Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №703/3195/26 — Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/3195/26

2-а/703/40/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2026 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі судді Криви Ю.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -

встановив:

В інтересах позивача ОСОБА_1 до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області звернувся його представник Накоп`юк Я.В. про скасування постанови.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що у травні 2026 року позивач виявив у застосунку «Резерв+» відомості про порушення правил військового обліку із зазначенням: «Не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК», а також інформацію про направлення ІНФОРМАЦІЯ_3 27.03.2026 звернення до правоохоронних органів щодо його примусового доставлення до ТЦК та СП для оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення.

12.05.2026 позивач через застосунок «Резерв+» подав заяву, передбачену статтею 279-9 КУпАП, про неоспорення порушення та згоду на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності.

15.05.2026 тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 винесено постанову № R531774, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн. Підставою для притягнення до відповідальності зазначено непроходження (відмову від проходження) військово-лікарської комісії.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, представник позивача звернувся до суду з цим позовом, посилаючись на її протиправність.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що подання заяви відповідно до статті 279-9 КУпАП не звільняло відповідача від обов`язку перевірити наявність події та складу адміністративного правопорушення, дотриматися вимог статей 247, 280 та 283 КУпАП, а також установити всі обставини, необхідні для правильного вирішення справи.

Сторона позивача стверджує, що повісток або направлень на проходження військово-лікарської комісії він не отримував, у застосунку «Резерв+» до 27.03.2026 інформація про порушення правил військового обліку була відсутня, а оскаржувана постанова не містить відомостей щодо дати, номера, способу вручення повістки чи направлення, часу прибуття для проходження ВЛК та інших обставин, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

Крім того, позивач вказує, що відповідач не навів належних і допустимих доказів на підтвердження факту вчинення адміністративного правопорушення, а також не підтвердив дотримання строків накладення адміністративного стягнення, визначених статтею 38 КУпАП.

Також сторона позивача зазначає, що 20.05.2026 його представником направлено адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_4 про надання матеріалів справи про адміністративне правопорушення, зокрема копій повістки або направлення на ВЛК та доказів їх вручення чи направлення, однак відповіді на такий запит станом на день подання позову отримано не було.

Посилаючись на положення Конституції України, КУпАП, Кодексу адміністративного судочинства України, практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, позивач вважає, що відповідач не довів наявності події та складу адміністративного правопорушення, не дотримався встановленої законом процедури притягнення до адміністративної відповідальності, у зв`язку з чим просить визнати оскаржувану постанову протиправною, скасувати її та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Ухвалою судді від 27 травня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали, копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів було направлено до ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , однак своїм правом на подання відзиву та доказів ІНФОРМАЦІЯ_5 не скористався.

12 червня 2026 року від ІНФОРМАЦІЯ_4 надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що доводи позивача про ненадання відповіді на адвокатський запит є безпідставними, оскільки позовну заяву подано до суду в день направлення такого запиту.

Відповідач вказує, що адвокатський запит був отриманий та зареєстрований 26.05.2026, а відповідь на нього надано 28.05.2026 у межах строку, передбаченого Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що, на його думку, свідчить про відсутність бездіяльності.

Крім того, відповідач зазначає, що 12.05.2026 позивач через застосунок «Резерв+» подав заяву про визнання факту вчинення адміністративного правопорушення та згоду на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності. На думку відповідача, така заява підтверджує визнання позивачем факту правопорушення.

Відповідач також посилається на дані Єдиного державного реєстру «Оберіг» та застосунку «Резерв+», відповідно до яких станом на дату винесення постанови від 15.05.2026 позивач не мав права на відстрочку від призову під час мобілізації, а відомості про бронювання з`явилися лише 19.05.2026, тобто після прийняття оскаржуваної постанови. У зв`язку з цим відповідач вважає, що законність постанови підлягає оцінці виходячи з обставин, які існували на момент її прийняття.

Також відповідач вважає помилковими посилання позивача на статтю 279-9 КУпАП, зазначаючи, що її положення не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. На думку відповідача, позивач був зобов`язаний самостійно виконувати вимоги законодавства щодо військового обліку, а невиконання такого обов`язку є підставою для притягнення до адміністративної відповідальності.

19 червня 2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначив, що відповідач не виконав покладений на нього обов`язок щодо доведення правомірності оскаржуваної постанови, не надав належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення та не спростував доводів, викладених у позовній заяві.

