Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №569/5282/26 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/5282/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючої судді Балацької О.Р.,

з участю секретаря судового засідання Кулікович Д.П.,

учасники справи в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий зміст позовних вимог та заперечень відповідача.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів», діючи через свого представника Король В.А., звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 39 329 грн. 96 коп. Позивач зазначає, що 09 березня 2025 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та відповідачем було укладено кредитний договір № 2150791 в електронній формі, на підставі якого відповідач отримав кредитні кошти, однак належним чином не виконав зобов`язання щодо їх повернення та сплати процентів. 16 грудня 2025 року право грошової вимоги за вказаним договором на підставі договору факторингу було відступлено ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», яке набуло статусу нового кредитора. Позивач зазначає, що після переходу права вимоги відповідач не здійснив жодного платежу ні на користь нового, ні на користь первісного кредитора, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у загальному розмірі 39 329 грн 96 коп., з яких 11 399 грн 96 коп. - основний борг, 22 230 грн - проценти за користування кредитом та 5 700 грн - пеня.

Відповідач заперечує проти позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними і допустимими доказами. Зазначає, що позивач не довів факту отримання нею кредитних коштів, оскільки не надав первинних банківських документів, які б підтверджували їх перерахування, а також не підтвердив належного укладення кредитного договору в електронній формі, зокрема не надав технічних даних щодо використання одноразового ідентифікатора. Крім того, відповідач вказує на відсутність детального та зрозумілого розрахунку процентів, недоведеність виникнення права вимоги у заявленому розмірі та неналежне підтвердження повідомлення про відступлення права вимоги. Також вважає безпідставною вимогу про стягнення пені, посилаючись на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого у період дії воєнного стану позичальник звільняється від обов`язку сплати неустойки за прострочення виконання грошового зобов`язання. З огляду на наведене просить суд відмовити у задоволенні позову.

ІІ. Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 04 березня 2026 року справа передана для розгляду судді Балацькій О.Р.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 09 березня 2026 року зазначена позовна заява прийнята до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. (а.с. 53-54).

Від відповідача надійшли письмові пояснення, у яких остання зазначила, що відзив на позов не був поданий у встановлений судом строк у зв`язку з тривалим захворюванням її представника. Водночас відповідач просила врахувати викладені у поясненнях заперечення під час вирішення спору по суті, посилаючись на недоведеність позивачем факту отримання кредитних коштів, належного укладення кредитного договору в електронній формі, правильності розрахунку заборгованості, законності нарахування процентів і пені, належного переходу права вимоги та повідомлення про його відступлення. Також відповідач вказала на безпідставність стягнення пені під час дії воєнного стану та просила відмовити у задоволенні позову.

У судове засідання представник позивача не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час, дату і місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку електронних документів. У позовній заяві просив розгляд справи провести без участі позивача.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про причину неявки суд не повідомила.

Інших заяв та клопотань до суду від учасників справи не надходило.

З`ясувавши фактичні обставини справи, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що відмовляє у задоволенні позову.

ІІІ. Фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин та докази.

Суд встановив, що правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49, 51 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України.

Підставою для звернення позивача до суду стало посилання на укладення 09 березня 2025 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено кредитного договору№ 2150791 в електронній формі.

Відповідно до умов кредитного договору його укладення здійснювалося за допомогою інформаційно-комунікаційної системи товариства через особистий кабінет позичальника. Ідентифікація позичальника здійснювалася шляхом введення пароля до особистого кабінету та/або одноразового ідентифікатора, який надсилався на номер мобільного телефону, зазначений позичальником під час реєстрації. Договором передбачено, що його підписання позичальником здійснюється шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а момент введення відповідного коду вважається акцептом пропозиції кредитодавця та підтверджує згоду позичальника з усіма умовами договору. Згідно з пунктами 2.1, 2.4 кредитного договору кредит надавався у безготівковій формі шляхом перерахування кредитних коштів на банківську картку позичальника, зазначену ним в особистому кабінеті, а кредит вважався наданим з дня здійснення такого перерахування.

На підтвердження своїх вимог позивачем до матеріалів справи долучено копію кредитного договору № 2150791 від 09 березня 2025 року з додатками, паспортом споживчого кредиту, графіком платежів, а також розрахунок заборгованості.

Згідно з наданим позивачем розрахунком станом на момент відступлення права вимоги загальна заборгованість відповідача за кредитним договором становила 39 329 грн 96 коп., у тому числі: 11 399 грн 96 коп. – заборгованість за основною сумою кредиту; 22 230 грн 00 коп. – заборгованість за процентами за користування кредитом; 5 700 грн 00 коп. – заборгованість за пенею.

Будь-яких платежів після відступлення права вимоги, як зазначає позивач, відповідач не здійснював.

Також суд встановлено, що 16 грудня 2025 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» (клієнтом) та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» (фактором) укладено договір факторингу № 16122025.

Відповідно до пункту 1.1 зазначеного договору клієнт передає фактору за плату права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, перелік яких визначений у Реєстрі боржників, а фактор приймає такі права вимоги та зобов`язується сплатити їх вартість.

