпосередню участь вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин;

г) за результатами проведеної роботи здійснити розрахунки потреби в коштах для виплати винагороди та до 03.03.2025 подати узагальнену інформацію (заявки) за підпорядкованістю до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України;

д) виплату Винагороди проводити у відповідності до вимог пункту 4 Постанови згідно наказів командирів військових частин (установ), виданих на підставі:

- витягів з послужних списків, копій обліковопослужних карток, довідок про проходження військової служби (трудову діяльність) (додаток 10 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 № 170);

- копії послужної картки; довідок, оформлених за формою, що додається, зокрема з місць попередньої служби, про безпосередню участь вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин.

Підготовку проектів наказів для здійснення виплат, передбачених Постановою, покласти на відповідні служби персоналу (підрозділи, що відповідають за облік особового складу).

Цим же дорученням зобов`язано командування видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України проводити заходи внутрішнього контролю шляхом здійснення попередніх перевірок законності нарахування Винагороди та Допомоги.

Таким чином, вказаним дорученням встановлено, що документи, оформлені військовою частиною для здійснення виплат, передбачених Постановою, попередньо, тобто до моменту видання наказу для здійснення виплати та фактичної виплати Винагороди та Допомоги, перевіряються шляхом здійснення перевірок законності нарахування Винагороди Допомоги командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.

Разом з тим, відповідачем не надано суду жодних доказів вчинення дій щодо виплати позивачу одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 Постанови №153.

При цьому, оскільки з огляду на зміст Постанови №153 не визначено обов`язку військовослужбовця звертатись для отримання винагороди до військової частини з відповідним рапортом, а передбачено самостійні ініціативні дії військової частини з метою дотримання прав військовослужбовців на отримання вказаної винагороди, то звернення позивача із відповідним рапортом чи відсутність такого рапорту не впливає на наявність підстав для встановлення бездіяльності щодо не нарахування та невиплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Водночас суд не може підміняти встановлену законодавством процедуру прийняття рішення про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн, передбаченої Постановою № 153.

Дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб`єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною.

Як зазначено вище, матеріали справи не містять доказів розгляду відповідачем питання про виплату позивачу спірної грошової винагороди.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу спірну одноразову грошову винагороду, за відсутності відповідного рішення відповідача, є передчасними.

Разом з тим, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, оскільки відповідач відповідне рішення про виплату позивачу спірної грошової винагороди або відмову у її виплаті не приймав, то є обґрунтованим висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів.

Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом рішення суду в цій частині не переглядається.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 КАС України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 КАС України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року в адміністративній справі №340/6920/25 залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року в адміністративній справі №340/6920/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий - суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Білак

суддя С.В. Чабаненко