Також позивач звертає увагу, що відповідач не виконав ухвалу суду про витребування матеріалів справи про адміністративне правопорушення, зокрема документів, які підтверджують виникнення у нього обов`язку пройти військово-лікарську комісію та їх належне вручення.

Позивач наголошує, що подання заяви відповідно до статті 279-9 КУпАП про визнання правопорушення та згоду на розгляд справи за його відсутності не звільняло відповідача від обов`язку перевірити наявність події та складу адміністративного правопорушення, дотриматися вимог статей 247, 280 та 283 КУпАП, а також установити всі обставини, необхідні для прийняття законного рішення.

Крім того, позивач зазначає, що обов`язок самостійно звернутися для проходження військово-лікарської комісії до 05.06.2025 покладався виключно на осіб, які були визнані обмежено придатними до військової служби, тоді як щодо інших осіб проходження ВЛК здійснюється на підставі відповідного направлення або повістки. При цьому відповідач не надав суду доказів вручення позивачу направлення чи повістки, що, на думку позивача, свідчить про недоведеність події та складу адміністративного правопорушення.

Також позивач вважає, що відповідач не довів дотримання строків накладення адміністративного стягнення, передбачених статтею 38 КУпАП, та зазначає, що у разі відсутності підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності керівник ТЦК та СП мав повноваження закрити провадження у справі навіть за наявності заяви, поданої в порядку статті 279-9 КУпАП.

На думку позивача, наведені у відзиві доводи не спростовують обставин, викладених у позовній заяві, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення – закриттю.

Частиною 5 ст. 262 КАС України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч.1 ст. 5 КАСУ кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у визначений законом спосіб.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Судом встановлено, що згідно постанови №R531774 від 15.05.2026 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, ОСОБА_1 за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, не пройшов, відмовився від проходження ВЛК відповідно до п.2 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», чим допустив порушення законодавства про мобілізацію.

Окрім цього в постанові зазначено, що 12.05.2026, через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, надійшла заява від особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, в якій останній зазначив, що не оспорює допущене порушення та згоден на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності.

Факт подання позивачем відповідної заяви не є спірним. Разом із тим представник позивача вважає, що така заява не звільняла керівника ТЦК та СП від обов`язку діяти відповідно до вимог статей 247, 280 та 283 КУпАП.

Згідно відомостям з Військово-облікового документу застосунку «Резерв+», сформованого 12.05.2026 зазначено, що у ОСОБА_1 , відстрочка відсутня, також вказано його мобільний номер телефону та адресу проживання, окрім цього причина звернення до Національної поліції: «Не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК», дата звернення 27.03.2026, дата уточнення даних 12.07.2024.

Також стороною позивача долучено заяву позивача ОСОБА_1 адресовану начальнику ІНФОРМАЦІЯ_4 , в якій останній повідомляє, що ним допущено порушення законодавства про оборону. Мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме: не пройшов (відмовся проходити ) ВЛК, чим порушено вимоги зазначеного законодавства. Відповідальність за такі дії передбачена ст.. 210-1 КУпАП.

Факт вчинення ним адміністративного правопорушення визнає та надає згоду на притягнення йог до адміністративної відповідальності за його відсутність. Підписання цієї заяви підтверджує, що він ознайомлений зі ст. 65 Конституції України та попереджений керівником ТЦК та СП про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 366,337 КК України.

Згідно відомостям з Військово-облікового документу застосунку «Резерв+», сформованого 12.05.2026 зазначено, що у ОСОБА_1 , зазначено тип відстрочки: «бронювання» , відстрочка до 25.02.2027.

Частиною першою статті 210-1 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а частиною третьою статті 210-1 КУпАП за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Вказана норма є бланкетною, тому в постанові повинно бути зазначено норму нормативно-правового акта, яку порушила особа, яка притягається до адміністративної відповідальності.

У оскаржуваній постанові вказано, що ОСОБА_1 не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК (п.2 розділу II ЗУ “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав в/сл та поліцейських на соціальний захист”, чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Відповідно до Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно з Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнний стан, який триває і по теперішній час.