Згідно з пунктом 1.2 договору факторингу перехід права вимоги відбувається з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі Реєстру боржників, після чого фактор набуває статусу нового кредитора за відповідними зобов`язаннями.

На підтвердження переходу права вимоги позивачем подано копію договору факторингу № 16122025 від 16 грудня 2025 року, акт приймання-передачі Реєстру боржників та витяг із Реєстру боржників, відповідно до якого до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2150791 із зазначенням розміру заборгованості 39 329 грн 96 коп., що складається із заборгованості за тілом кредиту, процентами та пенею.

Умовами договору факторингу також передбачено обов`язок первісного кредитора повідомити боржника про відступлення права вимоги протягом десяти робочих днів з моменту її переходу до фактора. При цьому позивач зазначає, що навіть у разі неотримання відповідачем такого повідомлення остання не була позбавлена можливості належним чином виконати свої зобов`язання шляхом здійснення платежів первісному кредитору, оскільки таке виконання відповідало б вимогам статті 516 ЦК України.

Разом із тим, інших документів, які б підтверджували фактичне перерахування кредитних коштів на рахунок (платіжну картку) відповідача, зокрема платіжного доручення, банківської виписки, документа платіжної системи або іншого первинного бухгалтерського документа про виконання платіжної операції, матеріали справи не містять.

Також у матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували технічну процедуру укладення електронного договору, зокрема відомості щодо надсилання відповідачу одноразового ідентифікатора, журнали подій інформаційної системи, лог-файли, інформація про дату, час та спосіб використання такого одноразового ідентифікатора, а також інші технічні дані, що дозволяли б ідентифікувати особу, яка здійснила підписання договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Крім того, наданий позивачем розрахунок заборгованості містить лише підсумкові суми основного боргу, процентів та пені без зазначення періодів їх нарахування, застосованих процентних ставок, порядку обчислення кожної складової заборгованості, дат виникнення прострочення та здійснених (або відсутніх) платежів, що унеможливлює перевірку правильності такого розрахунку судом.

ІV. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що передбачено пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно з яким сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно з положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави щодо позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частини 1, 2 статті 1055 ЦК України визначають, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За змістом статті 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Обсяг переданого права вимоги визначається умовами відповідного договору факторингу.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України обов`язок доказування покладається на сторони та інших учасників справи. Саме позивач повинен довести належними та допустимими доказами факт існування зобов`язання, його зміст, факт його порушення відповідачем, а також розмір заявлених до стягнення сум.

Разом з тим, відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, отримані у визначеному законом порядку. Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, до яких відносяться первинні бухгалтерські документи, банківські виписки, платіжні документи.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом, а також докази, які не стосуються предмета доказування або є неналежними чи недопустимими.

Згідно до правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18) банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених Договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаною нормою Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності, суд виходить з того, що сам по собі текст кредитного договору, укладеного в електронній формі, не є безумовним підтвердженням виникнення грошового зобов`язання, оскільки відповідно до правової природи кредитного договору його істотною умовою є не лише досягнення згоди сторін, а й фактичне надання грошових коштів позичальнику.

При цьому суд враховує, що відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір прирівнюється до письмового за умови належної ідентифікації сторін та підтвердження волевиявлення, однак сам по собі факт укладення такого договору не звільняє кредитодавця від обов`язку довести факт виконання ним свого зобов`язання щодо надання кредитних коштів.

Як встановлено судом, належних доказів перерахування грошових коштів відповідачу та укладення кредитного договору позивач не надав.

Таким чином, у суду відсутні підстави вважати доведеним факт виникнення у відповідача обов`язку з повернення грошових коштів, оскільки не встановлено самого факту їх отримання.

Крім того, недоведеність факту існування основного зобов`язання унеможливлює і задоволення похідних вимог, у тому числі щодо стягнення судових витрат.

Окрім цього, суд звертає увагу, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не містить достатніх відомостей для перевірки правильності визначення заявленої до стягнення суми.

Так, розрахунок містить лише кінцеві показники заборгованості за основною сумою кредиту, процентами та пенею, однак не містить інформації про періоди, за які здійснювалося нарахування процентів, розмір процентної ставки, що застосовувалася у відповідні періоди, порядок її зміни (за наявності), кількість днів користування кредитом, відомості про здійснення чи нездійснення відповідачем платежів, а також порядок визначення залишку основного боргу після кожного із можливих нарахувань. За таких обставин суд позбавлений можливості перевірити правильність наведеного позивачем розрахунку, що виключає можливість покласти його в основу судового рішення.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факту надання відповідачу кредитних коштів, розміру заявленої до стягнення заборгованості та правових підстав для її стягнення. Наявні у матеріалах справи документи не дають можливості беззаперечно встановити факт виникнення спірного грошового зобов`язання, його обсяг та факт порушення відповідачем своїх договірних обов`язків.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» є необґрунтованими, недоведеними належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим підстав для їх задоволення не вбачається.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, витрати по сплаті судового збору та на правову допомогу слід покласти на позивача.

На підставі викладеного статтями 12, 13, 81, 141, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Повний текст рішення складено та підписано 07 липня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів», місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, буд. 30, м. Київ, 01032, ЄДРПОУ 35625014;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя Ольга БАЛАЦЬКА