Відповідно до ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» Громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Як зазначено у абз. 3 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Відповідно до ч. 13 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які перебувають на військовому обліку, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються, направляються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві, та військовозобов`язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями та іншими спеціальностями в Службі безпеки України під час проведення мобілізації, проходять обов`язковий медичний огляд. Порядок проходження медичного огляду затверджується відповідно Міністерством оборони України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Перелік військово-облікових спеціальностей затверджується Міністерством оборони України, а інших спеціальностей в Службі безпеки України - Головою Служби безпеки України.

Відповідно до вимог законодавства, що регулює питання мобілізаційної підготовки та мобілізації, проходження військово-лікарської комісії є одним із обов`язків військовозобов`язаного, спрямованих на визначення ступеня його придатності до військової служби під час виконання заходів мобілізації.

Обов`язок пройти військово-лікарську комісію у такому випадку виникає не лише у зв`язку з перебуванням особи на військовому обліку, а й безпосередньо на виконання вимог законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

З огляду на викладене, невиконання законної вимоги територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо проходження військово-лікарської комісії в межах реалізації заходів мобілізації охоплюється диспозицією частини третьої статті 210-1 КУпАП, яка встановлює відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.

Також, суд критично оцінює доводи сторони позивача про неналежне його повідомлення щодо проходження ВЛК та порушення процедури розгляду справи, оскільки сам по собі факт подання позивачем заяви про визнання адміністративного правопорушення та надання згоди на розгляд справи за його відсутності свідчить про його обізнаність щодо наявності адміністративного провадження, а тому доводи про неналежне повідомлення є безпідставними.

Разом з тим суд зазначає, що подання позивачем такої заяви саме по собі не позбавляло його процесуальних прав, гарантованих статтею 268 КУпАП, зокрема права ознайомитися з матеріалами та обставинами справи, надавати пояснення, докази, заявляти клопотання, а також користуватися правовою допомогою і реалізувати своє право на захист.

Крім того, суд звертає увагу, що про факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП відповідачу стало відомо 27 березня 2026 року, що підтверджується датою звернення до Нацполіції, згідно відомостям ВОД «Резерв+»

Разом з цим, 15 травня 2026 року відповідачем було винесено постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП.

Відповідно до ч.1 статті 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у ч.ч.9, 10 цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Так, ч.9 ст. 38 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Відтак, за змістом ст. 38 КУпАП початком відліку строку для накладення адміністративного стягнення є день вчинення адміністративного правопорушення або день виявлення триваючого правопорушення.

Також, суд акцентує увагу на тому, що початок перебігу строку накладення адміністративного стягнення слід пов`язувати з днем його виявлення. Днем виявлення правопорушення слід вважати день, коли уповноважений на винесення постанови про адміністративне правопорушення орган отримав будь-які відомості про можливе вчинення адміністративного правопорушення.

При цьому, день виявлення адміністративного правопорушення не тотожний дню складення протоколу про адміністративне правопорушення чи винесенню постанови.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах №461/1393/16-а від 21 листопада 2019 року та №149/2498/17 від 28 лютого 2019 року.

Суд зазначає, що строк накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 210-1 КУпАП становить три місяці з дня його виявлення, тобто у відношенні до позивача перебіг такого строку почався з 27 березня 2026 року.

Тому, спірна постанова про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ст. 210-1 КУпАП прийнята 15 травня 2026 року, в межах тримісячного строку, передбаченого ч.9 ст. 38 КУпАП.

Нормативно-правовим актом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є, зокрема,Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з ч. 2ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Під час провадження у справах про адміністративні правопорушення, для реалізації даного конституційного принципу, у відповідності до ст.ст.7, 245 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до вимог статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно ст.251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган чи посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото-і кінозйомки, відеозапису, а також іншими документами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Повноваження адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, визначені ст. 286 КАС України.

Частиною 3 ст. 286 КАС України передбачено вичерпний перелік рішень які має право прийняти місцевий загальний суд як адміністративний за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, а саме: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Таким чином, проаналізувавши докази у справі та законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно винесено постанову стосовно позивача ОСОБА_1 , тому на підставі ч. 3 ст. 286 КАС України, відтак у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст.139 КАС України у зв`язку з відмовою в задоволенні позову судові витрати пов`язані з розглядом справи покладаються на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 72-77, 90, 241-243, 245, 246, 250, 295-297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня складення повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст постанови складено 07 липня 2026 року.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ,

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Головуючий: Ю. В. Крива